Справа № 420/9140/24
24 червня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України, у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення;
зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення;
зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках - з 01.01.2016 року по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивачка - ОСОБА_2 проходила військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону № 691 - ОС від 24.11.2023 року була звільнена та в подальшому була виключена зі списків особового складу та знята з усіх видів забезпечення. Після звільнення з військової служби, позивач звернулася до відповідача з вимогою виплатити недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення з 2016 по 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 в розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум. Однак, відповідно до листа відповідача від 20.03.2024 року позивачці було відмовлено в задоволенні такої заяви.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення, з якого проведено обчислення допомоги на оздоровлення у 2016 - 2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Доводи позивачки мотивовані тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється, зокрема й допомога на оздоровлення, згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.
Окрім того, позивачкою заявлені вимоги щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 року по день фактичної виплати, обґрунтовані приписами Закону №2050-ІІІ.
Ухвалою суду від 27.03.2024 року позовну залишено без руху та повідомлено, що позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами на підтвердження поважності пропуску такого строку.
08.04.2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 25.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
07.05.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
У відзиві зазначено, що позовні вимоги Позивача, а саме: «…у 2016, 2017, 2018 роках…» не відповідають дійсності є неаргументовані та непідтверджені. Згідно п.4.7.3. «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» затвердженою наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 20.05.2008 року №425 (чинної на час виплати позивачу грошового забезпечення), за час перебування військовослужбовців-жінок у відпустці для догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується.
Відповідачем повідомлено, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 18.11.2015 року №259-ос ОСОБА_2 вибула у відпустку по догляду за дитиною, з 18.11.2015 року та відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.10.2017 року № 239-ос ОСОБА_2 прибула із відпустки по догляду за дитиною та приступила до виконання службових обов'язків за посадою з 31.10.2017 року. Тому, у період з 2016-2017 роках ОСОБА_3 не нараховувалась і не виплачувалась допомога для оздоровлення у зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною, а була нарахована за період 2017-2018 роки у січні та лютому 2018 року, відповідно.
На підставі викладено відповідач вважає, що позовні вимоги Позивача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення за 2016 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, не відповідають дійсності є неаргументовані та непідтверджені відповідними доказами.
Крім того, у відзиві повідомлено, що під час проходження військової служби, позивач з відповідним рапортом чи заявою до керівництва НОМЕР_2 прикордонного загону про перерахування та виплати йому допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної грошової допомоги, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, не звертався. А звернувся з відповідною заявою лише в березні 2024 року за вх. № С-22 від 14.03.2024 року, тобто майже через 3 роки після виключення зі списків прикордонного загону у зв'язку із переміщенням до іншого місця несення служби (підтверджується позивачем). За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , її було проінформовано листом від 20.03.2024 року №09/С-22-23 «Про результати розгляду заяви», про відсутність правових підстав для включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, щомісячної додаткової грошової винагороди (копія листа приєднана до позовної заяви). Відтак, на думку відповідача, підстави вважати протиправними дії Відповідача в цій частині позовних вимог є неаргументовані та непідтверджені, адже Відповідачем вживались дії щодо вирішення спірного питання.
Посилаючись на пункт 8 «Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 року № 73, відповідач вказує, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Також відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог в частині компенсації втрати частини доходів, зазначаючи, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів. Отже, на думку відповідача, відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
З підстав викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Інші заяви по суті справи та додаткові докази до суду не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 09.02.2015 року по 05.07.2021 року проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України; має статус учасника бойових дій, про що 29.12.2023 року видане посвідчення серії НОМЕР_6 .
Згідно витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 категорії) Державної прикордонної служби України «По особовому складу» №259-ОС від 18.11.2015 року старший сержант ОСОБА_2 вважається такою, що вибула у відпустку по догляду за дитиною з 18.11.2015 року по 24 вересня 2018 року.
Згідно витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «По особовому складу» №239-ОС від 31.10.2017 року старший сержант ОСОБА_2 вважається такою, що прибула із відпустки по догляду за дитиною та приступила до виконання службових обов'язків з 31.10.2017 року.
З 24.07.2023 року ОСОБА_1 перебувала у розпорядженні начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби.
Згідно витягу з Наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» №691-ОС від 24.11.2023 року звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у запас Збройних Сил України старшого лейтенанта ОСОБА_4 .
Згідно витягу з Наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» №695-ОС від 26.11.2023 року, старшого лейтенанта ОСОБА_4 , начальника групи зі штатної роботи відділу організаційно-мобілізаційної роботи та повсякденної діяльності штабу, яка звільнена з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.11.2023 року №691-ОС, виключено зі Списків особового складу загону та усіх видів забезпечення.
Однак, як вказано у позові, під час проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України відповідачем до складу грошового забезпечення, з якого проведено обчислення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2024 року ОСОБА_2 звернулась до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із заявою, якою просила перерахувати грошову допомогу на оздоровлення за 2016,2017,2018 роки включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», за відповідний місяць до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога на оздоровлення.
У відповідь на вказане звернення листом від 20.03.2024 року вих. №09/С-22/23 позивачці надано відповідь про те, що у НОМЕР_2 прикордонного загону ДПСУ за період 2016 - 2018 роки були відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення, з яких обчислюється грошова допомога на оздоровлення, одноразової грошової допомоги.
Вказана відмова мотивована тим, що відповідно до п. 8 «Інструкції про розмір і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюються обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За визначенням статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Стаття 9 Закону №2011-XII регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, обчислення грошової допомоги на оздоровлення здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення.
У спірний період діяла постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», яка передбачала щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовців.
Згідно підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови, Кабінет Міністрів України постановив установити щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови № 889).
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та з метою впорядкування виплати щомісячної грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 була затверджена Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 73, яка була чинною до 09.11.2018).
Згідно пп. 2 п. 2 Інструкції № 73, виплата винагороди військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) здійснювалась у розмірі до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно п. 3 Інструкції № 73, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
У пункті 8 Інструкції № 73 було визначено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
До суду надано копію Особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2017 та 2018 роки.
Згідно Особистої картки грошового забезпечення №3835 за 2017 рік позивачці у 2017 року допомогу на оздоровлення виплачено не було. У період з листопада по грудень 2017 року позивачці нараховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення.
Згідно Особистої картки грошового забезпечення №3835 за 2018 рік, у січні та лютому 2018 року позивачці виплачено допомогу на оздоровлення. У період з січня по березень 2018 року позивачці нараховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода.
Як зазначає відповідач, нарахування допомоги на оздоровлення у січні 2018 року було здійснено за 2017 рік.
Нарахування та виплата грошового забезпечення, у тому числі щомісячної додаткової грошової винагороди у 2016 році, січні - жовтні 2017 року, а також допомоги на здоровлення у 2016 році, не здійснювалось, оскільки позивачка у період з 18.11.2015 року по 31.10.2017 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
Спірним у даній справі є питання щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, при обчисленні позивачці допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках.
Позиція відповідача щодо відмови включення додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення, ґрунтується на нормах Інструкції №73.
У розрізі цього, суд зауважує, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та Постанови КМУ №889, а не Інструкції 73.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 14.04.2020 року по справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 року по справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 року по справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 року по справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 року по справі № 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
При цьому, оскільки обрахунок сум грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, хоча й регулюються різними нормами права, однак має однакову базу обчислення, вищенаведені постанови Верховного Суду підлягають врахуванню і у даній справі.
Як встановлено судом, позивачці у період з листопада по грудень 2017 року та з січня по березень 2018 року нараховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода.
На підставі викладеного, враховуючи, що обчислення грошової допомоги на оздоровлення здійснюється, виходячи з місячного грошового забезпечення, а додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, суд вважає що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано допомогу на оздоровлення у 2017-2018 роках, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою КМУ №889, яку отримував позивач під час проходження служби.
Тобто, виплативши позивачу допомогу на оздоровлення у 2017-2018 роках без врахування у складі грошового забезпечення для обрахунку вказаної допомоги щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, відповідач порушив вимоги належної оплати праці.
Разом з цим, докази виплати позивачці допомоги на здоровлення у 2016 році в матеріалах справи відсутні. Як встановлено судом, у вказаний період позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
З огляду на зазначене, вимоги щодо врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку допомоги на оздоровлення у 2016 році щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, суд визнає безпідставними, адже зазначена виплата позивачу у 2016 року нарахована та виплачена не було.
Отже, у задоволенні позовних вимог в частині 2016 року слід відмовити.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 допомоги на оздоровлення в 2017 - 2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889;
зобов'язання НОМЕР_2 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 допомогу на оздоровлення у 2017 - 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.
У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Суд зазначає, що підстави нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів з 01.01.2016 року відсутні, адже вимоги щодо нарахування та виплати допомоги на оздоровлення у 2016 році з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, задоволенню не підлягають.
Донарахування та виплата на користь позивача допомоги на оздоровлення у 2017 - 2018 роках ще не відбулось.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації буде порушене відповідачем, задоволення позову у цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
За таких обставин, у цій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити, оскільки їх заявлено передчасно.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, від 11.08.2023 у справі № 380/103/22.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 122, 139, 242-246, 255-258, 262, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 допомоги на оздоровлення в 2017 - 2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889;
Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 допомогу на оздоровлення у 2017 - 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук