Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код: 34390710, тел. 730 42 72
про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог,
про розгляд справи в частині позовних вимог
21 червня 2024 р. справа № 520/7753/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% до 70% від сум грошового забезпечення; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018, з врахуванням проведених раніше виплат; 3) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати та виплатити пенсію в розмірі 90% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.12.2023 №ФХ75778, з урахуванням 100 відсотків суми підвищення з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 90% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.12.2023 №ФХ75778, з урахуванням 100 відсотків суми підвищення з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019,
встановив:
Позов надійшов до суду 27.03.2024р. з використанням функціоналу Електронного кабінету підсистеми "Електронний суд" (сформовано в системі 26.03.2024р.).
Ухвалою суду від 01.04.2024р. прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
З урахуванням протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2024р. ухвалою суду від 13.06.2024р. прийнято справу до провадження. Твердження представника позивача про не пропуск строку звернення до суду - визнано необґрунтованими. Позов - залишено без руху в частині вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018, з врахуванням проведених раніше виплат.
Дану ухвалу представник позивача отримав 13.06.2024р. в Електронному кабінеті та 20.06.2024р. подав до суду заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку, обґрунтовуючи яку з посиланням на ст. 51, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ зазначив, що в Україні відносно осіб, звільнених з військової служби, не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно перерахунку та виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Вирішуючи питання усунення заявником наявних недоліків в оформленні позову, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Вирішуючи питання про належність оформлення заявником позову та усунення відображених в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024р. недоліків в оформленні позову, суд керується наступними підставами та мотивами.
Згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду.
Строк звернення до суду у спорах з приводу пенсійного забезпечення громадян згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд відзначає, що у межах ініційованого заявником спору ключовим питанням є питання про те яке саме управлінське волевиявлення суб”єкта владних повноважень підлягає кваліфікації у якості перерахунку (відмови у перерахунку) пенсії і до яких саме управлінських волевиявлень суб”єкта владних повноважень підлягають застосуванню положення ч.3 ст.51 та ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ) про звернення до суду із позовом без обмеження строком, відповідь на яке вимагає аналізу змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України від 09.04.1991р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, категорія "призначення пенсії" поглинає і категорію "обчислення пенсії", і категорію "нарахування пенсії", котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.
Суміжна до категорії "призначення пенсії" категорія "перерахунок пенсії" (тобто обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії) також поглинає і категорію "обчислення пенсії", і категорію "нарахування пенсії"
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" та правова категорія "перерахунок пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" з огляду на положення Закону України від 30.06.2021р. №1591-ІХ "Про платіжні послуги" слід розуміти платіжну операцію з приводу переказу безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах банків чи Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Суд зауважує, що положення ч.3 ст.51 та ч.4 ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ знаходяться у кореспонденції між собою та дають підстави для висновку про те, що перерахунком пенсії є управлінське волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу обчислення нового збільшеного розміру раніше вже призначеної пенсії у зв”язку із підвищенням поточного грошового забезпечення діючого публічного службовця (унаслідок зміни розміру виду грошового забезпечення чи введення у дію нового виду грошового забезпечення), котре здійснюється на підставі фізично отриманої пенсійним органом довідки про підвищене грошове забезпечення.
Тому управлінські волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу: визначення показника вислуги років у порядку ст.12 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ; визначення показника відсоткового розміру пенсії у порядку ст.13 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ; застосування розміру відсоткового значення пенсії відносно грошового забезпечення; виплати 50% підвищення до пенсії; виплати 100% підвищення до пенсії; призначення, обчислення, нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713; призначення, обчислення, нарахування та виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022р. №118; призначення, обчислення, нарахування та виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 не є перерахунком пенсії у розумінні ч.3 ст.51 та ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, позаяк вчиняються не у зв'язку із зростанням розміру видів поточного грошового забезпечення діючого публічного службовця або у зв'язку із введенням нових видів грошового забезпечення діючого публічного службовця.
Відтак, на випадки вчинення суб”єктами владних повноважень перелічених вище управлінських волевиявлень не підлягають поширенню норми ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, а кожне із згаданих управлінських волевиявлень суб”єкта владних повноважень є окремим предметом судового контролю згідно з ч.2 ст.2 КАС України, не пов”язане із іншими жодними чинниками чи факторами, позов про оскарження цих управлінських волевиявлень повинен бути поданий у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Натомість, у випадку вчинення суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення, обчислення і нарахування цих платежів, але не виплати пенсії у повному обсязі за цими платежами застосуванню підлягають саме положення ч.1 ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, позаяк пенсія за цими складовими є нарахованою за обліками суб”єкта владних повноважень.
Згідно з 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020р. по справі №510/1286/16-а було сформульовано правовий висновок з приводу виключної правової проблеми - "4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ); статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?".
У силу правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020р. по справі №510/1286/16-а "Згідно зі статтею 87 Закону № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно з частиною третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.".
Суд не вбачає підстав для непоширення цього висновку на спірні правовідносини.
Разом із тим, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Отже, за правовою природою, суттю та призначенням владні управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень - територіального органу системи ПФУ з приводу перерахунку чи підвищення пенсії, призначеної у порядку Закону України від 09.04.1992р. № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підпадають під дію ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ виключно відносно випадку видачі/невидачі довідки про підвищене грошове забезпечення та відносно випадку перерахунку/відмови у перерахунку пенсії за довідкою про підвищене поточне грошове забезпечення.
Натомість, управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу: зміни відсоткового значення пенсії стосовно грошового забезпечення згідно з ст.13 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ; виплати підвищення до пенсії у розмірі 50% підвищення з 01.01.2018р. та у розмірі 75% підвищення з 01.01.2019р. згідно з п.2 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103; підвищення пенсії за рахунок щомісячної доплати до пенсії згідно з постановою КМУ від 14.07.2021р. №713; підвищення пенсії за рахунок індексації згідно з постановою КМУ 16.02.2022р. №118; підвищення пенсії за рахунок індексації згідно з постановою КМУ від 24.02.2023р. №168 не підпадають під дію ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, позаяк вчиняються безпосередньо на підставі норми відповідного акту права (закону або постанови КМУ) та безвідносно до довідки про підвищене поточне грошове забезпечення, а виключно на підставі наявних у пенсійній справі громадянина документів.
Суд вважає, що на окреслені випадки згідно з ч.5 ст.242 КАС України підлягає поширенню правовий висновок постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, де указано, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.
Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ “дізналася” та “повинна була дізнатися” дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об”єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Докази існування цих обставин про поважні причини пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Окрім того, і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість Позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться Позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об'єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.
Указане обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обов”язків.
Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказаність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд вважає, що подібними до даного випадку (вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу визначення показника відсоткового значення розміру пенсії відносно грошового забезпечення) є правові висновки постанови Верховного Суду від 21.02.2024р. по справі №240/27663/23, постанови Верховного Суду від 05.03.2024р. по справі №300/5476/22 та постанови Верховного Суду від 08.05.2024р. по справі №400/11403/23, де указано, що до вимоги про виплату щомісячної додаткової доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 застосовується строк звернення до суду згідно з ч.2 ст.122 КАС України (тобто шість місяців від календарної дати, коли мала місце подія першої виплати пенсії після збільшення розміру пенсії за рахунок перерахунку, призначення щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713, підвищення пенсії за процедурою індексації у порядку постанови КМУ від 16.02.2022р. №118 чи постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 або зростання розміру пенсії з будь-яких інших причин чи подія вчинення суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу припинення виплати щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713).
Оскільки за змістом та правовою природою управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу визначення показника відсоткового значення розміру пенсії відносно грошового забезпечення має разовий, однократний та одномоментний у часі характер вчинку, а у майбутньому суб"єктом владних повноважень застосовуються лише юридичні наслідки цього управлінського волевиявлення, то суд вважає, що вимоги про визнання протиправним згаданого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень можуть бути заявлені до суду у строк згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Матеріали позову заявника не містять ані доводів, ані доказів у підтвердження цих доказів об"єктивної нездатності громадянина дізнатись про вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу зменшення показника відсоткового розміру пенсії відносно грошового забезпечення з 90% до 70% під час отримання першої пенсії після проведення перерахунку з 01.01.2018р.
Отримання будь-яких відповідей від суб"єкта владних повноважень як за власними зверненнями учасника суспільних відносин, так і унаслідок одержання правової допомоги адвоката, формування власної правової позиції з приводу відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень за своєю суттю є не моментом настання обізнаності із порушенням права, а моментом початку реального захисту порушеного права.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що у межах даного конкретного випадку позов поданий поза межами строку звернення до суду згідно з ч.2 ст.122 КАС України без доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду.
Отже, вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024р. у справі №520/7753/24 слід визнати невиконаними.
Відповідно ч. 15 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Отже, наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду в даній частині позовних вимог.
Разом із тим, зважаючи на наявність у заявника спеціального правового статусу, суд у даному конкретному випадку знаходить за справедливе прийняти позов до провадження в частині тих вимог, відносно яких наразі не виявлено факту звернення до суду поза межами процесуального строку, згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 121-123, 171, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд
ухвалив:
1. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024р. у справі №520/7753/24 - визнати невиконаними.
2. Позов - залишити без розгляду в частині позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018р. по 25.09.2023р., з врахуванням проведених раніше виплат.
3. Продовжити розгляд справи в частині позовних вимог про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% до 70% від сум грошового забезпечення; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 26.09.2023р., з врахуванням проведених раніше виплат; 3) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати та виплатити пенсію в розмірі 90% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.12.2023 №ФХ75778, з урахуванням 100 відсотків суми підвищення з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 90% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.12.2023 №ФХ75778, з урахуванням 100 відсотків суми підвищення з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.04.2019.
4. Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко