ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
17 червня 2024 року Справа № 906/1141/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Розізнана І.В.
секретар судового засідання Петрук О.В.,
представники учасників справи:
позивача - Москаль Я.О., Климець І.О.;
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 07.03.2024, повний текст якого складено 15.03.2024, у справі №906/1141/21 (суддя Лозинська І.В.)
за позовом Дочірнього підприємства «Житомиртурист» Приватного акціонерного
товариства «Укрпрофтур»
до Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області
про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету
Житомирської міської ради Житомирської області від 06.10.2021 №1120,-
В жовтні 2021 року Дочірнє підприємство «Житомиртурист» Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (надалі в тексті - Підприємство) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради Жито-мирської області (надалі в тексті - Виконавчий комітет) про визнання незаконним та скасування рішення №1120 від 06.10.2021, а також стягнення 2270,00 грн судового збору.(т.1, арк.справи 1-5).
Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.03.2024 у справі №906/1141/21 позов Підприємства задоволено у зв'язку з доведеною обґрунтованістю позовних вимог. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06.10.2021 №1120 «Про свідоцтво на право власності». Присуджено до стягнення з Виконавчого комітету на користь Підприємства 2 270,00 грн судового збору.(т.2, арк. справи 141-144).
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Відповідач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Жито-мирської області від 07.03.2024 у даній справі та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Підприємства. Крім того, разом із скаргою Аплянтом подано заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.(т.2, арк.справи 148-150, 158).
На думку Скаржника, оскаржуване рішення виконавчого комітету ніяким чином не пору-шує права власності Позивача, оскільки є таким, що лише засвідчило невидання Відповідачем свідоцтва на право власності.
Апелянт стверджує, що в реальності не існує рішення, як правовстановлюючого документу, на туристичну базу «Лісовий берег», оскільки зазначене рішення як підстава для видачі свідоцтва від 10.01.2001, а саме рішення виконкому Житомирської міської ради №1045 взагалі не стосувалось цілісного майнового комплексу (будівель) туристичної бази «Лісовий берег», що було встановлено постановою про закриття кримінального провадження від 18.02.2019.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 поновлено строк на оскарження рішення господарського суду Житомирської області від 07.03.2024, відкрито провадження у справі №906/955/21 та призначено справу до розгляду на 17.06.2024.(т.2, арк. справи 168).
Розпорядженням керівника апарату суду від 12.06.2024 №01-05/266 у зв'язку із перебу-ванням у відпустці судді-члена колегії по справі №906/1141/21 - Коломис В.В. у період з 14 червня 2024р. по 19 липня 2024р. включно., з підстав ст.32 ГПК України, ст.155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеля-ційному господарському суді, - призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №906/1141/21.(т.2, арк. справи 172).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2024 у даній справі визначено колегію суддів у новому складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В., суддя Юрчук М.І. і даним складом суду 13.06.2024 було прийнято справу №906/1141/21 до свого провадження.(т.2, арк.справи 173-174).
17.06.2024 на адресу суду від Позивача надійшов відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу Виконавчого комітету без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.(т.2, арк. справи 176-178).
В судовому засіданні апеляційної інстанції 17.06.2024 представники Позивача заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області.
Відповідач не забезпечив явку свого представника у призначене на 17.06.2024 судове засі-дання апеляційної інстанції, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа від 13.05.2024. (т.2, арк. справи 169). Проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників Позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
Як встановлено судом першої інстанції, в провадженні Господарського суду Житомирської області перебувала справа №906/672/18 за позовом заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України до: 1) Приватного акціонерного товариство «Укрпрофтур»; 2) Дочірнього підприємства «Житомиртурист» Приват-ного акціонерного товариства «Укрпрофтур», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Житомирська обласна рада; 2) Комунальне некомерційне підприємство «Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Лісовий берег» Житомирської обласної ради; 3) Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради; 4) Виконавчий комітет Житомирської міської ради; 5) державний реєстратор виконавчого комітету Житомирської міської ради Баренко Є.О.; 6) Публічне акціо-нерне товариство «ЕК «Житомиробленерго»; 7) Житомирська обласна державна адміністрація, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Федерація професійних спілок України, про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 23.06.2022 у справі №906/672/18 позов задоволив та зазначив, що власником спірного майна є держава в особі уповноваженого органу - Фонду державного майна України, який не приймав рішень щодо відчуження спірного майна, тому майно із власності держави не вибувало; при цьому рішення виконкому Жито-мирської міської ради від 21.12.1972, на яке йде посилання в оформленому на Відповідача-2 свідоцтві, не стосується спірного майна, а отже видача такого свідоцтва не має жодних юридичних наслідків та не спростовує належності спірного майна державі.
Постановою від 20.09.2022 Північно-західний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції від 23.06.2022 у справі №906/672/18 скасував, в позові відмовив (т.2, арк.справи 86-91; 123-128), зазначивши у цій постанові, серед іншого, таке:
- рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №371 від 14.05.1968 виділено Житомирській обласній раді по туризму земельну ділянку площею 1,5 га для будівництва туристичної бази на 265 місць;
- побудована у 1972-1973 роках туристична база «Лісовий берег» була передана Жито-мирській обласній раді по туризму та екскурсіях;
- рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №9 від 03.01.1974 затверджено Акт державної прийомки комплексу туристської бази - готелю на 275 місць у лісопарковій зоні Корбутівки корисною площею 5 775 кв.м;
- постановою Президії Центральної Ради по туризму та екскурсіях №8-3 від 27.07.1982 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму і екскурсіях, відповідно до якого вказана Рада є органом, який здійснює керівництво радами по туризму і екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично-екскурсійної системи профспілок на території УРСР та працює під керівництвом Центральної Ради по туризму і екскурсіях Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада);
- Президія Федерації незалежних профспілок України постановою №П-7-7 від 23.08.1991 прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради з туризму та екскурсій в закрите акціонерне товариство «Укрпрофтур»;
- 04.10.1991 Рада Федерації незалежних профспілок та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір і затвердили статут ЗАТ «Укрпрофтур»; у переліку майна, переданого Федерацією незалежних профспілок України в статутний фонд вказаного товариства є вищезазначена туристична база «Лісовий берег»;
- постановою Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі №138/7 за позовом ФДМУ до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та ЗАТ «Укрпрофтур» про визнання недійсними установчого договору та статуту АТ «Укрпроф-тур», в позові відмовлено;
- 07.02.1997 туристична база «Лісовий берег» була зареєстрована Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації на праві власності за Житомирським обласним дочірнім підприємством «Житомиртурист»;
- загальними зборами акціонерів українського ЗАТ по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» (протокол від 14.04.1998 №6/6) затверджений статут обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» у новій редакції, який зареєстровано виконкомом Жито-мирської обласної ради 20.11.2000;
- згідно із статутом підприємство є правонаступником Житомирського обласного дочірнього підприємства «Житомиртурист» Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпротур» та засноване на власності ЗАТ «Укрпрофтур»;
- майно Підприємства становлять основні фонди, оборотні кошти та інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; для забезпечення діяльності підпри-ємства ЗАТ «Укрпрофтур» передало йому у господарське відання майно, проіндексована вартість якого станом на 01 січня 2000 року становила 2 925 000,00 грн;
Судом першої інстанції також взято до уваги посилання у справі №906/672/18 на те, що господарські суди у справі №17/5007/98/11, виходячи зі змісту нормативних актів стосовно права власності держави України після розпаду Союзу РСР та історії реорганізації ПАТ «Укрпрофтур» (Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур») є правонаступ-ником Української республіканської ради по туризму та екскурсіях і створено на базі майна засновників Федерації професійних спілок України, яка є правонаступником ради Федерації незалежних профспілок України, Української республіканської Ради профспілок та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності), дійшли висновку, що право власності на спірне майно набула держава Україна;
- відтак, передача спірного майна у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду СPCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним; отже, спірне майно було майном громадської організації колишнього Союзу PCP, розташованим на території України; за таких обставин, на момент створення Українського акціонерного това-риства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника;
- з огляду на викладене, суди апеляційної (постанова від 12.04.2017) та касаційної інстанції (постанова 03.10.2017) при розгляді справи №17/5007/98/11 в частині позову про визнання права власності на нерухоме майно, дійшли висновку про те, що держава стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб'єктів господарювання, а ФДМУ є органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно;
- господарські суди у справі №17/5007/98/11 дійшли висновку, що Фонд державного майна України, на який покладено обов'язок з управління державним майном, про порушення права власності держави щодо спірного майна дізнався ще у 1996 році, складаючи перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходилися у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), до якого було включено туристичну базу «Лісовий берег»;
- з огляду на що, вже на час видачі свідоцтва 10.01.2001 та на червень 2007 (підтвердження ЗАТ «Укрпрофтур» в процесі інвентаризації переліків майна, переданого у статутний фонд суб'єктів господарювання у період з 01.01.1994 по 01.01.2007) - ФДМУ було відомо про фактич-ного суб'єкта користування спірним майном;
- тобто, належно виконуючи обов'язки органу, уповноваженого від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно, ФДМУ об'єктивно мав можливість дізнатись про існування свідоцтва про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» від 10.01.2001 та своєчасно звернутись до суду з відповідним позовом;
- враховуючи викладене, факт пропуску строку позовної давності щодо захисту права власності держави на спірний об'єкт є преюдиціальним у даній справі та не підлягає повторному доведенню в силу ч.4 ст.75 ГПК України, позаяк такі обставини встановлені господарськими судами в межах справи №17/5007/98/11, спір у якій виник між тими ж сторонами та щодо того ж об'єкта нерухомого майна; відмінністю між вказаними справами є лише обраний Позивачем спосіб захисту права власності держави, зокрема, у справі №17/5007/98/11 - визнання права власності у порядку ст.392 ЦК України, у межах даного провадження - витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) на підставі ст.387, 388 ЦК України;
- окрім того, державна реєстрація на спірний об'єкт нерухомого майна була здійснена 21.06.2006; державна реєстрація такого права є засвідченням/визнанням державою вже набутого особою права власності, про що державним реєстратором робиться запис у державному реєстрі; отже, вчиняючи таку реєстраційну дію та визнаючи право власності на об'єкт нерухомого майна, держава є беззаперечно обізнаною з інформацією щодо належності такого об'єкта нерухомого майна конкретному суб'єкту на праві власності;
- відтак, враховуючи встановлену нормами ст.257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення прокурора 09.08.2018 із вимогами у даній справі, тобто поза межами вказаного трирічного строку, а також приймаючи до уваги у порядку ч.4 ст.75 ГПК України преюдиціальні обставини встановлені господарськими судами у справі №17/5007/98/11, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині витребування майна із чужого незаконного володіння з підстав пропуску строку позовної давності;
- у зв'язку з наявністю підстав для застосування строку позовної давності у даній справі та відповідно відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна на підставі ст.387 ЦК України як основної вимоги, позовна вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на нерухомість за ДП «Житомир-турист» не підлягає до задоволення як похідна з тих же підстав.
В подальшому, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного госпо-дарського суду від 22.12.2022 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі №906/672/18 - залишено без змін.(т.2, арк.справи 92-97, 129-131).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи №906/1141/21 - рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №371 від 14.05.1968 виділено Житомирській обласній раді по туризму земельну ділянку площею 1,5 га для будівництва туристичної бази на 265 місць.(т.1, арк.справи 253).
Матеріали справи містять копію Акту державної прийомки будівлі літньої туристичної бази площею 1603,5 кв.м. на 200 місць в м.Житомирі (Корбутівка, гідропарк) від 1972 року, в грифі якого «затверджено» зазначено рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12. 1972 №1045.(т.1, арк.справи 234 - 239).
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №9 від 03.01.1974 затверджено акт державної прийомки комплексу туристської бази - готелю на 275 місць у лісопарковій зоні Корбутівки корисною площею 5 775 кв.м.(т.1, арк.справи 63).
В матеріалах справи також міститься копія Державного акту на право постійного користу-вання землею від 10.05.1994, виданого туристичній базі «Лісовий берег» обласного підприємства «Житомиртурист» на 1.8300 га для розміщення бази.(т.1, арк.справи 246-249).
Матеріалами справи стверджено, що Виконавчий комітет 10.01.2001 видав Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» - Свідоцтво про право влас-ності на туристичну базу «Лісовий берег», в якому зазначено, що його видано на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 №1045, тобто саме такого, яке зазначено у вказаному вище Акті державної прийомки будівлі літньої туристичної бази площею 1603,5 кв.м. на 200 місць в м.Житомирі (Корбутівка, гідропарк) від 1972 року.(т.1, арк.справи 12, 13, 250, 251),
Крім того, 21.07.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстро-вано право власності на вказаний об'єкт нерухомості. Підставою внесення запису зазначено рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомир-ської області Баренка Євгена Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30663864 від 27.07.2016.(т.1, арк.справи 14 - 16).
Однак в подальшому, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06.10.2021 за №1120 «Про свідоцтво на право власності» визнано свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» від 10.01.2001 таким, що не видавалося виконавчим коміте-том Житомирської міської ради обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» та є недійсним.(т.1, арк.справи 74).
Вважаючи рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради №1120 від 06.10.2021 незаконним та таким, що прийняте Відповідачем з перевищенням повноважень, Підприємство з метою захисту свого порушеного права власності звернулось до Господарського суду Житомирської області з даним позовом.
Як зазначалося вище, господарський суд Житомирської області рішенням від 07.03.2024 у справі №906/1141/21 позов Підприємства повністю задоволив.(т.2, арк.справи 141-144).
Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
Предметом даного спору є законність рішення органу місцевого самоврядування в особі виконавчого комітету.
Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує Позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) перед-бачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 Госпо-дарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законо-давством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до приписів п.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, й вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (п.п.6, 13 ч.1 ст.20 ГПК України).
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому, для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, Провадження №12-135гс19).
Матеріалами справи стверджено, що звертаючись з позовом до суду в даній справі, Підпри-ємство просило визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, вважаючи, що такий документ порушує його право власності на туристичну базу «Лісовий берег».
Колегія суддів виходить з того, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законо-давства і порушує цивільні права або інтереси. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.(ст.21, ч.1 ст.393 ЦК України).
Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.
Відповідно до пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого само-врядування), Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого само-врядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у Свідоцтві про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», виданому виконавчим комітетом Житомирської міської ради Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» 10.01.2001 міститься покликання на рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 №1045 (т.1, арк. справи 12, 13; 250, 251), яке вказано у Акті державної прийомки будівлі літньої туристичної бази площею 1603,5 кв.м. на 200 місць в м. Житомирі (Корбутівка, гідропарк) від 1972 року (т.1, арк.справи 234-235)
Поруч з тим, матеріалами справи стверджено, що свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» від 10.01.2001 визнано таким, що не видавалося саме рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №1120 від 06.10.2021.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадо-вих осіб місцевого самоврядування визначаються Законом «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Поруч з тим, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.(ч.1 ст.51 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.(ч.8 ст.51 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Нормою ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради. Виконавчий комітет ради:
1) попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;
2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;
3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністра-тивних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.
У відповідності до п.15 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи 06.10.2021 рішення №1120 Виконавчий комітет Житомирської міської ради діяв за межами своїх повноважень, оскільки не наділений повноваженнями на скасування актів індивідуальної дії, яким в даній справі є свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» від 10.01.2001.
Відтак, оскільки приймаючи оскаржуване рішення «Про свідоцтво на право власності» №1120 від 06.10.2021 Виконавчий комітет перевищив свої повноваження - таке рішення є нікчемним. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога Підприємства про визнання незаконним та скасування рішення №1120 від 06.10.2021 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з тим, посилання Апелянта на обставини, що описані в постанові слідчого від 18.02.2019 про закриття кримінального провадження №12018060000000132, внесеного до ЄДРДР 25.05.2018 - як на підставу для позбавлення отриманого та реалізованого права власності є безпідставними, оскільки постанова винесена слідчим без встановлення підозри особі, така постанова не була оскаржена в порядку КПК України, обвинувальний вирок у вказаному кримі-нальному проваджені - не винесений, відтак така постанова не встановлює жодних юридичних фактів.
Також, суд апеляційної інстанції вважає слушним посилання суду першої інстанції на ту обставину, що відсутність у протоколі №30 засідання виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 даних щодо рішення виконкому Житомирської міської ради №1045 від 21.12.1972 щодо затвердження Акту державної прийомки будівлі літньої туристичної бази може свідчити лише про недоліки в організації роботи Житомирської міської ради у зазначений період чи допущену помилку.
Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.
Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо наявності порушених прав Позивача, рівно як і твердження щодо невмотивованості висновку про обґрунтованість заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див.рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваних рішень, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 34, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 07.03.2024 у справі №906/1141/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
3. Матеріали справи №906/1141/21 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Розізнана І.В.