19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 344/7399/22
провадження № 61-131св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якубовський Олександр Олександрович, на ухвалу Івано?Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2023 року у складі судді Домбровської Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складі колегії суддів Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області), про спростування недостовірної інформації.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач поширив недостовірну інформацію щодо позивача, а саме надіслав Управлінню Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (далі - УДМС України в Івано?Франківській області) лист № 884/55/108/01-2022, в якому зазначено, що «встановлено громадянина Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. […] встановлено, що ОСОБА_1 має намір прибути до західних регіонів, де шляхом підбурення вихідців із російської федерації та близьких їм осіб планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином, вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку із дестабілізацією всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають на території України».
У результаті поширення вказаної інформації УДМС України в Івано-Франківській області рішеннями від 26 квітня 2022 року та від 28 квітня 2022 року позивачу було заборонено в'їзд в Україну строком на три роки, скасовано його посвідку на тимчасове проживання.
Позивач зазначав, що поширена інформація є неправдивою та недостовірною. Будь-якого умислу на вчинення дій, про які зазначено у листі, позивач не мав. З 2014 року він постійно проживає на території України, одружився з українкою, вони разом придбали житло в місті Івано-Франківську. На території України веде господарську діяльність у сфері освітніх послуг, має бездоганну ділову репутацію. Метою перебування в Україні є влаштування особистого життя та здійснення комерційної діяльності. Знайомих серед громадян російської федерації не має.
Поширена відповідачем неправдива інформація завдала шкоду особистим немайновим правам позивача (честі, гідності і діловій репутації), а також спричинила тяжкі наслідки - створила реальну загрозу протиправного позбавлення його права продовжувати проживати разом із сім'єю в Україні.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області здійснити спростування поширеної ним у листі вих. № 884/55/108/01-2022 від 20 квітня 2022 року на адресу УДМС України в Івано-Франківській області інформації про те, що «громадянин Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. […] встановлено, що ОСОБА_1 має намір прибути до західних регіонів, де шляхом підбурення вихідців із російської федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій» шляхом відкликання вказаного листа та надіслання на адресу УДМС України в Івано?Франківській області відповідного спростування.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 22 вересня 2022 року замінив первісного відповідача Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області на належного відповідача Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - Департамент стратегічних розслідувань).
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 02 листопада 2022 року залучив до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою
від 05 жовтня 2023 року провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що, фактично, метою спростування поширеної Управлінням стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області, яка, за твердженнями позивача, є недостовірною, є відновлення його права на тимчасове проживання в Україні, а не захист честі, гідності та ділової репутації (що повинно бути першочерговим), що підтверджується, зокрема, тим, що в адміністративній справі № 300/2500/22 про визнання протиправним та скасування рішення УДМС України в Івано-Франківській області від 26 квітня 2022 року провадження було зупинено саме до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Місцевий суд зазначив, що зі змісту пояснень позивача встановлено, що його права порушені внаслідок прийняття УДМС України в Івано-Франківській області рішення про заборону йому в'їзду на територію України та про анулювання посвідки на проживання, прийняті у зв'язку з надісланим відповідачем листом від 20 квітня 2022 року, а не самим фактом поширення цього листа у приватноправовій площині.
Таким чином, застосування такого способу захисту як визнання недостовірною інформації є можливими у випадку порушення особистого немайнового права особи у відносинах, які за своєю правовою природою є цивільними.
Суд першої інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду, зокрема, що приватно?правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, виснував, що вимога позивача про визнання інформації недостовірною не спрямована першочергово на захист особистих немайнових прав ОСОБА_1 , таких, як честь, гідність та ділова репутація, а спрямована на скасування рішень про заборону йому в'їзду в Україну та скасування посвідки на тимчасове перебування в Україні, а тому достовірність інформації, яка міститься у спірному листі відповідача, має бути предметом перевірки адміністративного суду, на розгляді якого перебуває спір ОСОБА_1 щодо оскарження рішень, прийнятих на підставі вказаного листа, і саме цей суд компетентний надати оцінку достовірності даних, викладених у цьому листі.
Суд першої інстанції також зазначав, що звернення до суду з цим позовом, який, фактично спрямований на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи), не відповідає завданням цивільного судочинства.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її до апеляційного суду.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 20 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 05 жовтня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що у цій цивільній справі позивач використовує приватно-правовий інструментарій (шляхом подання позову про спростування недостовірної інформації) для створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що рішення у цій справі не має і не може мати преюдиційного значення в адміністративних справах № 300/1948/22 та № 300/2500/22, оскільки спростовується фактом зупинення провадження у справі за клопотанням представника позивача ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі № 300/2500/22 за позовом ОСОБА_1 до УДМС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 26 квітня 2022 року до набрання законної сили судовим рішенням Івано?Франківського міського суду у цивільній справі № 344/7399/22, що переглядається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якубовський О. О., у касаційній скарзі просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16 (провадження № 14-641цс18), від 15 квітня 2020 року у справі № 280/1402/19 (провадження № 11-1004апп19), постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 761/9347/15-ц (провадження № 61-3037св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 754/11312/15 (провадження № 61-2378св18), від 21 січня 2021 року у справі № 910/9397/18).
Також як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме частини третьої статті 32 Конституції України у взаємозв'язку зі статтею 277 ЦК України та частини першої статті 19 ЦПК України.
Заявник мотивує скаргу тим, що предметом позову є спростування поширеної недостовірної інформації шляхом відкликання листа, у якому цю інформацію поширено, а не визнання інформації недостовірною чи отримання преюдиційного рішення суду для публічних правовідносин або оскарження дій суб'єкта владних повноважень; позов не містить вимог про перевірку листа Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області на предмет його допустимості чи належності; обґрунтованість дій відповідача не є предметом позову у даній справі; спір про спростування недостовірної інформації не має і не може мати публічно-правового характеру; рішення у даній справі не має і може мати преюдиційного значення у вказаних місцевим судом адміністративних справах № 300/1948/22 та № 300/2500/22.
Позивач вважає, що закриття провадження у цій справі на підставі частини першої статті 255 ЦПК України є порушенням його прав, які гарантовані статтею 32 Конституції України та перешкоджанням у доступі до правосуддя. Адміністративний суд у справах № 300/1948/22 та № 300/2500/22 в силу суб'єктивного складу учасників та обмеженістю предмету спору, а саме за позовом ОСОБА_1 до УДМС України в Івано-Франківській області, в яких останнє не є відповідальним за достовірність поширеної на його адресу інформації, тому не має компетенції перевіряти достовірність інформації у листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області від 20 квітня 2022 року.
Також позивач вказував, що, закриваючи провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, та роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідного рішення звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, проте місцевим судом вказаного процесуального обов'язку не виконано, а судом апеляційної інстанції не перевірено.
Доводи інших учасників справи
У березні 2024 року від Департаменту стратегічних розслідувань на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти доводів заявника, вважає їх необґрунтованими та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду у січні 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
У березні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 квітня 2022 року Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області надіслало листа УДМС України в Івано-Франківській області № 884/55/108/01-2022, в якому, зокрема, зазначено, що «встановлено громадянина Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. […] встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) має намір прибути до західних регіонів, де шляхом підбурення вихідців із Російської Федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином, вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку із дестабілізацією всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають на території України.».
Рішенням УДМС України в Івано-Франківській області від 26 квітня 2022 року заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в'їзд в Україну строком на три роки, до 26 квітня 2025 року.
Рішенням УДМС України в Івано-Франківській області від 28 квітня 2022 року скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суди також встановили, що на розгляді в Івано-Франківському окружному адміністративному суді перебуває справа № 300/1948/22 за позовом ОСОБА_1 до УДМС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 28 квітня 2022 року № 26011500038690, яким скасовано посвідку на тимчасове проживання позивача в Україні.
Крім того, на розгляді в Івано?Франківському окружному адміністративному суді перебуває справа № 300/2500/22 за позовом ОСОБА_1 до УДМС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 26 квітня 2022 року про заборону в'їзду в Україну, підставою прийняття якого стала інформація, зазначена у листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області за вих. № 884/55/108/01-2022 від 20 квітня 2022 року, яка є предметом розгляду у справі № 344/7399/22, яка переглядається.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 2318/1249/2012).
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Під час розгляду справи суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Таким чином, застосування такого способу захисту як визнання недостовірною інформації є можливим у випадку порушення особистого немайнового права особи у відносинах, які за своєю правовою природою є цивільними.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 333/6816/17 вирішувала виключну правову проблему щодо можливості розгляду за правилами цивільного судочинства вимоги про визнання недостовірною інформації, викладеної у документах, які можна визнати джерелами доказів у іншому судовому провадженні (постанова від 30 червня 2020 року, провадження № 14-87цс20).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. […] Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.».
У порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.
Такий правовий висновок зазначений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц (провадження № 61-19243св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 332/293/17 (провадження № 61-40369св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 760/16924/18 (провадження № 61?14643св19).
У справі, яка переглядається, встановлено, що Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області 20 квітня 2022 року надіслало на адресу УДМС України в Івано-Франківській області лист № 884/55/108/01-2022, в якому просило ініціювати прийняття рішення про примусове повернення/видворення з України громадянина Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з подальшою забороною в'їзду на територію України, відповідно до вимог статей 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
У вказаному листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області від 20 квітня 2022 року, зокрема, зазначено, що «за результатами реалізації отриманої оперативної інформації встановлено громадянина Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував в Україні з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. […] встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) має намір прибути до західних регіонів, де шляхом підбурення вихідців із Російської Федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином, вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку із дестабілізацією всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають на території України.».
На підставі вказаного листа УДМС України в Івано-Франківській області рішенням від 26 квітня 2022 року заборонило ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в'їзд в Україну строком на три роки, а рішенням від 28 квітня 2022 року - скасувало видану йому посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив зобов'язати Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області здійснити спростування поширеної ним інформації у листі від 20 квітня 2022 року шляхом відкликання вказаного листа та надіслання на адресу УДМС України в Івано?Франківській області відповідного спростування, оскільки така інформація є неправдивою та недостовірною, завдає шкоду його особистим немайновим правам та створює загрозу протиправного позбавлення його права продовжувати проживати разом із сім'єю в Україні.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що рішення про заборону в'їзду в Україну приймає ДМС України та її територіальні органи за наявності підстав, визначених у частині першій статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Підпунктом «б» пункту 4 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року № 1235 (далі - Інструкція), визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за ініціативою підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Відповідач також вказував, що відповідно до пункту 1 розділу 1 Положення про Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України від 23 жовтня 2019 року № 1077, Департамент стратегічних розслідувань є міжрегіональним територіальним органом у складі кримінальної поліції Національної поліції України, який бере участь у реалізації державної політики з питань боротьби з організованою злочинністю та здійснює оперативно-розшукову діяльність.
Враховуючи викладене, Департамент стратегічних розслідувань у відзиві на позов зазначав, що наділений компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.
Отже, провівши відповідно до своїх повноважень оперативні заходи, а також на підставі іншої інформації щодо численних звернень до правоохоронних органів, зокрема й до Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області, стосовно вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень як на території України, так і за її межами, вказане управління направило до УДМС України в Івано-Франківській області подання (лист) «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки».
Посилаючись на статтю 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно з якою до службової може належати інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці, відповідач зазначав, що метою службового листування між Департаментом стратегічних розслідувань та УДМС України в Івано-Франківській області є не поширення інформації, а виконання останніми своїх службових обов'язків.
Судами установлено, що на розгляді в Івано-Франківському окружному адміністративному суді перебуває справа № 300/1948/22 за позовом ОСОБА_1 до УДМС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 28 квітня 2022 року № 26011500038690, яким скасовано посвідку на тимчасове проживання позивача в Україні.
Крім того, на розгляді в Івано-Франківському окружному адміністративному суді перебуває справа № 300/2500/22 за позовом ОСОБА_1 до УДМС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 26 квітня 2022 року про заборону в'їзду в Україну, підставою прийняття якого стала інформація, зазначена у листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області за вих. № 884/55/108/01-2022 від 20 квітня 2022 року, яка є предметом розгляду у справі № 344/7399/22, яка переглядається.
З огляду на викладене, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що за встановлених у цій справі обставин, позовні вимоги про спростування недостовірної інформації спрямовані першочергово не на захист особистих немайнових прав ОСОБА_1 , таких як честь, гідність та ділова репутація, а для створення преюдиційного рішення суду та з метою створення підстав для звільнення від доказування у наведених вище адміністративних справах, провадження в яких зупинене до вирішення судом цього спору.
Вирішення такого спору не відповідає завданням цивільного судочинства, тому суди правильно зазначили, що достовірність інформації, яка міститься у оспорюваному листі Управління стратегічних розслідувань в Івано?Франківській області від 20 квітня 2022 року, повинна бути предметом перевірки адміністративного суду, на розгляді якого перебуває спір ОСОБА_1 щодо оскарження рішень, прийнятих на підставі вказаного листа, і саме цей суд компетентний надати правову оцінку достовірності даних, викладених у цьому листі.
Отже, суд першої інстанції, встановивши, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, правильно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Колегія суддів також погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, що закриття провадження у цій справі на підставі частини першої статті 255 ЦПК України не є порушенням його прав, які гарантовані статтею 32 Конституції України та перешкоджанням у доступі до правосуддя з таких підстав.
Так, стаття 32 Конституції України гарантує кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Враховуючи встановлені судами обставини, мету звернення з цим позовом, аргументи інших учасників справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вище вказаними позовами у порядку адміністративного судочинства, скористався судовим захистом, як він вважає, порушеного права на спростування недостовірної інформації, а саме шляхом визнання протиправними та скасування рішень УДМС України в Івано?Франківській області від 26 квітня 2022 року про заборону в'їзду в Україну та від 28 квітня 2022 року, яким скасовано посвідку на тимчасове проживання позивача в Україні, тому доводи касаційної скарги про обмеження оскаржуваними рішеннями у доступі до суду є необґрунтовані.
Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області, поза межами вказаних справ в порядку адміністративного судочинства, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд адміністративної юрисдикції, на розгляді якого перебувають справи щодо оскарження рішень УДМС України в Івано Франківській області, підставою прийняття яких є оспорюваний позивачем лист.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що, закриваючи провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, місцевий суд не роз'яснив позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, та не роз'яснив про наявність у позивача права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідного рішення звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, оскільки суд не вирішував питання про юрисдикційність цього спору, та відповідно про направлення справи за встановленою юрисдикцією, а зазначив про те, що надання оцінки достовірності інформації, яка міститься у оспорюваному листі Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області, судом загальної юрисдикції не відповідає завданню цивільного судочинства -ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи, та повинна бути предметом перевірки суду під час розгляду вказаних вище адміністративних спорів за позовами ОСОБА_1.
Щодо доводів касаційної скарги з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду.
Водночас, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 277 ЦК України та частини першої статті 19 ЦПК України, як на обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження судових рішень, позивач не вказав, у чому полягає помилка судів у застосуванні вказаних положень законодавства, з урахуванням того, що суди не вирішували цей спір по суті заявлених позовних вимог.
Судова практика у правовідносинах, що склалися у цій справі, а саме питання можливості розгляду за правилами цивільного судочинства вимоги про визнання недостовірною інформації, метою якої є створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи) є сталою, що підтверджується, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20), висновки якої застосовано судами першої та апеляційної інстанції, а також постановою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року у справі № 751/5362/21 (провадження № 61-6996св22).
Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 280/1402/19, постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 761/9347/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 754/11312/15, від 21 січня 2021 року у справі № 910/9397/18, колегія суддів зазначає таке.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно.
У справі № 750/2052/16 предметом розгляду були вимоги ТОВ «БК «Акваріум» до ПАТ «Чернігівобленерго», а також до тимчасово виконуючого обов'язки голови правління цього товариства про захист ділової репутації шляхом спростування поширеної останнім під час проведення прес-конференції інформації про несплату позивачем до ПАТ «Чернігівобленерго» коштів за електричну енергію та про крадіжку ТОВ «БК «Акваріум» електричної енергії в енергопостачальника. Способом спростування недостовірної інформації зазначено - проведення аналогічного публічного заходу керівника ПАТ «Чернігівобленерго». Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, виступаючи на пресконференції ПАТ «Чернігівобленерго», голова правління цього товариства представляв його інтереси та діяв від його імені, оскільки уповноважений здійснювати всі юридично значимі дії, зокрема представляти товариство у відносинах з іншими суб'єктами господарської діяльності та фізичними особами, тому викладена ним інформація стосувалася провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу в частині невиконання/неналежного виконання договірного зобов'язання іншою юридичною особою та суб'єктом господарської діяльності, на підставі якого останній використовує електричну енергію для власних потреб. Суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що за цим позовом належним відповідачем є саме ПАТ «Чернігівобленерго», вимог до голови правління товариства як фізичної особи, чи журналіста, який визначений самим позивачем третьою особою без самостійний вимог щодо предмета спору, позивачем не заявлено, тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарського суду.
Наведені висновки Верховного Суду не свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил суб'єктної юрисдикції, оскільки місцевий суд ухвалою від 22 вересня 2022 року за заявою позивача замінив первісного відповідача Управління стратегічних розслідувань в Івано?Франківській області на належного відповідача Департамент стратегічних розслідувань.
У справі № 280/1402/19 судом вирішувалось питання, чи належить до адміністративної юрисдикції питання про порушення прав позивача у зв'язку з проведенням стосовно нього превентивного поліцейського заходу - застосування технічного приладу, що має функцію відеозапису, а також у зв'язку з неналежним зберіганням відеозапису, отриманого під час указаного заходу. Колегія суддів виснувала, що позовні вимоги про визнання протиправними дій уповноважених осіб Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо проведення стосовно нього превентивного поліцейського заходу - застосування технічного приладу, що має функцію відеозапису, та визнання протиправною бездіяльності уповноважених осіб відповідача щодо нездійснення належного зберігання отриманого під час указаного превентивного поліцейського заходу відеозапису, носій інформації з яким слідчий визнав речовим доказом і долучив до матеріалів кримінального провадження, фактично стосуються правомірності відеофіксації дій патрульної поліції на носій, який визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні та долучений до його матеріалів, а також стосуються дій, пов'язаних із розголошенням відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні, оцінка яким має надаватися в межах указаного кримінального провадження. Тому для вирішення цього спору не можна використати способи захисту, передбачені в адміністративному судочинстві.
Висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, тому правовідносин у наведеній справі є нерелевантними до спірних правовідносин.
Крім того, у справі яка переглядається, позивач вимогу про розміщення відповідачем на своєму офіційному сайті повідомлення про ухвалене у справі судове рішення з публікацією тексту його резолютивної частини не пізніше одного місяця з дня набрання ним законної сили, як у справі № 280/1402/19, не заявляв.
У справі № 761/9347/15-ц розглядався спір за позовом ОСОБА_4, яка є працівником відповідача, до ПАТ «Укрнафтохімпроект» про визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності, принижують честь та гідність і ділову репутацію. Верховний Суд у цій справі вважав правильними висновки судів про відмову у задоволенні позову, оскільки інформація, яку позивач просила спростувати, за своїм змістом є оціночним судженням, що виражає суб'єктивну думку відповідача, та спростуванню не підлягає.
Подібний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/11312/15, від 21 січня 2021 року у справі № 910/9397/18, на які також посилався позивач у касаційній скарзі.
У наведених постановах Верховний Суд не висловлював правової позиції щодо юрисдикційності заявлених вимог, тому колегія судів доводи касаційної скарги про їх неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях до уваги не бере.
Аналогічні доводи були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, яким надано належне обґрунтування щодо відсутності порушень норм процесуального права місцевим судом і з таким висновком погоджується суд касаційної інстанції.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що окрема думка судді не має статусу судового рішення, а саме лише посилання заявника в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та наявність такої (окремої думки судді) є недостатнім обґрунтуванням необхідності відступу від висновку Верховного Суду.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якубовський Олександр Олександрович, залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2023 року у складі судді Домбровської Г. В. та постанову Івано?Франківського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк