Апеляційне провадження Доповідач - Кафідова О.В.
№ 33/824/2712/2024
м. Київ Справа №362/898/24
19 червня2024 року Київський апеляційний суд у складі судді Судової палати з розгляду цивільних справ - Кафідової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 - Шаповал Олени Вікторівни на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст. 130 КУпАП
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 605гривень 60копійок.
Не погоджуючись з такою постановою суду першої інстанції, 15 квітня 2024 року адвокат ОСОБА_2 - Шаповал Олена Вікторівна подалаапеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 року та закрити провадження у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Також в апеляційній скарзі просить про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Зазначає, що 02 березня 2024 року вперше було подано апеляційну скаргу на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 року до Київського апеляційного суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 - Шаповал Олени Вікторівни повернуто особі, яка її подала у зв'язку із тим, що апеляційна скарга, подана після закінчення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд звернув увагу апелянта на те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду апеляційною скаргою.
З огляду на вище викладене, просила суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 року, оскільки строк пропущенний з поважних причин.
За положенням ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена за правилами, визначеноми цим Кодексом.
Згідно частини 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу- ст. 289 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що захисник Шаповал Олена Вікторівна не брала участь у судовому розгляді справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Разом з цим, ознайомившись з матеріалами справи, наданими захиснику Головатюку Віталію Віталійовичу та постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, захисник Шаповал Олена Вікторівна вважає за необхідне повторно звернутись до суду з апеляційної скаргою. Крім того, зазначає, що копію оскаржуваної постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 року ОСОБА_2 отримав 28 лютого 2024 року. 02 березня 2024 року ОСОБА_2 відправив апеляційну скаргу на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 року до суду першої інстанції, відповідно до трекінгу «Укрпошти», долученого до апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи, а також висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказує на те, що ОСОБА_2 не роз'яснювались права, передбачені ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України.
Також в апеляційній скарзі зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт керування транспортним засобом ОСОБА_2 .
Крім того, зазначає, що відеозаписи, які надані до суду на підтвердження фіксацій факту вчинення адміністративного правопорушення, виготовлені з порушенням п.3.5 розділу ІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео-реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НПУ №100 від 03.02.2016 року, яким передбачено, що після активації нагрудної відеокамери все спілкування повинно бути записане безперервно.
Також в апеляційній скарзі зазначає, що працівниками поліції всупереч вимогам ст.266 КУпАП не пропонувалось ОСОБА_2 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі. Працівниками поліції лише пропонувалось пройти огляд на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер».
Вказує на те, що працівниками поліції в порушення Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, направлення ОСОБА_2 до найближчого закладу охорони здоров'я не складалось та не надавалось.
У судовому засіданніадвокат ОСОБА_2 - Шаповал Олена Вікторівна змінила доводи апеляційної скарги та просила суд зменшити покарання ОСОБА_2 на підставі ст. 294 КУпАП та КПК України в частині позбавлення права керування транспортними засобами.
ОСОБА_2 у судовому засіданні вину свою у вчиненому правопорушенні визнав, розкаявся, просив врахувати його каяття як пом'якшуючу обставину, просив не позбавляти права керування, оскільки саме керування автотранспортом є його єдиним заробітком.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи правопорушника та його адвоката, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд, окрім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Визнаючи ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та, накладаючи на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, суд першої інстанції посилався на те, що вина ОСОБА_2 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до п.1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п.1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» (із змінами та доповненнями) водій, серед іншого, зобов'язаний:
- виконувати розпорядження поліцейського, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами;
- не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Положеннями ч.1 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин, а диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП визначена адміністративна відповідальність також і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з положеннями частин 2,3 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до вимог ст. 278 КУпАП, суддя районного суду при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання, передбачені вказаною статтею, у тому числі і питання про те, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серія ААД №486935 25 січня 2024 року о 21:35 год. у с. Здорівка Фастівського району Київської області по вул. Ватутіна, водій ОСОБА_2 ,керував транспортним засобом Volkswagen Caddy, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, порушення координації рухів,) та, у порушення вимог п. 2.5 ПДР України, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом евакуації транспортного засобу.
Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП.
Вина ОСОБА_2 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджується:
протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №486935 від 25 січня 2024 року, в якому викладено обставини вчинення адміністративного правопорушення;
актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд ОСОБА_2 проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, порушення координарії рухів) за допомогою газоаналізатора «Alcotest №6810». Від проходження огляду на стан сп'яніння та від підпису відмовився.
актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 25 січяня 2024 року за яким транспортний засіб Volkswagen Caddy, д.н.з. НОМЕР_1 , затримано та поміщено на майданчик тимчасового утримання.
відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів поліцейських, які є безперервними.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не роз'яснювались права, передбачені ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України є безпідставними, оскільки протокол підписаний особою, яка його склала, у протоколі зазначено, що ОСОБА_2 роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. У протоколі ОСОБА_2 від підпису відмовився, про що стоїть відповідна відмітка.
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом, апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані, виходячи з наступного.
З доданого до справи про адміністративне правопорушення відеозапису, який також є доказом згідно ст.251 КУпАП, вбачається, що по прибуттю працівників поліції автомобіль ОСОБА_2 знаходився на проїзній частині з увімкненим двигуном, крім того в ході спілкування з працівниками поліції водій ОСОБА_2 неодноразово підтверджує факт керування, бо їхав в магазин за пивом. Натомість з відеозапису не вбачається, що ОСОБА_2 вказує, що не керував транспортним засобом. Водночас водій неодноразово підтверджував, що вживав алкогольні напої.
Отже, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_2 ні під час встановлення його особи, ні під час відмови від проходження огляду, та в подальшому під час складання протоколу, роз'яснення об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, не заперечував факту керування автомобілем і поводив себе як водій транспортного засобу. Будь-яких зауважень або заперечень на протокол та дії працівників поліції в протоколі ОСОБА_2 не зазначив. Жодних порушень з боку працівників поліції не містить і наявний у справі відеозапис.
Необгрунтованими також є і доводи скарги про те, що відеозапис події не може враховуватись судом в якості допустимого доказу, оскільки він не безперервний, зважаючи на те, що долучений до протоколу відеозапис відповідає Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 р. № 1026, має чітку і логічну послідовність подій, що мали місце, фіксує розвиток спілкування співробітників поліції із водієм, на ньому чітко зафіксовано пропозицію ОСОБА_2 пройти огляд на стан сп'яніння та відмову від огляду, тобто зафіксовано всі події, що стосуються безпосередньо складу ст. 130 КУпАП.
Також слід зазначити, що відповідно до наявного у справі відеозапису, ОСОБА_2 не зазначав про те, що він не керував транспортним засобом і в подальшому ці дії поліцейських не оскаржив.
Щодо посилань апелянта по зменшенню покарання ОСОБА_2 на підставі ст. 294 КУпАП та КПК України в частині позбавлення права керування транспортними засобами, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
В діях ОСОБА_2 наявні усі ознаки складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а його вину у вчиненому правопорушенні доведено повністю, а тому є всі підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 24 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
На підставі ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Отже, відповідно до ст. 34 КУпАП обставиною, що пом'якшує відповідальність ОСОБА_2 визнається майновий стан правопорушника, що він є інвалідом 3-ї групи, на його утриманні є мати, яка є інвалідом 2 групи та потребує постійного догляду, також на утриманні є малолітня дитина, а також суд враховує ту обставину, що ОСОБА_2 працює водієм та є єдиними заробітком.
Відповідно до ст. 35 КУпАП обставин, що обтяжують відповідальність ОСОБА_2 , судом не встановлено.
Так, адміністративне стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України.
Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії" від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення". Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки "право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності" (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року).
Європейський суд з прав людини у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. "Справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний надмірний тягар" (рішення у справі від 02 листопада 2004 року "Трегубенко проти України").
Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.
Згідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам необхідно враховувати, що КпАП (80731-10, 80732-10) не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст.33 цього Кодексє у основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.
Позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати тільки як основне про адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 121, ч. 4 ст. 122, ст. 122-2, ч. 3 ст. 123, статтями 124 і 130 КпАП (80731-10). Можливості накладати на винну особу таке стягнення як додаткове цей Кодекс не надає. Суди не вправі застосовувати його й тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. {Абзац третій пункту 28 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 18 (v0018700-08) від 19.12.2008}.
Разом з тим, у КУпАП відсутня стаття, яка б передбачала можливість призначення більш м'якого стягнення, ніж передбачено законом. Проте, діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. При розгляді даних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності суд вважає за можливе застосувати аналогію права.
Беручи до уваги наведене, з урахуванням особи винного суд, вважає за можливе призначити основне стягнення, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
При прийнятті рішення суд враховує, що ОСОБА_2 вперше притягається до адміністративної відповідальності, працевлаштований, одружений, має на утриманні матір, яка є інвалідом 2 групи та малолітню дитину.
Також, суд враховує, що дії вчинені ОСОБА_2 не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам.
Враховуючи вищевикладені обставини, особу правопорушника ОСОБА_2 , наявність пом'якшуючих відповідальність обставин та відсутність обтяжуючих обставин, суд вважає, що останньому слід призначити адміністративне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП без позбавлення права керування транспортними засобами.
Саме таке стягнення суд вважає, буде необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети - виховного впливу та запобіганню вчинення ОСОБА_2 нових правопорушень та пропорційним вчиненому адміністративному правопорушенню.
Всі інші доводи апелянта не спростовують встановлених обставин, а також того, що ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, свою вину визнав в судовому засіданні та щиро розкаявся.
З огляду на наведене, фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовані повно та об'єктивно, висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є законним і обґрунтованим.
Адміністративне стягнення, застосоване до ОСОБА_2 , відповідає положенням ст.ст. 33-36 КУпАП щодо правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення та застосоване в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які були б підставою для скасування повністю постанови суду першої інстанції, під час апеляційного перегляду справи не встановлено.
Оскільки постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22лютого 2024 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою, суд апеляційної інстанції змінює її тільки в частині призначення покарання, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 - Шаповал Олени Вікторівни задовольняє частково.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Поновити адвокату ОСОБА_2 - Шаповал Олені Вікторівні процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 року.
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 - Шаповал Олени Вікторівни задовольнити частково.
Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2024 рокув частині позбавлення права керування транспортним засобом строком на 1 рік скасувати, в іншій частині постанову Васильківського міськрайонного суду Київської областівід 22лютого2024року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя: