17.06.2024 року м. Дніпро Справа № 904/4647/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопідприємство Спецавтотранс"
на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Золотарьова Я.С.) від 20.02.2024р. у справі № 904/4647/23
за позовом Приватного підприємства "АЙ-ЕНД-Ю ЕНЕРГО", м. Кропивницький
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопідприємство "Спецавтотранс", смт. Обухівка, Дніпропетровська обл
про відшкодування збитків у розмірі 972 180,60 грн, -
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024р. у справі № 904/4647/23 заяву Приватного підприємства "АЙ-ЕНД-Ю ЕНЕРГО" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопідприємство "Спецавтотранс" на користь Приватного підприємства "АЙ-ЕНД-Ю ЕНЕРГО" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн., в іншій частині заяви підприємства відмовлено.
Не погодившись з додатковим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопідприємство "Спецавтотранс", в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024 у справі № 904/4647/23 та відмовити у прийнятті додаткового рішення щодо вирішення питання судових витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що належні докази на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу, не були подані до суду разом з позовною заявою або до 18.01.2024, коли відбулися судові дебати та ухвалення судового рішення. При цьому відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.01.2024 у справі №285/5547/21, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду по закінчення судових дебатів у справі і у разі відсутності обґрунтування або визнання причин пропуску строку неповажними, суд відмовляє у задоволенні заяви про стягнення витрат.
Скаржник зазначає, що у даному випадку заява позивача про надання доказів, подана до суду 22.01.2024, не містить жодних доводів щодо неможливості подання їх до 18.01.2024.
На думку апелянта, при ухваленні додаткового рішення суд проігнорував вимоги ст. 221 ГПК України та позицію Верховного Суду щодо ненадання клопотання про поважність причин неподання доказів про понесені витрати, котрі були здійснені до судових дебатів. Тобто, суд міг ухвалити судове рішення 18.01.2024 та одночасно вирішити усі питання, зокрема й щодо судових витрат, що також порушує принципи процесуальної економії.
Позивач у відзиві заперечуючи проти доводів апеляційної скарги зазначає, що посилання скаржника на висновки Верховного Суду у справі № 285/5547/21 є неприйнятними, оскільки постанова у вказаній справі прийнята Касаційним судом у цивільній справі. Суть цієї справи є не релевантною зі справою, що розглядається, оскільки у справі № 285/5547/21 мова йде про не заявлення стороною до закінчення судових дебатів про необхідність розподілу судових витрат і подання доказів їх понесення разом з відповідною заявою вже після прийняття рішення по суті позовних вимог.
Також позивач вказує, що скаржник не розрізняє понять заява про необхідність розподілу судових витрат та докази на підтвердження розміру таких витрат.
Так, у позовній заяві та у судовому засіданні 18.01.2024 до закінчення судових дебатів представником позивача було заявлено про подання суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду доказів понесення витрат на правничу допомогу, також у позовній заяві визначено розмір таких витрат - 60000,00грн. При цьому на підтвердження факту понесення цих витрат до позову додана копія договору про надання правової допомоги від 13.07.2023, який і є доказом понесення їх позивачем.
Крім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду у справі № 904/7108/21 від 20.07.2023 щодо розмежування наслідків несвоєчасного подання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи та доказів на підтвердження їх розміру та згідно з якою підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення є саме неподання заяви чи не заявлення стороною до закінчення судових дебатів про необхідність розподілу судових витрат. У справі, що розглядається своєчасно подані як заява про розподіл витрат, так і докази на їх підтвердження.
За твердженням позивача, зацікавлена сторона має вчиняти дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, при цьому жодних заперечень щодо заявленого позивачем у позовній заяві розміру таких витрат у відзиві на позов, як то передбачено процесуальним законодавством, відповідачем не заявлено.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Чередко А.Є., судді: Мороз В.Ф., Коваль Л.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024, після надходження справи на запит суду, відкрито провадження за апеляційною скаргою та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.06.2024.
У судовому засіданні 17.06.2024 представники сторін надали пояснення стосовно заяви.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "АЙ-ЕНД-Ю ЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопідприємство "Спецавтотранс" на користь приватного підприємства "АЙ-ЕНД-Ю ЕНЕРГО" завдані збитки у розмірі 972 180,60 грн.
Одночасно у позові товариством визначено, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач складає 60000,00грн. Крім того зазначено, що докази на підтвердження розміру понесених позивачем витрат будуть подані до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Рішенням від 18.01.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопідприємство "Спецавтотранс" на користь Приватного підприємства "АЙ-ЕНД-Ю ЕНЕРГО" збитки у розмірі 923 871,66 грн та судовий збір у розмірі 11 666,16 грн.
22.01.2024 від позивача надійшла заява про надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, у якій йдеться про те, що позивач за надання професійної правничої допомоги адвокатом по даній справі поніс витрати у розмірі 60000, 00грн. Також зазначено, що на підтвердження факту понесених витрат до позову доданий договір про надання правової допомоги від 13.03.2023.
На підтвердження суми понесених витрат позивачем до заяви надані копії: рахунку №1 від 13.07.2023, платіжної інструкції №16427 від 02.10.2023 на суму 60 000 грн про сплату клієнтом наданих йому послуг адвокатом, виписки по рахунку за 02.10.2-023 та акту приймання-передачі наданих послуг від 18.01.2024.
Матеріали справи свідчать також про те, що 13.07.2023 між Адвокатським об'єднанням «Лігалком» та Приватним підприємством "АЙ-ЕНД-Ю ЕНЕРГО" укладено договір про надання правової допомоги.
Відповідно до п.1.1 договору, клієнт доручає та зобов'язується оплачувати, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу (послуги) в обсязі та на умовах , передбачених цим договором.
За надання правової допомоги клієнт сплачує на користь адвокатського об'єднання гонорар, який є винагородою адвокатського об'єднання.
Гонорар за даним договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 60 000 грн без ПДВ (п.2.1-2.2 договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що спосіб розрахунку за надання правової допомоги - 100% передоплата. Форма платежу - безготівкова.
Згідно з платіжною інструкцією №16427 від 02.10.2023 підприємство сплатило адвокатському об'єднанню 60 000 грн за надані йому адвокатом послуги.
Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг від 18.01.2024, послуги з надання правової допомоги надані та сплачені у повному обсязі на суму 60 000 грн, відповідно до п.2.2 договору.
Матеріали справи свідчать також про те, що представництво інтересів відповідача у суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Кулік А.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 13.07.2023 (а.с. 11-13) та ордеру серії ВА №1060327 від 23.08.2023, яка зокрема й приймала участь у судових засіданнях.
Відповідач заперечував щодо заявленої позивачем суми правничої допомоги, просив відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Вказував, що докази оплати адвокатських послуг не були подані до суду разом з позовною заявою або до 18.01.2024 року, або коли відбувались судові дебати та ухвалення судового рішення, та у цьому зв'язку послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.01.2024 року по справі № 285/5547/21 щодо розгляду питання стягнення витрат на правничу допомогу, згідно з якою у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів до закінчення судових дебатів.
Позивач заперечив щодо доводів відповідача та зазначив, що ним було подано всі докази у підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у межах строків, встановлених законом, а також у першій заяві по суті вказано про орієнтований розмір витрат на суму 60 000 грн.
За результатом розгляду заяви позивача місцевим господарським судом прийнято оскаржуване додаткове рішення.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, за змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За приписами ч.3 ст.27 цього Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, з урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначенні розміру правничої допомоги, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Щодо досліджуваної справи, то з урахуванням положень наведених норм, наявних у матеріалах справи доказів, обставин, викладених у заяві позивача про ухвалення додаткового рішення, наданих заявником документів в їх сукупності, а також загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості та добросовісності, принципу співмірності судових витрат, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується і апеляційний господарський суд, про наявність підстав для часткового задоволення заяви Приватного підприємства "АЙ-ЕНД-Ю ЕНЕРГО" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопідприємство "Спецавтотранс" витрат на правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн.
При цьому, колегія суддів враховує, що за положенням ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Питання розподілу між сторонами судових витрат суд вирішує під час ухвалення рішення і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п'ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, ч. 1 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Така норма кореспондується з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України).
За усталеною практикою Верховного Суду (зокрема постанова від 07 лютого 2024 року у cправі № 904/1377/22) суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду;
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів;
- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску;
- потрібно розрізняти наслідки несвоєчасного подання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру;
- неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Водночас неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду.
Тобто з огляду на викладене, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у силу приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України можуть бути подані стороною протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
У даному випадку, позивачем при зверненні з позовом було заявлено про те, що він очікує понести витрати на правову допомогу у сумі 60 000,00 грн.
На вказану обставину позивач також звернув увагу у заяві про надання доказів понесених витрат на правничу допомогу.
Рішення у даній справі прийнято місцевим господарським судом 18.01.2024, заява про ухвалення додаткового рішення з відповідними доказами подана позивачем до суду 22.01.2024 року, тобто у межах п'ятиденного строку, встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Крім усього, матеріали справи свідчать про те, що акт приймання-передачі наданих послуг складено, затверджено позивачем та підписано 18.01.2024, що виключає можливість подання цього доказу разом з позовом.
Таким чином, передбачений статтями 124, 129 Господарського процесуально кодексу України порядок подання попереднього розрахунку суми судових витрат та надання суду доказів на підтвердження розміру таких судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення позивачем був дотриманий.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки суд встановив дотримання заявником процесуальних вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд відхиляє відповідні доводи скаржника.
При цьому посилання апелянта на висновки, викладені Верховним Судом у справі № 285/5547/21 колегією суддів відхиляються з огляду на те, що обставини у наведеній справі, не є подібними до обставин справи, що розглядається і відповідне судове рішення приймалося Верховним Судом за іншої фактично-доказової бази.
Інші доводи апеляційної скарги також не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У даній справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.
Таким чином, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопідприємство Спецавтотранс" - на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024р. у справі № 904/4647/23 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024р. у справі № 904/4647/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції та строки оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 24.06.2024 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль
Суддя В.Ф. Мороз