17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 526/3042/21
провадження № 61-8029св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-край»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольська Світлана Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-край» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольська Світлана Миколаївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію речового права, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-край» на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року в складі судді Киричка С. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у складі колегії суддів Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-край» (далі - ТОВ «Агро-край», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольська С. М., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.
Позов обґрунтовано тим, що 30 червня 2020 року між ТОВ «Агро-край» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,000 га, яка розташована на території Петрівсько-Роменської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Договір укладено до 20 червня 2027 року.
06 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Ямпольської С. М. із наміром продати земельну ділянку площею 2,000 га.
04 серпня 2021 року між ТОВ «Агро-край» та фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір про співробітництво, відповідно до якого остання є довірчим власником від імені товариства під час купівлі-продажу земельних ділянок, які перебувають в оренді товариства.
01 вересня 2021 року приватний нотаріус Ямпольська С. М. отримала від ТОВ «Агро-край» повідомлення про намір скористатися переважним правом купівлі вказаної земельної ділянки.
04 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,000 га, кадастровий номер 5320480700:00:009:0251, розташованої на території Петрівсько-Роменської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.
Посилаючись на те, що товариство мало переважне право на купівлю спірної земельної ділянки як її орендар, позивач указував, що спірний правочин купівлі-продажу земельної ділянки порушує публічний порядок та спрямований на незаконне задоволення майном, у зв'язку із чим просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо указаної земельної ділянки, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 листопада 2021 року за ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року позов ТОВ «Агро-край» залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 04 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки відповідає вимогам законодавства України, його зміст не суперечить положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, моральним засадам. Сторони правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлено цим договором.
ТОВ «Агро-край» є юридичною особою з іноземним елементом, де кінцевим бенефіціарним власником є громадянин іноземної держави - громадянин Сполучених Штатів Америки (далі - США), тому в силу вимог статті 130 ЗК України позивач не може бути покупцем спірної земельної ділянки.
ТОВ «Агро-край» не зареєструвало передачу свого переважного права ОСОБА_3 та не повідомило про це власника земельної ділянки, хоча згідно з положеннями ЗК України це було його обов'язком. Суд не встановив будь-яких об'єктивних обставин, які б перешкоджали позивачу зареєструвати в установленому законом порядку передачу свого переважного права протягом двох місяців. У разі своєчасного укладення договору про співпрацю з ОСОБА_3 та своєчасної реєстрації передачі переважного права з відповідним позовом до суду мала б звернутися ОСОБА_3 , однак вона не скористалася таким правом щодо захисту своїх інтересів, що свідчить про формальність самого договору, вона не була залучена до участі у справі, хоча коло учасників справи визначено позивачем.
Крім того, згідно з частинами четвертою, п'ятою та сьомою статті 130-1 ЗК України у разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням переважного права її купівлі суб'єкт переважного права, який відповідно до цієї статті може реалізувати таке право, має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором купівлі-продажу повинен сплатити покупець.
Отже, законодавством врегульовано процедуру способу захисту порушеного переважного права купівлі земельної ділянки товарного сільськогосподарського виробництва, якою передбачено пред'явлення позову про переведення прав та обов'язків покупця земельної ділянки на суб'єкта переважного права, який, зокрема, може виступати стороною договору як покупець за наявності відповідної правосуб'єктності та внесення відповідних депозитних коштів на рахунок суду. Проте позивач не скористався визначеною законом процедурою і звернувся з позовом про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, а тому обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Агро-край» задоволено частково, рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не повністю проаналізував наявність у позивача переважного права на отримання орендованої земельної ділянки у власність.
Згідно із пунктом 6.2 договору оренди, укладеного між ТОВ «Агро-край» та ОСОБА_1 , передбачено переважне право орендаря на отримання орендованої земельної ділянки у власність, при цьому сторони керуються нормами статті 9 Закону України «Про оренду землі». Зокрема орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.
На думку суду апеляційної інстанції, місцевий суд не надав оцінки умовам вказаного договору, з якого однозначно вбачається переважне право ТОВ «Агро-край» на отримання орендованої земельної ділянки у власність, на що, зокрема, товариство наголошувало в апеляційній скарзі.
Місцевий суд вважав, що належним способом захисту переважного права наймача (орендаря) на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов'язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), є переведення на наймача (орендаря) прав та обов'язків покупця відповідної речі (а не визнання договору купівлі-продажу недійсним), про що позивач у позові не просив.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, та зазначити підставою для відмови в позові у цій справі саме наявність переважного права позивача на купівлю орендованого нерухомого майна, яке підлягає захисту шляхом переведення на наймача (орендаря) прав та обов'язків покупця відповідного майна, про що позивач не просив, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
30 травня 2023 року ТОВ «Агро-край» засобами електронного зв'язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року і ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15, у постанові Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 910/24075/16 щодо застосування статті 228 ЦК України.
Крім того, як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та указує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо того, чи є у нотаріуса обов'язок направляти повідомлення про дату та час укладення договору (купівлі-продажу) суб'єкту переважного права на укладення такого договору, якщо таким суб'єктом є юридична особа.
Касаційна скарга ТОВ «Агро-край» також мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всі обставини справи, не врахували, що ТОВ «Агро-край» не відмовлялося від свого переважного права укласти договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, а навпаки виявило бажання як суб'єкт переважного права другої черги ним скористатися.
Між ТОВ «Агро-край» та ОСОБА_3 укладено договір про передачу (безоплатне відчуження) переважного права купівлі спірної земельної ділянки.
Державна реєстрація передачі переважного права за вказаним правочином відповідно до умов договору, укладеного між ТОВ «Агро-край» та ОСОБА_3 , мала бути здійснена протягом п'яти робочих днів з моменту одержання від нотаріуса повідомлення про дату та час укладення відповідного договору купівлі-продажу земельної ділянки. Але приватний нотаріус Ямпольська С. М. не виконала вимоги статті 130-1 ЗК України, не повідомила ТОВ «Агро-край» про дату та час продажу земельної ділянки, що мало наслідком нез'явлення суб'єкта переважного права для укладення такого договору та, відповідно, відчуження земельної ОСОБА_2
Суди не врахували, що у ТОВ «Агро-край» існувало правомірне очікування, що спірна земельна ділянка буде придбана ОСОБА_3 та передана в оренду товариству зі строком дії такого договору не менше ніж 30 років.
Протиправні дії приватного нотаріуса вчинені свідомо з метою усунути від купівлі земельної ділянки суб'єкта переважного права та сприяти ОСОБА_2 в оформленні права власності на вищевказану земельну ділянку.
Крім того, суди помилково виходили з того, що в цій справі позивач доводить своє переважне право купівлі спірної земельної ділянки, оскільки поза увагою судів залишились доводи позивача про те, що під час укладення оспореного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки вчинялися незаконні дії з метою усунення ТОВ «Агро-край» як законного орендаря.
Новий власник земельної ділянки у порушення положень статті 148-1 ЗК України не повідомив орендаря у 30-денний строк про зміну власника земельної ділянки, тобто штучно створює умови для неотримання орендної плати з метою у подальшому ініціювати дострокове розірвання договору оренди у судовому порядку.
ТОВ «Агро-край» обрало спосіб судового захисту, який є найбільш ефективний у ситуації, що склалася у цій справі.
Позиція інших учасників справи
Від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Рой І. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому указано на необґрунтованість касаційної скарги та на правильність рішення судів про відмову в позові.
ОСОБА_2 вказує, що відповідно до положень частини четвертої статті 130-1 ЗК України у разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням переважного права її купівлі суб'єкт переважного права, який відповідно до цієї статті може реалізувати таке право, має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором купівлі-продажу повинен сплатити покупець. Оскільки позивач у силу пункту 15 Перехідних положень ЗК України не наділений суб'єктивним правом бути покупцем спірної земельної ділянки, і його переважне право на купівлю може бути реалізоване лише шляхом його передачі громадянину, відсутні підстави для висновку про порушення його прав та законних інтересів.
Позивач обрав неналежний спосіб захисту та не вчинив заходи щодо передачі переважного права на купівлю земельної ділянки фізичній особі в порядку, передбаченому законом, що вказує на правильність висновків судів про відсутність підстав для задоволення позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2023 року визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Погрібний С. О. (суддя-доповідач), Гулейков І. Ю., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
У січні 2024 року у зв'язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Погрібного С. О. призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2024 року визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловська І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 був власником земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5320480700:00:009:0251, яка розташована на території Петрівсько-Роменської сільської ради Миргородського району Полтавської області.
30 червня 2020 року між ТОВ «Агро-край» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,0000 га, яка розташована на території Петрівсько-Роменської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Цей договір укладено до 20 червня 2027 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
15 липня 2020 року державним реєстратором Мартинівської сільської ради Полтавської області зареєстроване право оренди зазначеної земельної ділянки.
06 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Ямпольської С. М. із повідомленням про бажання продати спірну земельну ділянку.
Листом від 06 серпня 2021 року № 643/01-16 на поштову адресу ТОВ «Агро-край» надійшло повідомлення приватного нотаріуса Ямпольської С. М. щодо продажу земельної ділянки загальною площею 2,7861 га, кадастровий номер 5320480700:00:009:0251, з проектом договору купівлі-продажу земельної ділянки. Відповідно до пункту 3 проекту договору купівлі-продажу земельної ділянки продаж земельної ділянки вчиняється за 161 456, 40 грн, які продавець отримує повністю від покупця до підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця.
Згідно із витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 269386716 від 06 серпня 2021 року приватний нотаріус Ямпольська С. М. на підставі заяви, реєстраційний номер 47183239 від 06 серпня 2021 року зареєструвала намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки площею 2,000 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1997827453204, кадастровий номер 5320480700:00:009:0251, яка розташована на території Петрівсько-Роменської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.
01 вересня 2021 року приватний нотаріус отримала від ТОВ «Агро-край» повідомлення від 01 вересня 2021 року про намір скористатися переважним правом купівлі вказаної земельної ділянки.
04 серпня 2021 року між ТОВ «Агро-край» та фізичною особою ОСОБА_3 укладено договір про співробітництво № 04/08-21Б.
04 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5320480700:00:009:0251, розташованої на території Петрівсько-Роменської сільської ради Гадяцького району Полтавської області. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольською С. М. за реєстровим № 1321.
Відповідно до платіжного доручення АТ «Банк Січ» № 75663 від 04 листопада 2021 року ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_1 161 456, 40 грн, призначення платежу: за земельну ділянку, кадастровий № 5320480700:00:009:0251, згідно з договором від 04 листопада 2021 року .
04 листопада 2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.
Суд першої інстанції установив, що договір купівлі-продажу земельної ділянки 04 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідає вимогам чинного законодавства, його зміст не суперечить положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, сторони правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлено цим договором.
Засновником ТОВ «Агро-край» є іноземна юридична особа - ТОВ ТНА КОРПОРЕЙТ СОЛЮШНЗ ЛЛС (TNA CORPORATE SOLUTIONS LLC), Країна резидентства: Сполучені Штати Америки, Місцезнаходження: Сполучені Штати Америки, 610, В. Бродвей, Офіс 201, Джексон, Вайомінг, Сполучені Штати Америки, 83001, Розмір частки засновника (учасника): 10000,00, кінцевим бенефіціарним власником є громадянин США Ніколас Піацца.
Суд першої інстанції указав, що ТОВ «Агро-край» не могло набувати у власність спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
Також суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Агро-край» не скористалося належним йому переважним правом орендаря на придбання земельної ділянки, оскільки без будь-яких поважних причин не зареєструвало в установленому законом порядку передачу свого переважного права протягом двох місяців іншій особі.
Суд першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення могло бути передано його суб'єктом (позивачем) іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку, однак таке право на підставі укладеного 04 серпня 2021 року договору між ТОВ «Агро-край» та ОСОБА_3 , у встановленому порядку зареєстровано не було.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає, натомість рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням вимог щодо його законності та обґрунтованості, а також за встановлення усіх обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору.
Щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, ТОВ «Агро-край» не надало належних та допустимих доказів того, що оспорений договір купівлі-продажу від 04 листопада 2021 року земельної ділянки укладений з порушенням вимог статей 203, 215 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Щодо порушення переважного права позивача на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення
За частинами першою, другою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
У частині першій статті 130-1 ЗК України зазначено, що переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб'єкти:
а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення, якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;
б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.
Суб'єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб'єкта переважного права першої черги або відмови суб'єкта першої черги від реалізації такого права. Суб'єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відмовитися від реалізації такого права шляхом подання нотаріусу відповідної заяви, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Відмова суб'єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення від реалізації такого права на земельних торгах здійснюється в порядку, визначеному статтями 135-139 цього Кодексу.
У разі якщо відповідно до закону особа, зазначена у пунктах «а» і «б» цієї частини, не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, вона може в порядку, визначеному частиною п'ятою цієї статті, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку.
Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути передано його суб'єктом іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку. Передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за письмовим договором між суб'єктом переважного права та особою, якій передається таке право. Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передане іншій особі, підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки.
Про передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення особа, яка передає переважне право, зобов'язана письмово повідомити власника земельної ділянки протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації переходу такого права. Повідомлення здійснюється цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку (частина п'ята статті 130-1 ЗК України).
Підпунктом б) пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що до 01 січня 2024 року забороняється купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв). Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої цим підпунктом, у частині їх купівлі-продажу та відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на користь юридичних осіб на майбутнє (у тому числі укладення попередніх договорів), є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення юридичними особами, створеними і зареєстрованими за законодавством України, учасниками (засновниками) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, які не є громадянами України, може здійснюватися з дня та за умови схвалення такого рішення на референдумі (частина перша статті 130 ЗК України).
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановили, що ТОВ «Агро-край» є юридичною особою з іноземним елементом, де кінцевим бенефіціарним власником є громадянин іноземної держави - громадянин США ОСОБА_6 .
Отже, позивач у силу вимог закону не може набути у власність спірну земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому позивач не передав переважне право фізичній особі у порядку частини п'ятої статті 130-1 ЗК України, оскільки не здійснив заходів щодо державної реєстрації передачі переважного права на купівлю земельної ділянки ОСОБА_3 у порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки, та не повідомив про це власника земельної ділянки протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації переходу такого права.
Щодо способу захисту порушеного права
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Відповідно до частини четвертої статті 130-1 ЗК України у разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням переважного права її купівлі суб'єкт переважного права, який відповідно до цієї статті може реалізувати таке право, має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором купівлі-продажу повинен сплатити покупець.
До особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов'язки попереднього суб'єкта такого права за правовідносинами, пов'язаними з реалізацією такого права (частина четверта статті 130-1 ЗК України).
Отже, у разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням переважного права її купівлі, суб'єктом якого є юридична особа, і така юридична особа передала переважне право громадянину України (у тому числі після зазначеного продажу земельної ділянки), громадянин, якому передане переважне право, має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця в порядку, визначеному частиною четвертою статті 130-1 цього Кодексу.
Подібні за змістом правові висновки висловлені Верховним Судом України у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-61цс12, а також Верховним Судом у постанові від 30 травня 2023 року у справі № 130/3560/21 (провадження № 61-9580св22).
У пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що під час розгляду позову про переведення на підставі статті 362 ЦК України прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним із порушенням переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, суду слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи. Невнесення одночасно з пред'явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови в позові.
Таким чином, законодавством врегульовано процедуру способу захисту порушеного переважного права купівлі земельної ділянки товарного сільськогосподарського виробництва, якою передбачено пред'явлення позову про переведення прав та обов'язків покупця земельної ділянки на суб'єкта переважного права, який, зокрема, може виступати стороною договору як покупець за наявності відповідної правосуб'єктності та внесення відповідних депозитних коштів на рахунок суду.
Отже, у справі, яка переглядається, позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного переважного права орендаря, оскільки пред'явив позов про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, тоді як належним способом захисту є переведення на наймача (орендаря) прав та обов'язків покупця відповідної речі.
У разі своєчасної реєстрації передачі ОСОБА_3 відповідного переважного права ТОВ «Агро-край» на підставі договору про співпрацю з відповідним позовом до суду мала б звернутися ОСОБА_3 , однак вона таким правом щодо захисту своїх інтересів не скористалася й до участі у справі залучена не була, хоча коло учасників справи визначено позивачем.
Суд першої інстанції врахував указані положення закону і фактичні обставини цієї справи та установив, що позивач згідно з умовами договору оренди та вимог закону мав переважне право на придбання спірної земельної ділянки як її орендар, однак, виходячи із встановлених законом заборон, особисто не міг набути спірну земельну ділянку у власність, тому для реалізації свого переважного права міг належним чином передати його ОСОБА_3 , але відповідних дій не вчинив, оскільки не зареєстрував таке переважне право.
За наведених обставин ризик втрати свого права несе особа, яка не вчинила відповідних дій щодо його реалізації.
Такий висновок не свідчить про непропорційне втручання у право позивача на вільне володіння своїм майном (або правомірного очікування майна) та цілком прийнятний у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права, оскільки відповідному праву особи кореспондує також обов'язок слідкувати за належної реалізацією своїх прав.
Місцевий суд також вважав, що у цій справі ТОВ «Агро-край» не надало належних та допустимих доказів того, що оспорений договір купівлі-продажу від 04 листопада 2021 року земельної ділянки укладений із порушенням вимог статей 203, 215 ЦК України, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання його недійсним.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та викладаючи його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, обґрунтовано вказав на те, що підставою для відмови в позові у цій справі є наявність переважного права позивача на купівлю орендованого нерухомого майна, яке підлягає захисту шляхом переведення на наймача (орендаря) прав та обов'язків покупця відповідного майна, про що позивач не просив, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню.
При цьому правильним є висновок судів про те, що у разі своєчасного укладення договору про співпрацю з ОСОБА_3 та своєчасної реєстрації передачі їй переважного права з відповідним позовом до суду мала б звернутися ОСОБА_3 , однак вона таким правом щодо захисту своїх інтересів не скористалася й до участі у справі залучена не була, хоча коло учасників справи визначено позивачем.
Тому колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вимогам щодо їх законності й обґрунтованості, а тому підлягають залишенню без змін.
Щодо доводів касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про те, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15, у постанові Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 910/24075/16 щодо застосування статті 228 ЦК України, не заслуговують на увагу.
Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин в справі, в якій Верховний Суд виклав висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами в справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
З метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено в пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року № 6-1528цс15 зазначено, що суди визнали недійсною та скасували державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на спірну квартиру, розпорядження районної адміністрації в частині передачі цієї квартири у власність ОСОБА_7, державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на цю квартиру та визнав недійсним свідоцтво про право власності останньої на спірну квартиру. При цьому суди вважали, що вказані правочини є нікчемними у силу положень статті 228 ЦК України з огляду на те, що ОСОБА_12 і ОСОБА_7 шляхом вчинення шахрайських дій, у тому числі й щодо приватизації, заволоділи спірною квартирою, що встановлено вироком суду, тобто такими діями вони порушили публічний порядок. Тому правочин щодо подальшого відчуження квартири (договір купівлі-продажу) є нікчемним. Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України ці правочини є недійсними.
Однак, суди у цій справі залишили поза увагою, що розпорядження районної адміністрації щодо передачі квартири у власність, державна реєстрація права власності на квартиру та свідоцтво про право власності на неї є правочинами, які вчинено з порушенням Про приватизацію державного житлового фонду; нормативно-правовий акт № 2482-XII від 19.06.1992">Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з огляду на встановлені вироком суду обставини відносно шахрайських дій відповідних осіб щодо приватизації спірної квартири. Договір купівлі-продажу цієї квартири, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності, скасовану судом, є самостійним цивільно-правовим договором, зміст якого полягає в передачі продавцем майна покупцеві зі сплатою останнім певної грошової суми. Предметом цього договору є квартира, яка перебувала у власності продавця на момент укладення договору. Суд установив, що цей договір укладено за наявності умислу щодо настання протиправних наслідків лише з боку однієї зі сторін - продавця; покупець за договором є добросовісним набувачем. Таким чином, спірні правочини не посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямовані на порушення публічного порядку, а відтак не є такими, що порушують публічний порядок.
У справі № 910/24075/16 Верховним Судом розглядався позов ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С. В., про визнання іпотечного договору недійсним. У цій справі Верховний Суд виснував, що відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виокремлюючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Під час кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Спірний договір не можна віднести до правочинів, які порушують публічний порядок, оскільки останній не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а відтак не є такими, що порушує публічний порядок.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами, у справі № 910/24075/16 Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Отже, посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 та постанову Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 910/24075/16 щодо застосування статті 228 ЦК України ухвалені за різних фактичних обставин та щодо різних правовідносин, порівняно із справою, яка переглядається, а тому не можуть слугувати прикладами неоднакової судової практики та є нерелевантними.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи є у нотаріуса обов'язок направляти повідомлення про дату та час укладення договору (купівлі-продажу) суб'єкту переважного права на укладення такого договору, якщо таким суб'єктом є юридична особа (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 526/2910/21 (провадження № 61-8027св23) вже викладав висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах і підстав для відступу від таких висновків колегія суддів не вбачає.
Щодо доводів невиконання приватним нотаріусом Ямпольською С. М. вимог статті 130-1 ЗК України та не повідомлення ТОВ «Агро-край» про дату та час продажу земельної ділянки, що мало наслідком нез'явлення суб'єкта переважного права для укладення такого договору та, відповідно, відчуження земельної ОСОБА_2 , колегія суддів звертає увагу, що суди у цій справі встановили та надали належну оцінку тому, що ТОВ «Агро-край» є юридичною особою з іноземним елементом, де кінцевим бенефіціарним власником є громадянин іноземної держави - громадянин США ОСОБА_6 . Отже, позивач у силу вимог закону не може набути у власність спірну земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач передав переважне право фізичній особі у порядку частини п'ятої статті 130-1 ЗК України. Суди також встановили, що ТОВ «Агро-край» не здійснило заходів щодо державної реєстрації передачі переважного права на купівлю земельної ділянки ОСОБА_3 у порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки, та не повідомило про це власника земельної ділянки протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації переходу такого права.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували, що у ТОВ «Агро-край» існувало правомірне очікування, що спірна земельна ділянка буде придбана ОСОБА_3 та передана в оренду товариству зі строком дії такого договору не менше ніж 30 років, а протиправні дії приватного нотаріуса вчинені свідомо з метою усунути від купівлі земельної ділянки суб'єкта переважного права та сприяти ОСОБА_2 в оформленні права власності на вищевказану земельну ділянку колегія суддів відхиляє, оскільки у разі своєчасної реєстрації передачі ОСОБА_3 відповідного переважного права ТОВ «Агро-край» на підставі договору про співпрацю з відповідним позовом до суду мала б звернутися ОСОБА_3 , однак вона таким правом щодо захисту своїх інтересів не скористалася і до участі у справі залучена не була, хоча коло учасників справи визначено позивачем.
Суди, встановивши фактичні обставини цієї справи, правомірно вказали на те, що позивач за умовами договору оренди та вимогами закону мав переважне право на придбання спірної земельної ділянки як її орендар, однак, виходячи із встановлених законом заборон, особисто не міг набути цю землю у власність, тому для реалізації свого переважного права міг належним чином передати його ОСОБА_3 , але відповідних дій не вчинив, оскільки не зареєстрував таке переважне право. За таких обставин ризик втрати свого права несе особа, яка не вчинила відповідних дій щодо його реалізації.
Наведене вище не свідчить про непропорційне втручання у право позивача на вільне володіння своїм майном (або правомірного очікування майна) та є цілком прийнятним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права, оскільки відповідному праву особи кореспондує також обов'язок слідкувати за належної реалізацією своїх прав.
Щодо доводів касаційної скарги про обрання ТОВ «Агро-край» найбільш ефективного способу захисту у цій справі, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Законодавством урегульовано процедуру способу захисту порушеного переважного права купівлі земельної ділянки товарного сільськогосподарського виробництва, якою передбачено пред'явлення позову про переведення прав та обов'язків покупця земельної ділянки на суб'єкта переважного права, який, зокрема, може бути стороною договору як покупець за наявності відповідної правосуб'єктності та внесення відповідних депозитних коштів на рахунок суду.
Виходячи з наведеного, позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного переважного права орендаря, пред'явивши позов про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, оскільки належним способом захисту є переведення на наймача (орендаря) прав та обов'язків покупця відповідної речі.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору в цій частині та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин Верховний Суд доходить висновку про залишення касаційної скарги ТОВ «Агро-край» без задоволення та залишення без змін рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У цій справі касаційна скарга не підлягає задоволенню, тому розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 141, 389, 400, 401, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-край» залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 грудня 2022 року, у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк