Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/10050/2024
м. Київ Справа № 752/20215/23
20 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко Т.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа - Національний банк України, про захист прав споживача та стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором,-
27 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа - Національний банк України, про захист прав споживача та стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що між ОСОБА_1 та AT «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту №700/744019-KV від 10.10.2008 року за умовами якого Банк зобов'язався видати кредитні кошти в розмірі 60 000 доларів США, терміном на 5 років.
Позивачем зазначено, що після укладення кредитного договору ним було сплачено комісію за видачу кредитних коштів, тобто сплачено повну вартість фінансових послуг, проте у подальшому Банк з 14.10.2008 зупинив виконання взятих на себе зобов?язань на невизначений строк.
Позивач вказує, що відповідач зобов?язаний сплачувати на користь позивача пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення. Станом на 14.10.2008 вартість ненаданої послуги за кредитним договором становила 48000 доларів США.
З урахуванням вище викладеного просив суд стягнути з відповідача на його користь пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 700/744019-КV від 10.10.2008 року за період з 25.03.2023 року по 25.09.2023 року у розмірі 266 400 доларів США.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа - Національний банк України, про захист прав споживача та стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов?язань за кредитним договором залишено без задоволення.
Не погоджуючись з такими рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права.
Зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував Рішення Конституційного Суду України, не поширив дії Закону на правовідносини між кредитодавцем (відповідач) та позичальником (споживачем, він же позивач) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Також при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції відступив від правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 11.05.2016 Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі 6-37цс16; постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 703/1518/18; постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17; постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року справа № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19; постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року справа № 564/282/16-ц, провадження № 61-553св22. При цьому суд першої інстанції не навівши жодних аргументів про причини своєї незгоди з правовою позиції Верховного Суду України в аналогічних правовідносинах.
Вказує на те, що суд першої інстанції не вирішив клопотання позивача від 19 жовтня 2023 року відповідно до якого він просив з'ясувати у представника третьої особи питання, які є важливими для розгляду даної справи.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справи за відсутності не з'явившихся осіб.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 10 жовтня 2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 700/744019-KV, згідно якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 60 000 дол. США зі сплатою 16% річних та комісій, в розмірі та порядку визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору та порядку повернення кредиту рівними частинами, в сумі 1 000,00 доларів США не пізніше 05 числа, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було надано кредит та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 09 жовтня 2013 року на умовах, визначених цим договором.
29 жовтня 2008 року позивач звернувся до КМФ АКБ «Укрсоцбанк» із заявою, в якій зазначив, що 13 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернувся із заявкою до відповідача про видачу чергового траншу у розмірі 18 000,00 дол. США, однак йому повідомили, що за розпорядженням НБУ не видають кошти по вже оформленим кредитним договорам, по яких банк отримав плату від клієнта.
05 березня 2009 року позивач звернувся до голови правління АКБ «Укрсоцбанк» із зверненням, в якому просив посприяти в тому, щоб головний офіс АКБ «Укрсоцбанк» надав дозвіл КМФ АКБ «Укрсоцбанк» видавати позивачу недоотриману частину кредиту у розмірі 48 000,00 дол. США за кредитною угодою № 700/744019-KV від 10 жовтня 2008 року.
Листом № 09.2-09/96-203 від 16 березня 2009 року АКБ «Укрсоцбанк» повідомив позивачу, що Національний банк України видав Постанову № 413 від 04 грудня 2008 року, якою рекомендовано банкам, зокрема, відмовитися від укладання договорів про відкриття кредитних ліній і надання інших безумовних кредитних зобов'язань, з метою захисту в першу чергу інтересів вкладників та кредиторів банку, та з метою нейтралізації впливу зовнішньої світової фінансової кризи. Заходи, описані в постанові - тимчасові.
Відповідно пункту 2 постанови правління Національного банку України від 04 грудня 2008 року № 413, яка втратила чинність на підставі постанови Національного банку від 14 грудня 2010 року № 543, рекомендовано банкам, зокрема, відмовитися від укладання договорів про відкриття кредитних ліній і надання інших безумовних кредитних зобов'язань.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа - Національний банк України, про захист прав споживача та стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором суд першої інстанції посилався на те, що між сторонами не існує зобов'язань, в яких Банк був би боржником перед позивачем, та приймаючи до увагине доведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності підстав для застосування судом положень ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та нарахування пені суд прийшов до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог.
З такими висноками суду першої інстанції колегія суддів погодитись в повній мірі не може з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункти 5, 8 частини другої статті 16 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
У частині п'ятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання бо іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором (стаття 1056 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що зобов'язання кредитодавця по видачі кредиту є специфічними по своїй юридичній сутності. І з урахуванням його сутності неможна зобов'язати банк видати кредит. В такій ситуації потрібно ставити питання перед судом про покладення на боржника обов'язку відшкодувати збитки, а не реально виконати зобов'язання. Такий підхід базується на тому, що обов'язки з надання кредиту та сплати боргу є кардинально різними по своїй юридичній сутності і, з урахуванням сутності кредитного договору, примус до виконання обов'язку видати кредит у натурі не допускається.
Якщо позичальник вважає таку відмову банку необґрунтованою, в цій ситуації належним способом захисту є позов про компенсацію збитків, зокрема, витрат позичальника, пов'язаних з більшим розміром відсотків, під які отриманий кредит в іншому банку, на страхування, сплату комісій у зв'язку з укладенням кредитного договору, за яким не отримано кредит (його частина), тощо. Тому частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з невиконанням (простроченням виконання) зобов'язання кредитодавця по видачі кредиту, не може бути застосована.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Звертаючись з даним позовом ОСОБА_1 просив суд з відповідача пеню за період з 25 березня 2023 року по 25 вересня 2023 року у розмірі 266 400,00 дол. США, за несвоєчасне надання послуги за кредитними лініями, у зв'язку з ненаданням кредитів на суму 48 000,00 дол. США
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведення позивачем порушення Банком зобов'язань за кредитними договорами, а тому вимоги щодо стягнення пені не підлягають задоволенню.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, суд першої інстанції не врахував, що листом № 09.2-09/96-203 від 16 березня 2009 року АКБ «Укрсоцбанк» відмовився від подальшого кредитування позивача відповідно до умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/352-С від 28 лютого 2008 року та кредитної угоди № 700/744019-KV від 10 жовтня 2008 року, вказав, що такі заходи є тимчасовими, обставин щодо відновлення кредитування суди не встановили; зобов'язання кредитодавця по видачі кредиту є специфічними по своїй юридичній сутності. І з урахуванням його сутності не можна зобов'язати банк видати кредит. Такий підхід базується на тому, що обов'язки з надання кредиту та сплати боргу є кардинально різними по своїй юридичній сутності і, з урахуванням сутності кредитного договору, примус до виконання обов'язку видати кредит у натурі не допускається.
Якщо позичальник вважає таку відмову банку необґрунтованою, в цій ситуації належним способом захисту є позов про компенсацію збитків, зокрема, витрат позичальника, пов'язаних з більшим розміром відсотків, під які отриманий кредит в іншому банку, на страхування, сплату комісій у зв'язку з укладенням кредитного договору, за яким не отримано кредит (його частина), тощо. Тому частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з невиконанням (простроченням виконання) зобов'язання кредитодавця по видачі кредиту не може бути застосована.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід було відмовити в зв'язку обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні цих позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на все вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року.
Відповідно до положень частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За результатом розгляду апеляційної скарги апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції - частина 4 статті 382 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судовий збір є складовою судових витрат.
За загальними правилами цивільного судочинства судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом.
При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що за результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було змінено в мотивувальній частині, розподіл судових витрат колегією суддів не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 червня 2024 року.
Головуючий: Судді: