29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 523/5211/21
провадження № 61-16564св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року у складі судді Дяченко В. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Позов обґрунтований тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва, виданого 18 вересня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Жосан Т. І., зареєстрованого в реєстрі за № 1427.
З 05 вересня 2007 року у вказаному будинку зареєстровані відповідачі, проте їх реєстрація порушує її право власності, оскільки вони не є членами її сім'ї, у них не має права користування будинком на договірних чи інших підставах.
Просила визнати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та виселити відповідачів з цього будинку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року, залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, позов задоволено.
Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ОСОБА_1 є власником будинку, право власності набуто в порядку реалізації предмета іпотеки на торгах, де відповідач ОСОБА_2 був боржником за виконавчим провадженням. ОСОБА_3 та діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вселилися у спірний будинок як члени сім'ї ОСОБА_2 . Отже, втрата ОСОБА_2 у зв'язку з примусовою реалізацією майна з прилюдних торгів в рамках виконавчого провадження права власності на житловий будинок має наслідком втрату відповідачами права користування та проживання в ньому, подальше проживання відповідачів в будинку є самоправним. Відповідачі не пов'язані з позивачкою спільним побутом. Право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна. Визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним будинком та у зв'язку з цим їх виселення без надання іншого житла є обґрунтованим та таким, що переслідує законну мету.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 72 Житлового кодексу (далі - ЖК України) у правовідносинах щодо іпотечного майна
Суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, провадження № 61-10125св21, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9754/17, провадження № 61-11497св21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, провадження № 14-109цс22, порушив норми процесуального права, а саме пункт 6 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд першої інстанції відмовив у зупиненні провадження у справі.
Під час розгляду справи суди не звернули увагу на позовні вимоги, тому застосували статтю 72 ЖК України, яка не стосується правовідносин з іпотечним майном.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 523/9829/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс груп») про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір відступлення прав вимоги № 12-02/20-3, укладеного 12 березня 2020 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» та ОСОБА_1 , предметом якого є відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0054/74/74610, укладеного 14 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеного 12 березня 2020 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» та ОСОБА_1 , предметом якого є відступлення права вимоги за іпотечним договором б/н, укладеного 14 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 .
Таким чином, підстав для вселення у спірну квартиру у ОСОБА_1 немає, оскільки договір відступлення права вимоги, якій був підставою для оформлення і отримання нею права власності на спірне домоволодіння, скасований судовим рішенням.
Крім того, у суді першої інстанції він заявляв клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 523/9829/20, проте суд необґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи. Зупинено виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року, залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, до закінчення касаційного розгляду справи.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва від 18 вересня 2020 року Р № 1427, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Жосан Т. І., торги щодо реалізації предмета іпотеки - житлового будинку АДРЕСА_1 не відбулися і стягувач ОСОБА_1 виявила бажання залишити за собою непродане майно, яке належало ОСОБА_2 (а. с. 10).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав право власності на домоволодіння житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 18 вересня 2020 року (а. с. 11).
Місце проживання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зареєстровано в житловому будинку АДРЕСА_1 (а. с. 14).
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив те, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі, що призвело до задоволення позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
У частині першій статті 251 ЦПК України сформовано вичерпний перелік підстав для виникнення обов'язку суду зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження
№ 61-5752сво21) вказано, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішенням суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, така підстава зупинення провадження у справі, як неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
У справі, що переглядається у касаційному порядку, відповідач ОСОБА_2 12 листопада 2021 року подав до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 523/9829/20, мотивуючи це тим, що в Суворовському районному суді м. Одеси розглядалась цивільна справа № 523/9829/20 про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, де позивачем є ОСОБА_2 , а одним з відповідачів - ОСОБА_1 . Результат розгляду вказаної справи впливає на результат цієї справи (№ 523/5211/21).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 523/5211/21 відмовлено. Суд керувався тим, що у клопотанні про зупинення провадження не зазначено обставин об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , зокрема, посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив його клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення у справі № 523/9829/20.
Зі змісту постанови суду апеляційної інстанції випливає, що суд погодився з таким висновком суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вказав, що на дату ухвалення судом першої інстанції рішення у справі №523/5211/21 і на дату перегляду цієї справи судом апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_1 була і є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , набутого нею за результатами прилюдних торгів.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги про незупинення провадження у справі самі по собі не є підставою для скасування судових рішень у справі. Проте оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що судові рішення не є законними, обґрунтованими та не ґрунтуються на засадах верховенства права з таких підстав.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
У цій справі позивач є власником домоволодіння, який належав ОСОБА_2 , в якому він проживає з членами своєї сім'ї. Його право власності припинилося з набуттям права власності на нього ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зазначив про необхідність врахувати втручання держави в його право на житло.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які необхідно оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17).
Суд апеляційної інстанції встановив, що право власності на домоволодіння зареєстровано на праві приватної власності (розмір частки 1/1) за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися, посвідченого приватним нотаріусом 18 вересня 2020 року.
У цій справі суди захистили право власника домоволодіння ОСОБА_1 . Проте під час розгляду спору не взяли до уваги баланс інтересів сторін спору а саме, баланс між захистом права власності позивача та захистом прав відповідачів як осіб, які продовжують користуватися будинком, який раніше на праві власності належав ОСОБА_2 .
У цій справі власник будинку має право вимагати виселення відповідачів відповідно до статті 391 ЦК України. Легітимною метою є захист права власності позивача.
Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2021 року у справі № 523/9829/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс груп») про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір відступлення прав вимоги № 12-02/20-3, укладений 12 березня 2020 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» та ОСОБА_1 , предметом якого є відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0054/74/74610, укладеного 14 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений 12 березня 2020 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» та ОСОБА_1 , предметом якого є відступлення права вимоги за іпотечним договором б/н, укладеного 14 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 .
Отже, рішенням судів, які набрали законної сили,визнано недійсними договори відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, які стали однією із підстав набуття ОСОБА_1 права власності на будинок, в якому проживають відповідачі.
Як на підставу позову ОСОБА_1 посилалася на те, що є власником будинку, що підтверджується свідоцтвом, виданого 18 вересня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Жосан Т. І.
Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на наймача (рішення у справах Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року, Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56).
У цій справі після втрати ОСОБА_2 права власності на будинок, яке згідно з матеріалами справи є єдиним житлом відповідачів у справі, враховуючи, що первісна підстава набуття позивачем права власності відпала, виселення відповідачів буде надмірним для них тягарем.
За таких обставин інтереси відповідачів, які користуються будинком, перевищують інтереси позивача як власника будинку.
Стосовно посилань заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо
застосування статті 72 ЖК України у правовідносинах щодо іпотечного майна, то необхідно зазначити таке.
Зі змісту пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України випливає, що ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (в чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
Суди попередніх інстанцій у своїх рішення не посилалися на вказану норму права, оскільки не застосували її до спірних правовідносин, тому вказана підстава касаційного оскарження є необґрунтованою.
Щодо посилання на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9754/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, щодо зупинення виселення відповідачів на період дії в Україні воєнного стану, то оскільки у позові відмовлено немає необхідності викладати мотиви щодо незастосування судами правових висновків, викладених у вказаних постановах суду касаційної інстанції.
30 січня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про долучення постанови Верховного Суду у справі № 523/9829/20, яке не підлягає вирішенню, оскільки відповідно до статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З урахуванням наведених вище мотивів, Верховний Суд вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
За результатами касаційного перегляду в позові відмовлено.
Відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги - 2 724,75 грн, за подання касаційної скарги - 1 816,00 грн.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю, звільнена від сплати судового збору, то ОСОБА_2 необхідно компенсувати сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 4 540,00 грн (2 724,00 грн + 1 816,00 грн) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відмовити.
Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 4 540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) грн 00 коп на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
О. М. Ситнік