19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 761/1695/22
провадження № 61-16377св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Національна академія державного управління при Президентові України, правонаступником якої є Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Юрій Віталійович, на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня
2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної академії державного управління при Президентові України
(далі - Академія) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
2. Позов обґрунтований, тим що рішенням Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, яке набрало законної сили 19 червня
2020 року, визнано протиправним та скасовано Указ Президента України
від 05 квітня 2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України» та поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Академії.
3. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року у справі № 761/36033/20, яке набрало законної сили 21 грудня
2021 року, стягнуто з Академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за 544 дні вимушеного прогулу у розмірі 880 752,12 грн.
4. Оскільки його не було поновлено на посаді, вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити середній заробіток за період затримки розрахунку
з урахуванням судових рішень, які набрали законної сили.
5. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути
з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку до дня ухвалення рішення станом на 31 грудня 2021 року у розмірі 234 752,10 грн, інфляційні збитки - 110 343,04 грн та три проценти річних - 43 806,65 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
6. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва
від 23 січня 2023 року у складі судді Рибака М. А. позов задоволено частково. Стягнуто з Академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 228 276,18 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
7. Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Ю. В., задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 23 січня 2023 року скасовано, а провадження у цивільній справі закрито. Роз'яснено позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
8. Закриваючи провадження у цивільній справі, апеляційний суд вказав, що переданий позивачем на розгляд судів спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник
у зв'язку із проходженням ОСОБА_1 публічної служби, та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того на час звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 був обізнаний про реорганізацію Академії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Мельник Ю. В., просить постанову апеляційного суду скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року.
11. Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року відкрито касаційне провадженняза касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Ю. В., витребувано матеріали справи, які у лютому 2024 року надійшли до Верховного Суду. Клопотання ОСОБА_1 про залучення правонаступника відповідача задоволено. Залучено до участі у справі Київський національний університет імені Тараса Шевченка як правонаступника відповідача.
12. Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 9901/226/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. Вважає що твердження апеляційного суду про те, що рішення щодо поновлення позивача на посаді ухвалювалося судом в адміністративній юрисдикції, оскільки посада позивача належить до публічної служби, суперечить пункту 6 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», який набув чинності 01 травня 2016 року, згідно з яким на працівників Академії, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту законодавства Верховної Ради України, які на день набрання чинності цим Законом
є державними службовцями, поширюється дія цього Закону протягом двох років з дня набрання ним чинності.
15. Отже із 01 травня 2018 року особи, які обіймали керівні посади Академії, вже не мали статусу державного службовця.
16. Крім того позивач при призначенні на посаду не отримував статусу державного службовця, оскільки з 01 травня 2016 року ця посада не належала до посад державної служби.
17. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідачем у справі був Президент України, якого потім було замінено на Міністерство освіти і науки України, тому саме воно має бути належним відповідачем, оскільки це суперечить статті 19 ЦПК України з огляду на те, що позивач перебував у трудових відносинах не з Президентом України,
а з Академією.
18. На момент постановлення оскаржуваної постанови первісний відповідач (Академія) був припинений, а його правонаступником визначено Київський національний університет імені Тараса Шевченка, тому у справі не може бути іншого відповідача ніж університет.
19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року
у справі № 9901/226/19 розмежувала юрисдикцію судів та визначила, що оскарження Указу Президента належить до адміністративної юрисдикції,
а інші питання захисту права на працю, отримання заробітної плати тощо, мають розглядатись в порядку ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
20. У січні 2024 року представник Київського національного університету імені Тараса Шевченка подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
21. Зазначає, що позивач не повідомив суди про реорганізацію Академії,
а у процесуальних документах вказав іншу адресу місцезнаходження голови комісії з реорганізації Академії.
22. Відповідно до положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня
2014 року № 630 саме Міністерство освіти і науки України в особі міністра
є роботодавцем керівника закладу вищої освіту, яке 24 грудня 2021 року наказом № 508-к поновило позивача на посаді президента Академії.
23. Звертає увагу, що не укладення між Міністерством освіти і науки України та ОСОБА_1 контракту не змінює статус Міністерства, як роботодавця позивача.
24. Оскільки належним відповідачем має бути Міністерство освіти і науки України як суб'єкт владних повноважень та роботодавець ОСОБА_1 , тому правильними є висновки апеляційного суду про належність розглядуваної справи до юрисдикції адміністративних судів.
Інші процесуальні документи
25. У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Ю. В., звернувся до Верховного Суду із письмовими поясненнями,
в яких зазначає про свою незгоду із твердженнями наведеними у відзиві на касаційну скаргу.
Обставини справи, встановлені судами
26. Рішенням Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі
№ 9901/226/19 позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Академія, про визнання протиправним і нечинним наказу, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Академія з 06 квітня 2019 року.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
27. За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження постанови апеляційної суду про закриття провадження у справі, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
28. Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
29. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства.
31. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
32. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
33. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського
й адміністративного.
34. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
35. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
36. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
37. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
38. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
39. Проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин
і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов'язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов'язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов'язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби - одним з елементів припинення такої служби.
40. Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц).
41. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір
із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
42. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
43. Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України
у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
44. У розглядувані справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Академії, в якому просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при поновленні його на роботі за результатами розгляду справи
№ 9901/226/19.
45. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, вважав, що спір за вирішенням якого ОСОБА_1 звернувся до суду є публічно-правовим
і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки цей спір виник
у зв'язку з проходженням ОСОБА_1 публічної служби, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
46. Верховний Суд не може погодитись із цими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
47. Рішенням Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі
№ 9901/226/19 позов ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Академія, про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Академія з 06 квітня 2019 року.
48. У справі № 9901/226/19 встановлено, що Президент України Указом
від 31 серпня 2016 року № 375/2016 призначив ОСОБА_1 на посаду президента Академії.
49. Згідно із пунктом 6 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», який набув чинності 01 травня 2016 року, на працівників, зокрема, й Академії, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями, поширюється дія цього Закону протягом двох років з дня набрання ним чинності.
50. Таким чином ОСОБА_1 на час прийняття Указу Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України» не мав статусу державного службовця та не перебував на публічній службі.
51. Сам по собі факт вирішення справи № 9901/226/19 в порядку адміністративного судочинства вказаного не спростовує, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року підставою передачі справи № 9901/226/19 до суду першої інстанції для продовження розгляду в порядку адміністративного судочинства зокрема вказала таке:
«… Від того, що на підставі закону позивач ( ОСОБА_1 ) втратив статус державного службовця, не змінилися правове становище Президента України, його повноваження, обсяг владних функцій. Президент України не перестав бути публічною особою, не позбувся правоможності видавати обов'язкові до виконання акти та бути суб'єктом правовідносин, статус та ранг якого відносно фізичної чи юридичної особи, надає таким відносинам публічно-правового змісту та характеру. Очевидно, що у разі, коли конкретна особа, яка є державним службовцем чи немає такого статусу, оскаржує акт Президента України із відомих підстав, то виникає об'єктивний публічний спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів...».
52. Отже, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові
від 11 вересня 2019 року, справа № 9901/226/19 вирішувалась в порядку адміністративного судочинства не як передбачений пунктом 2 частини першої статті 19 КАС Україниспір з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а як передбачений пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України спір фізичної особи ( ОСОБА_1 ) із суб'єктом владних повноважень (Президентом України) щодо оскарження його рішення (Указу від 05 квітня 2019 року № 105/2019).
53. Апеляційний суд на це уваги не звернув; помилково вказав, що
у розглядуваній справі спір виник у зв'язку з проходженням ОСОБА_1 публічної служби;застосував висновки Великої Палати Верховного Суду
від 31 жовтня 2018 року в справі № 761/33941/16-ц, які в цьому випадку
є нерелевантними, та, як наслідок, помилково закрив провадження
у цивільній справі з підстав визначених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
54. На відміну від розглядуваної справи, у справі № 761/33941/16-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду у якій послався апеляційний суд, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було заявлено особою поновленою на посаді публічної служби (керівника Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи), тобто спір у справі № 761/33941/16-ц виник саме у зв'язку із проходженням позивачем публічної служби.
55. Міркування апеляційного суду в оскарженій постанові щодо належності відповідача до якого ОСОБА_1 заявив свої вимоги, не підтверджують правильність висновку про закриття провадження у цивільній справі з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
56. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
57. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
58. Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
59. Оскільки справа направлена до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат касаційним судом відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Юрій Віталійович, задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович