Справа № 752/12647/22
Провадження № 2/752/824/24
Іменем України
03 червня 2024 року місто Київ
Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Ольшевської І.О.,
за участю секретаря судових засідань Крекотень О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання квартири відумерлою спадщиною, витребування квартири, -
До Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов Дніпровської окружної прокуратури м. Києва, за результатом розгляду якого просить позивач просить суд визнати недійсним заповіт від 21.11.2002, складений від імені ОСОБА_3 та посвідчений секретарем Середівської сільської ради Згурівського району 21.11.2002 за №28, згідно якого спадкоємцем зазначеного в заповіті майна є ОСОБА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04.08.2007 №8-3696, видане Другою київською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 27,8 кв.м., житловою площею 14,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1266940380000) відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та передати цю квартиру територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141); витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1266940380000). Крім того, позивач просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позову вказує, що власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі свідоцтва про право власності від 29.03.2007. Відповідно до актового запису про смерть №354 від 06.06.2006, ОСОБА_3 померла приблизно ІНФОРМАЦІЯ_3 , причина смерті не встановлена через гнильні зміни трупа. Заявником щодо реєстрації смерті був співробітник Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи. Відповідно до інформації Голосіївської районної адміністрації та житлово-будівельного кооперативу «Мир» у квартирі з 20.08.1970 по 06.07.2006 проживала лише ОСОБА_3 . Згідно з інформаційною довідкою зі спадкового реєстру 10.11.2006 до реєстру внесено відомості про заповіт №41066855 від імені ОСОБА_3 , посвідчений 21.11.2002 під №28 Середівською сільською радою Згурівського району Київської області. Після смерті ОСОБА_3 . Другою київською державною нотаріальною конторою 09.11.2006 відкрито спадкову справу №41052811. 04.08.2007 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 . Заяву про прийняття спадщини ОСОБА_2 подав разом зі своїм піклувальником ОСОБА_4 27.02.2007, а заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину - 04.08.2007. На підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2017, посвідченого приватним нотаріусом Черемхою Н.В., ОСОБА_2 відчужив квартиру ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є пов'язаними особами, оскільки ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_4 . Середівська сільська рада повідомила, що заповіт №28 від 21.11.2002 не посвідчувався секретарем ради. В архіві сільради відсутній заповіт під № 28 , а наявні заповіти за 2002 рік нумеруються з №1 по №25. Висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11.11.2020 встановив, що бланк заповіту не є поліграфічним, а є електрографічною копією; відтиски гербової печатки нанесені одним кліше; відтиски печатки та підписи виконані одночасно, а не з різницею у чотири роки; підписи виконані однією і тією ж ручкою в один час; підпис від імені ОСОБА_3 виконаний іншою особою. Згідно з Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій, печатка та підпис секретаря ОСОБА_5 мали бути проставлені 21.11.2002, але були зроблені після смерті ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_5 не працювала на посаді секретаря з листопада 2005 року і не могла вчиняти нотаріальні дії у травні 2006 року. Заповіт не був зареєстрований у Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ до смерті ОСОБА_3 . За інформацією Голосіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану, у Державному реєстрі актів цивільного стану України відсутні записи про шлюб, розірвання шлюбу, народження дітей ОСОБА_3 та зміну її імені. Інші спадкоємці відсутні. У червні 2020 року Київська місцева прокуратура №4 звернулась з позовом до суду про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання спадщини відумерлою щодо квартири №68 . Рішенням Голосіївського районного суду від 21.05.2021 позов задоволено. Постановою Верховного Суду від 04.05.2022 рішення скасовано через відсутність вимоги про визнання заповіту недійсним.
Ухвалою судді від 22.09.2022 року за вказаною позовною заявою відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
04.10.2023р. підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті, про що постановлено ухвалу суду.
Відповідачі письмового відзиву на позовну заяву до суду не направили, про причини неявки в судові засідання не повідомляли.
На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 . в Києві була ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 29.03.2007 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міськради. Вказане свідоцтво підтверджує, що квартира складається з 1 кімнати, житловою площею 14,90 кв.м і загальною площею 27,80 кв.м. Право власності на квартиру було видано на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 22.03.2007 №530-С (а.с. 23).
Так, згідно з актовим записом про смерть №354 від 06.06.2006 ОСОБА_3 , 1935 р.н., померла до ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 70 років. Причина смерті - гнильні зміни трупа. Місце смерті - АДРЕСА_1 . Лікарське свідоцтво про смерть № 1956 було видане 15.05.2006 Київським міським бюро судово-медичної експертизи. Заявником щодо реєстрації смерті був ОСОБА_6 , співробітник Київського міського бюро судово-медичної експертизи. Свідоцтво про смерть не видане, довідка для одержання допомоги не видана (а.с. 28).
З листа Голосіївського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1051/20.3-09 вбачається, що на виконання запиту щодо перевірки наявності актових записів про народження, смерть, розірвання шлюбу, зміну імені та народження дітей щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таких записів не виявлено. Одночасно повідомлено про наявність актового запису про смерть №364 від 06.06.2006, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. Перевірку відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану проведено головним спеціалістом ОСОБА_7 (а.с. 29).
Судом встановлено, що з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, виданої 29.07.2019 Другою київською державною нотаріальною конторою, вбачається, що на ім'я ОСОБА_3 було зареєстровано заповіт №41066855, який має чинний статус і був внесений до реєстру 10.11.2006 о 15:23. Заповіт був посвідчений 21.11.2002 під №28 Середівською сільською радою Згурівського району Київської області. Місце зберігання оригіналу - Середівська сільська рада, вул. Перемоги, 20, Згурівський район, Київська обл. Інформація про заповідача включає ПІБ ОСОБА_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 32).
З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, виданої 29.07.2019 Другою київською державною нотаріальною конторою, вбачається, що на ім'я ОСОБА_3 була заведена спадкова справа №41052811, відкрита 09.11.2006 у Другій київській державній нотаріальній конторі. Справа знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 45 . Відомості про смерть ОСОБА_3 зафіксовані на дату ІНФОРМАЦІЯ_7. Свідоцтво про право на спадщину №42889878, видане на бланку ВЕР 992722, було зареєстровано 04.08.2007 під номером 8-3696 у Другій київській державній нотаріальній конторі (а.с. 33).
Із заповіту ОСОБА_3 , датованого 21.11.2002, вбачається, що заповідач розпорядилася всім своїм майном на користь ОСОБА_2 . Заповіт був посвідчений секретарем Середівської сільської ради Згурівського району Київської області ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за №28. У тексті заповіту зазначено, що у випадку смерті ОСОБА_3 все її майно переходить ОСОБА_2 . Заповіт був складений і підписаний у присутності секретаря, яка засвідчила дійсність підпису заповідача. На звороті бланка заповіту зазначено, що заповіт на день смерті ОСОБА_3 не змінено і не відмінено, що також засвідчено підписом секретаря і печаткою Середівської сільської ради Згурівського району Київської області (а.с. 34-35).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 27,8 кв.м, житловою площею 14,9 кв.м, була зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія №8-3696, виданого 04.08.2007 державним нотаріусрм Другої Київської державної нотаріальної контори. Право власності на квартиру було перереєстровано 04.07.2017 р. на ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черемхою Н.В. (а.с. 30-31).
З листа ЖБК «Мир» від серпня 2019 року вбачається, що станом на 28.11.2017 у квартирі АДРЕСА_1 , були прописані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , власник, не зареєстрований; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 23.10.2012; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована 31.05.2017. Інформацію про інших осіб, які були зареєстровані в квартирі до 2017 року, надати неможливо через передачу документів до архіву Голосіївської районної адміністрації м. Києва в грудні 2017 року. ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , довгий час до цього проживала у кв. 68 одна (а.с. 27).
Встановлено, що ОСОБА_4 призначений піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Призначення відбулося з урахуванням рекомендацій опікунської ради від 16.06.2004, протокол №11, що вбачається з розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації №758 від 13.07.2004р. (а.с. 38).
ОСОБА_2 подав заяву до Другої київської державної нотаріальної контори 27.02.2007 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заяву було подано за згодою піклувальника ОСОБА_4 , який був призначений піклувальником розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 13.07.2004. У заяві зазначено, що ОСОБА_3 залишила заповіт на все своє майно, посвідчений секретарем Середівської сільської ради Згурівського району 21.11.2002, зареєстрований за №28. Заявник стверджує, що інших спадкоємців немає. Усі необхідні документи будуть надані додатково (а.с. 36).
Державний нотаріус Другої київської державної нотаріальної контори Кунгурова О.С,, посвідчила, що на підставі заповіту, посвідченого секретарем Середівської сільської ради Згурівського району Київської області 21.11.2002 і зареєстрованого в реєстрі за №28, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , який мешкає в АДРЕСА_5 . Спадкове майно включає квартиру АДРЕСА_1 , та має загальну площу 27,80 кв.м, житлову площу - 14,90 кв.м. Квартира була оцінена у 8380 грн. Свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №8-3656 (а.с. 39).
Надалі, 04.07.2017 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Квартира складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 27,8 кв.м, житловою площею 14,9 кв.м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №1214 (а.с. 40-41).
Встановлено, що ОСОБА_5 дійсно працювала секретарем Середівської сільської ради Згурівського району Київської області з 04.04.1989 по листопад 2005 року. В архіві сільради зберігаються другі примірники заповітів з 2002 року (№1 по №25), серед яких заповіт під номером №28 від 21.11.2002 на ім'я ОСОБА_2 від ОСОБА_3 відсутній. Нумерація заповітів починається з №1 кожного року. Згідно з відповіддю від 10.07.2019, заповіт під номером №28 від 21.11.2002 на ім'я ОСОБА_2 не посвідчувався секретарем Середівської сільської ради. Вказане вбачається з листів Середівської сільської ради від 02.08.2019 №02-25-300 та від 10.07.2019 №02-25-264 (а.с. 63-64).
За результатами комплексної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документів у кримінальному провадженні №12018100010004429, проведених Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 11.11.2020 № 13245/20-33/13246/20-32, вбачається, що бланк заповіту від імені ОСОБА_3 від 21.11.2002 на користь ОСОБА_2 є електрографічною копією. Відтиски гербової печатки від імені Середівської сільської ради, нанесені на заповіті, виконані за допомогою одного і того ж рельєфного кліше. Відтиски печатки та підписи секретаря ОСОБА_5 виконані одночасно, а не з різницею у чотири роки, як це мало бути за умовами реального посвідчення заповіту. Підпис від імені ОСОБА_3 , що міститься в графі «Підпис» на зворотному боці бланка заповіту, ймовірно виконаний іншою особою.
Згідно зі статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Відповідно до статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Враховуючи вищенаведене, висновок судової почеркознавчої експертизи №13245/20-33/13246/20-32 від 11.11.2020, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 від 21.11.2002, посвідченого секретарем Середівської сільської ради Згурівського району Київської області ОСОБА_5, зареєстрованим під №28 реєстру нотаріальних дій Середівської сільської ради.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У ході розгляду справи судом достовірно встановлено та не спростовано стороною відповідача те, що заповіт, на підставі якого ОСОБА_2 успадкував спірну квартиру, не був виданий ОСОБА_3 та належним чином не посвідчувався, а відтак не має правових наслідків та є нікчемним.
З огляду на викладене, вказана квартира незаконно вибула із власності територіальної громади м. Києва, а тому наявні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину від 04.08.2007 року недійсним, оскільки останнє було видане на підставі нікчемного заповіту. Відтак позовні вимоги в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним є обґрунтованими та законними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У ході розгляду справи було встановлено, що після смерті ОСОБА_3 відсутні спадкоємці як за заповітом, так і за законом, а також особи, які усунені від права на спадкування чи мали б право на спадщину, але не прийняли чи відмовилися від її прийняття.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Зі змісту вказаних норм випливає, що у разі наявності вказаних умов, на підставі рішення суду спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. До звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою і набрання законної сили відповідним рішенням суду у територіальної громади існує законний інтерес, заснований на правових нормах, що регулюють правовідносини щодо підстав набуття і припинення права власності після смерті особи, у якої відсутні спадкоємці.
З метою захисту цього законного інтересу згідно з ч. 5 ст. 1277 Цивільного кодексу України та ст. 1283 Цивільного кодексу України передбачено, що спадщина, неприйнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу. Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах територіальної громади з метою збереження його.
Отже, вказаний охоронюваний законом інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є об'єктом судового захисту.
У відповідності до ст. 338 Цивільного процесуального кодексу України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
З огляду на викладене, суд вважає, що залишена після смерті ОСОБА_3 спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , має бути визнана відумерлою спадщиною і перейти у власність територіальної громади міста Києва, а відтак позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Виходячи з правової природи відумерлості спадщини, підставою для проведення державної реєстрації права власності на спадкове майно є відповідне судове рішення, прийняте після спливу встановленого законом річного строку. Однак, проведення такої реєстрації на даний час унеможливлюється наявністю в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на це майно за відповідачем, що, в свою чергу, зумовлює спір про право власності.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
Витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статей 387, 388 ЦК України у зв'язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном територіальної громади. Норми ЦК України відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст цього Кодексу є загальнодоступним.
Крім того, з огляду на положення ст.ст. 1, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй. Нерухоме майно, що є у комунальній власності територіальних громад, це одна зі складових матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.
За змістом статей 317, 318 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК).
Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК.
Вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Відповідно до статті 172 ЦК територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
Відтак, територіальна громада як власник об'єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Так, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади (постанова ВСУ від 25.01.2017 р. у справі №916/2131/15).
Встановивши відсутність законності заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 , оскільки заповіт не був належно посвідчений, а свідоцтво про право було видано на підставі недійсного заповіту, суд вважає, що не існує законних підстав для наявності права власності на квартиру з боку поточного власника. Висновки експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підтверджують недійсність заповіту від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . При цьому, при відсутності законних спадкоємців за законом чи заповітом від ОСОБА_3 , відповідно до Цивільного кодексу України, спадщина, включаючи згадану квартиру, має бути визнана відумерлою і перейти у власність територіальної громади міста Києва. Всі ці обставини свідчать про те, що квартира незаконно вибула з власності територіальної громади і тому є всі підстави для витребування цього майна з незаконного володіння.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі № 463/6249/16-ц, провадження № 61-14356св20).
Встановлений ст. 388 ЦК України механізм витребування власником майна у добросовісного набувача не може розглядатися як протиправне позбавлення права власності в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини, оскільки випадки та умови такого витребування обмежені національним законодавством.
Правильне застосування законодавства, його дотримання у цивільних правовідносинах незаперечно становить суспільний інтерес. У даному випадку суспільний інтерес полягає у витребуванні майна на користь територіальної громади відповідно до механізму, встановленого національним законодавством, з метою його подальшого розподілу між особами, які потребують поліпшення житлових умов, з урахуванням визначеної житловим законодавством черговості.
Отже, звернення Дніпровської окружної прокуратури м. Києва в інтересах Київської міської ради до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо вибуття майна, яке становить відумерлу спадщину, з володіння територіальної громади.
У зв'язку з цим, не порушується принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
Спірне майно є власністю територіальної громади в особі Київської міської ради і у приватну власність не передавалося, вибуло з власності територіальної громади поза її волею.
Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.03.2020 у справі №910/8965/18, від 24.03.2020 у справі №200/9962/17.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, беручи до уваги всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено обґрунтованість заявлених вимог належними, допустимими доказами, а обраний ним спосіб захисту порушеного права відповідає приписам чинного законодавства України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь платника Київської міської прокуратури підлягає стягненню судовий збір в розмірі 15 588,00 грн., а саме з ОСОБА_2 на користь Київської міської прокуратури судовий збір в розмірі 7 794,00 грн. та з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір в розмірі 7 794,00 грн., оскільки позовні вимоги були задоволені.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -
1. Позовні Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання квартири відумерлою спадщиною, витребування квартири задовольнити.
2. Визнати недійсним заповіт від 21.11.2002, складений від імені ОСОБА_3 , та посвідчений секретарем Середівської сільської ради Згурівського району 21.11.2002 за №28, згідно якого спадкоємцем зазначеного в заповіті майна є ОСОБА_2 .
3. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04.08.2007 №8-3696, видане Другою київською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , на квартиру АДРЕСА_1 .
4. Визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 27,8 кв.м., житловою площею 14,9 кв.м. відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та передати цю квартиру територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
5. Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
6. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київської міської прокуратури сплачену суму судового збору в розмірі 7 794 грн. (сім тисяч сімсот дев'яносто чотири).
7. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури сплачену суму судового збору в розмірі 7 794 грн. (сім тисяч сімсот дев'яносто чотири).
8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
10. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Дніпровська окружна прокуратура м.Києва (вул. Юрія Поправки, 14 а, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 02910019), яка діє в інтересах в інтересах держави в особі: Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, ЄДРПОУ 22883141).
Відповідач 1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 2: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення суду складено та підписано 13.06.2024р.
Суддя І.О. Ольшевська