24 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/777/22
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Головного територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірними дії Головного територіальне управління юстиції у Житомирській області щодо неврахування сум отриманої ним винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплати йому щорічних основних оплачуваних відпусток за 2018 та 2019 роки;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області врахувати суми отриманих ним винагород державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплати 14 днів щорічної оплачуваної відпустки за 2018 рік та 14 днів щорічної оплачуваної відпустки за 2019 рік, та здійснити відповідний її перерахунок та їх виплату.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області, визначаючи розмір нарахованих йому відпускних за щорічну основну оплачувану відпустку за 2018-2019 роки, а саме здійснюючи розрахунок середньомісячної заробітної плати, з якої визначався розмір вищезазначених виплат, не включено суми отриманої ним винагороди державного виконавця, передбаченої статтею 13 Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою від 18 січня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/777/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії за правила спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ліквідаційна комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти заявлених позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю. Аргументуючи таку позицію відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. При цьому, згідно з пунктом 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до статті 50 Закону України "Про державну службу" заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії (у разі встановлення). Передбачена статтею 13 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» винагорода державного виконавця належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат та має одноразовий характер, а тому вона не відноситься до переліку виплат, які включаються до розрахунку середньої заробітної плати. Відтак, Ліквідаційна комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області вважає, що під час проведення позивачу нарахування виплат за щорічну оплачувану відпустки за 2018 рік та за 2019 рік, управлінням було дотримано вимоги ст. 57 Закону України «Про відпустки» та Порядку №100 щодо нарахування та виплати додати до позовної заяви копії відповідних доказів). З огляду на зазначене, Ліквідаційна комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду замінено відповідача в даній справі - Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) на його правонаступника - Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький).
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працюв на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.
Сторонами не заперечується, що працюючи в Головному територіальному управлінні юстиції у Житомирській області ОСОБА_1 , протягом 2018-2019 років, отримував винагороду державного виконавця, виплата якої була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року № 126 «Про затвердження Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю», статтею 13 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом 2018-2019 років використовував гарантоване статтею 57 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» право на щорічну основну оплачувану відпустку. Так, на підставі наказу Головного територіального управлінні юстиції у Житомирській області від 12.11.2018 №1027/12 ОСОБА_1 було надано 14 календарних днів щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 20.04.2018 по 19.04.2019 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, а на підставі наказу Головного територіального управлінні юстиції у Житомирській області від 18.11.2019 №1331/2 йому було надано 14 календарних днів щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 20.04.2019 по 19.04.2020 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно наявних у матеріалах справи розрахункових листів за листопад 2018 року (№148644) та за листопад 2018 року (№148656), за час щорічної основної відпустки ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата (відпускні), а саме: 6753,48 гривень - за 14 календарних днів відпустки за 2018 рік, та 5521,33 грн - за 14 календарних днів відпустки за 2019 рік.
Однак, при визначенні розміру вищезазначеної заробітної плати (відпускних за 2018-2019 роки) Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області не врахувало при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування вказаних виплат, отриману ОСОБА_1 винагороду державного виконавця.
Вказані обставини щодо нарахування позивачу у спірні періоди заробітної плати за щорічну основну оплачувану відпустку без врахування винагороди державного виконавця відповідачем визнаються. Однак, зазначаючи про правомірність таких дій, відповідач стверджує, що винагорода державного виконавця належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат та має одноразовий характер, а тому вона не відноситься до переліку виплат, які включаються до розрахунку середньої заробітної плати.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, визначені в Законі України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон України №1403-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону України № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України № 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Частиною 1 статті 8 Закону України № 1403-VIII передбачено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Відповідно до статті 57 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон України № 889-VIII) державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України № 889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок їх надання визначені в Законі України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон України № 504/96-ВР).
Нормами статті 2 Закону України № 504/96-ВР визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Згідно з статтею стаття 21 Закону України № 504/96-ВР порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи АI групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку №100 (в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що вказаний Порядок застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 (в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати визначені пунктом 3 Порядку №100 (в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин), який передбачає, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат, визначений пунктом 4 Порядку №100 та є вичерпним.
Так, згідно з пунктом 4 Порядку №100 (в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин) при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Зміст вказаної норми свідчить, що перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування заробітної плати за час основної щорічної відпустки, на час спірних відносин не включав винагороду державного виконавця як таку, яка не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат.
При цьому підпункт "б" пункту 4 Порядку №100 встановлює, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).
Нормами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Аналогічні положення містяться у ст.1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95).
Положеннями ст. 2 Закону №108/95 передбачено, додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Відповідно до п.1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати", затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно до частини 2 статті 50 Закон України № 889-VIII (редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», якими врегульовано питання оплати праці працівників органів державної виконавчої служби, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).
Відповідно до статей 13 та 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 8 вересня 2016 року № 643, якою затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643, в редакції на момент спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 Порядку №643 цей Порядок і розміри визначають механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Пунктом 2 Порядку №643 визначено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:
- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту).
Згідно з пунктом 3 Порядку №643 державному виконавцю, на виконанні у якого перебував виконавчий документ немайнового характеру та який забезпечив його фактичне виконання в повному обсязі, виплачується винагорода в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є фізична особа, та двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є юридична особа.
Державні виконавці, зазначені у пункті 2 цього Порядку, мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Мін'юстом (далі - критерії виплати винагороди) (пункт 5 Порядку №643).
При цьому пунктами 17 та 18 Порядку № 643 передбачено, що винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати.
Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.
Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».
Із аналізу вищенаведених норм випливає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Таким чином, винагорода державного виконавця відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п.4 Порядку №100.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винагорода державного виконавця за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій.
Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 по справі №814/564/16.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що відповідач здійснюючи нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за 14 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік (відпускних за 2018 рік) та заробітної плати за 14 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік (відпускних за 2019 рік), протиправно не включив під час обчислення середньої заробітної плати, з якої здійснюється нарахування вказаних виплат, сум отриманої ним винагороди державного виконавця.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для врахування сум винагороди державного виконавця при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 заробітної плати за період щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018-2019 роки (відпускних за 2018-2019 роки).
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач, нараховуючи позивачу відпускні за 2018-2019 роки, без врахування сум винагороди державного виконавця, діяло всупереч вимог чинного законодавства.
Застосовуючи механізм ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати за 14 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік (відпускних за 2018 рік) та заробітної плати за 14 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік (відпускних за 2019 рік), врахувавши при обчисленні середньої заробітної плати, з якої здійснюється нарахування вказаних виплат, сум отриманої ним винагороди державного виконавця, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відтак, зважаючи на встановлені у справі обставини та враховуючи приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) (вул. Володимирська, 91, м. Хмельницький, 29000; код ЄДРПОУ 43316784) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) щодо не врахування сум виплаченої винагороди державного виконавця при визначенні середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за 14 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік та заробітної плати за 14 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік.
Зобов'язати Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати за 14 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік та заробітної плати за 14 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік, врахувавши при обчисленні середньої заробітної плати, з якої здійснюється нарахування вказаних виплат, сум отриманої ним винагороди державного виконавця, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович