24 червня 2024 року Справа № 280/4623/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
21 травня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач 1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.03.2024 № 083950020649 щодо відмови в призначенні та виплаті дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 починаючи з 23.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона є дружиною військовослужбовця, який помер після звільнення із служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, після досягнення нею 50 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років. Але, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було відмовлено у призначенні позивачу дострокової пенсії з посиланням на те, що її померлий чоловік не належав до військовослужбовців, оскільки брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час призову на військові збори.
24 травня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/4623/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 21 травня 2024 року за вх. № 23912. З позиції відповідача 2, померлий ОСОБА_2 в період з 23.11.1984 по 19.08.1998 працював на автобазі № 7 Запорізького виробничого автотреста і з 14.05.1987 по 13.06.1987 був призваний на військові збори.
Отже право на призначення пенсії у позивача відсутнє, оскільки годувальник не відносився до військовослужбовців, які приймали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідач 2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач 1 правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався. Про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Відповідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.08.1982 ОСОБА_2 , в період з 23.11.1984 по 19.08.1998 він працював на Автобазі № 7 Запорізького виробничого авто треста і з 14.05.1987 по 13.06.1987 був призваний на військові збори.
В період з 14.05.1987 по 13.06.1987 ОСОБА_2 виконував обов'язки з ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні ЧАЕС, який відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 року № 665-195 підлягає зарахуванню до трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за Списком № 1 в трикратному розмірі. Отримана доза опромінення 10,00 р.
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 11.12.2004, Позивач є дружиною померлого ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 25.08.2022 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії від 21.11.2023 № 112, було встановлено, що захворювання ОСОБА_2 , що призвело до смерті: Гостра лівошлуночкова недостатність. Хронічна ішемічна хвороба серця. Повторний інфаркт міокарда. Кардіосклероз постінфарктний. Стенозуючий коронасклероз. Аневризма стінки лівого шлуночка. Набряк головного мозку. Аденокарцинома товстої кишки з метастазами в реґіонарний лімфатичний вузол та печінку - пов'язане з виконанням військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
13.03.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 22.03.2024 № 083950020649 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058.
Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за віком. Відповідач 1 зазначає, що вік заявниці становить 50 років. Страховий стаж становить 23 роки 06 місяців 20 днів. Заявниця працює. Право на призначення пенсії відсутнє. В призначенні пенсії відмовлено, оскільки годувальник не відноситься до військовослужбовців, які приймали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Позивач, не погодившись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні дострокової пенсії, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом №1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 101 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 101 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Таким чином, із наведених норм вбачається, що право на призначення дострокової пенсії за віком має дружина військовослужбовця, який помер після звільнення із служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, після досягнення нею 50 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років, за умови, що вона не взяла повторний шлюб.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивач мала необхідний вік та страховий стаж для призначення спірної пенсії.
Разом з тим, відповідно до змісту спірного рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області позивачці відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком із тих причин, що її померлий чоловік не мав статусу військовослужбовця.
Щодо даного висновку відповідача суд зазначає наступне.
Статтею 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
У примітці до вказаної статті зазначено, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Отже, у розумінні Закону №796-ХІІ військовозобов'язані, призвані на військові збори для участі у роботах по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи прирівнюються до військовослужбовців.
Щодо даного висновку відповідача суд зазначає наступне.
Статтею 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
У примітці до вказаної статті зазначено, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Отже, у розумінні Закону №796-ХІІ військовозобов'язані, призвані на військові збори для участі у роботах по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи прирівнюються до військовослужбовців.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що чоловік позивачки у період з 14.05.1987 по 13.06.1987 перебував на військових зборах та виконував обов'язки по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У період перебування ОСОБА_2 на військових зборах діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року №1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» (далі - Закон №1950-VII), відповідно до статей 5, 6 якого (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року №3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 7-9 Закону №1950-VII військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України від 06 грудня 1991 року №1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (пункт 3 частини першої статті 3 Закону).
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні з іншими військовослужбовцями.
Зазначене спростовує доводи відповідача, що померлий чоловік, перебуваючи на військових зборах, не підпадає під категорію військовослужбовця у розумінні пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.
При цьому, можливість отримання пільги, передбаченої вказаною нормою, зокрема, для дружини військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, якщо вона не взяла повторний шлюб, законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року в справі №702/1027/16-а та від 15 квітня 2020 року в справі №592/3813/17.
За наведених обставин, суд вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність підстав для призначення позивачу дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV у зв'язку з тим, що її чоловік не мав статусу військовослужбовця.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України.
Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Оскільки предметом судового розгляду є не дії відповідача, а рішення про відмову у призначенні пенсії, суд, з врахуванням положень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає протиправним та скасовує рішення пенсійного органу про відмову у призначенні від 22.03.2024 № 083950020649.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області прийняти рішення про призначення пенсії суд зазначає таке.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Тобто, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії чи її виплаті, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) та виплати пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, враховуючи позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 22.03.2024 № 08395002064 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2024 щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп, згідно квитанції № 28СЕ-АК79-Е8К2-64А5 від 02.05.2024.
За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 22.03.2024 № 083950020649.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2024 щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 24 червня 2024 року.
Суддя Сацький Р.В.