19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 461/8466/19
провадження № 61-2638св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс»,
треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Домусгруп»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року у складі судді Радченка В. Є., додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 червня 2022 року
у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
04 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Львів» (далі - ПАТ «АКБ «Львів»), треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Барбуляк Х. М., приватний виконавець виконавчого округу Львівської області (далі - приватний виконавець) Білецький І. М., Товариство з обмеженою відповідальністю «Домусгруп» (далі - ТОВ «Домусгруп»), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позов мотивований тим, що 23 лютого 2017 року між ПАТ «АКБ «Львів» і ТОВ «Домусгруп» укладено генеральний договір кредитної лінії № 12/К/17, відповідно до пункту 1.1 якого ПАТ «АКБ «Львів» зобов'язується відкрити ТОВ «Домусгруп» відкличну невідновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості, в межах якої надавати йому кредити у розмірі та на умовах, обумовлених цим кредитним договором та додатковими договорами до нього, а позичальник зобов'язується повернути кредити, сплатити проценти та комісії за користування ними, а також сплатити інші платежі, передбачені цим кредитним договором.
24 лютого 2017 року між ПАТ «АКБ «Львів» і позивачкою укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пауком А. Я., зареєстрований в реєстрі за № 384.
30 вересня 2019 року приватний нотаріус Барбуляк Х. М. вчинила виконавчий напис № 2840 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Позивачка вважала, що спірний виконавчий напис вчинений всупереч нормам законодавства України з огляду на відсутність безспірності заборгованості боржника та через невiдповiднiсть суми заборгованості боржника, вказаної
у виконавчому написі, дійсному розміру заборгованості, що є підставою для визнання цього виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
ОСОБА_1 просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 2840 про звернення стягнення на нерухоме майно,
а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею
28,4 кв. м, вчинений 30 вересня 2019 року приватним нотаріусом
Барбуляк Х. М.
17 травня 2022 року протокольною ухвалою до участі у справі як правонаступника ПАТ «АКБ «Львів» залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» (далі - ТОВ «ФК «Прайм Альянс»).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року позов задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений
30 вересня 2019 року приватним нотаріусом Барбуляк Х. М., зареєстрований
в реєстрі за № 2840, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, житловою площею 18,4 кв. м, та кухні, загальною площею 28,4 кв. м, до квартири належить комора в підвалі площею 7,5 кв. м, реєстраційний номер майна 35996067, яке належить іпотекодавцю - майновому поручителю ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що суду не надано доказів того, що при здійсненні виконавчого напису нотаріус провів перевірку та встановив безспірність боргу, а отже, відомостей, які свідчили б про відсутність спору щодо заборгованості, немає. Крім цього, відповідач, а також треті особи не надали суду доказів на підтвердження факту направлення стягувачу вимоги або повідомлення про наявність заборгованості.
Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 червня
2022 року стягнено з ТОВ «ФК «Прайм Альянс» на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати в розмірі 23 000,00 грн.
Додаткове рішення мотивоване тим, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн є документально підтвердженим та співмірний із складністю справи. Суд також вказав, що позивачка витратила 8 000,00 грн на проведення судово-економічної експертизи, які підлягають відшкодуванню.
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ФК «Прайм Альянс» - Рудницького Ю. І. залишено без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року та додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 червня
2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
23 лютого 2023 року представник ТОВ «ФК «Прайм Альянс» - Рудницький Ю. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2023 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди всупереч нормам процесуального та матеріального права не дослідили зміст експертного висновку та не оцінили такий висновок по суті. Вказаний висновок суперечить іншим матеріалам справи. Відповідач був позбавлений можливості надати ґрунтовні пояснення щодо експертних висновків. Зазначення у висновку про те, що експерт обізнаний зі статтею 384 КК України, не є достатнім для встановлення того, що експерт ознайомлений з кримінальною відповідальністю. Вказує, що відповідач направляв вимоги про погашення заборгованості, в матеріалах справи немає доказів того, що заборгованість
є спірною. Суд першої інстанції не виносив ухвалу про залучення до участі
у справі третіх осіб. Ураховуючи відсутність у матеріалах справи заяви представника позивача про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення, а також порушення порядку та строків подання відповідних доказів, у суду не було підстав ухвалювати додаткове рішення.
Обґрунтовуючи неправильність застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявниця
посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 18 березня 2020 року
у справі № 129/1033/13-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15, постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/568/18, від 03 червня 2020 року у справі № 359/8181/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
13 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що висновок експерта є належним і допустимим доказом у справі; відповідач був обізнаний про його приєднання до матеріалів справи, оскільки його копія направлялась відповідачу; висновок відповідає процесуальним вимогам, зокрема експерт попереджений про кримінальну відповідальність. Твердження заявника про те, що заборгованість не
є безспірною, є голослівним і не відповідає матеріалам справи. Представник позивача у заяві про розгляд справи за відсутності позивача повідомляв, що в разі задоволення позову протягом п?яти днів буде подано заяву про відшкодування судових витрат. Рішення суду першої інстанції ухвалено
20 червня 2022 року, заява подана - 24 червня 2022 року, тобто
в межах строків, визначених ЦПК України. Заперечень щодо зменшення витрат сторона відповідача не подавала.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 лютого 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу
Яремку В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду м. Львова.
18 квітня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року касаційну скаргу і матеріали справи передано судді-доповідачу Русинчуку М. М.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року касаційну скаргу і матеріали справи передано судді-доповідачу Коротуну В. М.
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,
а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи
23 лютого 2017 року між ПАТ «АКБ «Львів» і ТОВ «Домусгруп» укладено генеральний договір кредитної лінії № 12/К/17.
24 лютого 2017 року між ПАТ «АКБ «Львів» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
30 вересня 2019 року приватний нотаріус Барбуляк Х. М. вчинила виконавчий напис № 2840 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 28,4 кв. м.
Відповідно до виконавчого напису за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна, пропонується задовольнити вимоги ПАТ «АКБ «Львів» за період з 01 січня 2018 року до 09 вересня 2019 року включно
у розмірі: 1 240 959,68 грн - заборгованість за кредитом; 272 037,73 грн - заборгованість за процентами: 4 800,00 грн - заборгованість з комісії;
54 752,91 грн - заборгованість з нарахованої та несплаченої пенi за період
з 01 вересня 2018 року до 06 травня 2019 року включно з прострочення основної суми боргу, процентів та комісії; 94 573,75 грн - заборгованість
з нарахованої та несплаченої пенi за період з 07 травня 2019 року до
08 вересня 2019 року включно за прострочення основної суми боргу, процентів та комісії; 10 000,00 грн - плата нотаріусу за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 1 677 124,07 грн.
07 жовтня 2019 року приватний виконавець Білецький І. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
23 жовтня 2019 року на вебсайті Державного підприємства «Сетам» опубліковано інформаційне повідомлення про електронні торги: номер лота 383563; характеристика лота: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 ; дата проведення аукціону 22 листопада 2019 року.
Відповідно до договору відступлення права вимоги від 05 грудня 2019 року право вимоги за генеральним договором кредитної лінії від 23 лютого
2017 року № 12/К/17, з усіма змінами та доповненнями до нього, зокрема, але не виключно, щодо сплати боржником заборгованості за кредитом у сумі
1 588 766,93 грн, а також всі інші права, які виникають з основного договору, перейшли до ТОВ «ФК «Прайм Альянс».
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи на звернення адвоката Сідловської І. Ю., яка діє в інтересах
ОСОБА_1 , від 15 червня 2022 року № 12 розрахунок заборгованості за генеральним договором кредитної лінії від 23 лютого 2017 року № 12/К/17 за період з 01 січня 2018 року до 09 вересня 2019 року включно, наданий
АТ «АКБ «Львів» приватному нотаріусу Барбуляк Х. М., на підставі якого
30 вересня 2019 року вчинено виконавчий напис, який зареєстрований
в реєстрі за № 2840, не відповідає умовам генерального договору кредитної лінії від 23 лютого 2017 року № 12/К/17 та додатковим угодам до нього, зокрема, існує переплата пені в розмірі 8 282,96 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист
є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника
у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).
У статтях 1 і 2 ЦПК України зазначено про призначення ЦПК України
і визначені завдання та основні засади цивільного судочинства.
Так, ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Аналогічно статті 1 і 2 ГПК України визначають призначення ГПК України та завдання і основні засади господарського судочинства.
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема,
з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи
у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких
є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого
є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01 березня 2018 року
у справі № 461/12052/15 (провадження № 14-14цс18), від 23 січня 2019 року
у справі № 210/2104/16 (провадження № 14-597цс18) та інших неодноразово вказувала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства,
по-друге, спеціальний суб'єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов'язання
є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15 (провадження № 14-409цс18)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 201/5876/22 (провадження № 61-4378сво23) сформульовано висновок про те, що «справи щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання між юридичними особами, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) зроблено висновок, що «спори між боржниками та стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ЦПК України вирішуються судом за позовами до стягувачів у порядку цивільного судочинства. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі спір
є пов'язаним з невиконанням зобов'язання за кредитним договором фізичною особою ОСОБА_3 та вчиненням у зв'язку із цим виконавчого напису нотаріуса».
У справі, що переглядається, спір є пов'язаним з невиконанням зобов'язання ТОВ «Домусгруп» за кредитним договором, укладеним з ПАТ «АКБ «Львів», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Прайм Альянс», та вчиненням у зв'язку із цим виконавчого напису нотаріуса, тобто цей спір стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу,
є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
З огляду на те що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження
у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постановаВеликої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі
№ 904/8884/21).
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень у цій справі, то додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 червня 2022 року також підлягає скасуванню.
На виконання частини першої статті 256 ЦПК України колегія суддів Верховного Суду роз'яснює Брезіцькій Г. Р., що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання нею цієї постанови позивачка може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2023 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Домусгруп», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
Роз'яснити ОСОБА_1 ,що вона має право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов