справа № 758/14575/21
головуючий у суді І інстанції Скрипник О.Г.
провадження № 22-ц/824/4765/2024
головуючий суддя Мостова Г.І.
Іменем України
24 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Конюшка Дениса Борисовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, -
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Конюшко Д.Б. звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») на користь позивача пеню у розмірі 13 269 грн 82 коп., 3% річних у розмірі 8 892 грн 82 коп., втрати від інфляції у розмірі 22 100 грн;
- стягнути з ПрАТ «УПСК» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у справі № 758/8338/18 у розмірі 12 000 грн;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 17 січня 2018 року на АДРЕСА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобілів марки «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року у справі № 753/3101/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, внаслідок якого настала означена ДТП.
Вказана ДТП сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм автомобіля марки «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 .
Внаслідок цієї ДТП транспортному засобу марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , були спричинені механічні пошкодження, а його власнику завданий матеріальний збиток. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була забезпечена за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс ОСЦПВВНТЗ) №АК/2726715, виданим ПрАТ «УПСК», позивач звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування.
Однак, листом від 21 березня 2018 року позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки водій ОСОБА_2 на час настання ДТП не був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу марки «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , у зв'язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована на підставі Полісу №АК/2726715.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» про стягнення страхового відшкодування задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 100 000 грн, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 2 500 грн та судовий збір.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 25 492 грн 93 коп. та судовий збір.
Відповідно до виписки про рух коштів по картці за період з 27 вересня 2021 року до 27 вересня 2021 року ПрАТ «УПСК» здійснило виплату невиплаченої частини страхового відшкодування, витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та витрат зі сплати судового збору у розмірі 4525 грн, за період з 30 вересня 2021 року до 30 вересня 2021 року ПрАТ «УПСК» здійснило виплату у розмірі 99 000 грн.
Оскільки виплата страхового відшкодування шкоди у розмірі 100 000 грн була здійснена з простроченням, позивач вимушений звернутися до суду з вищевказаним позовом.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 рокупозов ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат про відшкодування шкоди залишено без задоволення.
Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки 21 березня 2018 року ПрАТ «УПСК» відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування, а тому право звернення до суду у позивача виникло з моменту відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме з 21 березня 2018 року.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Конюшко Д.Б. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач, не здійснивши повну виплату страхового відшкодування потерпілому в строк, встановлений законом, а відповідно своєчасно не виконавши грошове зобов'язання перед позивачем, зобов'язаний сплатити останньому штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання у вигляді пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Лише 27 та 30 вересня 2021 року позивач фактично отримав присуджені йому кошти. Тобто, починаючи з 22 березня 2021 року (дня, наступного з днем прийняття неправомірного рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування року) розпочалося прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем.
Позивач має право на стягнення з відповідача 3 % річних за період з 14 жовтня 2018 року до 26 вересня 2021 року (1078 днів) та інфляційних втрат з 01 жовтня 2018 року до 31 вересня 2021 року за прострочення виплати частини страхового відшкодування у розмірі 1 000 грн, а також позивач має право на стягнення з відповідача 3 % річних з 14 жовтня 2018 року до 29 вересня 2021 року (1082 дні) та інфляційних втрат з 01 жовтня 2018 року до 31 вересня 2021 року за прострочення виплати частини страхового відшкодування у розмірі 99 000 грн.
Грошове зобов'язання між позивачем та відповідачем припинилося остаточно лише 26 червня 2021 року, тому позивач має право стягнути з відповідача на свою користь пеню (за кожен день прострочення виконання такого зобов'язання в межах річного строку позовної давності на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), 3 % річних та інфляційних втрат в межах загальної позовної давності від дати, коли відповідач виконав грошове зобов'язання.
Не погоджуючись із апеляційною скаргою, представник ПрАТ «УПСК» - адвокат Юхименко С.Ю. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що перебіг позовної давності у цій справі слід відраховувати з дня наступного після відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме з 22 березня 2018 року, бо саме після відмови у виплаті частини страхового відшкодування у позивача виникло право звернутися до суду з вимогою про сплату ПрАТ «УПСК» страхового відшкодування в повному обсязі та нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
22 березня 2018 року строк позовної давності розпочався, а 21 березня 2019 року закінчився для вимог про стягнення пені та 21 березня 2021 року до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Апеляційна скарга подана неповноважним представником, оскільки до апеляційної скарги додано ордер, де в графі на підставі чого він виданий зазначено договір про надання правової допомоги з номером, який відповідає договору про надання юридичних послуг від 02 квітня 2018 року № 02/04/18-ЮП/П. Тобто долучений до матеріалів справи ордер не відповідає долученому до матеріалів справи договору, оскільки договір про надання юридичних послуг не можна ототожнювати з договором про надання правової допомоги.
За змістом частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла висновку про таке.
Судом установлено, що 17 січня 2018 року на АДРЕСА_1 сталася ДТП за участю автомобіля марки «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року у справі № 753/3101/18 встановлено, що вказана ДТП сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм автомобіля марки «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортному засобу марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_2 , були спричинені механічні пошкодження, а його власнику завданий матеріальний збиток.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія транспортного засобу марки Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , була забезпечена за Полісом ОСЦПВВНТЗ №АК/2726715, виданим ПрАТ «УПСК».
20 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування.
Листом від 21 березня 2018 року ПрАТ «УПСК» відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування посилаючись на те, що водій ОСОБА_2 на час настання ДТП не був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу марки «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , у зв'язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована згідно з Полісом ОСЦПВВНТЗ №АК/2726715.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» про стягнення страхового відшкодування задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 100 000 грн, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 2 500 грн та судовий збір.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 25 492 грн 93 коп. та судовий збір.
Відповідно до виписки про рух коштів по картці за період з 27 вересня 2021 року до 27 вересня 2021 року ПрАТ «УПСК» здійснило виплату невиплаченої частини страхового відшкодування, витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та витрат зі сплати судового збору у розмірі 4 525 грн, за період з 30 вересня 2021 року до 30 вересня 2021 року ПрАТ «УПСК» здійснило виплату у розмірі 99 000 грн.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно зі статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Пунктами 2, 3 частини першої статті 988 ЦК України передбачено, що страховик (страхова компанія) зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (стаття 990 ЦК України).
Порядок та умови здійснення страхового відшкодування за договорами (полісами) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів регламентуються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, у статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з пунктом 34.2 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Крім того, у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Подільським районним судом міста Києва під час розгляду справи № 758/8338/18 було встановлено, що ПрАТ «УПСК» листом від 21 березня 2018 року відмовив ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Встановивши порушення прав позивача суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за спливом позовної давності з таких підстав.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 20 березня 2018 року звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування, проте отримав 21 березня 2018 року відмову у її виплаті.
З цим позовом ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду через засоби поштового зв'язку лише 13 жовтня 2021 року.
Представник ПрАТ «УПСК» Боярська Г.П. у серпні 2022 року подала до суду заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуском позивачем строку звернення до суду з цим позовом, визначеного статтею 257 ЦК України.
Також правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у справі № 758/8338/18, з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Виходячи із змісту позовної заяви, позивач ототожнює розмір майнової шкоди із судовими витратами, зокрема його (його представника) витратами, пов'язаними із розглядом цивільної справи № 758/8338/18.
Процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Під час прийняття рішення суд, у тому числі, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому згідно з частиною першою статті 270 ЦПК України
Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати, пов'язані із розглядом справи, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Витрати, понесені позивачем в цивільній справі № 758/8338/18, є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Конюшка Дениса Борисовича залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська