19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 531/204/23
провадження № 61-17874св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
відповідач - Мартинівська сільська рада Полтавського району Полтавської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Решетилівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2023 року у складі судді Попова М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернулись до суду із позовом до Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності на об'єкт нерухомості.
2. Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року вони відкрито та безперервно володіють будівлею, яка нікому не належить, тому визнання права власності на цей об'єкт нерухомості не порушить прав інших осіб.
3. Вказували, що згідно рішення шостої сесії восьмого скликання Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 01 квітня 2021 року (зі змінами) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в спільне користування на умовах оренди земельної ділянки орієнтовною площею 0,13 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах населеного пункту АДРЕСА_1 , на їх замовлення такий проект було розроблено та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер: 5321685605:05:001:0349.
4. Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 16 червня 2021 року виготовлений технічний паспорт на вищезазначений об'єкт нерухомості, в якому відображені рік спорудження: 1990, опис основних конструктивних елементів, інженерне обладнання, площа основи (забудови).
5. До 01 січня 2013 року (до введення в дію Закону України «Про реєстрацію речових прав та їх обтяжень») органи бюро технічної інвентаризації здійснювали реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості (будівлі, споруди і т. ін.) на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту України від 07 лютого 2002 року № 7/5, який зареєстровано Мін'юстом України 18 лютого 2002 року № 157/6445 (зі змінами).
6. З листа Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 09 липня 2021 року № 7852 вбачається, що реєстрація права власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_1 не проводилася, а отже, власники нерухомого майна наразі відсутні.
7. Враховуючи наведене позивачі просили суд визнати за ними право спільної сумісної власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення, розташований по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2023 року прийнято визнання позову Мартинівською сільською радою Полтавського району Полтавської області.
9. Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 право спільної сумісної власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення, розташований по АДРЕСА_1 .
10. Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу керівника Решетилівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області залишено без задоволення.
11. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2023 року залишено без змін.
12. Враховуючи те, що позивачами умови, визначені статтями 328, 344 ЦК України, дотримані, а їх добросовісне, безтитульне, тобто фактичне, яке не спирається на будь-яку правову підставу, відкрите володіння чужим майном упродовж 15 років підтверджене уповноваженими представниками Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, тому суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання за позивачами права власності на спірне нерухоме майно.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. У грудні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. У касаційній скарзі заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.
17. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, від 10 лютого 2020 року у справі № 923/82/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що виходячи із доказів, наявних в матеріалах справи, право власності на спірне майно не зареєстровано та не підтверджено право користування.
19. В порушення статті 89 ЦПК України судами не досліджено питання добросовісності та відкритості володіння позивачами спірним нерухомим майном.
20. Крім того, з документів, наданих сільською радою прокуратурі, встановлено, що обстеження нерухомого майна проводилось лише 10 березня 2023 року, що не може бути підтвердженням тривалого, починаючи з 2008 року, володіння та користування позивачами спірним майном.
21. Прокурор вважає, що період користування спірним нерухомим майном ґрунтується на припущеннях, оскільки безумовною підставою для визнання права власності за набувальною давністю згідно статті 344 ЦК України є відкритість володіння протягом тривалого часу, але в матеріалах справи підтвердження володіння та користування позивачами виробничим будинком відсутні.
22. Також прокурор посилається на те, що земельна ділянка під спірним об'єктом перебуває в користуванні позивачів без правовстановлюючих документів.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
23. У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури від позивачів та голови Мартинівської сільської ради, у яких вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. Позивачі пред'явили позов про визнання за ними права власності на об'єкт нерухомості на підставі статті 344 ЦК України, оскільки з 2008 року вони добросовісно, відкрито та безперервно володіють та користуються будівлею площею 997 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 та відповідно до технічного паспорту на виробничий будинок сільськогосподарського призначення, виготовленого ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», належить до об'єктів нерухомого майна.
25. Власником земельної ділянки, на якій розташоване вказане нерухоме майно, Мартинівською сільською радою на шостій сесії восьмого скликання 01 квітня 2021 року було прийнято рішення, зміни до якого внесено рішенням одинадцятої сесії восьмого скликання від 24 вересня 2021 року, про надання дозволу позивачам на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,13 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у межах населеного пункту АДРЕСА_1 .
26. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14 липня 2021 року земельна ділянка за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного 20 травня 2021 року ПП «АЛАН-ЗЕМ», була сформована із присвоєнням кадастрового номеру 5321685605:05:001:0349.
27. У листі від 09 липня 2021 року № 7852 ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» повідомило, що станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 даним підприємством не проводилась.
28. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03 лютого 2023 року відомості про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження щодо вказаного нерухомого майна за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1 , відсутні.
29. Актом обстеження спірного об'єкта нерухомості, проведеним 10 березня 2023 року депутатом Мартинівської сільської ради ОСОБА_11 та членами комісії з питань земельних відносин, будівництва, архітектури і просторового планування та з питань місцевих природних ресурсів та збереження навколишнього середовища Мартинівської сільської ради у складі депутатів ОСОБА_20 - голова комісії, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - членів комісії, а також представників Виконавчого комітету Мартинівської сільської ради: начальника земельного відділу ОСОБА_19 та спеціалістів земельного відділу ОСОБА_18, ОСОБА_14 , встановлено, що починаючи з 2008 року позивачі відкрито, добросовісно, безперервно володіють та користуються виробничим будинком сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 5321685605:05:001:0349. Позивачі використовують будівлю для зберігання сільськогосподарської продукції та сільськогосподарського інвентаря, проводять ремонтні роботи. Даний об'єкт був побудований у 1960 році КСП «Ленінській шлях», правонаступником якого було ПСП «Хлібороб», діяльність якого припинена на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 11 січня 2011 року № 18/9 у зв'язку з визнанням банкрутом. Рекомендовано сесії сільської ради визнати позов.
30. Рішенням двадцять п'ятої сесії Мартинівської сільської ради від 14 березня 2023 року вирішено заяву позивачів задовольнити, Мартинівському сільському голові ОСОБА_15 від імені та в інтересах Мартинівської сільської ради визнати позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 до Мартинівської територіальної громади в особі Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області в повному обсязі.
31. 15 березня 2023 року представник відповідача подав до суду заяву про визнання Мартинівською сільською радою позовних вимог позивачів про визнання права власності на об'єкт нерухомості.
Позиція Верховного Суду
32. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
33. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
37. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
38. За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов'язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
39. Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
40. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.
41. Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.
42. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
43. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
44. Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц.
45. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
46. Отже умовами набуття права власності за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 10 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.
47. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
48. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 494/1218/19.
49. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачами умови, визначені статтями 328, 344 ЦК України, дотримані, а їх добросовісне, безтитульне, тобто фактичне, яке не спирається на будь-якій правовій підставі, відкрите володіння чужим майном упродовж 15 років підтверджене уповноваженими представниками Мартинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
50. Колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
51. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
52. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
53. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
54. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
55. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).
56. На підтвердження позовних вимог позивачами надано суду технічний паспорт на виробничий будинок сільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 від 21 червня 2021 року, виготовлений на замовлення позивачів, який містить схему розташування будівель та споруд, план виробничого будинку сільськогосподарського призначення, експлікацію приміщень виробничого будинку сільськогосподарського призначення, характеристику виробничого будинку сільськогосподарського призначення (рік спорудження/реконструкції - 1999; площа основи (забудови) - 996,6 кв. м).
57. З листа ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 09 липня 2021 року вбачається, що реєстрація права власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 не проводилась.
58. Матеріали справи містять акт обстеження спірного об'єкта нерухомості від 10 березня 2023 року, складеного депутатом Мартинівського сільської ради Полтавського району Полтавської області Пономаренко С. М., у якому вказано, що позивачі постійно, безперервно володіють та користуються спірною будівлею, починаючи з 2008 року. Наведені обставини підтверджені свідками: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (мешканці с. Мар'янівка).
59. Також матеріали справи містять акт обстеження виробничого будинку сільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 від 10 березня 2023 року, складеного членами комісії з питань земельних відносин, будівництва, архітектури і просторового планування та з питань місцевих природних ресурсів та збереження навколишнього середовища Мартинівської сільської ради в присутності позивачів, у якому вказано, що позивачі користуються спірним нерухомим майном відкрито, добросовісно, безперервно, проводять ремонтні роботи; жодних претензій від будь-яких осіб, починаючи з 2008 року, до користувачів спірного об'єкта не надходило; рішенням сільської ради від 01 квітня 2021 року (зі змінами) позивачам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в спільне користування на умовах оренди земельну ділянку орієнтованою площею 0,13 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах с. Мар'янівка. Висновком комісії рекомендовано визнати позов.
60. Рішенням Мартинівської сільської ради від 14 березня 2023 року, серед іншого, вирішено заяву позивачів про визнання вказаного позову задовольнити; Мартинівському сільському голові від імені та в інтересах Мартинівської сільської ради визнати позов.
61. Разом із тим, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, не врахували, що вищевказані документи, подані на підтвердження заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на об'єкт нерухомого майна у порядку набувальної давності, не є належними та достатніми доказами факту безперервного користування позивачами протягом 15 років виробничим будинком сільськогосподарського призначення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
62. Всі докази, як то акти обстеження, так і інші матеріали, датовано 2021-2023 роками, що не доводить безперервного користування спірним майном протягом останніх 15 років, а отже в силу положень статті 344 ЦК України відсутні підстави для визнання за позивачами права власності за набувальною давністю вказаного нерухомого майна.
63. Таким чином, суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачами права власності на об'єкт нерухомості, оскільки останні в силу положень статті 344 ЦК України не довели факту безперервного використання майном, що свідчить про відсутність сукупності умов, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.
64. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
65. Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
66. Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
67. У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання голови Мартинівської сільської ради про закриття касаційного провадження.
68. Клопотання обґрунтовано тим, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у постановах, на якій у касаційній скарзі посилається прокурор, не є подібними; у прокурора відсутні підстави захищати інтереси держави в указаній справі; отже посилаючись на пункти 2, 5 статті 396 ЦПК України голова Мартинівської сільської ради просив закрити касаційне провадження.
69. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
70. Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
71. Частиною четвертою статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
72. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги до суду) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
73. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
74. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
75. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.
76. Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень.
77. З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.
78. Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).
79. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
80. Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
81. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
82. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України.
83. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
84. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
85. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом (іншою заявою) в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
86. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
87. Прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду, обґрунтовував порушення інтересів держави тим, що суд першої інстанції за відсутності правових підстав задовольнив позовні вимоги позивачів про визнання права власності на виробничий будинок сільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 за набувальною давністю, позбавив орган місцевого самоврядування набуття права комунальної власності на нерухоме майно.
88. Також прокурор вказував, що набуття позивачами права власності на спірне нерухоме майно позбавляє власника земельної ділянки права вільно розпоряджатися нею, встановлювати умови та режим її використання, визначати термін користування земельною ділянкою та розмір орендної плати, встановлювати відповідні обмеження щодо користування нею.
89. З документів, доданих до апеляційної скарги, вбачається, що 02 червня 2023 року заступником керівника Решетилівської окружної прокуратури направлено голові Мартинівської сільської ради повідомлення в порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
90. Голова сільської ради листом від 13 червня 2023 року відповів на повідомлення прокурора, у якому вказано, що апеляційне оскарження рішення місцевого суду є невиконання рішення сільської ради від 14 березня 2023 року, яким схвалено визнання вказаного позову.
91. Отже, у даній справі виконано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги частини четвертої статті 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтовано у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв'язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме визнання позовних вимог та подальшій бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції.
92. З урахування викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України.
93. Також у клопотанні про закриття касаційного провадження заявник посилається на пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
94. Разом із тим, необґрунтованими є доводи голови сільської ради щодо закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
95. Постанови Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, релевантні до спірних правовідносин, а тому підстави для закриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити.
2. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року скасувати.
3. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Мартинівської сільської ради про визнання права власності на об'єкт нерухомості відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович