ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.03.2024Справа № 910/16105/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Крисько О.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРОМА ЮКРЕЙН" просп. Богоявленський, 47, 3, м. Миколаїв, Миколаївська обл., Миколаївський р-н,54018
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України вул. Бастіонна, 6, м. Київ,01601
про відшкодування моральної шкоди в сумі 2 3 00 000,00 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АРОМА ЮКРЕЙН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування 2 300 000,00 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправомірність процесуальних дій судді Господарського суду Миколаївської області при розгляді справи № 915/1676/21 за позовом ТОВ "Арома Юкрейн" про відшкодування моральної шкоди, які призвели до порушення прав позивача на ефективний засіб правового захисту в національному органі, у зв'язку з чим позивач просить відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету моральну шкоду у розмірі 2 300 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду 17.11.2023 року від позивача надійшла заява № 13-11 від 13.11.2023 року про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 року на підставі ч. 6 ст. 6, ч. 4 ст. 170 ГПК України заяву про усунення недоліків повернуто без розгляду.
В свою чергу, систему "Електронний суд" 17.01.2024 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 30.10.2023 року надійшли дві заяви від 17.01.2024 року про усунення недоліків позовної заяви ідентичного змісту, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Дослідивши матеріали позовної заяви суд дійшов висновку про відповідність її вимогам, встановленим ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи приписи абз. 2 ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого загальними справами є справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22.02.2024 року.
Судом встановлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" від відповідача 30.01.2024 року надійшов відзив на позовну заяву б/н від 30.01.2024 року разом з доказами його надсилання через підсистему (модуль) ЄСІТС «Електронний суд» позивачеві, в якому відповідач не визнає позовні вимоги, вважаючи їх необґрунтованими та недоведеними фактом заподіяння моральної шкоди позивачу. Окрім цього в прохальній частині відзиву також міститься клопотання про розгляд справи без участі представника Державної казначейської служби України.
В свою чергу через канцелярію суду 02.02.2024 року від уповноваженого представника позивача надійшла заява №-ЮА-30/01-2024 від 30.01.2024 року про розгляд справи без участі представника ТОВ "Арома Юкрейн", в якій останній також підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити. Вказані відзив на позов та заява судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/16105/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.03.2024 року.
У судове засідання з розгляду справи по суті 28.03.2024 року уповноважені представники сторін не з'явилися.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Позивач та відповідач про дату, час і місце проведення судового засідання відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлені належним чином шляхом надсилання копії ухвали суду від 19.02.2024 року про призначення засідання у справі № 910/16105/23 до їх електронних кабінетів, факт отримання якої 21.02.2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронних кабінетів.
Про поважні причини неявки в судове засідання 28.02.2024 року уповноважених представників сторін суд не повідомлено.
Судом зазначено, що з урахуванням строків, встановлених статтями 166, 184 Господарського процесуального кодексу України, які також визначені судом ухвалою суду від 24.01.2024 року, за наявності поданого відповідачем відзиву на позов, позивач мав подати відповідь на відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, позивач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 184 Господарського процесуального кодексу України.
Наразі, від позивача станом на час проведення судового засідання 28.03.2024 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статей 166, 184 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання по розгляду справи по суті 28.03.2024 року до суду не надходило суду.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки сторони не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, представники позивача та відповідача не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті 28.03.2024 року, суд, з урахуванням поданих сторонами раніше заяв про розгляд справи без участі представників ТОВ «Арома Юкрейн» та Державної казначейської служби України, здійснював розгляд справи по суті 28.03.2024 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Роскосметика», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн», у листопаді 2021 року звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Держави України в особі Головного Управління Державної казначейської служби у Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 200 000,00 грн.
В обґрунтування вищезазначеного позову позивач зазначав, що слідчий суддя Центрального районного суду м. Миколаєва ухвалами від 05.02.2018 у справі № 490/820/18 про повернення скарги позивача від 31.01.2018 року на бездіяльність начальника слідчого відділу прокуратури Миколаївської області; від 23.05.2018 у справі № 490/820/18 (провадження - № 1-кс/490/536/2018) про відмову у задоволенні скарги позивача від 19.01.2018 на бездіяльність військового прокурора Миколаївського гарнізону Південного регіону України; від 28.05.2018 у справі № 490/1221/18 про відмову у відкритті провадження за скаргою позивача на бездіяльність слідчого СУ ГУНП в Миколаївській області; від 01.06.2018 у справі № 490/4303/18 про повернення скарги позивача від 29.05.2018 на бездіяльність прокурора Військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України, від 07.09.2018 у справі № 490/1221/18 (провадження № 1-кс/490/4195/2018) про повернення скарги позивача від 19.06.2018 на постанову слідчого від 31.05.2018 про закриття кримінального провадження від 16.01.2018 № 42018160690000004 не застосовано вимоги ч.ч. 1, 4 ст. 214 КПК України, ч. 1 ст. 220, п. 1 ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 304 КПК України, порушено вимоги ч. 2 ст. 6 Конституції України, не з'ясовано права позивача, зазначені в п. 1 ч. 2 ст. 60 КПК України, проігноровані висновки Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов'язане зі здійсненням ними судочинства від 01.07.2013 тощо, відповідно факт порушення прав позивача підтверджується скасуваннями цих ухвал ухвалами Апеляційного суду Миколаївської області від 07.09.2018, від 09.08.2018, від 14.08.2018, від 05.10.2018, а також ухвалою слідчого судді від 23.05.2018 у справі № 490/820/18 (провадження - № 1-кс/490/536/2018) ухвалами: слідчого судді Солом?янського районного суду м. Києва від 19.04.2018 у справі № 760/9035/19 (провадження № 1-кс/760/5171/19); слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20.03.2018 у справі № 757/6020/18-к; слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2018 у справі № 757/59848/18-к; слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.03.2019 у справі № 757/61813/18-к; слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.06.2019 у справі № 757/19852/19-к; слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 12.09.2019 у справі № 757/19070/19-к; слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2020 у справі № 757/37207/20-к.
За твердженнями позивача, право на відшкодування шкоди виникло у нього внаслідок скасування спірних судових рішень слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва та встановлення таким чином фактів порушення діями слідчого судді його прав, у зв'язку з чим звертаючись до Господарського суду Миколаївської області позивач просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 1200000 грн., вважаючи такий розмір достатнім "для розумного задоволення потреб потерпілої особи" в умовах, оскільки вказані факти порушень прав позивача незаконними рішеннями слідчого судді завдали останньому моральної школи та така ситуація є приниженням ділової репутації позивача та зниженням його престижу.
За результатом розгляду зазначеної позовної заяви рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30 серпня 2023 року у справі № 915/1676/21 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АРОМА ЮКРЕЙН" до Держави Україна в особі УДКС України в Миколаївській області відмовлено повністю.
Рішення мотивовано, зокрема, наявністю фактично доводів непогодження з рішеннями слідчого судді, ухваленими за результатами розгляду звернень позивача, що, в свою чергу, не може бути покладено в обґрунтування позову щодо незаконності дій та рішень суду під час вирішення певної справи (розгляду певної заяви). Окрім цього, як зазначено в рішенні від 30.08.2023 року, матеріали справи не містять жодного доказу завдання моральної (немайнової) шкоди ТОВ "АРОМА ЮКРЕЙН" (наприклад, доказів того, що позивач зазнав втрат немайнового характеру у зв'язку з приниженням його ділової репутації або вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача, тощо).
В свою чергу, звертаючись до Господарського суду міста Києва з даною позовною заявою позивачем зазначається, що суддя Господарського суду Миколаївської області Давченко Т.М. рішенням від 30 серпня 2023 року у справі № 915/1676/21 умисно не застосувала вимоги ч. 2 ст. 6, ст. 8, ст. 56 Конституції України, п. 9 ч. 2 ст. 16, п. 4 ч. 2 ст. 23, ч. 1 ст. 91, ст. 94, ч. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 1167, ч. 1 ст. ч. 7 ст. 1173 ЦК України, ч.ч. 2, 10 ст. 11, ч. 7 ст. 75, ч. 4 ст. 236, ст. 300, ч. 2 ст. 316, ГПК України, п. 1 ст. 1, п. 1-1 ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року тощо.
Таким чином, за висновками позивача, суддя Господарського суду Миколаївської області Давченко Т.М. при ухваленні рішення від 30 серпня 2023 року у справі № 915/1676/21, крім вищезазначених правопорушень норм законодавства, умисно порушила права позивача, зазначені в ч. 1 ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенні Конституційного Суду України від 17 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2020 у справі № 3-180/2018(1644/18) щодо гарантій, регламентованих ст. 6 Конвенції та в результаті незаконних дій Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1676/21 позивачу було завдано моральної шкоди, визначеної останнім у розмірі 2 300 000, 00 грн. та яку позивач просить суд стягнути в судовому порядку.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальним правилом, зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Оцінюючи заявлені ТОВ «Арома Юкрейн» в межах даного позову вимоги в частині стягнення з держави моральної шкоди в сумі 2 300 000,00 грн., в обґрунтування розміру якої позивач посилається на достатність вказаної суми для розумного задоволення потреб товариства на локалізацію негативних наслідків порушення Господарським судом Миколаївської області його права на ефективний засіб правового захисту в національному органі при розгляді справи № 915/1676/21 суд зазначає, що приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Наразі, чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких суб'єкт господарювання може вважати, що йому заподіяно моральну шкоду, позаяк визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта. Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.
Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
В силу статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року №2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
В частині третій статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 Цивільного кодексу України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 09.06.2022 року у справі № 910/4014/16, при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу іміджу, престижу та підриву довіри до юридичної особи.
Поряд із цим, вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, що належить до відшкодування, суд наголошує, що моральна шкода не може бути засобом отримання доходу, та звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії", від 09 лютого 2007 року у справі "Білуха проти України" в яких зазначено, що в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом з цим, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, тобто ТОВ «Арома Юкрейн» обґрунтовує свої вимоги винятково оціночними судженнями та не надає ані доказів заподіяння йому шкоди, ані фактичного підтвердження цього факту у встановленому законодавством порядку.
Окрім цього, позивачем не надано суду розрахунку заявленої ним до стягнення суми немайнової (моральної) шкоди та не зазначено, з яких критеріїв він виходив, заявляючи вимогу про стягнення саме 2 300 000,00 грн., а також не надано доказів розумності і справедливості визначеного ним розміру відшкодування немайнової (моральної) шкоди. В свою чергу, суд позбавлений можливості перевірити твердження позивача з огляду на відсутність будь-яких обґрунтувань та доказів в цій частині позову.
При цьому, важливим елементом доказування є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, завданою потерпілою стороною. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
Також суд зазначає, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України, та характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
За змістом норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, у тому числі моральної, є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1176 Цивільного кодексу України.
За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки державного органу (суду) та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Як визначено статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У зв'язку з викладеним суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у ч.1 ст.6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказано, що суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
За частиною 1 статті 13 зазначеного Закону судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість рішень суду.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Кожен суддя об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснює правосуддя, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснює повноваження та виконує обов'язки судді, дотримуючись етичних принципів і правил поведінки судді, підвищує свій професійний рівень, не вчиняє дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Згідно з частиною 11 статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Аналогічну позицію викладено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частина перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Окрім цього суд зазначає, що нормами чинного законодавства визначено засади та окремі механізми реалізації прав всіх учасників судового процесу, в тому числі, забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, що може бути реалізовано у передбаченому чинним процесуальним законодавством порядку у разі непогодження з процесуальними рішеннями судді.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскарження дій і бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені (пункт 78-80 постанови від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц; пункти 62-64 постанови від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц).
Аналогічну позицію викладено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
В свою чергу, порушене позивачем в позовній заяві питання про незаконність процесуальних дій Господарського суду Миколаївської області при розгляді та прийнятті судового рішення у справі № 915/1676/21, яка набула законної сили, не підлягає розгляду і вирішенню у господарському судочинстві, зокрема, за позовом про відшкодування шкоди, завданої скаржнику.
Наразі, усі процесуальні порушення, що їх можливо допустила суддя після отримання позовної заяви та під час її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені та виключно в рамках апеляційного та касаційного перегляду.
При цьому судом врахована відсутність доказів наявності факту звернення позивача зв скаргами на вказане рішення Господарського суду Миколаївської області в порядку апеляційного та, відповідно, касаційного оскарження.
Крім того, застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто, це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19), від 22.04.2020 року у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013 св 19), від 25.04.2019 року в справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10.01.2018 року в справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17).
Як зазначено Європейським судом з прав людини у справі «Рябих проти Росії», правова певність передбачає повагу до принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень. Цей принцип твердо визначає, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного і зобов'язуючого судового рішення просто в цілях проведення повторного розгляду і постановлення нового рішення у справі. Повноваження вищих судів щодо перегляду мають використовуватися для виправлення судових помилок і неправомірних судових рішень, а не для того, щоб розглянути по-новому справу. Не можна розглядати перегляд як замасковану апеляцію, а сама можливість існування двох поглядів на питання не є підставою для повторного розгляду. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого і неспростовного характеру.
Отже, в контексті вищезазначеного суд наголошує, що в межах даного господарського процесу з огляду на предмет доказування судом не може встановлюватись наявність/відсутність будь-яких порушень та досліджуватись питання дотримання/порушення законодавства під час винесення рішення справі № 915/1676/21, що буде фактичним переглядом судового рішення, а тим більше встановлювати наявність у діях судді кримінальних правопорушень за ознаками, передбачених ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 366 та ч. 4 ст. 382 Кримінального кодексу України, оскільки це має бути підтверджено вироком суду, відтак суд зазначає, що незгода з рішенням суду не є підставою для відшкодуванням моральної шкоди, що, в свою чергу виключає можливість захисту порушених прав шляхом звернення з відповідними позовними вимогами про відшкодування шкоди, в тому числі моральної.
Наразі, як в межах господарської справи № 915/1676/21, так і межах даної справи № 910/15818/23, застосовуючи до правовідносин приписи статей 1167, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку, що всупереч вимог статті 74 ГПК України позивачем не надано належних доказів визнання рішення Господарського суду Миколаївської області, а саме рішення від 30 серпня 2023 року у справі № 915/1676/21 в установленому порядку незаконним та не доведено факту встановлення в діях судді, яка його ухвалила складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Крім того, з поданих позивачем доказів судом не встановлено, що розгляд справи №915/1676/21 та набрання законної сили судовим рішенням у ній вплинула на звичайну господарську діяльність позивача, призвела до втрат немайнового характеру (порушила його звичайні зв'язки, обмежила ділову активність, принизила ділову репутацію тощо).
За таких обставин незгода позивача із судовим рішенням у справі № 915/1676/21 не може обґрунтовувати позовні вимоги щодо незаконності дій та рішень судді під час вирішення вказаної справи, а відтак позивачем не доведено наявності такого елементу складу цивільного правопорушення, як протиправної поведінки, яка порушує його права.
Додатково суд зазначає про помилковість посилань позивача в позовній заяві на те, що у даних правовідносинах мають застосовуватися за аналогією положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки позовні вимоги у цій справі заявлені юридичною особою, в той час положення вказаного Закону не поширюють на вимоги юридичних осіб.
Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №910/10399/18 та від 23.06.2020 року у справі № 910/10399/18.
Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено склад правопорушення як обов'язкової умови настання цивільно-правової відповідальності суду за заподіяння товариству шкоди та, відповідно, її стягнення, тобто наявності передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України підстав для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану під час розгляду Господарським судом Миколаївської області справи № 915/1676/21, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» про стягнення 2 300 000,00 грн. моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищенаведене, оскільки позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову повністю з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Одночасно, застосовуючи при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд в черговий раз зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Наразі, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами тощо.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Суд наголошує, що за приписами п. 1 ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
У зв'язку з викладеним суд додатково звертає увагу на факт звернення позивача до суду в численними аналогічними спорами про стягнення моральної шкоди з посиланням на порушення прав позивача судовими органами, рішення в яких про відмову в задоволенні позовів ТОВ «Арома Юкрейн» набрали законної сили, в тому числі за наслідками перегляду в апеляційному та касаційному порядку.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Так, згідно п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Отже, з урахуванням змісту заявлених позовних вимог розподіл судових витрат за правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 24 червня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон