24 червня 2024 року Справа № 480/4922/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ), в якій просив:
1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 на підставі абз. 4 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставина у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі абз. 4 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставина у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Свої вимоги мотивував тим, що позивачу протиправно було відмовлено у звільненні на підставі абз.4 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, яким визначено, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Зокрема, відповідно до висновку ЛКК №28/111 від 23.11.2022 КНП Грунської сільської ради “Грунський центр первинної медико-санітарної допомоги”, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (батько позивача) потребує постійного стороннього догляду сина ОСОБА_1 (позивача). Відтак, вважає, що у позивача наявні, передбачені Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу”, підстави для звільнення з військової служби.
Ухвалою суду від 12.06.2023 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу встановлено 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву з дня отримання цієї ухвали та 5-денний строк для подання заперечення на відповідь на відзив з дня отримання відповіді на відзив.
Так, представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, оскільки позивачем у жодному із поданих рапортів не надано достовірних даних щодо наявності або відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а також на підставі абзацу 6 “Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу”, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 12.06.2023 р. № 413, а саме відсутність підтвердження відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років необхідності постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).
При цьому, зауважив, що в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується саме відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Представник позивача, у свою чергу, подала відповідь на відзив, в якій просила вимоги задовольнити у повному обсязі. Зокрема, щодо посилань відповідача у відзиві на розмежування повноважень ЛЛК та МСЕК та тверджень про те, що тільки МСЕК може підтвердити потребу в сторонньому догляді, вказала наступне.
Вказує, що відповідач посилається на пп. 1 п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою КМУ №1317 від 03.12.2009, де зазначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Однак, відповідач не враховує пунктів 1 та 3 даного положення де зазначено, що:
- це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого- педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
- медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Разом з тим, батьку позивача не видавалось направлення на проходження МСЕК для встановлення групи інвалідності.
Щодо посилань відповідача у відзиві на Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженої наказом МОЗ України №189 від 09.04.2008, згідно якого ЛКК видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку, представник відповідача у відповіді на відзив наголосила, що батьку позивача не визначали ступінь втрати працездатності, оскільки він, в розумінні ст. 1, 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є непрацездатним.
Представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому просив відмовити у задоволенні вимог, оскільки доводи представника позивача у відповіді на відзив є необґрунтованими. Вважає, що Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317, чітко визначені обов'язки і права комісій, в повноваження яких входить як визначення ступені обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, так особам, які потребують в сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Відтак, посилання представника позивача у відповіді на відзив на недоречність застосування норм такого Положення не є ґрунтовними.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в м е ж а х п о з о в н и х в и м о г суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 з 08.05.2022 проходить військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді сержанта резерву запасної роти (а.с.19, 69).
21.11.2022 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у зв'язку з тим, що він є обмежено придатним до військової служби, не має взагалі ніякої професійної підготовки та досвіду практичної роботи на займаній посаді, за станом свого здоров'я та виникненням сімейних обставин, а саме: його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує постійного догляду (а.с.18,62зворот).
У відзиві відповідач вказує, що на такий рапорт Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу відмовлено у його задоволенні, оскільки позивачем не було надано жодних документів, які б підтверджували наявність законних підстав для звільнення, визначених у ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
22.12.2022 позивач подав другий рапорт (а.с.63), в якому, на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а також пунктів 233, 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, просив командира 11 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби. Вказав, що має батька пенсіонера поважного віку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає один та має захворювання, через які потребує постійного догляду згідно висновку ЛКК, виданого КНП Грунської сільської ради "Грунський центр первинної медико-санітарної допомоги" 23.11.2022 за №28/111.
До рапорту позивач додав довідку військово-лікарської комісії №514 від 02.06.2022, в якій зафіксовано висновок про обмежено придатність позивача до військової служби(а.с.29), а також додав висновок лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства Грунської сільської ради "Грунський центр первинної медико-санітарної допомоги" №28/111 від 23.11.2022 (а.с.15), згідно з яким: за станом здоров'я хворий, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказано, що хворому встановлено діагноз: хвороба Паркінсона, церебральний атеросклероз II ст., хронічне порушення мозкового кровообігу II-III ст., ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, вторинна артеріальна гіпертензія II ст., 2 стадія, ризик IV, СНПА, має когнітивні порушення.
Також у висновку вказано, що довідка видана за місцем потреби та терміном на 23.05.2023 (а.с.15).
У відзиві відповідач вказує, що за результатом розгляду такого рапорту позивачу у його задоволенні також відмовлено по суті через відсутність законних підстав, передбачених Законом. Поданий висновок ЛКК №28/111 від 23.11.2022 року не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Таким чином, відповідач визнає про отримання Військовою частиною НОМЕР_1 вказаних рапортів позивача від 21.11.2022 та від 22.12.2022 та стверджує, що такі рапорти були розглянуті належним чином. Отримання Військовою частиною НОМЕР_1 вказаних рапортів підтверджується і доданими відповідачем до відзиву копіями рапортів.
Поряд з цим на виконання вимог ухвали суду від 12.06.2023 жодної відповіді чи рішення, у тому числі у вигляді резолюції, за результатом розгляду вказаних рапортів позивача, відповідачем суду не було надано.
Представник позивача зверталася до Військової частини НОМЕР_1 із запитами від 21.03.2023 та від 12.05.2023 щодо повідомлення про результати розгляду рапортів позивача (а.с.65), на які відповідач листами від 20.04.2023 №2/7-348 та від 31.05.2023 №2/7-516 представника позивача повідомив про те, що ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його рапорту через відсутність законних підстав, додатково вказав, що відповідь на рапорти не можуть надати, оскільки не мають доступу до архіву (а.с.10, 66-67).
Позивачем також на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 було подано звернення від 25.03.2023, в якому він просив повідомити про результати розгляду вказаних вище рапортів, поданих у листопаді та грудні 2022р. (а.с.63зворот), на яке відповідач листом від 19.04.2023 №2/7-347 повідомив позивача про те, що у задоволенні рапорту по суті було відмовлено, через відсутність законних підстав. Додатково вказано, що чинним законодавством не передбачено процедуру звільнення військовослужбовців, які відсутні у військовій частині (а.с.64).
Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, за результатом поданих позивачем у листопаді та грудні 2022р. рапортів, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232- XII), а також нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено види військової служби, серед яких військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 " Про продовження строку дії воєнного стану в України", затвердженого Законом України від № 3684-IX від 08.05.2024, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Тобто, введений воєнний стан триває станом і на сьогодні.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до абз.4 пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, так зокрема, подання у листопаді та грудні 2022р. спірних рапортів про звільнення) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Позивач, виявивши своє небажання продовжувати проходити військову службу (як умова за п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII), звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення від 21.11.2022 та від 22.12.2022 на підставі зазначеної норми Закону №2232-XII - п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII (а.с.62зворот,63), отримання яких відповідачем не заперечується.
Відповідач стверджує, що рапорти були розглянуті. Втім оцінюючи вказані доводи судом враховано наступне.
Відповідно до ч.7 статті 26 Закону №2232-ХІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, згідно із абз.2 п.12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з абз.13 п.14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція №170) документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Пункт 12.11 розділу XII Інструкції № 170 визначає, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 234 Положення №1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Згідно підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що звернення військовослужбовця з певним проханням оформлюється рапортом, який має бути адресований вищій посадовій особі та підлягає реєстрації в день надходження шляхом проставлення відмітки про його надходження в правому куті нижнього поля аркуша, що підтверджує факт одержання такого рапорту адресатом та в подальшому забезпечує здійснення контролю за його належним виконанням.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
У свою чергу розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає, зокрема, підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. Також уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. При цьому документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Ухвалою суду від 12.06.2023 (а.с.50-51) судом було витребувано у відповідача відповідні рішення, прийняті за результатами розгляду рапортів позивача. Однак, на виконання вимог ухвали суду від 12.06.2023 жодної відповіді чи рішення, у тому числі у вигляді резолюції, за результатом розгляду рапортів позивача, поданих ОСОБА_1 у листопаді та грудні 2022р. відповідачем суду не було надано.
Натомість відповідачем надано відповідь на звернення позивача від 25.03.2023 (а.с.63зворот, 64). Однак, така відповідь за підписом начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 не може бути рішенням, за результатом розгляду рапортів позивача про звільнення від 21.11.2022 та від 22.12.2022, у розумінні Положення № 1153/2008, Закону №2232-ХІІ, Інструкції №170, а тим більше про прийняття рішення (у тому числі про відмову) уповноваженою особою, зокрема командиром Військової частини НОМЕР_1 , чи іншою особою, яка має повноваження на прийняття відповідних рішень з кадрових питань. Доказів того, що начальник відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 наділений відповідними повноваженнями на вчинення таких дій, зокрема, звільняти чи відмовляти у звільненні, матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів суду не надано.
Лист від 24.06.2023 за №2/7-601 на рапорт позивача від 07.06.2023, поданий позивачем в ході розгляду справи, також не є доказом розгляду рапортів позивача від 21.11.2022 та від 22.12.2022, відмова у звільненні з військової служби саме за якими і є предметом розгляду у цій справі.
Згідно із ч.9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України . У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Враховуючи, що рішення, прийнятих за результатом розгляду рапортів позивача від 21.11.2022 та від 22.12.2022, відповідачем не надано, суд визнає, що таких рішень прийнято не було.
Таким чином, відповідач не надав доказів належного результату розгляду рапортів позивача від 21.11.2022 та від 22.12.2022, у тому числі таких, як прийняття наказу або відмови у прийняття наказу командиром частини, з посиланням на акти законодавства та з роз'ясненням порядку оскарження. Така бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 не відповідає критеріям правомірності визначених в ч.2 ст.2 КАС України та є протиправною.
Обґрунтовуючи свою позицію відповідач у відзиві стверджує про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби з огляду на не подання позивачем до рапортів медичного висновку медико-соціальної експертної комісії та не підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд.
Вказані доводи суд не може брати до уваги та надавати їм оцінку, за обставин не прийняття відповідачем, за результатом поданих позивачем у листопаді та грудні 2022р. рапортів про звільнення, жодного рішення, саме в якому б відповідачем зазначались ці доводи з обґрунтуванням необхідності надання підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а також надавалась б оцінка, у тому числі, доводам позивача про його стан здоров'я, на чому наголошує ОСОБА_1 в обох рапортах, а також з наданням оцінки висновку ЛКК (а.с.15) на предмет наявності чи відсутності всіх відомостей у ньому для застосування положень пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-XII, у тому числі чи віднесено надання такого висновку до компетенції уповноваженого на це чинним законодавством органу, який склав висновок, чи відповідає цей висновок встановленій формі, з наданням оцінки строку, на який виданий такий висновок.
Також суд не бере до уваги під час розгляду цієї справи, доводи представника позивача про оскарження в судовому порядку наказу №180 від 09.07.2022 і дій відповідача щодо визнання позивача таким, що самовільно залишив військову частину, та результати такого оскарження, оскільки відповідачем не було прийнято жодного рішення за поданими в листопаді, грудні 2022р. рапортами позивача, у тому числі у зв'язку з вчиненням таких дій та прийняттям наказу №180 від 09.07.2022.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та досліджені докази, приймаючи до уваги, що відповідачем не прийнято жодного рішення за результатом поданих позивачем рапортів в листопаді та грудні 2022р. рапортів про звільнення, суд вважає за необхідне обрати належний захист порушеного права позивача та, із врахуванням ст. 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, та визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не розгляду та не прийняття рішення по суті рапортів ОСОБА_1 від 21.11.2022 та від 22.12.2022 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти від 21.11.2022 та від 22.12.2022 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абз.4 п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та прийняти відповідні рішення за результатами розгляду таких рапортів, з урахуванням висновків викладених у цьому рішенні суду.
У той же час, позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби є передчасними та фактично такими, що звернуті на майбутнє, адже їх вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду поданих позивачем рапортів уповноваженою особою, підготовки передбачених законодавством документів, направлення таких до уповноваженої особи щодо прийняття рішення про звільнення.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Рішення за результатом розгляду рапортів позивача від 21.11.2022 та від 22.12.2022 щодо звільнення повноважною особою військової частини НОМЕР_1 прийнято взагалі не було. Таким чином матеріалами справи не підтверджується факт відмови військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби за рапортами від 21.11.2022 та від 22.12.2022, не звільнення з військової служби, за якими стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Враховуючи зазначене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання військової частина НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача на підставі абз.4 п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, такі вимоги є передчасними.
Водночас, належним способом захисту прав позивача у спірному випадку є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 від 21.11.2022 та від 22.12.2022 про звільнення з військової служби на підставі абз.4 п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” та прийняти відповідні рішення за результатами розгляду таких рапортів, з урахуванням висновків викладених у цьому рішенні суду.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 , щодо не розгляду та не прийняття рішення по суті рапортів від 21.11.2022 та від 22.12.2022 позивача ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 від 21.11.2022 та від 22.12.2022 про звільнення з військової служби на підставі абз.4 п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” та прийняти відповідні рішення за результатами розгляду таких рапортів, з урахуванням висновків викладених у цьому рішенні суду.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 24.06.2024.
Суддя І.Г. Шевченко