24 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/34664/22
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.09.2022 №103550005831 про відмову у призначенні йому пенсії за віком, передбаченої ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до його загального стажу період роботи в колгоспі "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати виникнення права на призначення пенсії.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що після досягнення пенсійного віку він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак, відповідач відмовив йому у призначені пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стражу в розмірі 29 років. Зокрема, за наслідками розгляду поданих ним із заявою про призначення пенсії документів, відповідач встановив, що його страховий стаж становить лише 23 роки 04 місяці 09 днів. При цьому, до страхового стажу відповідач не зарахував періоди його роботи з в колгоспі "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 через відсутність довідки про встановлені та вироблені за ці періоди мінімуми трудової участі в колгоспі. Позивач вважає такі дії протиправними, адже вказані періоди його роботи підтверджуються відомостями, зазначеними в його трудовій книжці, а тому мають бути зараховані до страхового стажу. З огляду на зазначене, для захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/34664/22 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Однак, станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надавав.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення ним 60-річного віку звернувся до Відділу обслуговування громадян №1 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 10.08.2022 про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до правових норм Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), органом, який за принципом екстериторіальності розглядав заяву ОСОБА_1 , було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
За наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 17.08.2022 №103550005831 про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю у нього необхідного страхового стажу.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області страховий стаж ОСОБА_1 становив 23 роки 04 місяці 09 днів. В той час як необхідний для призначення пенсії за віком страховий стаж, що визначений статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 29 років. При цьому, до страхового стажу заяву ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зарахувало періоди його роботи в колгоспі "Червоноармієць" з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 у зв'язку з відсутністю довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі, що не відповідає вимогам статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позивач не погоджується з розміром визначеного йому страхового стажу та вважає, що відповідач безпідставно не зарахував до цього стажу періодів його роботи в колгоспі "Червоноармієць" з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998, та як інформація щодо виконання ним в ці періоди мінімуму трудової участі в колгоспі наявна в його в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 20.03.1988. Відтак, позивач вважає, що йому було протиправно відмовлено у призначенні пенсії, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IVвідповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
В умовах дії солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально з урахуванням набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Водночас, пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування відповідних періодів роботи, набутих до 01.01.2004, до страхового стажу особи при призначенні пенсії, а у разі відсутності таких записів або їх неповноти трудовий стаж має встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. При цьому, уточнюючі довідки подаються виключно у випадках, відсутності трудової книжки або відсутності необхідних записів в ній, наявності неправильних або неточних записів.
Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 17.08.2022 №103550005831 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віко стала відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі 29 років. За підрахунками Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області страховий стаж позивача становить лише 23 роки 04 місяці 09 днів. При цьому, до його страхового стажу відповідач не зарахував періоди роботи з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 в колгоспі "Червоноармієць".
Надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності таких дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, суд зазначає наступне.
Відповідно до записів у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1988, в період з 01.11.1977 по 14.04.1998 ОСОБА_1 був членом колгоспу "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області (а.с.15).
Однак, через відсутність довідки про встановлені та вироблені за ці періоди мінімуми трудової участі в колгоспі, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зарахувало періоди роботи позивача в колгоспі "Червоноармієць" з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 до його страхового стажу.
Суд вважає, що такі дії відповідача не можна вважати такими, що вчинені на відповідно до діючого законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Таким чином, для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Таким чином, інформація про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі в колгоспі підлягає встановленню під час вирішення питання щодо наявності підстав для зарахування періодів роботи особи в такому колгоспі до її страхового стажу.
Як вже зазначалось судом, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови № 310).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1988, видану на ім'я позивача, суд встановив, що в ній містяться записи під №1 та №2, які підтверджують, що в період з 01.11.1977 по 14.04.1998 ОСОБА_1 був членом колгоспу "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області.
Крім того, вказана трудова книжка колгоспника на сторінках 18-21 в розділі "Трудова участь в колективному господарстві" містить відомості про прийнятий в колгоспі "Червоноармієць" протягом 1978-1998 років мінімум трудової участі, а також інформацію про виконання ОСОБА_1 вказаного мінімуму.
Зокрема, в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1988 зазначено, що:
- в 1978 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 250 днів, а позивачем виконано 247 днів;
- в 1979 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 250 днів, а позивачем виконано 283 дні;
- в 1980 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 250 днів, а позивачем виконано 241 день;
- в 1981 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 86 днів, а позивачем виконано 125 днів;
- в 1983 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 143 днів, а позивачем виконано 175 днів;
- в 1984 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 286 днів;
- в 1985 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 331 день;
- в 1986 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 311 днів;
- в 1987 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 275 днів;
- в 1988 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 300 днів;
- в 1989 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 298 днів;
- в 1990 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 286 днів;
- в 1991 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 220 днів;
- в 1992 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 191 день;
- в 1993 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 313 днів;
- в 1994 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 328 днів;
- в 1995 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 327 днів;
- в 1996 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 312 днів;
- в 1997 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 275 днів, а позивачем виконано 336 днів;
- в 1998 році мінімум трудової участі в колгоспі становив 64 дні, а позивачем виконано 64 дні.
При цьому, вказані записи про встановлений у колгоспі "Червоноармієць" протягом 1978-1998 років мінімум трудової участі та записи про виконання ОСОБА_1 вказаного мінімуму трудової участі були внесені в трудову книжку позивача головою колгоспу "Червоноармієць" ОСОБА_2 та засвідченні його особистим підписом та печаткою колгоспу.
Крім того, зазначена в трудовій книжці колгоспника інформація про відпрацьовану ОСОБА_1 в період з 1978 по 1998 роки у колгоспі "Червоноармієць" кількість вихододнів (трудоднів), відповідає інформації вказаній у наявній в матеріалах справи архівній довідці від 31.01.2023 №01-51/53, виданій Комунальним підприємством "Балаклійський трудовий архів Балаклійської міської ради Харківської області".
Таким чином, матеріали справи свідчать, що в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1988 наявна вся необхідна інформація про виконання ОСОБА_1 встановленого мінімуму трудової участі в період його членства в колгоспі "Червоноармієць" протягом спірних у даній справі періодів з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998.
Крім того, суд звертає увагу, що трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1988 в частині записів за спірні періоди містить реквізити наказів, на підставі яких вони вчинені, вказані записи скріплені печаткою підприємства та підписами посадових осіб. Підчищень, виправлень не допущено.
Згідно із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1988 містить усі необхідні записи, що підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі "Червоноармієць", а також інформацію про встановлений в цьому колгоспі мінімум трудової участі та про виконання ОСОБА_1 такого мінімуму в період з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998, що виключає необхідність надання ним додаткової довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в даному колгоспі для зарахування вказаних періодів роботи до його страхового стажу.
Тому, з урахуванням підтвердження трудовою книжкою колгоспника факту прийняття ОСОБА_1 у члени "Червоноармієць" та наявності в цій книжці усієї інформації про встановлений та вироблений позивачем в період з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 мінімум трудової участі в даному колгоспі , суд вважає вказана трудова книжка є належним документом, що дозволяє вирішити питання про зарахування зазначених періодів роботи позивача до його страхового стажу відповідно до правових норм частин 1 та 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", без надання ним будь-яких додаткових довідок про встановлений та вироблений в даному колгоспі мінімум трудової участі.
Відтак, доводи пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи в колгоспі "Червоноармієць" з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 через ненадання ним довідки про встановлений та фактично вироблений в даному колгоспі мінімум трудової участі, є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства
З огляду на зазначене суд приходить до висновку про протиправність дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи в колгоспі "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998.
Враховуючи наявність порушеного права, застосовуючи механізм його захисту та ефективного відновлення, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи в колгоспі "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 відповідно до правових норм частин 1 та 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Крім того, в сукупності вказані обставини щодо безпідставного не зарахуванням пенсійним органом до страхового стажу позивача періодів його роботи в колгоспі "Червоноармієць" свідчать також і про протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 17.08.2022 №103550005831 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком через відсутність у нього необхідного страхового стажу. У зв'язку з цим, вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.08.2022 №103550005831 підлягає скасуванню.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд виходить з того, що може зобов'язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Таким чином, наявність у особи страхового стажу не менше 29 років є обов'язковою умовою для виникнення у неї права на призначення пенсії за віком.
Матеріалами справи підтверджується, що страховий стаж ОСОБА_1 , який визнається та був зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області при розгляді його заяви про призначення пенсії, становить 23 роки 04 місяці 09 днів.
Крім того, під час розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 також періодів його роботи в колгоспі "Червоноармієць" з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998. Однак, з інформації про встановлений та фактично вироблений мінімум трудової участі, вказаної в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1988, також вбачається, що не у всі роки спірного періоду з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 ОСОБА_1 був виконаний прийнятий колгоспом трудовий мінімум. Відтак, з огляду на положення ч. 2 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", страховий стаж позивача за періоди його роботи в колгоспі "Червоноармієць" з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 має бути обрахований із врахуванням фактичної тривалості його роботи протягом цих періодів.
Суд зауважує, що в даному випадку, питання підрахунку страхового стажу позивача за періоди його роботи в колгоспі "Червоноармієць" з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998, а також вирішення питання достатність загального страхового стажу позивача для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" належать до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В даному випадку, суд вважає, що задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", фактично порушить закріплені законом виключні повноваження пенсійного органу.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід відмовити.
Разом з тим, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути ОСОБА_1 від 10.08.2022 про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне" з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів його роботи в колгоспі "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998.
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір 992,40 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.
З огляду на положення ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог і сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір належить стягнути відповідача у повному розмірі.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м.Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.08.2022 №103550005831 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи в колгоспі "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998 відповідно до правових норм частин 1 та 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути ОСОБА_1 від 10.08.2022 про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне", з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів його роботи в колгоспі "Червоноармієць" Балаклійського району Харківської області з 01.11.1977 по 18.05.1981 та з 08.07.1994 по 14.04.1998.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович