справа № 753/23533/19 головуючий у суді І інстанції Лужецька О.Р.
провадження № 22-ц/824/4617/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
19 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Журби С.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила здійснити поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши:
ОСОБА_1 у власність:
- частину нежитлового приміщення загальною площею 150,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 1 250 000 грн.;
- квартиру в АДРЕСА_2 , яка складається з трьох кімнат, жилою площею 46,40 кв. м., загальною площею 98, 50 кв.м., вартістю 773 619 грн.
ОСОБА_2 у власність:
- страхове відшкодування в розмірі 628 850 грн. вартості автомобіля Subaru Outback 2.5 CVT, білого кольору, 2013 року випуску;
- земельну ділянку площею 0,1200 га, розташовану в Київській області, Броварський район (кадастровий номер земельної ділянки 3221281600:06:004:0109) вартістю 125 000 грн.;
- гараж вартістю 250 000 грн.;
- частину нежитлового приміщення загальною площею 150,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 1 250 000 грн.,
- грошові кошти на рахунках в банках.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 18 липня 2009 року по 06 грудня 2016 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року. Від шлюбу сторони мають дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей. Позивач зазначає, що згідно довідки-розрахунку заборгованості Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 07 листопада 2019 року відповідач має заборгованість перед позивачем по аліментам станом на 01 листопада 2019 року в сумі 106 209,65 грн., а тому керуючись ч.2 ст.70 СК просить суд при вирішенні спору про поділ майна відступити від засад рівності часток подружжя. Під час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_3 ; автомобіль Subaru Outback 2,5 CVT, 2013 року випуску; автомобіль Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_1 ; земельну ділянку площею 0,12 га, розташовану в Київській області, Броварський район (кадастровий номер земельної ділянки3221281600:06:004:0109); гараж; нежитлове приміщення № 437 площею 150,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 . Позивач звернулася до відповідача із наміром поділити спільно набуте майно, однак, отримала відмову.
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом та просив визнати особистою власністю ОСОБА_2 нежитлове приміщення АДРЕСА_5 та земельну ділянку площею 0,12 га, розташовану в Київській області, Броварський район (кадастровий номер земельної ділянки3221281600:06:004:0109);
- виділити у власність ОСОБА_2 частку у розмірі 70 %, а ОСОБА_1 - 30 % від загальної площі квартири АДРЕСА_3 ;
- визнати в порядку поділу спільного сумісного майна за ОСОБА_2 право власності на телевізор Sony KDL3 вартістю 4899,90 грн., телевізор Sony KDL вартістю17099,90 грн., акустику Sony вартістю 8999 грн., дрель ударну вартістю 1000 грн., лобзик вартістю 956,06 грн., ноутбук вартістю 6377 грн., принтер вартістю 3098,94 грн., роутер вартістю 1034 грн., принтер вартістю 825 грн., сейф вартістю 6487,70 грн., телевізор Samsung вартістю 5400 грн., телевізор Sony вартістю 14999 грн., профілактор Євмінова вартістю 4000 грн., високошвидкісний роутер 4898,97 грн., диван розкладний модульний, крісло, пуф вартістю 12470 грн., фотоапарат вартістю 4999,05 грн., загальною вартістю 97 553,52 грн.
- визнати в порядку поділу спільного майна за ОСОБА_1 право власності на варочну поверхню вартістю 4000 грн., гарнітур кухонний вартістю 4800 грн., диван двомісний вартістю 3971 грн., домофон вартістю 5000 грн., духову шафу вартістю 5000 грн., замок на вхідні двері вартістю 2229,10 грн., мікрохвильову піч вартістю 3500.00 грн., мийку вартістю 3762 грн., пральну машинку вартістю 7000 грн., диван шкіряний кутовий вартістю 15000 грн., холодильник вартістю 12000 грн., меблі (двуспальне ліжко, шафи-купе, шафи для одягу) вартістю 20000 грн., бойлер вартістю 5000 грн., будівельні матеріали для підлоги вартістю 7687,15 грн., автомобіль Subaru Forester, 2004 р.в. вартістю 228599,59 грн., загальною вартістю 507 548,84 грн.
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості спільного сумісного майна у сумі 409 995,32 грн.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що після розірвання шлюбу між сторонами 06 грудня 2016 року відповідач разом з дітьми проживають у мебльованій квартирі з ремонтом за адресою: АДРЕСА_2 , а позивач почав проживати окремо, але регулярно приймав участь у житті дітей, добровільно сплачував кошти на їх утримання і не має жодної заборгованості по сплаті аліментів. Більшість особистих речей позивача, всі меблі, предмети побуту та техніка, які, окрім спірної квартири, були придбані у період шлюбу, залишились у квартирі для комфортного проживання дітей. Однак, згодом частина вищевказаного майна з квартири зникла, тому позивач вважає необхідним поділити його за запропонованим варіантом із одночасним стягненням з відповідача відповідної компенсації вартості спільного сумісного майна. При цьому, спірна квартира на теперішній час має значно більшу вартість, ніж ту, про яку вказує позивач. Об'єктом купівлі-продажу були лише майнові права на квартиру, а після введення будинку в експлуатацію, проведення ремонтних робіт, підключення необхідних комунікацій та розвитку району вартість об'єкту нерухомого майна істотно зросла приблизно до 200 000 доларів США. Нежитлове приміщення АДРЕСА_5 було придбане ним після розірвання шлюбу для своїх особистих потреб, а не в інтересах колишньої сім'ї, тому не підлягає включенню до об'єктів поділу. Вказане нерухоме майно, починаючи із 03 квітня 2017 року, належить йому на праві власності на підставі правочинів, укладених після припинення шлюбних відносин з відповідачем без її згоди, відтак, є його особистою приватною власністю. Спірна земельна ділянка для ведення індивідуального садівництва, як знаходиться на території Гоголівської сільської ради Броварського району Київської області набута ним у власність у період шлюбу шляхом приватизації частки землі із державного земельного фонду на підставі розпорядження Броварської РДА Київської області № 976 від 06 червня 2011 року, отже є його особистим приватним майном та не підлягає поділу в силу вимог статті 81, 116 ЗК України та статті 57 СК України.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково.
В порядку поділу майна подружжя визнано за:
- ОСОБА_1 право приватної власності на: частину квартири АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки, розташованої у Броварському районі Київської області, загальною площею 0,1200 га, кадастровий номер - 3221281600:06:004:0109;
- ОСОБА_2 право приватної власності на: частину квартири АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки, розташованої у Броварському районі Київської області, загальною площею 0,1200 га, кадастровий номер - 3221281600:06:004:0109;
В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуально права та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з метою врегулювання спору позивач викупила у відповідача за повну вартість автомобіль Subaru Forester, 2004 р.в. вартістю 228 599,59 грн., придбаний під час шлюбу. У відповідь відповідач повинен був переоформити на позивача спірну квартиру з урахуванням інтересів дітей та того, що позивач значний період одноособово забезпечувала всі потреби дітей та з моменту розірвання шлюбу сплачувала всі послуги по утриманню спірної квартири. Однак, відповідач досягнутих домовленостей добровільно не виконав та почав здійснювати на позивача моральний та фізичний тиск. При поділі спірної квартири АДРЕСА_3 судом не враховано, що між сторонами тривають довготривалі, стійкі неприязні стосунки, непорозуміння і суперечки з приводу володіння, користування, утримання спірної квартири та інших питань. Позивач та діти зареєстровані в спірній квартирі, проживають в ній постійно. Відповідач в даній квартирі не зареєстрований. Позивач несе всі витрати по утриманню спірної квартири з моменту розірвання шлюбу самостійно. Крім того, зважаючи на те, що спірна квартира складається з трьох кімнат та те, що діти є різнополими, а сторони розлученні, неможливо буде встановити порядок користування житловими кімнатами не порушуючи чиїхось прав, в тому числі, прав неповнолітніх дітей. Оскаржуване рішення в цій частині прийнято без урахування висновку органу опіки й піклування, всупереч ст. 19 СК України, який є обов'язковим, так як такий поділ спірної квартири значно погіршує права неповнолітніх дітей щодо користування квартирою, в тому числі, дитини-інваліда. Щодо поділу нежитлового приміщення загальною площею 150,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , відповідач стверджує, що приміщення придбано за його особисті кошти після розірвання шлюбу. Однак, будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини суду не надав. При цьому, судом не враховано, що відповідач ухилявся від надання інформації щодо джерел, за які було придбано нежитлове приміщення, а судом не прийнято до уваги висновки попередніх судів та не надано оцінки доказам, наданим позивачем. За таких обставин, спірне нежитлове приміщення повинно бути визнано спільною сумісною власністю сторін, так як у власність воно набуте за кошти сторін, набуті у шлюбі. При поділі земельної ділянки суд не звернув уваги на ту обставину, що і позивач в позовній заяві і відповідач в зустрічному позові просили залишити дану земельну ділянку у власності відповідача. Автомобіль Subaru Forester, придбаний та зареєстрований за відповідачем 08 жовтня 2011 року, вартістю 228 599,59 грн. в період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю сторін. Суд не звернув увагу на те, що автомобіль 2 було придбано в період шлюбу та позивачем в результаті цієї угоди в рахунок поділу майна фактично було передано відповідачу грошову компенсацію в сумі 114 229,79 грн. в рахунок подальшого поділу нерухомого майна. Ці грошові кошти жодним чином не враховані судом в поділі майна, як і грошові кошти, що знаходилися на поточному рахунку відповідача на рахунку в банку. Про вирішення позовної вимоги щодо розподілу грошових коштів, які знаходилися у відповідача суд рішення не прийняв. Щодо автомобіля Subaru Outback 2.5 CVT, зазначений автомобіль придбано відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля № 6\18\2013 SUB від 18 червня 2013 року в період шлюбу та після розірвання шлюбу він знаходився в користуванні відповідача. Від шлюбу у позивача та відповідача є дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачем та знаходяться на її утриманні, а тому є всі підстави для застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.70 СК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, безпідставними, такими, що не відповідають дійсності, спростовуються наявними у справі доказами і рішеннями судів. Крім того, викладені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує про те, що з мотивувальної частини оскаржуваного рішення слідує, що задовольняючи позов суд першої інстанції виходив, зокрема, з наступного. Відповідно до наявного в матеріалах справи державного акту на право власності на землю серії ЯК № 175233 30 червня 2011 року ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,1200 га, розташовану в Київській області, Броварський район. Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому, тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя. До 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Враховуючи вищенаведене, спірна земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Проте, вказане не узгоджується зі змістом заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, у яких остання по-перше: не посилалась на вищевказані норми матеріального права, по-друге: не бажала настання таких правових наслідків, оскільки у порядку поділу майна подружжя просила залишити дане майно у власності колишнього чоловіка. При розгляді справи по суті було враховано відсутність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при досліджені обставин, на які посилалась ОСОБА_1 , надаючи суду довідку про заборгованість по аліментам, яка є недійсною. Судом не було надано належної оцінки доводам ОСОБА_2 щодо можливості відступлення від презумпції рівності часток через систематичне довготривале умисне невиконання ОСОБА_1 рішення Верховного Суду щодо заборони чинити перешкоди у спілкуванні батька з дітьми. Щодо вимог зустрічної позовної заяви варто наголосити на тому, що ОСОБА_1 не заперечувала, а, навпаки, під час розгляду справи у судових засіданнях неодноразово підтверджувала, що описані відповідачем речі дійсно були придбані у період шлюбу та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Більш того, в матеріалах справи є належним чином засвідчені копії доказів придбання ОСОБА_2 майна у період існування шлюбу, а, відтак, дані обставини мали бути враховані при розгляді справи. Щодо висновку суду першої інстанції про відмову в задоволені зустрічного позову в частині поділу автомобіля Subaru Forester, 2004 р.в. через відсутність в матеріалах справи доказів визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 13 грудня 2017 року недійсним або розірвання слід зазначити, що даний договір був укладений від імені ОСОБА_2 батьком ОСОБА_1 , яка в свою чергу жодних коштів на користь колишнього чоловіка не сплачувала. Відносно даних обставин триває кримінальне провадження (витяг з ЄРДР наявний в матеріалах справи). Водночас, ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження проведення розрахунків за вказаним договором, а також не підтверджено джерело походження цих коштів та належності їй цих коштів на праві особистої приватної власності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в частині позовних вимог про поділ грошових коштів на рахунках в банках - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов в частині позовних вимог про поділ грошових коштів на банківських рахунках задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує про те, що грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковувалися на розрахунковому рахунку на ім'я відповідача, є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не дав належну оцінку встановленим обставинам з урахуванням наведених норм та не правильно виходив з того, що вимога про поділ грошових коштів на рахунках в банках не доведена належними та допустимими доказами та те, що позивач не надала суду належних та достовірних доказів наявності відкритих депозитних рахунків та спільних грошових коштів на них станом на день розірвання шлюбу. Розглядаючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Враховуючи відсутність будь-якого аналізу з боку суду змісту позовної заяви, додаткових пояснень з боку позивача, відсутність жодної відповіді з боку суду на аргументи позивача та наведення мотивів з боку суду щодо свого ж рішення - позивач вважає, що оскаржуване додаткове рішення по даній справі порушує її право на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом (ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, безпідставними, такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що з 18 липня 2009 року по 06 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 розірвано.
Від шлюбу сторони мають малолітніх дітей - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із матір'ю.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 4000 грн. та 3500 грн. щомісячно відповідно на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2019 року змінено в частині стягнення аліментів, доповнено резолютивну частину рішення посиланням на те, що визначений судом розмір аліментів щорічно підлягає індексації відповідно до закону, а також змінено рішення, викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови суду.
За час перебування у шлюбі, 23 березня 2012 року сторонами придбано квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_2 від 15 лютого 2012 року, власником якої є ОСОБА_2 .
Відповідно до наявного в матеріалах справи державного акту на право власності на землю серії ЯК № 175233 30 червня 2011 року ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,1200 га, розташовану в Київській області, Броварський район (кадастровий номер земельної ділянки 3221281600:06:004:0109).
У позові ОСОБА_1 , керуючись частиною другою статті 70 СК України, просить суд при вирішенні спору про поділ майна відступити від засад рівності часток подружжя, посилаючись на наявність у ОСОБА_2 заборгованості по аліментним зобов'язанням, що підтверджується довідкою Дарницького районного відділу державної виконавчої служби від 07 листопада 2019 року.
У той же час, згідно довідки від 08 листопада 2019 року № 60113523/6, виданої Дарницьким РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві довідка-розрахунок заборгованості від 07 листопада 2019 року вважається недійсною.
Станом на 24 січня 2020 року заборгованість по аліментах боржника ОСОБА_2 відсутня.
Під час шлюбу подружжям було придбано автомобіль Subaru outback, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , належний ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 18 червня 2013 року.
У жовтні 2017 року внаслідок незаконних дій невстановленої особи даний автомобіль було викрадено, що підтверджується, витягом з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у сумі 628 850 грн. згідно договору № 3114/258/001943 добровільного страхування наземного транспортного засобу від 06 березня 2017 року.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року заяву про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2019 року залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2019 скасовано та постановлено по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» про захист прав споживача та стягнення страхового відшкодування відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року.
Нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення № 437 площею 150,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , з 03 квітня 2017 року належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, набуто на підставі правочинів, укладених ним після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 .
В матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу транспортного засобу від 13 грудня 2017 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 в особі ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 купила автомобіль Subaru Forester, 2004 р.в., номер кузова НОМЕР_5 .
Станом на день розгляду справи ОСОБА_2 не надано доказів визнання договору-продажу транспортного засобу від 13 грудня 2017 року недійсним, розірваним, а тому дане майно не є об'єктом поділу спільного сумісного майна подружжя.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру та земельну ділянку сторонами придбано в інтересах сім'ї під час шлюбу, а тому це майно необхідно визнати спільною сумісною власністю подружжя та визнати, що кожному з них на праві власності належить по його частини. Щодо вимоги ОСОБА_1 про виділення у власність ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 628 850 грн. за автомобіль Subaru Outback 2,5 CVT, 2013 року випуску суд першої інстанції виходив з того, що ця вимога є недоведеною, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає. Також є безпідставним включення позивачем до об'єктів майна спільної сумісної власності подружжя нежитлового приміщення № НОМЕР_6 площею 150,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4 . Щодо вимог про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя гаража вартістю 250 000 грн. без зазначення його кваліфікуючих ознак, адреси місцезнаходження стороною позивача не надано суду жодного доказу в розумінні ст.76-80 ЦПК України на підтвердження набуття подружжям у власність спірного гаража. Щодо вимог в частині поділу автомобіля автомобіль Subaru Forester, 2004 р.в. суд першої інстанції зазначив, що станом на день розгляду справи ОСОБА_2 не надано доказів визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 13 грудня 2017 року недійсним, розірвання, а тому дане майно не є об'єктом поділу спільного сумісного майна подружжя, а, відтак, відмовляє у задоволенні зустрічного позову в цій частині. Вимоги щодо поділу спільного сумісного майна - телевізор Sony KDL3 вартістю 4899,90 грн., телевізор Sony KDL вартістю17099,90 грн., акустика Sony вартістю 8999 грн., дрель ударна вартістю 1000 грн., лобзик вартістю 956,06 грн., ноутбук вартістю 6377 грн., принтер вартістю 3098,94 грн., роутер вартістю 1034 грн., принтер вартістю 825 грн., сейф вартістю 6487,70 грн., телевізор Samsung вартістю 5400 грн., телевізор Sony вартістю 14999 грн., профілактор Євмінова вартістю 4000 грн., високошвидкісний роутер 4898,97 грн., диван розкладний модульний, крісло, пуф вартістю 12470.00 грн., фотоапарат вартістю 4999,05 грн., варочна поверхня вартістю 4000 грн., гарнітур кухонний вартістю 4800 грн., диван двомісний вартістю 3971 грн., домофон вартістю 5000 грн., духова шафа вартістю 5000 грн., замок на вхідні двері вартістю 2229,10 грн., мікрохвильова піч вартістю 3500 грн., мийка вартістю 3762 грн., пральна машинка вартістю 7000 грн., диван шкіряний кутовий вартістю 15000 грн., холодильник вартістю 12000 грн., меблі (двуспальне ліжко, шафи-купе, шафи для одягу) вартістю 20000 грн., бойлер вартістю 5000 грн., будівельні матеріали для підлоги вартістю 7687,15 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів як існування вказаних речей, так і утримання їх протиправно відповідачем. Суду також не надано всіх належних документів для їх ідентифікації, підтвердження придбання речей за спільні кошти сторін.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання.
Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.
В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків.
При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо.
Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пунктах 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Разом з тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
При цьому, варто врахувати, що при поділі спільної сумісної власності зобов'язання між подружжям не розподіляються, а враховуються (постанова Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17 провадження № 61-25286св18).
Для правильного вирішення справи потрібно встановити весь обсяг спільного майна подружжя та з урахуванням боргів подружжя вирішити питання про поділ майна (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 205/9626/16-ц (провадження № 61-37796св18).
Згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Згідно правових висновків у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі №301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі №402/849/18, від 17 серпня 2022 року у справі №545/2396/20, у випадку встановлення судом факту відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно. Суди також виснували, вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Окрім того, слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.
Предметом спору в даній справі є: квартира АДРЕСА_3 ; страхове відшкодування в сумі 628 850 грн. за автомобіль Subaru Outback 2,5 CVT, 2013 року випуску; автомобіль Subaru Forester, д.н.з. НОМЕР_1 ; земельна ділянка площею 0,12 га, розташована в Київській області, Броварський район (кадастровий номер земельної ділянки3221281600:06:004:0109); гараж вартістю 250 000 грн., нежитлове приміщення № 437 площею 150,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_4 вартістю 1 250 000 грн. та телевізор Sony KDL3 вартістю 4899,90 грн., телевізор Sony KDL вартістю17099,90 грн., акустика Sony вартістю 8999 грн., дрель ударна вартістю 1000 грн., лобзик вартістю 956,06 грн., ноутбук вартістю 6377 грн., принтер вартістю 3098,94 грн., роутер вартістю 1034 грн., принтер вартістю 825 грн., сейф вартістю 6487,70 грн., телевізор Samsung вартістю 5400 грн., телевізор Sony вартістю 14999 грн., профілактор Євмінова вартістю 4000 грн., високошвидкісний роутер 4898,97 грн., диван розкладний модульний, крісло, пуф вартістю 12470 грн., фотоапарат вартістю 4999,05 грн., варочна поверхня вартістю 4000 грн., гарнітур кухонний вартістю 4800 грн., диван двомісний вартістю 3971 грн., домофон вартістю 5000 грн., духова шафа вартістю 5000 грн., замок на вхідні двері вартістю 2229,10 грн., мікрохвильова піч вартістю 3500 грн., мийка вартістю 3762 грн., пральна машинка вартістю 7000 грн., диван шкіряний кутовий вартістю 15000 грн., холодильник вартістю 12000 грн., меблі (двуспальне ліжко, шафи-купе, шафи для одягу) вартістю 20000 грн., бойлер вартістю 5000 грн., будівельні матеріали для підлоги вартістю 7687,15 грн.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що квартира АДРЕСА_3 придбана у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, а, відтак, спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між подружжям, а їх частки є рівними, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
Також судом вірно встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,1200 га, розташована в Київській області, Броварський район (кадастровий номер земельної ділянки 3221281600:06:004:0109), набута у власність ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право власності на землю серії ЯК № 175233 30 червня 2011 року є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та також підлягає поділу між подружжям.
Вимоги щодо страхового відшкодування в сумі 628 850 грн. за автомобіль Subaru Outback 2,5 CVT, 2013 року випуску не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що під час шлюбу подружжям було придбано автомобіль Subaru outback, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , належний ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2013 року. У жовтні 2017 року внаслідок незаконних дій невстановленої особи даний автомобіль було викрадено, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у сумі 628 850 грн. згідно договору № 3114/258/001943 добровільного страхування наземного транспортного засобу від 06 березня 2017 року. Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2019 скасовано та постановлено по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» про захист прав споживача та стягнення страхового відшкодування відмовлено. Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року без змін.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога ОСОБА_1 про виділення у власність ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 628 850 грн. за автомобіль Subaru Outback 2,5 CVT, 2013 року випуску, є безпідставною, оскільки зазначені кошти не були отримані жодним з подружжя, відсутні як на момент подання позову, так і на момент розгляду справи.
Також суд першої інстанції вірно встановив, що у ході розгляду справи, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження набуття подружжям у власність гаража вартістю 250 000 грн. без зазначення його кваліфікуючих ознак, адреси місцезнаходження.
Є безпідставним включення позивачем до об'єктів майна спільної сумісної власності подружжя нежитлового приміщення № НОМЕР_6 площею 150,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки, як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що вказане нерухоме майно з 03 квітня 2017 року належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, набуто на підставі правочинів, укладених ним після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 . Доказів придбання вказаного майна за спільні кошти подружжя остання суду не надала.
Таким чином, доводи скаржника в цій частині є безпідставними та спростовуються матеріалами справи і встановленими судом обставинами.
Вимоги в частині поділу автомобіля Subaru Forester, 2004 р.в. також не підлягають до задоволення, оскільки в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу транспортного засобу від 13 грудня 2017 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 в особі ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 купила автомобіль Subaru Forester, 2004 р.в., номер кузова НОМЕР_5 . Доказів визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу від 13 грудня 2017 року недійсним, розірваним, матеріали справи не містять, а тому дане майно не є об'єктом поділу спільного сумісного майна подружжя.
Вимоги щодо поділу спільного майна, а саме - телевізор Sony KDL3 вартістю 4899,90 грн., телевізор Sony KDL вартістю17099,90 грн., акустика Sony вартістю 8999 грн., дрель ударна вартістю 1000 грн., лобзик вартістю 956,06 грн., ноутбук вартістю 6377 грн., принтер вартістю 3098,94 грн., роутер вартістю 1034 грн., принтер вартістю 825 грн., сейф вартістю 6487,70 грн., телевізор Samsung вартістю 5400 грн., телевізор Sony вартістю 14999 грн., профілактор Євмінова вартістю 4000.00 грн., високошвидкісний роутер 4898,97 грн., диван розкладний модульний, крісло, пуф вартістю 12470 грн., фотоапарат вартістю 4999,05 грн., варочна поверхня вартістю 4000 грн., гарнітур кухонний вартістю 4800 грн., диван двомісний вартістю 3971 грн., домофон вартістю 5000 грн., духова шафа вартістю 5000 грн., замок на вхідні двері вартістю 2229,10 грн., мікрохвильова піч вартістю 3500 грн., мийка вартістю 3762 грн., пральна машинка вартістю 7000 грн., диван шкіряний кутовий вартістю 15000 грн., холодильник вартістю 12000 грн., меблі (двуспальне ліжко, шафи-купе, шафи для одягу) вартістю 20000 грн., бойлер вартістю 5000 грн., будівельні матеріали для підлоги вартістю 7687,15 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції матеріали справи не містять належних та допустимих доказів існування вказаних речей, фактичного перебування їх у відповідача чи позивача на момент вирішення справи та їх вартості на момент поділу.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та не спростовують висновків суду.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції по суті відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовані, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Щодо додаткового рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року, апеляційний суд виходить з наступного.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша статті 270 ЦПК України).
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина друга, третя статті 270 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в частині позовних вимог про поділ грошових коштів на рахунках в банках, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала суду належних та достовірних доказів наявності відкритих депозитних рахунків та спільних грошових коштів на них станом на день розірвання шлюбу.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції в цій частині з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 неодноразово зверталась до суду з клопотання про витребування доказів, а саме витребування від банківських установ відомостей щодо наявності та руху коштів на відкритих у цих установах рахунках відповідача ОСОБА_2 .
Клопотання позивача було задоволено частково та зобов'язано відповідача надати інформацію про відкриті рахунки у період перебування у шлюбі з позивачем.
На виконання вимог протокольної ухвали суду першої інстанції відповідачем було надано інформацію про рух коштів на банківських рахунках, відкритих в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Щодо інших банківських установ відповідачем інформацію не надано, зокрема, і не надано інформацію про відкриті рахунки в АТ КБ «Приватбанк» у період перебування у шлюбі з позивачем, про які заявлено позивачем у клопотанні.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У зв'язку з необґрунтованою відмовою суду першої інстанції в задоволенні клопотання про витребування в АТ КБ «Приватбанк» інформації щодо наявних на рахунках відповідача грошових коштів на момент розірвання шлюбу, ухвалою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року витребувано в АТ « КБ «ПриватБанк» інформацію про залишок грошових коштів на всіх банківських рахунках ОСОБА_2 , відкритих в АТ «КБ «ПриватБанк» станом на 16 грудня 2016 року.
На виконання ухвали суду АТ «КБ «ПриватБанк» було надано запитувану інформацію, з якої вбачається, що залишок грошових коштів на банківських рахунках ОСОБА_2 станом на 16 грудня 2016 року: картка № НОМЕР_7 ( НОМЕР_8 ), договір SAMDN50000067749613, залишок становить 826,89 грн.
Грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковуються на розрахунковому рахунку, є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу (наведене узгоджується з висновками щодо застосування норм права, викладеними в постанові Верхового Суду від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404/15-ц).
Таким чином, в порядку поділу майна подружжя підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 413,45 грн.
Вирішуючи вимоги позивача про поділ спільного майна подружжя, а саме про поділ грошових коштів на рахунках, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування додаткового рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2023 рокузадовольнити частково.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року скасувати та прийняти постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в частині позовних вимог про поділ грошових коштів на рахунках задовольнити.
В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_9 , на користь ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_10 , грошові кошти у розмірі 413 (чотириста тринадцять) гривень 45 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення виготовлене 24 червня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Журба С.О.
Яворський М.А.