Справа № 760/11527/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4326/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
19 червня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року,
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року, ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 1 ст. 301-1 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 26 липня 2024 року включно без визначення розміру застави.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав, що прокурором дотримано вимог ч. 3 ст. 199 КПК України та доведено, що існують обставини, які свідчать про те, що ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від суду та ризик незаконного впливу на потерпілого, які зазначені в попередніх ухвалах суду, якими щодо обвинуваченого було продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часу минулого засідання фактично не зменшилися та/або не зникли, а тому наявні підстави для задоволення клопотання прокурора та продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою без визначення розміру застави на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, що також унеможливлює застосування до обвинуваченого домашнього арешту, оскільки не забезпечить запобігання встановлених ризиків.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого вказано на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, оскільки ризики щодо переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на потерпілого на цей час відсутні та недоведені стороною обвинувачення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку та не виникає лише за відсутності постійного місця проживання, а зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою. Вказав, що будь-яких підстав переховуватися ОСОБА_6 не мав, оскільки раніше не судимий, на момент затримання працював приватним підприємцем, мав місце реєстрації в м. Києві, не перебуває під наркологічним наглядом, з початку 24.02.2022 року дійсно постійно змінював своє місце проживання, але на нього не покладався обов'язок повідомляти будь-кого, в тому числі і орган досудового розслідування, про зміну місця проживання та перебування, не змінював зовнішності, користувався документами на власне ім'я, використовував свій телефон та не вживав будь-яких заходів, спрямованих на переховування. Також зазначив, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, на час затримання проживав разом з матір'ю та вітчимом в м. Харків. Ризик впливу на потерпілого також є безпідставним та ґрунтується лише на припущеннях, оскільки знаючи про проведення досудового розслідування, обвинувачений не вчиняв та не мав наміру вчиняти жодних дій щодо нього, а доказів іншого стороною обвинувачення не надано. Вважає, що покладення на обвинуваченого обов'язку носити електронний засіб контролю, заборони цілодобово покидати житло та заборони спілкуватися з потерпілим, знівелює як ризик переховування від суду, так і ризик впливу на потерпілого. На думку захисника, стороною обвинувачення не доведено, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не може запобігти нібито наявним ризикам, враховуючи тяжкість покарання, особу обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, наявність у нього роботи, місця проживання та реєстрації. Крім того вказав, що під час повітряних тривог обвинувачений залишається в приміщенні слідчого ізолятора та не переміщається в укриття та бомбосховище, які в слідчому ізоляторі відсутні, що негативно відображається на ОСОБА_6 , в якого погіршився сон та самопочуття, а під час тривог він відчуває паніку внаслідок розуміння небезпеки та неможливості самостійно подбати про своє життя та здоров'я, що за вказаних умов розцінюється як катування, оскільки умови тримання під вартою завдають йому душевних страждань. Відтак, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово за адресою: АДРЕСА_1 із покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України та наданням ОСОБА_6 дозволу на перебування в бомбосховищі чи іншому укритті на час оголошення повітряної тривоги у місцевості за місцем фактичного проживання.
Захисник ОСОБА_7 та прокурор до суду апеляційної інстанції не з'явились, були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, заяв про розгляд провадження за участі сторін до суду не надходило, що, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України не перешкоджає розгляду провадження.
Вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які зазначені в попередніх ухвалах суду, якими щодо обвинуваченого було продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часу минулого засідання фактично не зменшилися та не зникли. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні особливо тяжких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Наведене указує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальних правопорушень дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на потерпілого, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, аотже потерпілий безпосередньо судом не допитаний, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Посилання в апеляційній скарзі захисника на дані, які характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що обвинувачений раніше не судимий, на момент затримання працював приватним підприємцем, має місце реєстрації в м. Києві, не перебуває під наркологічним наглядом, має міцні соціальні зв'язки, оскільки проживав разом з матір'ю та вітчимом в м. Харків, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то на думку колегії суддів у цьому питанні, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин, а враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, передбачені ч. 2 ст. 156, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 1 ст. 301-1 КК України, із застосуванням насильства, рішення суду першої інстанції про не визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави є обґрунтованим в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Доводи захисника про те, що під час повітряних тривог обвинувачений залишається в приміщенні слідчого ізолятора та не переміщається в укриття та бомбосховище, що завдає йому душевних страждань, колегія суддів вважає такими, що не підлягають розгляду в межах заявленої апеляційної скарги, адже питання безпеки осіб, які тримаються під вартою не належить до повноважень суду будь-якої інстанції, а підлягає відповідному нормативному регулюванню шляхом прийняття законів, постанов, що є прерогативою законодавчої гілки влади. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя. Разом з цим, відсутність укриттів та бомбосховищ на території ДУ «Київського слідчого ізолятора» не може бути безумовною підставою для обрання обвинуваченому іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року щодо ОСОБА_6 у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4