13 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 607/5369/24 пров. № А/857/10835/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря Кулабухової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 квітня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Стельмащук П.Я. у м. Тернопіль) у справі № 607/5369/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 27.02.2024 серії ЕНА №1535193, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що спірна постанова є необґрунтованою, винесеною з порушенням чинного законодавства, викладені у ній обставини та підстави порушення правил дорожнього руху такі, що не відповідають дійсності, а розгляд справи є неповним та необ'єктивним. Вказує, що швидкість автомобіля вимірювалася приладом TruCam 120/20TC000750, який поліцейський тримав в руках. Однак прилад під час проведення фіксації швидкості транспортного засобу не може триматися в руках інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтований. Також, контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відео фіксації (дорожній знак 5.70).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.04.2024 адміністративний позов задоволено частково. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №1535193 від 27.02.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП скасовано, а матеріали справи надіслано на новий розгляд до Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що суд позбавлений можливості всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи і вирішити її в точній відповідності з законом, беззаперечно встановити, вимоги яких дорожніх знаків чи пунктів ПДР порушив позивач.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
Суд першої інстанції, керуючись наведеним вище дійшов висновку, що обставини недотримання ПДР України можуть бути з'ясовані під час проведення відповідачем нового розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що недотримання правил дорожнього руху позивачем підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення та долученими відеозаписами.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 27.02.2024 інспектором Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції складено постанову серії ЕНА №1535193 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, у якій зазначено, що ОСОБА_1 27.02.2024 о 12 год. 50 хв. в смт. Велика Березовиця, дорога М-19 331 км керував транспортним засобом «Toyota Camry», н.з. НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 90 км/год при дозволених 50 км/год. Швидкість вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam LTI 20/20TC000750. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 12.9 б) ПДР України, тобто перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху передбачених знаками 3.29, 3.31, 30.3, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.122 КУпАП.
Даною постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Позивач вважаючи оскаржену постанову незаконною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
В ст. 9 КУпАП, видно, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі - ПДР України).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підпунктом «б» пункту 12.9 ПДР України передбачено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» - забороняє рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знаку.
Знак 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості» - забороняє в зоні (населений пункт, мікрорайон, зона відпочинку тощо) рух із швидкістю, яка перевищує зазначену на знаку.
За змістом розділу 33 ПДР України дія знака 3.29, що встановлений перед населеним пунктом, позначеним знаком 5.45, поширюється до цього знака.
5.45 «Початок населеного пункту». Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
5.46 «Кінець населеного пункту». Місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Знаки 5.45 і 5.46 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги.
Відповідно до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем допущено перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів у населеному пункті більш як на двадцять кілометрів на годину.
При цьому, у складеній постанові вказано серійний номер і назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого позивачем автомобіля.
Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що письмовими доказами та відеозаписом, долученим представником відповідача до відзиву, не підтверджується, що на вказаній ділянці дороги встановлено дорожні знаки 3.29 чи 3.31, а відтак суд був позбавлений можливості всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи і вирішити її в точній відповідності з законом, беззаперечно встановити, вимоги яких дорожніх знаків чи пунктів ПДР порушив позивач.
Однак, колегія суддів з таким висновком суду пеошої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Щодо доданого до матеріалів справи відеофайлу та роздруківки з відеофайлу з приладу вимірювання швидкості TruCAM LТI 20/20, колегія суддів враховує наступне.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно із ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу; вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису; перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; поліцейське піклування.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:
1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Так, прилад TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 № UA-MI/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12.
Крім того, відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29951, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 19.12.2023 та чинного до 19.12.2024, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 №ТС000750 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач.
Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCAM дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Належність доказів слідує з приписів ст. 251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінюючи вказані докази, колегія суддів вважає їх належними, оскільки такі відображені в спірній постанові.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що з відеозапису та фото, доданого представником органу Національної поліції до відзиву, вбачається, що автомобіль «Toyota Camry», н.з. НОМЕР_1 , в межах населеного пункту рухався зі швидкістю 90 км/год при дозволених 50 км/год., що на 20 км/год. більше допустимої швидкості на вказаному відрізку автодороги.
Дослідивши долучений відповідачем відеозапис з приладу TruCAM та роздруківки з відеофайлу приладу TruCAM LTI 20/20, із зафіксованим порушенням ПДР вказані координати, де було вчинено порушення. Якщо ввести вказані координати (висоту і довготу) на карті, вказана точка і буде місцем вчинення правопорушення, тобто в межах населеного пункту.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що належними доказами підтверджено порушення позивачем ПДР України.
Крім цього, апеляційний суду вважає недоцільним посилання позивача на те, що прилад TruCam не може застосовуватися працівниками поліції, тримаючи в руці, на що звернув увагу суд першої інстанції.
Дане твердження є хибним з тих підстав, що у відповідності до положень ч.1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні літальні апарати та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото-і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Разом з цим, оскаржувана постанова накладає адміністративне стягнення на позивача за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпеченння безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 є засобом вимірювальної техніки, а не пристроєм, що здійснює автоматичну фото- та відеозйомку.
Суд звертає увагу, на тому що згідно інформації ДП «Укрметртестстандарт», лазерний вимірювач ТruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
При цьому наголошує що у ст. 40 Закон України «Про Національну поліцію» було внесено ряд змін, якими усунуто колізійність чинного законодавства. Так ч. 2 ст. 40 вказаного вище Закону сформульована наступним чином: «Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці».
Зі змісту даної норми чітко зрозуміло що вона струється виключно приладів змонтованих/розміщених, тобто тих які стаціонарно змонтовані і працюють в автоматичному режимі.
Однак, слід зазначити, що диспозиція ч. 1 ст. 40 вказаного Закону дозволяє використовувати фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень (яким є прилад TruCam LTI 20/20).
Окрім того, як вбачається з листа ДП «Укрметртестстандарт» лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
Відтак, в даному випадку випадку порушення позивачем ПДР України зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCAM в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» не розповсюджуються на спірні відносини.
Щодо покликань позивача на відсутність у оскаржуваній постанові інформації стосовно доказу, яким підтверджуються обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги відповідного дорожнього знаку, то колегія суддів зазначає наступне.
Під час розгляду справи будь-яких порушень стосовно неправильності встановлення чи невідповідності ДСТУ 4100:2014 дорожніх знаків чи дорожньої розмітки на даній ділянці дороги, де було зафіксоване перевищення позивачем обмеження швидкості руху, не встановлено.
Відповідно до п. 5.70 ПДР України дорожній знак «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Згідно із пп. «ґ» п.8.4 ПДР України інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Разом з тим, жодними положеннями КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», в тому числі, ч. 1 ст. 40 вказаного Закону, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
Дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
В той же час, Закон України «Про Національну поліцію» не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху.
Відтак, обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у позивача обов'язку дотримання запровадженого ПДР України швидкісного режиму.
Водночас, в розглядуваному випадку порушення позивачем ПДР зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCAM в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» не розповсюджуються на спірні відносини.
При цьому, приписи ч .2 ст. 40 вказаного Закону щодо розміщення інформації на видному місці стосується лише розміщеної автоматичної фототехніки і відеотехніки.
Водночас, будь-яких порушень при використанні приладу TruCam інспектором патрульної поліції, на які посилається позивач, допущено не було.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 квітня 2024 року у справі № 607/5369/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 24 червня 2024 року