24 червня 2024 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 359/1815/23
номер провадження №22-ц/824/7819/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2023 року /суддя Чирка С.С./
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, -
У лютому 2023 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області від представника позивача ОСОБА_4 , що діє в інтересах ОСОБА_3 надійшла вищевказана позовна заява, у якій він просив визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 транспортний засіб марки FORD FOCUS, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на частку автомобіля марки FORD FOCUS, 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 номер кузова НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати з оплати судового збору в розмірі 1084,08 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати з оплати висновку про вартість майна в розмірі 1500,00 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна задоволено.
Ухвалено визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 транспортний засіб марки FORD FOCUS д.н.з. НОМЕР_3 номер кузова НОМЕР_2 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 право власності на частину транспортного засобу марки FORD FOCUS д.н.з. НОМЕР_3 номер кузова НОМЕР_2 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 право власності на частину транспортного засобу марки FORD FOCUS д.н.з. НОМЕР_3 номер кузова НОМЕР_2 .
Стягнути ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір в розмірі 1084,04 грн./а.с. 140-144/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, відмовивши у вимогах позову.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції помилково не застосовано строки позовної давності, оскільки шлюб між сторонами розірвано 23.10.2019 р., у межах строків позовної давності позивач не зверталась з вимогами поділу майна подружжя. Також вказував на те, що майно є неподільною річчю, водночас, судом першої інстанції не встановлювалось чи бажають сторони отримати компенсацію за предмет спору.
ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформована належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не зверталась.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 07.09.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище у подружжя - ОСОБА_6 . Дана обставина підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 07.09.2013 року, серії НОМЕР_6 зареєстрованого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 398 (а.с.45).
ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_3 та/або ОСОБА_1 розпоряджатися (в тому числі продати) належним власнику на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_7 , виданого та зареєстрованого Центром 3242 22.06.2017 року, реєстраційний номер ТЗ - НОМЕР_3 , 2014 року випуску, марки «FORD», моделі «FOCUS», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , тип ТЗ - загальний легковий хетчбек-в, колір - чорний для чого надав право зняти ТЗ з обліку, одержувати номерний знак для разових поїздок, довіреність видана строком до 27.08.2020 року, що вбачається з копії довіреності від 27.08.2017 року зареєстрована в реєстрі за № 7673 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А.(а.с.18-19).
Під час перебування сторін у шлюбі 20.03.2019 року ОСОБА_7 , надалі продавець в особі ОСОБА_3 , яка діє на підставі доручення продавця та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3243/2019/1367853, за яким продавець зобов'язується передати у власність покупцеві транспортний засіб марки FORD, модель FOCUS, 2014 року випуску, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за продавцем 22.06.2017 року підрозділом МВС ЦЕНТР 3242(а.с.95).
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки «FORD» моделі «FOCUS» 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 номер кузова НОМЕР_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 (а.с.20-21).
23.10.2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 07 вересня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 398 було розірвано (а.с.16-17).
09.02.2023 року представником власника майна ( ОСОБА_1 ) ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було направлено претензію про повернення майна, яка перебуває у чужому незаконному володінні, у якому вимагає протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії повернути транспортний засіб легковий автомобіль марки FORD, модель FOCUS, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , його законному власнику ОСОБА_1 або його уповноваженому представнику (а.с.22-23).
З висновку про вартість майна від 14.02.2023 року вбачається, що величина вартості отримана в результаті оцінки автомобіля марки Ford, модель Focus, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_2 , становить 216 815,00 грн. без ПДВ (а.с.25).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормами ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом, при цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 цієї статті визначено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Оскільки спірний автомобіль був придбаний сторонами за час перебування у шлюбі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що його належить визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та воно може бути поділене на частки між подружжя.
Частинами 2 та 3 ст. 372 Цивільного кодексу України визначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Виходячи з положень ст.ст. 69, 70 СК України, вказане майно подружжя підлягає поділу в рівних частинах, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про поділ вказаного майна між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частині кожному.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено питання компенсації, оскільки річ є неподільною, апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що суд розглядає позовні вимоги в межах звернення позивача. Позивачем вимог щодо компенсації частки не заявлялось. Не заявлялось таких клопотань і відповідачем.
Щодо заявленого клопотання, щодо застосування до спірних відносин строку позовної давності, суд першої інстанції також дійшов вірних висновків про відмову.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
До матеріалів справи при поданні позовної заяви позивачем була долучена претензія про повернення майна, яке перебуває у чужому незаконному володінні, відповідно до якої, ОСОБА_1 висунуто ОСОБА_3 вимогу про повернення протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії спірного транспортного засобу (а.с.22-23).
Із вказаного слідує, що саме з 09 лютого 2023 року позивач могла дізнатися про порушення її прав, а відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Інших доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач раніше знав про порушення його права з боку відповідача, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги в цій частині про те, що шлюб між сторонами розірвано 23.10.2019 р., у межах строків позовної давності позивач не зверталась з вимогами поділу майна подружжя, апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що відповідно до претензії, ОСОБА_1 вказує, що автомобілем володіє ОСОБА_3 , якій спірне авто передано у тимчасове користування /а.с. 22/, а тому, апеляційний суд доходить висновку, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 користувалась автомобілем, а отже, про порушення прав ОСОБА_1 могла дізнатись лише після заявленої претензії.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2023 року - залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: