м. Вінниця
24 червня 2024 р. Справа № 160/1593/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
17 січня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
09.02.2024 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки ні під час спроби перетину державного кордону 20.07.2023 року, ні в якості додатку до позову щодо оскарження рішення про відмову в перетині державного кордону позивачем не надано копію свого військового квитка, що містить відмітку про наявність у позивача відстрочки від призову.
Тому, уповноважені службові особи охорони державного кордону законно та обґрунтовано прийшли до висновку, що підстав для перетинання державного кордону України у позивача немає, у зв'язку із чим, у відповідності до вимог та в порядку, визначеному частиною 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" прийнято рішення №МП-1424 від 20.07.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України відносно ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року адміністративну справу №160/1593/24 передано до Вінницького окружного адміністративного суду.
15.04.2024 року адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Свентуха Віталія Михайловича.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2024 року адміністративну справу №160/1593/24 прийнято до провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 30.01.2020 року.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 17.05.2023 року по справі №153/420/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 11.01.2019 у Чечелівському районному у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільної стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №21. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
20.07.2023 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску через державний кордон України "Брониця-Унгурь", з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України. При цьому, останнім пред'явлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оригінал свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 17.05.2023 року по справі №153/420/23.
За результатами здійснення прикордонного контролю, інспектором прикордонної служби 1 категорії віпс " ІНФОРМАЦІЯ_4 " (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_4 " (тип Б) майстер-сержантом ОСОБА_4 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 20 липня 2023 року, оскільки ОСОБА_5 під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану, при перетині державного кордону України не було надано необхідних підтверджуючих документів, а саме: свідоцтво про смерть матері дитини або рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, або рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою, або рішення суду про визнання матері померлою.
Позивач вважає, що рішення від 20 липня 2023 року, яким відповідач відмовив йому в перетинанні державного кордону України є протиправним, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 33 Конституції України передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №271/2024 від 06.05.2024 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Таким чином, на дату винесення оскаржуваного рішення та ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Крім того, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
За змістом статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає наданий відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану.
Згідно пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57 (далі - Правила № 57 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Пунктом 2-6 зазначених вище Правил встановлено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Cтаттею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані (окрім іншого): жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Таким чином, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
Станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
При цьому, законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов'язаним. Зокрема, така надається жінкам та чоловікам, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Отже, обмеження щодо заборони виїзду за межі України на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Водночас, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Разом з тим, позивачем надано свідоцтво про народження дитини та рішення суду про розірвання шлюбу і, яким визначено місце проживання сина, за місцем проживання батька.
Проте, суд зазначає, що такі документи не підтверджують того, що позивач самостійно виховує свого неповнолітнього сина. Окрім іншого, наведене рішення суду не доводить того, що мати дитини позбавлена батьківських прав.
Так, статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, факти розірвання шлюбу та проживання разом з батьком не звільняють іншого з батьків дитини від участі у її вихованні, тому, надане позивачем рішення суду не є безумовними доказом того, що батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину.
Крім того, відповідно до статті 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Однак, позивачем під час здійснення прикордонного контролю на підтвердження самостійного виховання свого малолітнього сина не було надано рішення органу опіки та піклування, щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, не надано доказів позбавлення матері батьківських прав, при цьому позивачем також не було надано довідки про склад сім'ї за місцем проживання.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем станом на час виникнення спірних відносин факту самостійного виховання ним дитини віком до 18 років, що давало б йому право в період дії правового режиму воєнного стану виїхати за межі України.
В контексті викладеного суд зазначає, що у зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента №64/2022 та на виконання вимог Закону №389-VIII, Адміністрація Державної прикордонної служби України листом №23-6855/0/6-22-Вих від 17.03.2022 року "Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану" органам Держприкордонслужби надано відповідні роз'яснення.
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 вищевказаного листа, обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Підтверджуючими документами можуть бути, зокрема, свідоцтво про народження дитини (дітей) + свідоцтво про смерть матері дитини/рішення суду про позбавлення матері батьківських прав/визнання безвісти відсутньою/рішення суду про розлучення з визначення місця проживання з батьком.
Крім того, на переконання суду, особа чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 18-річного віку при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Суд зауважує, що станом на день винесення оскаржуваного рішення позивач не підпадав під категорії чоловіків, яким дозволено виїзд за межі території України. Позивачем належних чином оформлених документів на спростування заборони виїзду під час мобілізації, не надано, а подане позивачем при перетині державного кордону на виїзд з України рішення суду щодо визначення місце проживання дитини не є безумовним доказом того, що він як батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину.
Аналогічних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №600/4265/22-а від 15 червня 2023 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем під час здійснення прикордонного контролю на підтвердження самостійного виховання дитини віком до 18 років - свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не було надано документів, як приклад - про позбавлення матері батьківських прав або рішення суду про визнання матері дитини безвісти відсутньою, тощо. Відтак відсутні правові підстави для задоволення позову.
Також суд зазначає, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 20.07.2023 року, при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Свентух Віталій Михайлович