ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.06.2024Справа № 910/4080/24
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»
про стягнення 10 770,94 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення 10 770,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/2902962 в сумі 31 941,88 грн. Оскільки автомобіль, з вини водія якого було спричинено дорожньо-транспортну пригоду, був забезпечений також і полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/213753652 (страховик - ПрАТ «СК «УСГ») з такими самими лімітами відповідальності та франшизою, позивач відповідно до Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 № 464/2020, звернувся до відповідача про виплату 15 970,94 грн страхового відшкодування, яке останнім не було сплачено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
16.04.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4080/24, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строк для подання до суду заяв по суті спору, а також зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України у строк до 13.05.2024 надати суду відомості щодо страхової компанії, якою видано Поліс № ЕР/213753652, цивільно-правова відповідальність якого водія застрахована за вказаним полісом, який автомобіль був застрахований за даним полісом та термін дії зазначеного полісу, ліміти відповідальності страховика та розмір франшизи.
29.04.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
02.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
07.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшла заява про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу.
08.05.2024 до суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація щодо полісу на виконання вимог ухвали суду від 23.04.2024.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив відповідно до статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України не скористався.
Згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
29.08.2023 між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (надалі - ПрАТ «УПСК») та ОСОБА_1 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується страховим полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/2902962, яким забезпечено транспортний засіб ВАЗ21061, д.н.з. НОМЕР_1 , 1990 року випуску.
Строк дії вказаного полісу встановлено з 30.08.2023 до 29.08.2024 включно. Страхова сума на одного потерпілого за шкоду майну складає 160 000,00 грн, франшиза - 3200,00 грн.
08.09.2023 у с. Татарів Івано-Франківської області, по вул. Незалежності сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участі застрахованого вказаним вище полісом транспортного засобу ВАЗ21061, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Ford Focus, д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок вказаної ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Вказані дані підтверджуються довідкою Національної поліції України, із якої вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення було складено на ОСОБА_1 - водія транспортного засобу ВАЗ21061, д.н.з. НОМЕР_1 .
Постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29.09.2023 у справі № 354/1340/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
08.09.2023 ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «УПСК» із повідомленням про ДТП та заявою про страхове відшкодування. Цього ж дня здійснено огляд пошкодженого з вини ОСОБА_1 транспортного засобу, результати якого зафіксовано в Акті огляду від 08.09.2023.
Страховиком (ПрАТ «УПСК») складено страховий акт № 017/037/025798/23/1 від 04.10.2023, відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування потерпілому - ОСОБА_2 у розмірі 31 941,88 грн. Вказана сума страхового відшкодування була перерахована позивачем на користь потерпілої особи 04.10.2023 відповідно до платіжної інструкції № 162224256.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до полісу серії ЕР/213753652 цивільна правова відповідальність водія автомобіля Ford Focus, д.р.н. НОМЕР_2 на час настання спірної ДТП також була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 3200,00 грн та лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 160 000,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із претензією від 15.11.2023 № 3623/03, у якій просив сплатити на користь позивача 15 970,94 грн страхового відшкодування. У відповідь на вказану претензію відповідач листом від 15.02.2024 № ДКЦВ-30976/3 повідомив позивачу про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування у зв'язку з не підтвердженням права заявника на отримання страхового відшкодування належними документами (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину) відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вважаючи відмову відповідача неправомірною, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому вказав про наявність підстав для відшкодування йому відповідачем страхового відшкодування у розмірі 10 770,94 грн, зазначивши, що ОСОБА_2 правомірно керував транспортним засобом Ford Focus, д.р.н. НОМЕР_2 та мав цілком законне право на отримання страхового відшкодування, в той час як вимоги відповідача про надання документів, які посвідчують право користування вказаним транспортним позивач вважає безпідставними.
Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив, що транспортний засіб ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_1 на момент ДТП мав два діючих поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в позивача та у відповідача. Втім, зазначив, що станом на дату ДТП власником транспортного засобу Ford Focus, д.р.н. НОМЕР_2 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 є ОСОБА_3 , в той час як позивачем не надано жодного документа, який надає право ОСОБА_4 на отримання страхового відшкодування у відповідності до вимог ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як-от документа, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину). Таким чином, у зв'язку з тим, що заява про страхове відшкодування та додатки до неї не відповідають вимогам, встановленим ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач вважає, що у нього немає підстав відшкодовувати позивачу страхове відшкодування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За приписами ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування потерпілою особою) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).
Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом ВАЗ21061, д.н.з. НОМЕР_1 , встановлена постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29.09.2023 у справі № 354/1340/23.
Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Пунктом 1 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'я та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Так, страховим актом позивача № 017/037/025798/23/1 від 04.10.2023 ДТП, яка відбулась 08.09.2023, визнано страховою подією та вирішено виплатити на користь потерпілої особи - Алмхана Ясіра Акрама Радхі страхове відшкодування у розмірі 31 941,88 грн.
Статтею 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об'єкта від тих самих ризиків, страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 08.09.2023 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у позивача згідно з полісом АТ/2902962 та у відповідача за полісом ЕР/213753652.
Таким чином, на дату скоєння ДТП діяло два поліси страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_1 , з вини водія якого сталася ця ДТП.
Сторонами не заперечується дійсність вказаних полісів, не вказується на їх нікчемність, а тому у суду відсутні підстави вважати їх недійсними.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» також врегульовано діяльність Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке згідно з п. 39.1 ст. 39 Закону є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з п. 51.11 ст. 51 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» норми Статуту МТСБУ та рішення органів управління МТСБУ, прийняті в межах їхніх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма членами МТСБУ та можуть містити додаткові вимоги до страховиків.
Протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 26.02.2020 року № 464/2020 з метою врегулювання відносин між страховиками-членами МТСБУ з питання забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди, був затверджений Порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (надалі - Порядок).
Згідно з вказаним Порядком останній є внутрішнім нормативним документом МТСБУ, що є обов'язковим для виконання усіма членами МТСБУ і поширюється на врегулювання страхових випадків, інформація про настання яких отримана членами МТСБУ після 01 березня 2020 року.
Пунктом 2.1 ст. 2 Порядку, зокрема, визначено, що наявність на момент укладення Внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні Внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні Внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші Внутрішні договори страхування (обов'язки страхувальника, що передбачені пунктом 3 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України та пунктом 17.3 статті 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Порядку відповідальним за прийняття рішення за заявою про страхове відшкодування, визначення розміру та виплати страхового відшкодування є страховик, який отримав зазначену заяву.
За положеннями п. 5.1. ст. 5 Порядку страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив страхове відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не перевищує сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку Внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків і згідно з п. 36.4. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу Внутрішні договори страхування. Для реалізації визначеного у цьому пункті права страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив страхове відшкодування, має подати заяви про страхове відшкодування до решти зазначених страховиків. Заява про страхове відшкодування та додатки до неї мають відповідати вимогам, передбачених ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до п. 5.2. Порядку визначається розмір страхового відшкодування.
Протоколом Президії МТСБУ від 03.06.2021 № 500/2021 було затверджено внесення змін до пункту 5.2. Порядку і викладено пункт 5.2. в новій редакції:
« 5.2. Розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування, від кожного з інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визначається з огляду на положення статті 540 Цивільного кодексу України (виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька боржників, Визначається у рівній частці) за формулою: Ск = (Св - Сш/Кс) / (Кс-1) - Ф,
де Ск - розмір страхового відшкодування (компенсації) належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування від кожного іншого страховика;
Св - розмір виплаченого заявником страхового відшкодування;
Кс - кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку;
Сш - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку;
Ф - розмір франшизи, визначений страховиком до якого заявником подана заява про страхове відшкодування.
1.2. Нова редакція пункту 5.2 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що затверджена згідно з пунктом 1.1 цього протоколу, набирає чинності з 01.07.2021, та застосовується до заяв про страхове відшкодування, які подані страховиком до інших страховиків, не раніше такої дати».
За розрахунком позивача, здійсненим відповідно до вищевказаних положень, розмір страхового відшкодування, яке відповідач мав сплатити позивачу склав 10 770,94 грн.
Суд встановив, що відповідач не заперечував проти вказаного розміру страхового відшкодування ані в листі від 15.02.2024 № ДКЦВ-30976/3, наданому у відповідь на претензію позивача, ані у відзиві на позовну заяву. Відповідач лише вказував на те, що до заяви про страхове відшкодування не було долучено належних документів, які б підтверджували право потерпілої особи - водія автомобіля Ford Focus, д.р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_4 керувати вказаним автомобілем на законних підставах.
За положеннями пунктів 35.1., 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
До заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Як вбачається із матеріалів справи, під час скоєння спірної ДТП 08.09.2023 автомобілем Ford Focus, д.р.н. НОМЕР_2 керував ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_4 , виданий 23.06.2022, дійсний до 22.06.2030; посвідка на постійне проживання № НОМЕР_5 ; посвідчення водія НОМЕР_6 , дійсне до 10.08.2053) Втім, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, долученого до матеріалів справи, власником вказаного транспортного засобу є інша особа - Алхмана Ахмед Акрам Радхі.
Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Таким чином, суд доходить висновку, що ОСОБА_4 , маючи посвідченя водія та реєстраційний документ на транспортний засіб Ford Focus, д.р.н. НОМЕР_2 , правомірно керував цим транспортним засобом.
Більше того, якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (див. висновок Верховного Суду України в постанові від 03.12.2014 у справі № 6-183цс14).
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 дійшла висновку, що позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи.
Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07.11.2018 у справі № 200/21325/15-ц, від 03.04.2019 в справі №299/2811/16-ц, від 17.10.2019 у справі № 300/193/17, від 27.11.2019 у справі № 607/3007/16-ц, Верховний Суд України у постанові від 03.12.2014 у справі № 6-183цс14,і така практика є сталою.
Відтак, враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, якими він обґрунтовує свої заперечення проти заявлених позовних вимог.
Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а також заявленого до стягнення розміру страхового відшкодування.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також суд встановив, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (відповідно до заяви, яка надійшла до суду 07.05.2024).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Суд зазначає, що обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18 та від 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.
На підтвердження понесених витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн до матеріалів справи долучено: договір № 1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019, додаткову угоду № 4 від 21.05.2023 до вказаного договору; платіжну інструкцію № 162225955 від 21.03.2024 на суму 6000,00 грн; акт про надання правової допомоги № 239 від 20.03.2024 до договору про надання правової допомоги № 1/05 від 21.05.2019; акт про надання правової допомоги № 247 від 03.05.2024 до договору про надання правової допомоги № 1/05 від 21.05.2019.
Судом встановлено, що представництво інтересів ПрАТ «УПСК» під час розгляду даної справи здійснювалось адвокатом Юхименком С.Ю. (ордер серія АІ № 1052677 від 01.09.2020, виданий Адвокатським бюро «ЮХИМЕНКО ТА ПАРТНЕРИ»).
Так, відповідно до договору № 1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019 (надалі - Договір), укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «ЮХИМЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» (надалі - Бюро), останнє зобов'язалось надавати ПрАТ «УПСК» правову допомогу, спрямовану на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення або невизнання (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 3.3. Договору для визначення розміру гонорару за надання правової допомоги сторонами складаються акти про надання правової допомоги.
20.03.2024 між позивачем та Бюро складено Акт про надання правової допомоги № 239 до Договору, яким зафіксовано, що Бюро надало позивачу правничі послуги у вигляді підготовки та складання позовної заяви до ПрАТ «СК «УСГ» про стягнення страхового відшкодування по договору АТ/2902962, загальна вартість яких складає 6000,00 грн.
Позивачем сплачено на користь Бюро кошти у вказаному вище розмірі за надання правової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією № 162225955 від 21.03.2024.
03.05.2024 між позивачем та Бюро складено Акт про надання правової допомоги №247 до Договору, яким зафіксовано, що Бюро надало позивачу правничі послуги у вигляді підготовки та складання відповіді на відзив по справі № 910/4080/24, загальна вартість яких складає 3000,00 грн.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Відповідач проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу заперечував, вказував на його не співмірність зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та витраченим ним часом на виконання відповідних робіт, а також із ціною позову.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
В той же час, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Оскільки у даному випадку відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд не вирішує питання про зменшення таких витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Оцінивши у порядку ст. 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість поданих адвокатом процесуальних документів, зважаючи на малозначність даної справи та ціну позову, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру цих витрат, зважаючи на заперечення відповідача, суд вважає обґрунтованим та таким, що відповідатиме обставинам даної справи розмір витрат на професійну правничу допомогу 5000,00 грн, а у решті заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє, що відповідає висновку, викладеному у п. 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати за переклад та посвідчення документів, які позивачем було надано до суду на виконання вимог ухвали від 09.04.2024 про залишення позовної заяви без руху.
Так, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з частинами 5-7 ст. 127 ГПК розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 було здійснено переклад додатків до позовної заяви (документів на авто та паспорт потерпілого) із нотаріальним засвідченням їх вірності.
Як вбачається із наданих позивачем в матеріали справи документів, останнім на переклад зазначених документів було витрачено коштів у загальному розмірі 5600,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 13 та № 162226140 від 11.04.2024.
Надання позивачу послуг з підготовки документів до нотаріального засвідчення на суму 2000,00 грн підтверджується Актом ФОП Цурапа Г.С. № 1074-ц здачі-приймання виконаних робіт від 12.04.2024 та рахунком-фактурою від 11.04.2024. Надання позивачу послуг з перекладу на суму 3600,00 грн підтверджується Актом Бюро перекладів «Ексленг» № 1832 здачі-прийняття виконаних робіт від 12.04.2024 та рахунком-фактурою від 11.04.2024.
Отже, враховуючи підтвердження матеріалами справи факту понесення вказаних вище витрат та необхідності їх понесення для розгляду даної справи, суд, зважаючи на відсутність заперечень відповідача щодо таких витрат, дійшов висновку про покладення витрат за переклад документів в сумі 5600,00 грн на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (вул. Івана Федорова, 32, літ. А, м. Київ, 03038; ідентифікаційний код 30859524) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (вул. Кирилівська, 40, м. Київ, 04080; ідентифікаційний код 20602681) 10 770,94 грн страхового відшкодування, 2 422,40 грн судового збору, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 600,00 грн витрат за переклад та нотаріальне посвідчення документів.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 25.06.2024.
Суддя Т. Ю. Трофименко