ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
04 червня 2024 р. м. Ужгород Справа №910/13863/23
За позовом Фізичної особи - підприємця Опшитника Олександра Миколайовича, м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “МСФО 16 С”, м. Київ
про стягнення 287 151,20 грн пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Нагібіна І.В.
представники:
Позивача - Опшитник О.М., підприємець
Лосяков Г.О., адвокат, довіреність №669 від 28.08.2023
Відповідача (в режимі відеоконференції) - Левадна Ю.Г., адвокат, ордер
серії АІ №1496579 від 17.11.2023
Фізична особа - підприємець Опшитник Олександр Миколайович, м. Ужгород Закарпатської області звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “МСФО 16 С”, м. Київ про стягнення 471 943,90 грн, у тому числі 450 026 грн пені, 14 076,40 грн інфляційних нарахувань та 7841,50 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.11.2023 відкрито провадження у справі №910/13863/23 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.12.2023. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів з дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів з дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 06.12.2023 та 27.03.2024 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
У підготовчих засіданнях 06.02.2024, 07.03.2024 та 18.04.2024 судом за участю уповноважених представників сторін оголошувались перерви.
У підготовчому засіданні 06.02.2024 судом прийнято до розгляду та задоволено заяву представника позивача б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/650/24 від 29.01.2024) про зменшення позовних вимог у порядку ст. 46 ГПК України, якою останній просить стягнути з відповідача 447 225,71 грн пені.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.05.2024 прийнято до розгляду та задоволено заяву представника позивача б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/3696/24 від 07.05.2024) про зменшення позовних вимог у порядку ст. 46 ГПК України, якою останній просить стягнути з відповідача суму 287 151,20 грн пені; закрито підготовче провадження у справі №910/13863/23 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 04.06.2024. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання судом визнана на власний розсуд.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.
В судовому засіданні 04.06.2024 після виходу з нарадчої кімнати судом у присутності позивача, його уповноваженого представника та представника відповідача, що брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції із використанням її власних технічних засобів, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача просить суд задоволити позов у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, покликаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди від 11.09.2007, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. та зареєстрованого в реєстрі за №2190 (із подальшими змінами), в частині повної та своєчасної сплати сум орендних платежів, що, у свою чергу, зумовило підстави для нарахування позивачем відповідачу пені в розмірі 287 151,20 грн у порядку пункту 7 Договору.
Водночас обґрунтовуючи передумови для визначення ТОВ “МСФО 16 С” відповідачем у спірних правовідносинах, представник позивача вказує на те, що предметом Договору оренди від 11.09.2007 виступало нежитлове приміщення, розташоване в торгово-офісному центрі за адресою: вул. Швабська, 3, м. Ужгород, яке було передано в тимчасове платне користування Товариству з обмеженою відповідальністю “Сільпо - 55”.
У подальшому, за твердженням представника позивача, між ФОП Опшитником О.М. (орендодавцем), ТОВ “Сільпо - 55” (первісним орендарем) та ТОВ “Фоззі - Фуд” (новим орендарем) 20.07.2011 було укладено тристоронній Договір про заміну сторони в зобов'язанні та внесення змін і доповнень до Договору оренди, посвідченого 11.09.2007 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. за реєстровим №2190, згідно з яким новому орендарю було передано всі права та обов'язки первісного орендаря, що виникають з означеного Договору оренди.
Представник позивача зауважує, що за Договором про передачу прав та обов'язків за Договором оренди, посвідченим Капітула Г.Д., приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу 11.09.2007 за реєстровим №2190, укладеним 01.12.2016 за згодою ФОП Опшитника О.М. між ТОВ “Фоззі - Фуд” (первісним орендарем) та ТОВ “Сільпо - Фуд” (новим орендарем), новому орендарю було передано усі права та обов'язки первісного орендаря, що виникають із вказаного Договору оренди.
В подальшому, як стверджує представник позивача, між ФОП Опшитником О.М. (орендодавцем), ТОВ “Сільпо - Фуд” (первісним орендарем) та ТОВ “МСФО 16 С” (новим орендарем) 28.12.2021 було укладено тристоронній Договір про передачу прав та обов'язків за Договором оренди, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітулою Г.Д. 11.09.2007 за реєстровим номером 2190, за умовами якого до відповідача у справі - ТОВ “МСФО 16 С” - перейшли всі права та обов'язки первісного орендаря, що виникли з означеного Договору оренди.
Представник відповідача через підсистему “Електронний суд” подала відзив на позовну заяву б/н від 23.11.2023 (вх. №02.3.1-02/8402/23 від 23.11.2023), за змістом якого вказує на те, що ТОВ “МСФО 16 С” визнає факт укладення 11.09.2007 Договору оренди нежитлових приміщень торгово-офісного центру за адресою: м. Ужгород, вул. Швабська, 3 між позивачем та ТОВ “Сільпо - 55”, Договору про заміну сторони в зобов'язанні та внесення змін і доповнень від 20.07.2011, Договору про передачу прав та обов'язків від 01.12.2016, а також Договору про передачу прав та обов'язків від 28.12.2021.
Крім того, за твердженням представника відповідача, останній визнає наведені позивачем дати оплат та суми платежів, які здійснювались ТОВ “МСФО 16 С” на користь ФОП Опшитника О.М. у період із лютого 2022 року по січень 2023 року.
Водночас представник відповідача не погоджується з наданим позивачем розрахунком договірної пені та вважає його необґрунтованим, оскільки останній виконано із застосуванням ставки 0,5% від суми простроченого платежу, що, у свою чергу, суперечить положенням ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
На переконання представника відповідача, позивачем також необґрунтовано включено до періоду часу, за який здійснено нарахування пені, день фактичної сплати заборгованості.
Із посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України представник відповідача зауважує, що інфляційні втрати та 3% річних нараховуються саме на суму грошового зобов'язання, а не на суму пені.
Водночас представник відповідача звертає увагу, що в період із 01.01.2022 по 31.01.2023 позивач не звертався до відповідача із приводу складання щоквартальних актів звірки, як це передбачено пунктом 2.7. Договору оренди; натомість, між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за Договором оренди за період із 01.01.2022 по 31.12.2022, відповідно до якого заборгованість ТОВ “МСФО 16 С” перед ФОП Опшитником О.М. станом на 31.12.2022 складає 196 936,96 грн та не містить ані пені, ані інфляційних втрат та 3% річних.
Покликаючись, зокрема, на лист Торгово - промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, представник відповідача стверджує, що позивач мав можливість включити в акт звірки пеню, інфляційні витрати та 3% річних, однак, не зробив цього, а отже визнав факт дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та відсутність підстав для застосування відповідальності до відповідача.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Представник позивача через канцелярію суду подав відповідь на відзив б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/650/24 від 29.01.2024), в якій зазначає про те, що посилання представника відповідача на приписи Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України є некоректними, оскільки вказана норма регулює правовідносини, які складаються у сфері фінансів і банківської діяльності, а тому, розміщена у главі 35 Господарського кодексу України “Особливості регулювання фінансової діяльності”. На переконання представника позивача, до орендних відносин не має жодного відношення, а посилання на неї представника відповідача є намаганням тлумачити норму права, яка не може застосовуватися в конкретних правовідносинах, на свою користь.
Водночас представник позивача наголошує, що в укладеному між сторонами Договорі оренди встановлено інший, аніж у ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, розмір штрафних санкцій, що повністю кореспондується із приписами ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, за якими сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
За твердженням представника позивача, встановлена Договором оренди ставка пені в розмірі 0,5% за кожен день прострочки орендних платежів повністю відповідає вимогам чинного законодавства, беззаперечно прийнята відповідачем шляхом приєднання до умов Договору та відсутністю жодних заперечень щодо розміру неустойки, процентної ставки тощо.
На думку представника позивача, не є коректним також і посилання представника відповідача на включення до періоду часу, за який здійснено нарахування пені, день фактичної сплати заборгованості, на підтвердження чого представник позивача надає уточнений розрахунок договірної пені.
Із посиланням на приписи ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України представник позивача наголошує, що саме відповідач має довести належними доказами, що прострочка орендних платежів була викликана обставинами непереборної сили, оскільки форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань.
Водночас представник позивача вказує, що у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати своєчасну сплату орендних платежів, останній не був позбавлений можливості, узгодивши відповідну дію з позивачем, відмовитися від виконання Договору, змінити його умови щодо порядку та строків оплати, а також щодо відповідальності за невиконання його умов тощо.
Посилаючись на зменшення позовних вимог шляхом подання суду відповідної заяви, представник позивача не надає пояснень із приводу заперечень представника відповідача щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.
У надісланому на адресу суду запереченні на відповідь на відзив б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/1461/24 від 26.02.2024) представник відповідача зауважує про те, що стаття 343 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення строків розрахунків, яка покладається на платника грошових коштів перед одержувачем цих коштів, а також не містить жодних виключень та випадків, у яких це положення не підлягає застосуванню, тобто дія вказаної норми розповсюджується на всі без виключення правовідносини, які містять у собі грошові зобов'язання, в тому числі, і на ті, які виникають з договору оренди.
Крім того, за твердженням представника відповідача, можливість стягнення виключно пені, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, передбачена ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України; вказані норми є імперативними та не містять обставин, на які їх дія не розповсюджується, а також не надають можливості врегулювання цього питання на власний розсуд сторін.
Представник відповідача наголошує, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
11.09.2007 між Фізичною особою - підприємцем Опшитником Олександром Миколайовичем (орендодавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сільпо - 55” (орендарем) було укладено Договір оренди від 11.09.2007, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. та зареєстрований у реєстрі за №2190 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування (оренду) для здійснення ним підприємницької діяльності відповідно до його установчих документів, у тому числі організації оптової та роздрібної торгівлі товарами народного споживання, в т.ч. алкогольними та тютюновими виробами, а також для організації елементів виробничого циклу з переробки харчової сировини, виробництва кулінарних виробів, передачі окремих приміщень (торгівельних місць) в суборенду частину нежитлової будівлі літ. В, перша черга торгово-офісного центру, перебудованого з власних приміщень, яка розташована за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Швабська, №3 (три), розташованої на приватизованій земельній ділянці площею 0,032 га.
Згідно із п. 1.2., 1.3. Договору, об'єкт оренди, що є предметом цього Договору та знаходиться в торгово-офісному центрі, належить орендодавцю на підставі договору дарування від 27.07.2007 року №1661, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського МНО Капітула Г.Д., та зареєстрованого в КП “Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода”, реєстраційний номер 14127607. Предметом оренди є підвальне приміщення площею 533 кв.м. (в тому числі 34,45 кв.м. перегородок) та приміщення першого поверху площею 500 кв.м. нежитлової будівлі літ. В, перша черга торгово-офісного центру, перебудованого з власних приміщень, яка розташована за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Швабська, №3 (три). Об'єкт оренди розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,032 га.
Відповідно до п. 1.8. Договору, за орендне користування майном орендар сплачує орендну плату, розмір, строки та порядок сплати якої встановлюється розділом 2 цього Договору.
Плата за користування 1 (одним) метром квадратним майна, а саме, приміщеннями, які розташовані в підвальній частині будівлі, становить 8 (вісім) доларів США, а за користування 1 (одним) метром квадратним приміщень першого поверху будівлі становить 15 (п'ятнадцять) доларів США. Плата за користування майном включає в себе плату за користування прилеглою територією. Орендар сплачує орендодавцю орендну плату в національній валюті України, що розраховується відповідно до курсу Національного банку України на момент оплати плюс ПДВ (п. 2.1. Договору).
За змістом п. 2.2. Договору, орендар сплачує орендну плату, згідно з п. 2.1. цього Договору, не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, за який вона нараховується. Форма розрахунків - безготівкова, шляхом перерахування грошових коштів згідно виставленого орендодавцем рахунку. Орендна плата нараховується з дня підписання орендарем Акту прийому - передачі майна та до дня фактичного повернення орендарем майна.
За умовами п. 2.7. Договору, для взаємозвірки розрахунків сторони щоквартально складають акт взаємозвірки, який є підставою для здійснення сторонами остаточних розрахунків за минулий квартал.
Пунктами 3.1. та 3.2. Договору визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає майно, обладнання та надає право користування прилеглою територією, що підтверджується підписанням сторонами відповідного акту прийому - передачі майна (Додаток №2 до Договору оренди). Прийом - передача майна здійснюється уповноваженими представниками сторін у строк до 12.09.2007.
Згідно із підп. 4.1.2. п. 4.1., підп. 4.4.2. п. 4.4. Договору, орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та за надані послуги теплопостачання, а орендодавець, у свою чергу, має право щомісячно, своєчасно та в повному обсязі отримувати від орендаря орендну плату за користування майном.
На підставі п. 7.1. Договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від неоплаченого за кожен день платежу.
Цей Договір укладено на строк до 15 (п'ятнадцятого) березня 2015 року (п. 9.1. Договору).
Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту прийому передачі б/н від 11.09.2007 до Договору оренди, ФОП Опшитником О.М., як орендодавцем, було передано, а ТОВ “Сільпо - 55”, як орендарем, у свою чергу, прийнято в користування нежитлові приміщення загальною площею 1033 кв.м., розташовані за адресою: м. Ужгород, вул. Швабська, 3.
20.07.2011 між Фізичною особою - підприємцем Опшитником Олександром Миколайовичем (орендодавцем, позивачем у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю “Сільпо - 55” (первісним орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фоззі - Фуд” (новим орендарем) укладено тристоронній Договір про заміну сторони в зобов'язанні та внесення змін і доповнень до Договору оренди, посвідченого 11.09.2007 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. за реєстровим №2190, згідно із п. 1 якого, відповідно до положень статей 512 - 521 Цивільного кодексу України сторони домовились замінити орендаря в зобов'язаннях, що виникають з Договору оренди, шляхом передачі первісним орендарем новому орендарю всіх своїх прав і обов'язків, що виникають з Договору оренди, укладеного між орендодавцем і первісним орендарем.
Пунктами 2 та 4 вищевказаного Договору визначено, що внаслідок заміни сторони (орендаря) в зобов'язаннях, що виникають з Договору оренди, новий орендар приймає всі права і обов'язки первісного орендаря, що виникли із зазначеного Договору оренди, в обсязі та на умовах, що існують на момент приймання - передачі цих прав та обов'язків. За домовленістю сторін перехід прав та обов'язків орендаря за вказаним Договором оренди від первісного орендаря до нового орендаря відбудеться 01 серпня 2011 року. У зв'язку із переходом всіх прав та обов'язків за Договором оренди від первісного орендаря до нового орендаря, первісний орендар зобов'язаний 01 серпня 2011 року передати об'єкт оренди новому орендарю, а новий орендар зобов'язаний прийняти об'єкт оренди від первісного орендаря. Передача об'єкта оренди від первісного орендаря новому орендарю оформлюється шляхом підписання акту приймання - передачі. З моменту підписання зазначеного акту до нового орендаря переходять всі права та обов'язки орендаря за Договором оренди, а для первісного орендаря дія Договору оренди припиняється.
Відповідно до п. 8 та 9 означеного Договору, сторони, внаслідок заміни орендаря в зобов'язанні, також домовились викласти преамбулу Договору оренди та його розділ 10 “Реквізити та підписи сторін” у новій редакції.
Наявним у матеріалах справи актом приймання передачі об'єкта оренди б/н від 01.08.2011 підтверджується факт передачі ТОВ “Сільпо - 55”, як первісним орендарем, ТОВ “Фоззі - Фуд”, як новому орендарю, нежитлових приміщень загальною площею 1033 кв.м., а саме, підвального приміщення площею 533 кв.м. (в тому числі 34,45 кв.м. перегородок) та приміщення першого поверху площею 500 кв.м., нежитлової будівлі літ. В, перша черга торгово-офісного центру, перебудованого з власних приміщень, що розташовані в будинку №3 по вул. Швабській у м. Ужгороді, у тимчасове оплачуване користування.
01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фоззі - Фуд” (первісним орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сільпо - Фуд” (новим орендарем) було укладено Договір про передачу прав та обов'язків за Договором оренди, посвідченим Капітула Г.Д., приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу за реєстровим №2190, за змістом п. 1, 3, 5 та 8 якого, відповідно до ст. 512 - 521 Цивільного кодексу України та на підставі згоди від 01.12.2016 №692 Фізичної особи - підприємця Опшитника Олександра Миколайовича - орендодавця за Договором оренди, первісний орендар відступає, а новий орендар приймає усі права і обов'язки орендаря, що виникли за Договором оренди, з дня фактичної передачі об'єкта оренди від первісного орендаря до нового орендаря за актом приймання - передачі. У зв'язку із переходом прав та обов'язків за Договором оренди від первісного орендаря до нового орендаря, первісний орендар зобов'язаний передати за актом приймання - передачі визначений Договором оренди об'єкт оренди новому орендарю, а новий орендар зобов'язаний прийняти вказаний об'єкт оренди від первісного орендаря. Першим днем оренди для нового орендаря є дата підписання акту приймання - передачі об'єкта оренди. З цієї дати новий орендар сплачує орендодавцю орендну плату за користування об'єктом оренди та інші платежі за Договором оренди. У зв'язку із переходом прав та обов'язків за Договором оренди від первісного орендаря до нового орендаря, сторони домовились читати у тексті Договору оренди найменування, місцезнаходження, платіжні реквізити, а також будь-яку іншу інформацію, що стосується орендаря, в такій редакції, як це зазначено відносно нового орендаря у преамбулі та реквізитах цього Договору про передачу прав.
28.12.2021 між Фізичною особою - підприємцем Опшитником Олександром Миколайовичем (орендодавцем, позивачем у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю “Сільпо - Фуд” (первісним орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МСФО 16 С” (новим орендарем, відповідачем у справі) було укладено тристоронній Договір про передачу прав та обов'язків за Договором оренди, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітулою Г.Д. за реєстровим номером 2190, пунктами 1, 5 та 6 якого визначено, що орендодавець та первісний орендар підтверджують, що вони є сторонами Договору оренди. Відповідно до статей 512 - 521 Цивільного кодексу України первісний орендар з 01.01.2022 відступає, а новий орендар 01.01.2022 приймає всі права та обов'язки первісного орендаря, які виникли за Договором оренди, а орендодавець надає на це свою згоду шляхом підписання цього Договору про передачу прав. У зв'язку з укладенням цього Договору про передачу прав, сторони домовились: - останнім днем оренди для первісного орендаря є 31.12.2021; - першим днем оренди для нового орендаря є 01.01.2022; - 01.01.2022 первісний орендар зобов'язується за актом приймання - передачі передати новому орендарю визначений Договором оренди об'єкт оренди; - з 01.01.2022 читати в тексті Договору оренди найменування, місцезнаходження, платіжні реквізити, а також будь-яку іншу інформацію, яка стосується сторони орендаря, в такій редакції, як це зазначено відносно нового орендаря в преамбулі цього Договору про передачу прав та реквізитах до нього. Сторони домовились змінити п. 9.1. Договору оренди, виклавши його в наступній редакції: “9.1. Цей Договір укладено на строк до 31.12.2022 включно”.
14.02.2023 між Фізичною особою - підприємцем Опшитником Олександром Миколайовичем (орендодавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МСФО 16 С” (орендарем, відповідачем у справі) було укладено Договір про внесення змін до Договору оренди, посвідченого Капітулою Г.Д., приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу за реєстровим №2190, в силу якого сторони дійшли згоди п. 9.1. Договору оренди, виклавши його в наступній редакції: “9.1. Цей Договір укладено на строк до 15.02.2023 включно”.
Покликаючись на несвоєчасне та неповне внесення відповідачем належних до сплати сум орендних платежів за період лютий 2022 року - січень 2023 року, позивач у порядку п. 7.1. Договору оренди нарахував останньому пеню в розмірі 287 151,20 грн, стягнення якої у примусовому порядку і виступає предметом заявленого ФОП Опшитником О.М. позову в даній справі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Положеннями ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У свою чергу, згідно ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ч. 1, 2 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечувалось сторонами в ході судового розгляду, спір у даній справі виник у зв'язку із несвоєчасним та неповним внесенням відповідачем протягом лютого 2022 року - січня 2023 року належних до сплати сум орендних платежів, внаслідок чого позивачем на підставі п. 7.1. Договору оренди нараховано останньому 287 151,20 грн пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наведеними вище положеннями Господарського кодексу України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Так, за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України випливає, що вказаною нормою передбачена можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, які мають імперативний характер (тобто їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
В частині 4 статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини 6 статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у частині 6 цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться саме про спосіб її визначення.
Разом з тим, за приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальної норми, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Положеннями статей 1 та 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” також передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, сторони у договорі за взаємною згодою мають право самостійно встановити розмір пені за прострочку платежу, однак погоджений сторонами розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки НБУ викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 25.07.2022 у справі №925/264/21, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21.
Як зазначалось судом попередньо, п. 7.1. Договору оренди, на підставі якого позивачем здійснено нарахування відповідачу пені в розмірі 287 151,20 грн, передбачає, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від неоплаченого за кожен день платежу.
Перевіривши правильність здійснення позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені, суд встановив, що така перевищує встановлений Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” граничний розмір пені в період, протягом якого мала місце прострочка оплати.
Відтак, судом за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН” здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми пені за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендної плати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та встановлено, що правомірним й обґрунтованим є нарахування пені в сумі 68 814,06 грн. В іншій частині стягнення пені слід відмовити.
Суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, оскільки згідно із преамбулою останнього, він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Отже виходячи з преамбули Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Тобто норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов'язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому, розмір пені у таких правовідносинах обчислюється від суми простроченого платежу - невиконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
Відтак, беручи до уваги те, що спір у даній справі виник між двома суб'єктами господарювання (фізичною особою - підприємцем та господарським товариством у формі товариства з обмеженою відповідальністю) із приводу неналежного виконання одним із них (відповідачем) грошового зобов'язання зі своєчасної та повної сплати орендної плати, то правовідносини між сторонами безпосередньо підпадають під правове регулювання Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Критично суд оцінює і доводи представника відповідача про те, що позивач протягом спірного періоду не ініціював складання сторонами щоквартальних актів звірки взаєморозрахунків у порядку 2.7. Договору, а також про те, що у відповідному акті за період 01.01.2022-31.12.2022 заявлена до стягнення сума пені відсутня, оскільки акт звірки взаєморозрахунків у будь-якому випадку не є первинним обліковим документом, виконує в бухгалтерському обліку допоміжну функцію для спрощення взаємних розрахунків за договорами і звірки фактів сплати коштів, використовується виключно в бухгалтерських службах і підлягає оцінці та перевірці судом нарівні з іншими документами у справі.
Верховним Судом у постанові від 11.09.2019 по справі №902/1260/15 зазначено, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним документом, а відтак, не є належним та допустимим доказом, з якого можливо встановити беззаперечну заборгованість. Акт звіряння взаєморозрахунків може лише опосередковано свідчити про наявність боргу за договором, однак судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із приводу посилань представника відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 як на засвідчення факту настання форс-мажорних обставин суд зазначає наступне.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, форс-мажорною обставиною в Україні визнано військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення із 24.02.2022 воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”. Торгово-промислова палата України у вищевказаному листі підтвердила, що зазначені обставини із 24.02.2022 і до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/або іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го відповідно стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань. Тобто необхідно довести зв'язок між невиконанням зобов'язань та воєнними діями в Україні.
Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).
З урахуванням наведеного, на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Згідно із ч. 2 ст. 141 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”).
28.02.2022 Торгово-промислова палата України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім, такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання, оскільки носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Відповідно до п. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно із п. 6.1., 6.2. Регламенту, підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1. Регламенту, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов'язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв'язку між обставиною та неможливістю виконання зобов'язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо). Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Таким чином, зазначений лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №923/878/21 та постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі №910/11302/22.
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Водночас належних та допустимих доказів, які би підтверджували, що введення воєнного стану або інші обставини є форс-мажорними обставинами саме у випадку, що стосується виконання умов договору щодо своєчасного та повного внесення належних до сплати сум орендних платежів відповідач не надав. Відповідачем також не надано і відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), отриманого в порядку, встановленому Регламентом ТПП України, який би підтверджував вплив вказаних обставин на неможливість виконання ним умов Договору.
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати коштів від своїх контрагентів. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов до висновку, що посилання представника відповідача на введення воєнного стану в Україні за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов'язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань; стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення представника відповідача як такі, що недоведені документально і ґрунтуються на бажанні уникнути відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Доводам представника відповідача із приводу необґрунтованого нарахування позивачем інфляційних збитків та трьох процентів річних суд оцінки не надає, оскільки в ході підготовчого провадження у справі ФОП Опшитник О.М. скористався наданим йому процесуальним правом на зменшення позовних вимог у порядку ст. 46 ГПК України та визначив остаточну ціну позову в розмірі 287 151,20 грн, що є сумою пені, нарахованої у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 68 814,06 грн пені є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1032,21 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Водночас на підставі ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, cплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.
Таким чином, позивачу із державного бюджету належить також повернути судовий збір у сумі 2771,88 грн у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, однак після подання відповідного клопотання в порядку ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МСФО 16 С”, пр. Тичини Павла, будинок 1В, кабінет 187, м. Київ, 02152 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44057449) на користь Фізичної особи - підприємця Опшитника Олександра Миколайовича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму 68 814,06 грн (Шістдесят вісім тисяч вісімсот чотирнадцять гривень 06 коп) пені, а також 1032,21 грн (Одну тисячу тридцять дві гривні 21 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 25.06.2024.
Суддя Пригара Л.І.