Справа № 420/7135/24
24 червня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 04.01.2020 року включно, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 ; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 04.01.2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 з урахуванням раніше виплачених сум, мотивуючи це тим, що Відповідачем позивачу було невірно нараховано грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 04.01.2020 та зазначає, що при здійсненні розрахунку військова частина керувалася вимогами постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017, помножуючи відповідні коефіцієнти на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, у той час, коли з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, а тому на його думку, грошове забезпечення нараховувалося військовою частиною та було виплачено з 01.01.2020 по 04.01.2020 з урахуванням невірної розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Ухвалою судді від 03.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 11.03.2024 року зобов'язано відповідача надати відомості та належним чином засвідчені доказі, та зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 27.03.2024 року виправлено описку в ухвалі суду від 11.03.2024 року.
Ухвалою суду від 12.04.2024 року поновлено провадження у справі.
10.04.2024 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов в якому він позов не визнав у повному обсязі, в його задоволенні просив відмовити, зазначивши, з підстав того, що протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби - з 01.01.2020 по 04.01.2020, обчислювали розміри посадового окладу та окладу за військове звання позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Таке нарахування здійснювалося у відповідності до вимог діючого законодавства. Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 зазначеної постанови викладений у редакції згідно з пунктом 6 Постанови №103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". З 29.01.2020 пункт 6 Постанови №103 (яким пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв'язку з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103. Проте скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Так, відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06.09.2005, визнання таким, що втратив чинність, акту Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акту Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акту або із зазначенням в тексті акту про визнання таким, що втратив чинність, акту Кабінету Міністрів України чи про його скасування. Отже, визнання нормативно-правового акту таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту. При вирішенні спору мають бути застосовані вимоги пункту 4 Постанови №704 в редакції набуття чинності цієї постанови (01.03.2018), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14", що в свою чергу було підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Крім того постанова суду прийнята 29.01.2020 року, тобто поза межами позовних вимог позивача (01.01.2020 -04.01.2020), тобто позивач міг би висувати позовні вимоги про перерахунок грошового забезпечення лише з 29.01.20220р. Правова позиція щодо застосування постанови суду від 29.01.2020 року лише з 29.01.2020р. підтримана чисельною судовою практикою судів апеляційних інстанцій. Також позивача звільнено Наказом міністра оборони України від 29.11.2019р. №130 Р ДСК було звільнено з військової служби, а подальшому виключено з списків військової частини відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 04.01.2020р. № 3 ДСК зі списків особового складу частини з 04.01.2020р. а відповідно до абз.6 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини відпустки за період служби в поточному році не надаються. Згідно з п.4 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців ЗСУ та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 військовослужбовцям, наказ про звільнення яких підписано минулого року, але які не виключені зі списків військової частини відпустка за період служби в поточному році не надається і грошове забезпечення за час такої відпустки не виплачується. Тому позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані за час проходження військової служби дня щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2020р. по 04.01.2020р. не підлягають задоволенню.
10.04.2024 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
15.04.2024 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Дослідивши зміст заяв по суті справи, надані до суду письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Обставини справи.
Судом встановлено, що в період до 04 січня 2020 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Міністра оборони України від 29.11.2019р. №139Р ДСК позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку з проведенням організаційних заходів) та за наказом командира військової частини НОМЕР_1 №3 ДСК від 04.01.2020року виключений із списків особового складу частини. Вказаним наказом йому виплачена грошова допомога при звільненні з військової служби за 25 календарних років служби, грошова компенсація за невикористані 9 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019р. у розмірі 10940грн.40коп., грошова компенсація за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2015-2019 роки як учаснику бойових дій у розмірі 85092грн. (а.с.26).
Позивач має статус особи з інвалідністю 2-ї групи як ветеран війни -особа з інвалідністю внаслідок війни(а.с.31).
Оклад за військовим званням «полковник» позивача був обрахований наступний чином: Тарифний коефіцієнт відповідно до додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 « 0,84» помножений на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., який складав 1762 гривні 00 копійок. Таким чином оклад за військовим званням «полковник» дорівнював: 0,84 х1762 гривні = 1480 гривень 00 копійок.(а.с.27).
Посадовий оклад позивача за посадою був обрахований наступний чином: тарифний коефіцієнт відповідно до тарифної Сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно 52 тарифного розряду « 5,12» помножений на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., який складав 1762 гривні 00 копійок.
Таким чином, посадовий оклад за вищевказаною посадою складав: 5,12 х 1762 гривні 00 копійки = 9020 гривень 00 копійок.
В ході вивчення інформації пор грошове забезпечення позивача та довідки №222/4/162/349/1806 від 02.04.2024 року за 2020 рік було встановлено, що військовою частиною з при виключення з списків частини 04.01.2020року грошове забезпечення в період з 01.01.2020 року по 04.01.20201 року, грошова компенсація за невикористані під час військової служби основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, передбачена пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нараховувалися та були виплачені з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками 1,14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, що не заперечується військовою частиною у наданій письмовій відповіді.
Джерела права та висновки суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно пункту 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13 і 14.".
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018 р.) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на І січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14".
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Також, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 р. № 2629-VIII було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У подальшому Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з вказаною постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. до 01.01.2020 р. - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 р. у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 р. у справі № 160/1088/19).
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 у справі № 500/1813/21, вказуючи на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.09.2022 у справі № 440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах, зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який мас вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням положень ч.5 ст.242 КАС України вказані висновки Верховного Суду є обов'язкові до врахування судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Крім того, зміни внесені Постановою № 103, зокрема до п.4 Постанови № 704, в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, були визнані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 протиправними та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Як наслідок суд дійшов висновку, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у 2020 році є протиправним.
Таким чином, з 01.01.2020 для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням розрахованих згідно з Постановою № 704 у 2020 та 2021 роках повинні застосовуватися нормативно-правові акти, які мають вищу юридичну силу, тобто Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
При цьому суд враховує, шо зауваження відповідача щодо вимог про суми компенсації за основну та додаткову відпустки з посиланням на Абзац 6 п.14 ст.10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка визначає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються, та п.4. Розділу ХХХІ Положення «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», як вбачається з відповіді на відзив не висуваються позивачем саме за період з 01.01.2020 року по 04.01.2024 року, а стосуються періодів до 01.01.2020 року, невикористаних, але виплачених після 01.01.2020р., а тому судом до уваги не приймаються.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Щодо посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд виходить з наступного.
Спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Наведене дає суду підстави для висновку, що строк звернення позивача з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком.
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 6-8, ч.2 ст.9, ст.ст.10, 77, 90, 242-246 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 04.01.2020 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 ;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 04.01.2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст..ст.293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач : ОСОБА_1 Одеська обл.. Одеський район с.Лиманка, житловий масив « ІНФОРМАЦІЯ_1 » масив «Радужний» б.20 кв.107 онокпп НОМЕР_3 .
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Суддя Іванов Е.А.