20 червня 2024 рокуСправа №160/9081/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
08 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Служби безпеки України, в якій просить:
визнати протиправними дії Служби безпеки України, які полягають у застосуванні із березня 2022 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби;
зобов'язати Службу безпеки України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із березня 2022 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Службі безпеки України в період з березня 2022 року по січень 2024 року.
Наказом начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 26.01.2024 року №23-ОС/дск підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 26 січня 2024 року.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Служби безпеки України, які полягають у застосуванні з березня 2022 року по травень 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні йому грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/9081/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
11 червня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" №22244/24 та 13 червня 2024 року через канцелярію суду вх.№46597/24 від представника відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.
Судом врахована вказана заява та відкладено прийняття рішення у справі до 20 червня 2024 року.
Однак, протягом вказаного строку, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу №23-ОС/дск від 28 квітня 2022 року №46 ОС/дск (по особовому складу), наказано:
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та наказу Голови Служби безпеки України від 24 лютого 2022 року №158/ДСК "Про введення в дію штатів воєнного часу, порядку призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та призначення військовозобов'язаних СБУ на відповідні посади"
ПРИЗВАТИ на військову службу у Службу безпеки України за абзацом шостим пункту 5, абзацом третім частини сьомої статті 23 та статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зарахувати до списків особового складу та ПРИЗНАЧИТИ за пунктом 43 підполковника запасу ОСОБА_2 , який прибув із запасу Служби безпеки України за призовом під час мобілізації, на особливий період, до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, з 06 березня 2022 року.
Відповідно до витягу з наказу від 26 січня 2024 року №23-ОС/дск (по особовому складу) наказано:
Відповідно до Положення про проходження військової служби ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу підполковника ОСОБА_2 , звільненого наказом Служби безпеки України від 12 січня 2024 року №48-ОС/дск, з 26 січня 2024 року.
Загальний страховий стаж на пенсію на 26 січня 2024 року складає 29 років 06 місяців 27 днів, з них військова служби в календарному обчисленні 18 років 07 місяців 07 днів.
29 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до Служби безпеки України з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію та документи відносно ОСОБА_1 :
1. Копію наказів (витягів) про зарахування до списків особового складу, про звільнення та виключення із списків частини та усіх видів забезпечення під час військової служби по мобілізації.
2. Копію особистих карток (архівні відомості) грошового забезпечення за період проходження військової служби у 2022 - 2024 роках.
3. Інформацію про тарифні розряди за посадами на яких проходив службу у 2022 -2024 роках.
4. Інформацію про нараховане та фактично виплачене (утримане) грошове забезпечення та інші виплати із зазначенням видів та дати його виплати при звільненні з військової служби.
5. Документальне підтвердження доведення сум належних виплат та утримань у зв'язку зі звільненням з військової служби.
6. Копію (витяги) наказів про виплату додаткової винагороди за період військової служби по мобілізації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
7. У разі якщо мало місце виплата винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у період з лютого 2022 року по квітень 2023 року у розмірі меншому ніж 30 000 (100 000) грн. на місяць надати інформацію про підстави виплати винагороди у зменшеному розмірі.
Листом начальника управління Служби безпеки України від 06 березня 2024 року №21/2-534, представнику позивача надано довідку, в якій зазначено наступне.
"Видана про те, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) наказом СБ України від 26.01.2024 року №23-ОС/дск був звільнений з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «в» пункту 61 та підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у відставку.
Відповідно до наказу СБ України, з ОСОБА_1 здійснені остаточні розрахунки:
- виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за 22 місяці служби згідно з пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №460-2014р. нарахована в розмірі 47 911,47 грн. та перераховано відповідно до реєстру № 333 08 лютого 2024 року в повному обсязі з урахуванням податків та зборів на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк»;
- згідно з пунктом 56 виплачено грошову компенсацію за 30 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 30 невикористаних днів щорічної основної відпустки 2023 рік та 40 невикористаних днів щорічної основної відпустки 2024 рік нараховано в розмірі 175 629,68 грн., та перераховано відповідно до реєстру №333 08 лютого 2024 року в повному обсязі з урахуванням податків та зборів на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
Підполковник ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) проходив військову службу з 06.03.2022 по 26.01.2024 за посадою оперуповноваженого - 24 тарифний розряд".
Листом начальника управління Служби безпеки України від 14 березня 2024 року №21/3-К-4-427/5/1, представнику позивача повідомлено наступне.
"У Фінансово-економічному управлінні СБ України, за дорученням керівництва СБ України, опрацьовано адвокатський запит від 29.02.2024 року щодо надання інформації стосовно ОСОБА_1 .
За результатами опрацювання направляємо запитувану Вами інформацію.
Стосовно виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди повідомляємо, що виплата додаткової винагороди передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану". На її виконання у Службі безпеки України видано Порядок здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану, затверджений наказом Центрального управління СБ України від 02.03.2022 №77, а з 1 лютого 2023 року запроваджений новий порядок здійснення виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану на підставі наказу ЦУ СБУ від 31.01.2023 №37 "Про затвердження Порядку здійснення деяких виплат військовослужбовцям Служби безпеки України під час дії воєнного стану", який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 01 лютого 2023 року за №205/39261.
Вказаними нормативно-правовими актами СБ України визначено, що військовослужбовцям СБ України на період дії воєнного стану виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць на підставі наказів по особовому складу.
Оскільки в наказах по особовому складу виплата зазначеної додаткової винагороди здійснювалась всьому особовому складу Департаменту військової контррозвідки СБ України без зазначення прізвищ військовослужбовців, тому надати витяги з наказів про виплату Вам додаткової винагороди не можливо.
Додатки:
1) витяги з наказу, на 2 арк., відкрита інформація, (до вх. ФЕУ СБУ від 07.03.2024 №2976);
2) довідка ФЕУ СБ України від 06.03.2024 №21/2-552, на 1 арк.;
3) довідка ФЕУ СБ України від 06.03.2024 №21/2-551, на 1 арк.;
4) довідка ФЕУ СБ України від 06.03.2024 №21/2-550, на 1 арк.;
5) довідка ФЕУ СБ України від 06.03.2024 №21/2-553, на 1 арк.;
6) довідка ФЕУ СБ України від 06.03.2024 №21/2-554, на 1 арк.".
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Служби безпеки України, які полягають у застосуванні з березня 2022 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні йому грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням військової служби, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, в постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).
Разом з тим, суд враховує, що Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначав лише розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не містив застережень щодо застосування такої розрахункової величини.
Натомість, вже Закони України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у статті 7 містять застереження щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, встановлений на 1 січня календарного року.
Таким чином, суд вважає, що грошове забезпечення ОСОБА_1 має обчислюватися з урахуванням положень статті 7 Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з підпунктами 1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV вказаного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Як передбачено пунктом 7 розділу XXIV вказаного Порядку, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Служби безпеки України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 06 березня 2022 року по травень 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, надбавок та доплат, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними.
Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 06 березня 2022 року по травень 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, надбавок та доплат, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату за період з 06 березня 2022 року по травень 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, надбавок та доплат, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник