Справа № 420/8579/24
24 червня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач-1), та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (надалі відповідач-2) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 10.01.2024 року №155250024631, зобов'язати відповідача-1 здійснити зарахування до її спеціального стажу роботи, який дає право на виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій період роботи з 01.07.1985 р. по 01.09.1096р. та з 16.07.1990 по 01.07.1999р. на посаді вихователя, завідувачки дошкільної установи №154 ДСК «ЧМП» мотивуючи, це тим, що позивачу призначена пенсія за віком відповідно до поданої заяви з усіма необхідними документами. Проте, позивачу відмовлено у виплаті грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ тривалістю 30 років. Позивач не погоджується з діями відповідача-2 та вважає їх незаконними, оскільки на день досягнення пенсійного віку він працював на роботі, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років та його страховий стаж 34 роки.
15.04.2024 року до суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов у якому він позов не визнає, та просить відмовити у задоволенні з підстав того, що відповідно до ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати. Посилається на те, що Рішенням від 10.01.2024 року №155250024631 у призначенні грошової допомоги у розмірі 10 пенсій позивачу відмовлено через те, що у довідці №Г-19/103 не міститься відомостей про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати, інформації щодо перебування /не перебування у відпустках по догляду за дитиною, дат та номерів наказів про періоди роботи на зазначених посадах. Враховуючи відсутність зазначеної інформації у вказаній довідці обчислити стаж за вислугу років, що дає право на призначення одноразової грошової допомоги на підставі даної довідки можливості немає Стаж за вислугу років обчислений згідно довідки №01-19/2956 становить 23 роки 11 місяців 3 дні, що е недостатнім для призначення допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.
11.04.2024 року від представника відповідача-1 до суду надійшов відзив у якому він просить відмовити у задоволенні позову з підстав аналогічних у відзиві відповідача-2.
Ухвалою суду від 02.04.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши зміст заяв по суті справи, надані до суду письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.08.2023 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).
05.01.2024 позивач вдруге звернулася із заявою щодо призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058.
Заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, яке за наслідками її розгляду прийняло рішення №155250024631 від 10.01.2024 року, яким позивачу відмовлено у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій у зв'язку з недостатністю стажу. Зазначено, що відповідно до п. 7-1 Закону: грошова допомога надається якщо на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону, особа працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону; що страховий стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить для чоловіків 35 років, для жінок - 30 років. У ОСОБА_1 стаж обчислений за вислугу років за довідкою №01-19/2956 становить 23 роки 11міс. 3 дні, що є недостатнім для призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій. Відсутні підстави для зарахування періоду роботи за довідкою №Г-19/103 з 01.07.1985 по 01.09.1986, з 16.07.1990 по 01.07.1999р., коли вона працювала у ДСК «ЧМП» завідувачкою дошкільної установи через відсутність інформації про перебування/не перебування у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Не погодившись з відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає ЗаконУкраїни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003року(далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту7-1 розділу XV«Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги,та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011року№ 1191 (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пунктів 2 та 4 Порядку №1191до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55Закону України «Про пенсійне забезпечення» , що передбачені:
переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» .
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктами 5-7 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону(1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення.
Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015року по 31 березня 2016року- не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016року по 31 березня 2017року- не менше 26 років; з 1 квітня 2017року по 31 березня 2018року- не менше 26 років 6 місяців ; з 1 квітня 2018року по 31 березня 2019року- не менше 27 років; з 1 квітня 2019року по 31 березня 2020року- не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020року по 31 березня 2021року- не менше 28 років; з 1 квітня 2021року по 31 березня 2022року- не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022року по 31 березня 2023року- не менше 29 років; з 1 квітня 2023року по 31 березня 2024року- не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993року № 909, до посад у освітніх закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено вихователів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, яка передбачає дошкільні навчальні заклади всіх типів та посади завідуючих та вихователів, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IVгрошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше із будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакціїЗакону№1058 станом на час спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022року у справі № 200/854/19-а.
Згідно положень статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до довідки Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» від 11.08.2023 року №Г-19/103 ОСОБА_1 працювала у зазначеній установі на посаді вихователя, завідувачки дошкільної установи №154 ДСК «ЧМП» з 01.07.1985 по 01.09.1986, з 16.07.1990 по 01.07.1999р.
Крім того згідно довідки Департаменту освіти та науки Одеської міської ради від 11.08.2023 року №01-19/2956 ОСОБА_1 працювала на посаді директора Одеського закладу дошкільної освіти «Ясла-садок» №154 з 01.07.1999 по теперішній час та у зазначений період у відпустках без збереження заробітної плати та у відпустках по догляду за дитиною не перебувала.
Також в матеріалах пенсійної справи містяться довідки про заробітну плату для обчислення пенсії вих. №Г-23/Г-21 від 11.09.2023 року та вих.. №Г-22/Г-20 від 11.09.2023 року про суми заробітної плати ОСОБА_1 у спірний період з яких вбачається що у період з 01.08.1990 року до 01.07.1999 року позивач щомісячно отримувала заробітну плату крім одного місяця у 1997 та у 1998. Та за свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 народила дитину 11.05.1988 року, тобто саме в той період коли не працювала та не охоплений спеціальним стажем, так як в цей час з 1986 по 1990р. навчалась на стаціонарі Одеського педінституту.
Отже вищенаведене підтверджує зайнятість позивача у спірний період на посаді передбаченої відповідним переліком та віднесеної до категорії працівники освіти.
Суд зазначає, що позивачу з 09.08.2023 призначена пенсія за віком. Страховий стаж складає 43 роки 11 місяців 28 днів.
Обставини на які посилається позивач у позовній заяві також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами які підтверджують той факт, що станом на день досягнення пенсійного віку позивач працювала у закладах та установах державної та/або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а її стаж роботи на таких посадах на момент досягнення пенсійного віку становив понад 30 років.
Крім того, позивачу до моменту призначення пенсії за віком, пенсія з інших підстав не призначалась, одноразова грошова допомога не виплачувалась.
Крім того відповідач, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги, з підстав відсутності інформації про перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати не врахував тієї обставини, що Порядком №1191 не передбачено виключення з періодів роботи періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати, та що необхідно надавати документи, зокрема, про періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати
Враховуючи те, що навіть під час перебування у короткотермінових відпустках без збереження заробітної плати так чи інакше позивач продовжував перебувати у трудових відносинах із роботодавцем, зазначені періоди, за їх наявності, мають бути включені до спеціального страхового стажу, тому правові підстави для виключення цих періодів із спеціального стажу відсутні.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що період роботи позивача з 01.07.1985 р. по 01.09.1096р. та з 16.07.1990 по 01.07.1999р. входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років.
З огляду на зазначене, суд вважає, що у спірних відносинах дотримано всіх умов, визначених пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, для виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (відповідач-2) від 10.01.2024 № 155250024631 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги -зобов'язати відповідача- 1 здійснити зарахування до її спеціального стажу роботи певного періоду роботи, то суд доходить наступного висновку.
За п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно п. 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Судом встановлено, що органом, уповноваженим на прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві. Вказаним управлінням здійснено розгляд заяви позивача та прийнято рішення про відмову у виплаті допомоги.
За даних обставин, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги звернуті до відповідача-1.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.
Водночас, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.
З урахуванням наведеного, вимога позивача про зобов'язання відповідача-1 не підлягає задоволенню.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати допомоги позивачу відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідний розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 58 Закону № 1058 Пенсійний фонд призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, та з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 23.08.2023року року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 2, 6-8, ч.2 ст.9, ст.ст.10, 77, 90, 242-246 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 10.01.2024 року №155250024631.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій від 05.01.2024 року, з зарахуванням до її стажу за вислугу років періоди роботи з 01.07.1985 р. по 01.09.1096р. та з 16.07.1990 по 01.07.1999р. в дошкільній установі №154 ДСК «ЧМП».
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст..ст.293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач : ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області м.Одеса вул..Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385.
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві м.Київ вул..Бульварно-Кудрявська 16 код ЄДРПОУ 42098368.
Суддя Іванов Е.А.