10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 686/3568/22
провадження № 61-14607св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Хмельницької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кармаліта Тетяна Вікторівна, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року у складі суді ОСОБА_3 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2023 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини.
Позов обґрунтовано тим, що з 07 жовтня 2007 року вони зі ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який був розірваний за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року.
У шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з нею до жовтня 2020 року. Проте, у жовтні 2020 року відповідач виявив бажання зустрітись із сином і провести з ним вихідні дні, і після цього син на проживання до позивачки не повернувся.
Вказувала, що не має можливості бачитись з сином та виконувати стосовно нього свої батьківські обов?язки, брати участь у його вихованні. Відповідач категорично не бажає спілкуватись з нею щодо її участі у вихованні сина та створює синові всі умови, щоб він її не потребував.
Після того, як син ОСОБА_4 почав проживати з батьком, він почав вороже ставитись до матері та уникати спілкування з нею.
Зазначала, що відповідач створює їй перешкоди у спілкуванні з сином та участі у його вихованні, оскільки він не виховує сина таким чином, щоб він визнавав необхідність в його житті матері, що суперечить його інтересам, моральним засадам суспільства і загальновизнаним нормам моралі. Для повноцінного розвитку дитини в його житті в рівній мірі мають бути присутні і батько і матір, це сприяє формуванню його як цілісної особистості.
Вказувала, що в умовах воєнного стану відповідач несе посилену службу, оскільки працює у правоохоронних органах, особисто подбати в цей період про сина він не може. З ким і де в цей час перебуває син їй невідомо, тому вона хвилюється за його безпеку. Відповідач не повідомляє де і з ким перебуває син у той час коли він на роботі/службі.
З урахуванням наведеного просила зобов'язати ОСОБА_2 усунути та не чинити їй перешкоди у виконанні нею материнських обов'язків, у тому числі у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
та визначити такі способи та порядок її участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5 , 24 грудня 2008 року: необмежене спілкування з сином особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв?язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між матір?ю та сином; особисте побачення у перший та третій четвер кожного місяця, починаючи з 17:30 год до 20:00 год у місці фактичного проживання/перебування дитини, у тому числі з відвідуванням місця проживання матері та без присутності батька; особисте побачення щотижня в один з вихідних днів (повний день з ночівлею) за місцем проживання матері без присутності батька; відпочинок із сином протягом літніх канікул не менше 15 днів, протягом інших канікул не менше половини їх тривалості; особисте побачення у святкові дні, день народження дитини протягом не менше 6 (шести) безперервних годин, у місці фактичного проживання/перебування дитини, у тому числі з відвідуванням місця проживання матері та без присутності батька;
зобов?язати ОСОБА_2 надавати позивачці точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування сина, а у разі настання таких змін, повідомити про це її особисто на наступний день з дня настання таких обставин, а також узгоджувати з нею організацію відпочинку сина.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року позов задоволено частково.
Визначено способи участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
час спілкування: щотижня у суботу з 11:00 год до 14:00 год.
Зустрічі відбуватимуться за попередньою згодою дитини та без порушення його режиму дня.
Якщо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сам ініціює зустріч з матір'ю ОСОБА_1 , батько не має обмежувати його у виборі дня, часу та тривалості спілкування.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов та визначаючи способи участі матері у вихованні сина, суд першої інстанції врахував висновок органу опіки та піклування Хмельницької міської ради, пояснення спеціаліста - психолога Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги та думку і вибір дитини.
Відмовляючи у задоволенні вимог щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції зазначив, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач створює перешкоди позивачу у спілкуванні та побаченні з дитиною.
Щодо вимог про надання інформації про місце перебування сина, то суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих вимог, оскільки не встановив відсутність добровільної згоди відповідача на надання такої інформації за запитом позивачки.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2023 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 496,20 грн.
Додаткове рішення мотивовано тим, що враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір покладається на сторони в рівних частинах відповідно до статті 141 ЦПК України.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кармаліта Т. В., залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд не встановив обставин, які б давали підстави для задоволення позовних вимог про визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з сином шляхом необмеженого спілкування з дитиною, особистого побачення перший та третій четвер кожного місяця, відпочинку із сином протягом літніх канікул не менше 15 днів, протягом інших канікул не менше половини їх тривалості, особистого побачення у святкові дні, день народження сина, оскільки суд не встановив факту здійснення відповідачем перешкод щодо такого спілкування, та з урахуванням того, що задоволення таких позовних вимог не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. Тому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача надавати інформацію про фактичне місце проживання, навчання, перебування сина, оскільки встановлення таких зобов'язань не відповідає предмету спору та не підлягає примусовому виконанню.
Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_6 , задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 надав належні докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу. Зазначені витрати підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні позову в частині вимог про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною, не взяли до уваги наявні у матеріалах справи докази на підтвердження створення їй перешкод у спілкуванні з дитиною, зокрема: листування між сторонами, заяву матері у поліцію щодо встановлення місця перебування дитини, її письмову відповідь на звернення відповідача щодо прохання виїзду дитини за кордон. Крім того, сам факт подання позову свідчить про наявність перешкод у спілкуванні з дитиною.
Частково задовольняючи позов в частині вимог щодо визначення способу участі матері у вихованні сина, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що таке рішення є умовним, оскільки побачення з дитиною залежать від згоди сина.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про надання відповідачем інформації щодо перебування сина, суди помилково зазначили, що такі вимоги не відповідають предмету спору та не підлягають примусовому виконанню.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У грудні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лозінський М. В., подав відзив, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову.
Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є побідними із правовідносинами у справі, що переглядається.
Доводи позивача про створення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з сином є безпідставними, оскільки відповідач таких дій не вчиняв. Водночас син сам відмовляється спілкуватися та зустрічатися з матір'ю.
У березні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лозінський М. В., із використанням системи «Електронний суд» надіслав заяву про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн пов'язаних із розглядом справи у суді касаційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
09 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кармаліта Т. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 20 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кармаліта Т. В., на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 15 березня2024 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 07 жовтня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року у справі № 686/22245/13-ц.
Згідно зі свідоцтвом про народження, виданим Маківською сільською радою Дунаєвецького району Хмельницької області 25 грудня 2008 року, серія НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу між сторонами син проживав разом з матір'ю, з жовтня 2020 року син ОСОБА_4 залишився проживати з батьком, ці факти сторонами не оспорюються.
Згідно з висновком Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 10 червня 2022 року № 1264/01-31 виходячи з інтересів дитини, визначено участь матері у виховані дитини та рекомендовано місце і час зустрічі та спілкування щотижня у суботу з 11:00 год до 14:00 год, при цьому, зустрічі мають відбуватися за попередньої згоди дитини та без порушень його режиму дня, якщо ОСОБА_4 сам ініціює зустрічі з матір'ю, батько не обмежує його у виборі дня та години.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року № 10383/09, § 100).
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1, 3 статті 9 Конвенції).
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
У статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно із статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20 (провадження № 61-16244св21).
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, провадження
№ 14-199цс19).
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
За частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Щодо вирішення вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у виховані дитини
Згідно з частиною першою статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Позов про усунення перешкод - це позов негаторний, тобто позов про заперечення поведінки особи, яка чинить перешкоди іншому у здійсненні ним свого права.
Відмовляючи у задоволенні вимог щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною суди обґрунтовано виходили з їх недоведеності.
Суди попередніх інстанцій врахували переписку у соціальній мережі «Viber», пояснення сторін та дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не чинить перешкод щодо спілкування матері з сином.
Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що факт її звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною є доведеним фактом вчинення відповідачем перешкод, оскільки подання позову не свідчить про встановлення фактів, на які посилається позивач у позовній заяві.
Посилання заявника на те, що вона у 2020 року подавала позов про визначення місця проживання дитини з нею, який був залишений без розгляду у зв'язку з досягненням ОСОБА_5 чотирнадцятирічного віку, не вказують на створення позивачу перешкод у спілкуванні з сином.
Крім того, зі змісту рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року у справі № 686/6492/21 вбачається, що спір про визначення місця проживання дитини розглядався за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , оскільки 13 березня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про залишення її позовних вимог без розгляду, яке було задоволено судом.
Надані позивачем до матеріалів справи заяви про звернення в поліцію щодо встановлення місця перебування її неповнолітнього сина не підтверджують вчинення відповідачем дій, які перешкоджають позивачеві, як матері, бачитись з дитиною та брати участь у його вихованні. ОСОБА_1 не надала зворотної відповіді поліції на її звернення, крім того з листування між сторонами вбачається, що позивач обізнана про місце перебування та проживання її сина.
Посилання позивача на письмове звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон навпаки свідчить про бажання відповідача узгоджувати з позивачем відпочинок сина.
З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність перешкод ОСОБА_8 у спілкуванні з сином зі сторони ОСОБА_2 .
Щодо вирішення вимог про визначення способу участі у виховані дитини
Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України).
Відмова у задоволенні позову про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (зокрема, внаслідок недоведеності перешкод чи з інших підстав), не є підставою для відмови судом у захисті й реалізації прав, передбачених частиною другою статті 159 СК України (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23).
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частина друга статті 159 СК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема просила визначити їй такі способи участі у вихованні та спілкуванні з сином: необмежене спілкування з сином особисто, засобами телефонного, поштового, електронного зв'язку; особисте побачення в перший та третій четвер кожного місяця, починаючи з 17:30 год до 20:00 год у місці фактичного проживання/перебування дитини, у тому числі з відвідуванням місця проживання матері та без присутності батька; особисте побачення щотижня в один з вихідних днів (повний день з ночівлею) за місцем проживання матері без присутності батька; відпочинок із сином протягом літніх канікул не менше 15 днів, протягом інших канікул не менше половини їх тривалості; особисте побачення у святкові дні, день народження дитини протягом не менше 6 (шести) безперервних годин, у місці фактичного проживання/перебування дитини, у тому числі з відвідуванням місця проживання матері та без присутності батька.
Частково задовольняючи позов у частині вимог щодо визначення способу участі у виховані дитини, суди врахували бажання матері на участь у вихованні та спілкуванні з сином, висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради та думку ОСОБА_5 , який на час розгляду справи досяг 14 річного віку та пояснив, що він не має бажання спілкуватися з матір'ю. Тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, визначив ОСОБА_1 час спілкування з сином - щотижня в суботу з 11:00 год до 14:00 год. Також суд першої інстанції зазначив, що зустрічі відбуватимуться за попередньої згоди дитини та без порушення його режиму дня. Якщо ОСОБА_5 , 24 грудня 2008 року, сам ініціює зустріч з матір'ю ОСОБА_1 , батько не має обмежувати його у виборі дня, часу та тривалості спілкування.
Верховний Суд погоджується з такими висновками з огляду на таке.
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 пояснив, що він не має бажання бачитись із матір'ю.
Відповідно до висновку психолога Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги від 18 березня 2022 року № 18/01-06 ОСОБА_4 не має бажання ходити до мами у гості. Причиною є недовіра до матері та складність передбачити її наміри. Дитина бачить себе частиною батьківської родини. Проте на переконання психолога дитина погодилася піти на компроміс та погодилася на спільні зустрічі з матір'ю протягом кількох годин. Психолог зазначила, що примушування дитини переважно дає зворотній ефект, особливо у підлітковому віці.
Виконавчий комітет Хмельницької міської ради у висновку органу опіки та піклування про визначення визначаючи способи участі виховання дитини врахував зазначений висновок психолога та вважав за доцільне визначити ОСОБА_1 час спілкування з сином - щотижня в суботу з 11:00 год до 14:00 год, але за попередньої згоди дитини та без порушення його режиму дня.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у цій справі важливе значення має думка дитини, яка на час вирішення спору досягла чотирнадцятирічного віку та може вільно висловити свої погляди щодо вирішенні питань, які стосуються її життя. Позиція матері стосовно побачень з дитиною лише на її умовах не призведе до покращення стосунків між матір'ю та сином. Тому повне задоволення вимог ОСОБА_1 не відповідатиме якнайкращим інтересам ОСОБА_4 , який у підлітковому віці сам визначився з ким проживати та як проводити дозвілля.
Водночас участь матері у вихованні дитини має бути обов'язковою, тому спосіб участі матері у вихованні сина, визначений судами попередніх інстанцій, відповідає розумному балансу участі матері у вихованні дитини та якнайкращим інтересам ОСОБА_4 з урахуванням його віку та дотриманням його режиму дня та відпочинку.
Суди не встановили, що визначений спосіб участі матері у вихованні сина суперечитиме інтересам дитини. З таким висновком погоджується Верховний Суд та зауважує, що мати не позбавлена права, за наявності правових підстав, звернутися до органів опіки та піклування або до суду з вимогами про зміну способу її участі у вихованні дитини.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_8 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, у якому зазначено, що з огляду на постійне проживання дитини з матір'ю, тісний психоемоційний зв'язок саме з нею обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побачення з дитиною.
У справі № 138/96/17 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зобов'язання ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу брати участь у вихованні та вільному спілкуванні із сином, якому на час пред'явлення позову виповнилося п'ять років. Змінюючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначив, що малолітній ОСОБА_3 не висловлював думку щодо участі батька у спілкуванні з ним та у його вихованні, а суд не встановив на підставі належних та допустимих доказів, що психоемоційний стан дитини свідчить про те, що спілкування з батьком поза його бажанням не відповідає найкращим інтересам дитини, а отже висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про можливість та доцільність встановлення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та у її вихованні лише за бажанням дитини ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Водночас у справі, що переглядається ОСОБА_4 , якому на час пред'явлення позву виповнилося чотирнадцять років чітко висловив свою позицію щодо способу участі матері у його виховані.
Щодо вимог про надання інформації стосовно дитини
У позові ОСОБА_8 також просила зобов?язати ОСОБА_2 надавати їй точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування сина, а у разі настання таких змін, повідомити про це її особисто на наступний день з дня настання таких обставин, а також узгоджувати з нею організацію відпочинку сина.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності доказів на підтвердження відмови відповідача на надання такої інформації.
Заявник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами висновку, викладених у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 відповідно до якого зобов'язання матері дитини повідомляти батька про факти захворювання та лікування дитини, про від'їзд (обставини й напрямок) дитини за межі міста більше ніж на два дні, не є діянням, спрямованим на обмеження волевиявлення особи, і входить до поняття надання інформації про дитину, що є складником контакту з дитиною. Водночас повідомлення батьку про важливі факти із життя дитини не можна розцінювати як обтяжливе зобов'язання.
Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини у вказаній справі не є подібними до обставин цієї справи.
У справі, що переглядається ОСОБА_4 , який досяг чотирнадцятирічного віку, не заперечував проти телефонних розмов з матір'ю та, навпаки зазначав, що спілкується з матір'ю переважно по телефону.
Тому ОСОБА_8 має можливість безпосередньо від сина отримувати всю інформацію про його перебування, навчання та відпочинок.
Крім того, із листування між сторонами у соціальній мережі «Viber» вбачається, що батько також надає матері інформацію стосовно сина ОСОБА_4 .
У висновку психолога від 18 березня 2022 року зазначено, що син бачиться з матір'ю переважно коли вона приходить до нього до школи, або коли він заходить до неї на роботу.
Зазначені обставини підтверджують, що ОСОБА_1 відома інформація про місце перебування, проживання та навчання сина.
З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про надання позивачеві інформації стосовно сина ОСОБА_4 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанції, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 зазначено, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Верховний Суд у додатковій постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначив, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лозінський М. В., просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.
На підтвердження цих витрат заявник надав: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правової (правничої) допомоги від 27 грудня 2023 року, укладений між Адвокатським об'єднанням «Адвокатська контора «Місяць і партнери» та ОСОБА_2 , відповідно до пункту 3.1 якого за правову допомогу, передбачену в пункті 1.2 договору (питання, що стосуються розгляду справи судом касаційної інстанції) замовник сплачує виконавцю винагороду у фіксованому розмірі 6 000,00 грн, платіжну інструкцію 0.0.3387675972.1 від 27 грудня 2023 року на суму 6 000,00 грн,
акт-приймання передачі виконаних робіт/наданих послуг від 29 грудня 2023 року, а також докази надіслання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу з додатками іншим учасникам справи.
Відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг від 29 грудня 2023 року Адвокатське об'єднання «Адвокатська контора «Місяць і партнери» надало, а Степанов А. Ю. отримав такі юридичні послуги: правовий аналіз наданих клієнтом матеріалів касаційної скарги та додатків до неї. Вивчення судової практики в подібних категоріях справ з урахуванням правової ситуації клієнта. Надання консультацій, роз'яснень в усному порядку щодо справи; підготовка відзиву на касаційну скаргу, формування пакету документів, які додаються до відзиву, надіслання матеріалів відзиву суду касаційної інстанції та іншим учасникам справи. Загальна вартість наданих послуг становить 6 000,00 грн.
Водночас, як випливає із рішень судів першої та апеляційної інстанцій та матеріалів справи, правова позиція відповідача була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду справи, зокрема на стадії касаційного розгляду. Адвокат Лозінський М. В. надавав правничу допомогу відповідачу в усіх інстанціях, отже був обізнаний у справі з підставами позову, доводами та аргументами позивача. Доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин відповідач не надав.
Позиція відповідача у контексті його заперечень проти задоволення позовних вимог була сформована ще у суді першої інстанції; наведені у відзиві на касаційну скаргу заперечення щодо суті заявлених позовних вимог є подібними до тих, які були наведені в суді апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, зокрема, залишення касаційної скарги без задоволення, з урахуванням принципу пропорційності Верховний Суд дійшов висновку, що стягненню на користь відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді касаційної інстанції, у розмірі 1 000,00 грн, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності та необхідності процесуальних дій.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кармаліта Тетяна Вікторівна, залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 вересня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк