справа № 760/12308/22 Головуючий у 1 інстанції: Митрофанова А.О.
провадження №22-ц/824/9012/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
11 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,
при секретарі: Курченко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Костинчука Павла Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Первинна профспілкова організація працівників авіакомпанії «Украерорух», Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України», Служба безпеки України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення винагороди за вислугу років, відшкодування моральної шкоди, -
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати з моменту видання наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 04.10.2021 № 1062/о «Про зниження винагороди за вислугу років за вересень 2021 року» в частині, яка стосується ОСОБА_1 ;
- стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 невиплачений йому заробіток у формі винагороди за вислугу років за вересень 2021 року у розмірі 20 689,61 грн;
- визнати незаконним та скасувати з моменту видання наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 22.10.2021 № 1155/о «Про звільнення»;
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Авіакомпанії «Украерорух» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України;
- стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення ОСОБА_1 22.10.2021 року по день ухвалення судом рішення по суті спору у цій судовій справі, включаючи період з 23.10.2021 по 08.09.2022 (включно) у розмірі 793 608,72 грн та за період від 09.09.2022 по день ухвалення судом рішення по суті спору у цій судовій справ в розмірі, який буде встановлений на день ухвалення судом рішення по суті спору у цій судовій справі;
- стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 24.10.2014 року його призначено на посаду директора авіакомпанії «Украерорух».
Наказом ДП «Украерорух» «Про проведення перевірки окремих питань фінансово - господарської діяльності Авіакомпанії «Украерорух» від 05.06.2015 року № 193 позивача відсторонено від виконання обов'язків на період проведення перевірки. Вказаний наказ рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07.07.2015 року у справі № 359/5181/15-ц, яке набрало законної сили, скасовано, а відсторонення позивача визнано незаконним.
В подальшому, до позивача застосовувались дисциплінарні стягнення у вигляді догани та наказом від 14.08.2015 року позивача звільнено із займаної посади.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 06.09.2015 року у справі №760/16962/15-ц, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.05.2017 року, вказані вище накази про оголошення позивачу догани та про звільнення визнано незаконними, а позивача поновлено на роботі. Фактично позивач приступив до виконання своїх посадових обов'язків 12.06.2017 року.
На підставі постанови Апеляційного суду Київської області від 20.12.2017 року у справі № 359/5230/17 на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 251 863,84 грн.
В подальшому, в грудні 2017 року посаду позивача було включено до переліку посад, що потребують допуску до державної таємниці, у зв'язку з чим позивач пройшов перевірку Служби безпеки України та отримав допуск до державної таємниці. Водночас, як стверджує позивач, йому не було повідомлено чи довірено жодної державної таємниці, він жодного разу не був ознайомлений з відомостями, що становлять державну таємницю, а в січні 2019 року вказаний допуск скасовано, у зв'язку з тим, що влітку 2018 року під час відпустки він виїхав за кордон без попереднього письмового повідомлення.
Наказом від 23.04.2019 року позивача вдруге звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу закону про працю України, у зв'язку зі скасуванням його допуску до державної таємниці під час тимчасової непрацездатності та без погодження з професійною спілкою.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.10.2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.01.2020 року та постановою Верховного Суду від 11.05.2021 року, у справі №359/3935/19, наказ від 23.04.2019 року визнано незаконним, а позивача поновлено на посаді. Вказане рішення відповідачем виконано добровільно 02.10.2019 року та в цей же день винесено наказ
№1045/о про звільнення позивача у зв'язку з неявкою на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі пункту 5 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 30.08.2021 року у справі
№760/30608/19 наказ про звільнення позивача від 02.10.2019 року визнано незаконним, позивача поновлено на посаді та стягнуто на користь останнього середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 576 809,66 грн. Наказом від 31.08.2021 року № 920/о позивача на виконання вказаного судового рішення поновлено на посаді, а постановою Київського апеляційного суду від 07.07.2022 року у цій же справі на користь позивача стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу від 11.09.2020 року до 30.08.2021 року в сумі 589 809,16 грн.
Наказом від 04.10.2021 №1062/о «Про зниження винагороди за вислугу років за вересень 2021 року» позивачу зменшено розмір винагороди за вислугу років через, як вважає останній, нібито невиконання ним своїх посадових обов'язків, покладених на нього, як на працівника згідно з положенням про Авіакомпанію (далі - наказ № 1).
На переконання позивача наказ № 1 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що, як стверджує позивач, він не допускав виробничих чи дисциплінарних порушень, за період часу від 31.08.2021 до 04.10.2021 до дисциплінарної відповідальності не притягувався, навпаки, з першого дня роботи після поновлення на посаді від 31.08.2021 почав вживати усіх необхідних та невідкладних заходів для налагодження роботи Авіакомпанії, вказуючи у своїй позовній заяві на подання в.о. директора ДП «Украерорух» низки заяв з метою виконання окремого доручення останнього про проведення аналізу ринку Європейського регіону щодо наявності у держав (провайдерів АНО) власних авіакомпаній для проведення льотних перевірок наземних засобів ЗНС; держав, що використовують послуги з проведення льотних перевірок наземних засобів ЗНС із залученням сторонніх авіакомпаній (закупівля послуг «outsourcing») в строк до 13.09.2021 та з метою виконання окремого доручення в частині проведення аналізу можливості залучення сторонніх авіакомпаній для проведення льотних перевірок наземних засобів ЗНС Украероруху в строк до 13.09.2021.
Позивач стверджував, що він, як директор Авіакомпанії, не мав можливості самостійно вирішувати виробничі питання Авіакомпанії, оскільки керівник відповідача, як вважає позивач, навмисно не видавав позивачу довіреність, у зв'язку з чим позивач не міг підписувати документи, що стосуються виробничої діяльності Авіакомпанії, але несе відповідальність за її роботу. Тобто, як вважає позивач, до дня винесення наказу №1 він належним чином виконував свої посадові обов'язки директора Авіакомпанії, вболівав за розвиток Авіакомпанії та максимально намагався вирішувати проблемні питання в її роботі, незважаючи на перешкоджання цьому з боку керівника відповідача.
Позивач наголошував, що відповідач, приймаючи наказ №1, не довів ні наявності факту дисциплінарного проступку з боку позивача, ні вини позивача, ні правомірності застосування ним до позивача дисциплінарного стягнення.
Крім того, позивач вказував і на те, що відповідач не виконав передбачений законодавством обов'язок та не зажадав від позивача перед винесенням оскаржуваного наказу № 1 письмових пояснень щодо можливих порушень позивачем трудової дисципліни.
Також, у позовній заяві позивач вказував і на те, що від 07.02.2018 по теперішній час позивач безперервно є членом профспілки - Первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії «Украерорух», до якої відповідач не звертався щодо отримання згоди на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі наказу №1, як і не звертався до неї щодо погодження звільнення позивача.
Позивач зазначав, що третя особа 1 увійшла до складу третьої особи 2 зі статусом первинної профспілкової організації та з правом набуття статусу юридичної особи підставі рішення Пленуму Центральної Ради Федерації профспілок від 14-15 лютого 2018 року. Тобто, як стверджує позивач у своїй позовній заяві, з цього моменту на діяльність третьої особи 1 поширюється дія статуту Федерації профспілок.
Про факт того, що позивач був та є членом профспілки та членом її виробного органу відповідачу було відомо.
У позовній заяві наголошено на тому, що надання відповідачем наказу №1 для ознайомлення голові Первинної профспілки вже після його підписання не може вважатись погодженням наказу №1 щодо винагороди, оскільки в такому разі профспілка вже не мала можливості впливати на винесення чи невинесення відповідачем цього наказу.
На переконання позивача, вказані вище факти свідчать про протиправність та незаконність наказу №1, що є підставою для його скасування та стягненням на його користь винагороди за вислугу років за вересень 2021 року у розмірі 20 689,61 грн.
Також позивач вказує, що 22.10.2021 року він працював на своєму робочому місці і наприкінці робочого дня близько о 16 годині 30 хвилин до нього підійшли працівники відповідача та повідомили його про те, що відповідачем отримано лист Служби безпеки України про не переоформлення Службою безпеки України допуску до державної таємниці. Вручено попередження про наступне вивільнення позивача від 22.10.2021, в якому, в тому числі, зазначено, що у зв'язку з відсутністю у позивача допуску до державної таємниці, йому запропоновано перелік вакантних посад по підприємству. Тобто, позивача попереджено про те, що його може бути переведено на іншу посаду, не пов'язану з державною таємницею, або звільнено.
Водночас, позивач у позовній заяві вказує, що він, відмовившись від підпису про ознайомлення з вказаним попередженням, взяв його примірник та повідомив працівникам відповідача про необхідність надання йому часу з метою ознайомлення із запропонованими посадами, проте, о 16 годині 43 хвилини 22.10.2021 після зазначених вище подій, працівники відповідача знов увійшли до його кабінету та повідомили його про звільнення з посади на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України й показали вже підписаний наказ №1155/о від 22.10.2021 (далі - наказ № 2).
Позивач вважає наказ №2 протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав того, що у 2021 році позивач не мав чинного допуску до державної таємниці та у нього не мало місця закінчення терміну дії допуску до неї, йому не відомо причин, з яких Служба безпеки України відмовила відповідачу у переоформленні цього допуску.
Крім того, позивач наголошує на тому, що допуск до державної таємниці йому було скасовано ще 04.01.2019, проте, незважаючи на це, позивача на підставі судових рішень було двічі поновлено на посаді, яка передбачає наявність такого допуску.
На думку позивача, відповідач не здійснив дій, передбачених статтею 22 Закону України «Про державну таємницю», спрямованих на отримання від Служби безпеки України для позивача, як поновленого на роботі директора Авіакомпанії, необхідного для роботи допуску до державної таємниці.
Стосовно вручення позивачу попередження про вивільнення від 22.10.2021 разом з переліком запропонованих вакантних посад на 21 аркуші, а через 13 хвилин після початку ознайомлення з цим переліком - ознайомлення з наказом про звільнення, позивач вказує, що такі дії відповідача та наказ № 2 є незаконними, оскільки вони не відповідають положенням трудовому законодавству та грубо порушують його права на працю.
Більш того, позивач послався й на відсутність згоди профспілки на його звільнення, що, на переконання позивача, також свідчить про протиправність його звільнення та протиправність оскаржуваного наказу №2.
Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач вказує й на обов'язковість стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди, яку він оцінює у 10 000 грн., та яка, на його думку, полягає у моральних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зав'язків та вимагає від позивача додаткових зусиль в організації свого життя.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі адвоката Костинчука П.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначає, що мотивація суду першої інстанції полягала в наступному:
- Позивач стверджував, що він у відповідача працював якісно та без порушень, що підтверджується створеними ним в процесі роботи у відповідача документами, які є в наявності лише у відповідача.
- Відповідач безпідставно не надав такі документи на адвокатські запити представника позивача.
- Суд першої інстанції протокольною ухвалою безпідставно, без будь-якого мотивування відмовив позивачу у витребуванні таких документів від відповідача.
- Суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні його позову через те, що він не надав зазначені документи суду, а обов'язок довести свої позовні вимоги є обов'язком позивача.
- При цьому судом першої інстанції не було наведено у своєму рішенні того, яким саме чином позивач мав надати суду «у тому числі й службові записки на ім'я в.о. директора відповідача ОСОБА_2 », яких у позивача не могло бути, оскільки такі документи є конфіденційними та належать відповідачу. Можливо, суд першої інстанції мав на увазі, що позивач повинен був вкрасти такі документи у відповідача для того, щоб потім надати їх суду, замість того, щоб отримувати їх в передбаченому законодавством порядку. Але таке можливе припущення суду першої інстанції очевидно не відповідає положенням чинного законодавства України.
- Лише з того, що позивач не зміг надати суду першої інстанції документів на підтвердження вчинення позивачем дій, направлених на виконання окремого доручення в.о. директора Відповідача (яких у позивача не було і не могло бути, і які суд відмовився витребовувати від відповідача) суд першої інстанції дійшов висновку про нібито неналежне виконання позивачем покладених на нього виробничих завдань і функцій та про нібито порушення позивачем вимог Положення № 2.2.-06-92. Очевидно, що і такий висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на положеннях ЦПК України.
- Розмірковування суду першої інстанції про те, що розглядувана справа є цивільною, а не адміністративною є безпідставними, оскільки позивач ніколи не стверджував, що його позовна заява повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
- Суд першої інстанції зазначив у своєму Рішенні, що законодавство не вимагає обов'язку власника збільшувати, зменшувати розміри винагород, які виплачуються конкретним працівникам, повноважень повністю або частково позбавляти конкретного працівника цієї винагороди обов'язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено колективним договором. Проте, суд першої інстанції при цьому протиправно не взяв до уваги, що інше як раз колективним договором і передбачено. А саме: пунктом 7.2. Положення щодо винагороди (яке є частиною колективного договору) передбачено, що у разі, якщо працівник є членом профспілки, то наказ щодо позбавлення чи часткове зменшення його винагороди підлягає погодженню з профспілкою, членом якої він є. А Наказ 1 з Первинною профспілкою, членом якої є позивач, відповідачем протиправно не погоджувався.
Аналізуючи питання погодження чи непогодження профспілкою Наказу 1 суд першої інстанції дійшов у своєму Рішенні висновку про те, що не встановлено наявності належного мотивування незгоди профспілки з прийнятим Відповідачем Наказом №1.
При цьому суд першої інстанції протиправно проігнорував те, що відповідач взагалі не звертався до Первинної профспілки, членом якої є позивач, щодо погодження чи непогодження Первинної профспілкою Наказу 1. Щодо цієї обставини в Рішенні суду першої інстанції взагалі нічого не зазначено, хоча саме такою протиправною бездіяльністю відповідача позивач обґрунтовує свої позовні вимоги стосовно незаконності Наказу 1.
Також вважає, що суд дійшов безпідставного та помилкового висновку про те, що питання погодження чи непогодження Наказу 1 мало розглядатися не Первинною профспілкою (членом якої був позивач і до якої відповідач з зазначеного приводу протиправно не звертався), а Федерацією профспілок, яка є іншою, ніж Первинна профспілка, незалежною юридичною особою.
Суд протиправно проігнорував те, що відповідач офіційно не звертався до Федерації профспілок щодо погодження чи непогодження Наказу 1. При цьому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Федерацією профспілок розглядалося питання погодження чи непогодження Наказу 1. Насправді ж таке питання Федерацією профспілок не розглядалося, оскільки до неї не надходило звернення відповідача з цього приводу (ні оригіналу, ні копії такого звернення немає в матеріалах справи). Зазначене підтверджується наданим Федерацією профспілок поясненнями та показаннями допитаного як свідка Президента Федерації профспілок ОСОБА_3 .
Позовна вимога щодо протиправної Наказу 2 про звільнення позивача була обґрунтована позивачем тим, що попередження про вивільнення було вручено позивачу працівниками відповідача 22.10.2021 р. близько 16.30 год. Ознайомлення з ним та з додатком до нього - переліком запропонованих відповідачем вакантних посад на 21 арк. позивач розпочав 22.10.2021 р. близько 16.30 год., а вже 22.10.2021 р. о 16.43 год., тобто через 13 хвилин після початку ознайомлення позивача з переліком запропонованих вакантних посад на 21 арк., працівники відповідача ознайомили позивача з Наказом 2 про його звільнення, навіть не поцікавившись думкою позивача щодо запропонованих йому вакантних посад.
Проте, з такою позицією позивача суд першої інстанції не погодився.
Позивач стверджує, що висновки суду першої інстанції є помилковими з огляду на таке.
Навіть якби законодавством України не встановлювався строк для ознайомлення працівника з попередженням про вивільнення та з переліком вакантних на підприємстві посад, то навіть в такому випадку строк в 13 хвилин для аналізу переліку вакантних на підприємстві посад був би явно не розумним та явно недостатнім для обрання працівником якоїсь посади.
Проте, насправді такий строк встановлений частиною 1 статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Тому Рішення суду першої інстанції в розглядуваній частині не відповідає ще й частині 1 статті 49-2 КЗпП України.
При цьому судом першої інстанції протиправно не було взято до уваги, що навіть після спливу розумного, на думку суду першої інстанції, строку на ознайомлення з переліком вакантних посад на 21 арк. в 13 хвилин відповідач взагалі не поцікавився тим, яке ж саме рішення було прийнято позивачем щодо наданих йому відповідачем вакантних посад. Відповідачем позивача було звільнено Наказом 2 без запитування його думки щодо запропонованих позивачу вакантних посад на 21 арк. через 13 хв. після надання позивачу цього переліку вакантних посад.
Судом першої інстанції протиправно було проігноровано рішення профспілкового комітету Первинної профспілки від 25.07.2023 р. №126, яким було відмовлено у наданні згоди на розірвання відповідачем трудового договору з позивачем. В рішенні суду відсутній будь-який аналіз цього рішення та мотивів його прийняття профспілковим комітетом Первинної профспілки.
У відзиві на апеляційну скаргу директор Державного підприємства обслуговування повітряного руху України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Вказує, що апеляційна скарга обґрунтовується тим, що позивачу нібито безпідставно знижено винагороду за вислугу років за вересень 2021 року згідно з наказом Украероруху від 04.10.2021 року № 1062/о та зазначено, що позивач нібито не допускав жодних виробничих чи дисциплінарних порушень, за період часу від 31.08.2021 року до 04.10.2021 року.
Проте, дане твердження не відповідає дійсності та досліджено судом першої інстанції у повному обсязі, оскільки відповідно до акту від 10.09.2021 року № 1-29/75/21 встановлено факт відсутності на робочому місці та не виконання посадових обов'язків директором авіакомпанії «Украерорух» ОСОБА_1 10.09.2021 року від 15-43 год. і до кінця робочого дня.
Факт - подія, що відбулася в дійсності, певним чином зафіксована і істинність якої може бути перевірена чи не викликає сумніву.
Актом від 13.09.2021 року №1-29/76/21 засвідчено факт відмови від ознайомлення з актом про встановлення факту відсутності на роботі від 10.09.2021 № 1-29/75/21.
Актом від 23.09.2021 року № 1-29/79/21 засвідчено факт відсутності на робочому місці більше трьох годин (о 13-02 год. покинув територію підприємства) директора авіакомпанії «Украерорух» ОСОБА_1 . Пояснення щодо причин відсутності на робочому місці і підтвердження виконання своїх посадових обов'язків не надав. Актом від 24.09.2021 року № 1-29/80/21 засвідчено факт відмови ОСОБА_1 від ознайомлення з актом про встановлення факту відсутності на роботі від 23.09.2021 № 1-29/79/21.
Також судом першої інстанції правомірно встановлено під час допиту ОСОБА_1 в якості свідка, що позивачем не спростовано жодними належними та допустимими доказами твердження відповідача про залишення ним території підприємства 10.09.2021 і 22.09.2021 року та відсутності на робочому місці без поважних причин. Натомість, позивач вказав, що не пам'ятає, в які саме дні він був відсутній на робочому місці, але рід його діяльності не передбачає постійного перебування саме на робочому місці. Водночас, слід констатувати, що і в даному випадку позивач не вчинив жодних активних дій, направлених на спростування інформації, викладеної у актах від 10.09.2021 року та від 23.09.2021 року про встановлення фактів відсутності на роботі.
Крім того, у зв'язку з невиконанням посадових обов'язків, передбачених Положенням «Про авіакомпанію «Украерорух» від 29.01.2021 №2.2.3-04-27, що призвело до невчасного здійснення льотної перевірки обладнання радіомаячної системи посадки, встановленої на аеродромі «Київ» (Жуляни), а також невиконання договорів зі здійснення льотних перевірок в інших регіонах та з метою запобігання невиконання посадовими особами авіакомпанії «Украерорух» своїх посадових обов'язків, керівництвом Украероруху було прийняте рішення щодо позбавлення винагороди за вислугу років директора авіакомпанії «Украерорух» та заступника директора з управління підтримання льотної придатності та технічного обслуговування повітряних суден авіакомпанії «Украерорух».
Щодо погодження оскаржуваного наказу з профспілкою то відповідачем було надано копію зазначеного наказу президенту Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації радіонавігації і зв'язку України» (Третя особа 2, скорочено ВП ФПАРРіЗУ) з аркушем погодження. В аркуші погодження президент ВП «ФПАРРіЗУ» зазначив: категорично заперечую, тому що провина вказаних фахівців не доведена.
Також зазначає, що судом першої інстанції надано аргументоване спростування запереченням президента ВП «ФПАРРіЗУ», а саме: «Вказана незгода профспілки, на переконання суду, не містить достатньої аргументації, посилань на правове обґрунтування незаконності зменшення розміру винагороди за вислугу років за вересень 2021 року, або посилань на неврахування власником фактичних обставин, за яких зменшення розміру цієї винагороди е порушенням законних прав позивача. Також, у вказаному листі не міститься будь-яких даних щодо фактичних обставин зменшення розміру винагороди за вислугу років, його ділових і професійних якостей.
Тобто, самою по собі незгоди профспілки з рішенням роботодавця про зменшення розміру винагороди за вислугу років у зв'язку з неналежним виконанням або невиконанням виробничих функцій працівником, недостатньо для визнання наказу №1 таким, що не погоджений з профспілкою, а тому не міг бути реалізованим.»
Крім того, відповідно до положень Колективного договору між адміністрацією Украероруху та профспілками, а саме розділу 12 «Обов'язки профспілок», визначено, що профспілки зобов'язуються сприяти адміністрації підприємства в реалізації даного договору, сприяти забезпеченню безпеки обслуговування повітряного руху, сприяти зміцненню трудової та виробничої дисципліни та сприяти підвищенню якості та продуктивності праці, виконанню працівниками посадових інструкцій та діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку. Проте, всупереч даних зобов'язань, профспілка не виконує покладені на неї обов'язки та заперечує погодження оскаржуваного наказу від 04.10.2021 №1062/о.
Також суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання доведеними обставин нав'язаних позивачем щодо намагання пов'язати факт позбавлення його винагороди за вислугу років зі ст.147 КЗпП України та видати факт позбавлення винагороди як додатковий вид дисциплінарного стягнення.
Вважає, що позовні вимоги позивача про визнання незаконним і скасування з моменту видання наказу Украероруху від 04.10.2021 року №1062/о «Про зниження винагороди за вислугу років за вересень 2021 року» в частині, яка стосується ОСОБА_1 та стягнення з Украероруху на користь ОСОБА_1 невиплаченого йому заробітку у формі винагороди за вислугу років за вересень 2021 року у розмірі 20 689,61 грн є безпідставними та необгрунтованими, скільки факт відсутності позивача на робочому місці було встановлено та належним чином зафіксовано відповідачем, а наведені позивачем аргументи в апеляційній скарзі не відповідають дійсності.
До таких же висновків дійшов суд першої інстанції, а саме: «суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати наказ № 1 незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, як вже було зазначено судом, позивачем не доведено, а судом не встановлено належного виконання останнім своїх посадових обов'язків, тобто, виробничих завдань і функцій, покладених на позивача, як на директора авіакомпанії, як і не встановлено наявності належного мотивування незгоди профспілки з прийнятим відповідачем наказом №1, відповідно, позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню».
Крім того, вимога роботодавця про наявність у директора авіакомпанії «Украерорух» певного статусу, який надав би йому можливості виконання покладеного трудового обов'язку, в даному випадку - оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, має оцінюватися нарівні з вимогами про освіту, кваліфікацію та наявність певних дозволів, наприклад посвідчення водія певної категорії, а відтак не може вважатися проявом дискримінації по відношенню до працівника.
Розпорядженням Центрального управління Служби безпеки України (далі - СБУ) від 13.03.2018 року №52/д директору авіакомпанії «Украерорух» ОСОБА_1 надано допуск до державної таємниці.
22.01.2019 року відповідачем отримано лист Служби безпеки України від 04.01.2019 року №26/2/1-336 про те, що розпорядженням Центрального управління СБУ від 04.01.2019 року №9д директору авіакомпанії Украерорух ОСОБА_1 скасовано допуск до державної таємниці у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 обов'язків щодо збереження державної таємниці.
Відповідач при поновленні на роботі позивача на підставі рішенця Солом'янського районного суду м. Києва від 30.08.2021 року у справі №760/30608/19, зважаючи на факт відсутності у позивача допуску до державної таємниці на момент поновлення та, як наслідок, зважаючи на те, що станом на дату поновлення позивач не відповідав кваліфікаційним вимогам до даної посади, відповідач вручив позивачу попередження про наступне вивільнення від 31.08.2021 року №1-24.2/6279/21 разом з переліком вакантних посад по підприємству в цілому на 21 арк. Позивач ознайомився з даним попередженням 31.08.2021 року, що засвідчив своїм особистим підписом, а тому посилання адвоката в апеляційній скарзі на те, що позивачу дали 13 хвилин на ознайомлення з переліком вакантних посад не відповідає дійсності, та не відповідає дійсним обставинам справи, які позивач намагається приховати та ввести в оману суд.
Позивач наполягав на тому, що він є членом виборного органу Первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії «Украерорух» Третя особа 1.
Дане твердження не відповідає дійсності та доказам наданим самим же позивачем.
- лист ППО ПАКУ від 01.02.2019 вих. 21 численність ППО ПАКУ складає 24 особи, Позивач член профспілкового комітету.
- лист ППО ПАКУ від 08.12.2020 вих. 57 численність ППО ПАКУ складає 24 особи, Позивач член профспілкового комітету.
- лист ППО ПАКУ від 15.03.2021 вих. 61 численність ППО ПАКУ складає 24 особи, Позивач член профспілкового комітету.
- лист ППО ПАКУ від 26.05.2021 вих. 62 численність ППО ПАКУ складає 12 осіб, Позивач відсутній в даному переліку як член профспілки та як член профспілкового комітету.
- лист ППО ПАКУ від 17.09.2021 вих. 66 численність ППО ПАКУ складає 10 осіб, Позивач відсутній в даному переліку як член профспілкового комітету.
- лист ППО ПАКУ від 21.09.2021 вих. 67 голова ППО ПАКУ стверджує що позивач є членом профспілкового комітету, хоча підтвердження даного факту не надає.
Відповідач звертає особливу увагу суду на пункт 6.7 Статуту ВП «ФПАРРіЗУ», відповідно до якого роботою первинної організації Профспілки в період між зборами керують виборні профспілкові органи:
- при кількості членів більше 14 чоловік - обирається профспілковий комітет;
- при кількості членів до 15 чоловік - обирається уповноважений.
Таким чином, при кількості членів до 15 чоловік у третьої особи 1 мав би бути обраний уповноважений. Проте, жодних належних і допустимих доказів щодо такого обрання, переобрання позивач не надав, а третя особа 1 у своєму листі від 17.09.2021 року (вих. 66) чомусь зазначає членів профспілкового комітету, де відсутній позивач.
У зв'язку з вищевикладеним, погодження на звільнення позивача не запитувалось, оскільки члени профспілкового комітету не правомочні і їх рішення не мали жодного юридичного значення, і тим більше не потрібна згода третьої особи 2, оскільки позивач не є членом профспілкового комітету, як того вимагає ст.43 КЗпП України. Крім того, виникають сумніви у правомочності рішення №126 профспілкового комітету щодо ненадання згоди на звільнення позивача членами комітету, які не є працівниками Украероруху.
Так суд першої інстанції цілком правомірно надав оцінку рішенню №126 профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії «Украерорух» від 25.07.2023 року щодо ненадання згоди на звільнення позивача, в якому зазначено, що третя особа 1 заперечує проти звільнення позивача з посади директора авіакомпанії «Украерорух». Суд зауважував, що фактично вказане рішення зводиться до надання відповідних письмових пояснень на позовну заяву та на відзив на позовну заяву, подані сторонами в межах розгляду даної цивільної справи. Варто наголосити, що це рішення ґрунтується виключно на твердженнях щодо членства позивача в профспілці та жодним чином не містить обґрунтування щодо фактичних обставин та підстав звільнення позивача, як наприклад, відсутності у нього допуску до державної таємниці, який є обов'язковим для перебування на посаді директора авіакомпанії «Украерорух».
Крім того, Верховний Суд у постанові від 29.09.2023 року по справі №359/6440/21 (де відповідачем також є Украерорух), наголошує на тому, що оскільки зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття З ЦК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо добре аргументованим, підтвердженим переконливими доказами, доведеним фактами».
Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на фактичні обставини й правове обґрунтування незаконності звільнення працівника, на неврахування власником певних обставин й гарантій, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні вірно визначив, що рішення профспілки про ненадання згоди на звільнення позивача не містять жодного правового обґрунтування щодо фактичних обставин та підстав звільнення, а зводяться лише до тверджень про те, що позивач є членом виборного органу та хотів працювати в Украерорусі.
Звернувшись з вимогою про стягнення моральної шкоди, позивач вказував, що моральна шкода полягає в тому, що він змушений відновлювати нормальні життєві зв'язки, пов'язані з втратою роботи, що призвело до моральних страждань, погіршення стану здоров'я, тощо. Однак, позивачем не було надано жодного доказу щодо підтвердження своїх вимог з даного питання.
Відповідач вважає відсутнмиі правові підстави стягнення з відповідача судових витрат у розмірі, зазначеному у попередньому розрахунку, оскільки дані витрати є документально не підтвердженими.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фактично вказане рішення зводиться до надання відповідних письмових пояснень на позовну заяву та на відзив на позовну заяву, подані сторонами в межах розгляду даної цивільної справи.
Суд зазначав, що рішення ґрунтується виключно на твердженнях щодо членства позивача в профспілці та жодним чином не обґрунтовується відмовою допуску у позивача до державної таємниці, який є обов'язковим для перебування на посаді директора авіакомпанії «Украерорух».
Також вказував, що відсутні правові підстави вважати наказ № 2 незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, відповідно, позовні вимоги в цій частині є також необґрунтованими та такими, що не підлягали до задоволення.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що та вбачається з матеріалів справи, що наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Про виконання рішення суду» від 31.08.2021 року №920/о скасовано наказ з особового складу Украероруху від 02.10.2019 року №1045/о «З особового складу» поновлено ОСОБА_1 на посаді директора авіакомпанії «Украерорух» Украероруху від 03.10.2019 року без права доступу до секретних робіт та документів, що становлять державну таємницю. Підставою для видання вказаного наказу стало рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30.08.2021 року у справі № 760/30608/21.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії акту про встановлення факту відсутності на роботі від 10.09.2021 року №1-29/75/21, затвердженого адміністративним директором ОСОБА_4 10.09.2021 року, встановлено, що ОСОБА_1 - директор авіакомпанії «Украероруху» 10.09.2021 року в 15:43 покинув територію підприємства через контрольовану зону РСП «Київцентраеро» і до кінця робочого дня не виконував свої посадові обов'язки, з вказаним актом, як вбачається з копії акту про відмову від ознайомлення з актом про встановлення факту відсутності на роботі ОСОБА_1 від 13.09.2021 року № 1-29/76/21, затвердженого адміністративним директором ОСОБА_4 13.09.2021 року, ОСОБА_1 надано на ознайомлення акт від 10.09.2021 року, проте, останній від ознайомлення відмовився.
Згідно з актом про встановлення факту відсутності на роботі від 23.09.2021 року
№1-29/79/21, затвердженого т.в.о. адміністративного директора ОСОБА_5 . 23.09.2021 року ОСОБА_1 22.09.2021 року був відсутній на робочому місці більше трьох годин (о 13 годині 02 хвилини покинув територію підприємства через контрольовану зону РСП «Київцентраеро», пояснення щодо факту відсутності і підтвердження виконання своїх посадових обов'язків не надав, від ознайомлення з вказаним актом відмовився, про що складено відповідний акт від 24.09.2021 року №1-29/80/21.
Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Про зниження винагороди за вислугу років за вересень 2021 року» від 04.10.2021 року №1062/о відповідно до Положення про порядок визначення і виплати винагороди за вислугу років у системі цивільної авіації України працівникам Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Додаток 9 до Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками) ОСОБА_1 - директору авіакомпанії зменшено розмір винагороди за вислугу років за невиконання посадових обов'язків, покладених на працівника згідно з положенням про авіакомпанію «Украерорух» на 100%.
Актом від 05.10.2021 року №1-29/82/21, затвердженого т.в.о. адміністративного директора ОСОБА_6 05.10.2021 року, засвідчено надання ОСОБА_1 на ознайомлення під особистий підпис наказ Украероруху від 04.10.2021 року № 1062/о «Про зниження винагороди за вислугу років за вересень 2021 року», також засвідчено факт ознайомлення останнього зі змістом наказу та відмови від його підписання.
Судом також встановлено, що 31.08.2021 року, тобто в день видання наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді на виконання судового рішення, останній ознайомився з попередженням про наступне вивільнення від 31.08.2021 року №1-24.2/6279/21, яким ОСОБА_1 попереджено про можливе переведення на іншу посаду, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено, у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці Службою безпеки України (лист від 04.01.2019 року №26/2/1-336ДСК) та надано перелік вакантних посад по підприємству, запропоновано розглянути ці посади та надати відповідну заяву до відділу кадрового забезпечення управління персоналу до 30.09.2021 року, проінформовано, що при відсутності посад, які б відповідали кваліфікаційному рівню позивача, чи у випадку його відмови від переведення на вакантну посаду або ненадання відповідної заяви на переведення трудовий договір з ним буде розірвано на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Як вбачається з копії попередження про наступне вивільнення від 22.10.2021 року
№1-24.2/9888/21 ОСОБА_1 попереджено про можливе переведення на іншу посаду, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено, у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці Службою безпеки України (лист від 18.10.2021 року №26/2/1-6075 дск/п) та надано перелік вакантних посад по підприємству, запропоновано розглянути ці посади та надати відповідну заяву до відділу кадрового забезпечення управління персоналу, проінформовано, що при відсутності посад, які б відповідали кваліфікаційному рівню позивача. Чи у випадку його відмови від переведення на вакантну посаду або ненадання відповідної заяви на переведення трудовий договір з ним буде розірвано на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до копії акту про відмову від підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення від 22.10.2021 року №1-24/9888/21, затвердженого адміністративним директором ОСОБА_7 22.10.2021 року, від 22.10.2021 року №1-29/87/21, 22.10.2021 року о 16 годині 30 хвилин в кабінеті 239 адмінбудівлі Украероруху начальник відділу внутрішньої та економічної безпеки ОСОБА_8 надав директору авіакомпанії «Украерорух» ОСОБА_1 на ознайомлення під особистий підпис попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 22.10.2021 № 1-24.2/9888/21 та перелік вакантних посад по підприємству на 21 аркуші. ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з вказаним попередження відмовився, факт надання останньому цього попередження з переліком вакантних посад по підприємству з погодження ОСОБА_1 зафіксовано на аудіо та відео запис.
Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Про звільнення» від 22.10.2021 року №1155/о ОСОБА_1 , директора авіакомпанії «Украерорух», звільнено з роботи 22.10.2021 року, у зв'язку з відмовою у наданні допуску до державної таємниці, пункт 2 статті 40 Кодексу законів про працю України на підставі листа Служби безпеки України від 18.20.2021 року №26/2/1-6705 дск/п, попередження про наступне вивільнення від 22.10.2021 року №1-24.2/9888/21, статті 26 Закону України «Про державну таємницю», акту про відмову від ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення та вакантними посадами від 22.10.2021 року №1-29/87/21.
Вважаючи, накази №1 та №2 протиправними, незаконними та такими, що підлягають скасуванню, а також такими, що заподіяли позивачу моральну шкоду, останній звернувся до суду з цією позовною заявою.
За ч.1, 3 статті 97 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Аналогічні положення викладені у статті 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР.
Згідно змісту статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР.у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Суд зазначав, що законодавство не вимагає обов'язку власника щодо реалізації своїх повноважень збільшувати, зменшувати розміри винагород, які виплачуються конкретним працівникам, повноважень повністю або частково позбавляти конкретного працівника цієї винагороди обов'язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено колективним договором.
Відповідно до пункту 3 ч.1 статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 № 1045-XIV виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації разом з роботодавцем вирішує питання оплати праці працівників підприємства, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат.
Отже, всі питання щодо виплати, зменшення або позбавлення винагороди (в даному випадку за вислугу років) працівників підприємства вирішують самостійно, шляхом розробки відповідного Положення. Таке Положення є складовою частиною діючої системи оплати праці на підприємстві і, як правило, затверджується як додаток до колективного договору. При цьому, як і колективний договір, зазначене Положення має бути узгоджене з профспілковим або іншим, уповноваженим на представництво трудовим колективом, органом, а за його відсутності - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом.
Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 Положення про порядок визначення і виплати винагороди за вислугу років у системі цивільної авіації України працівникам Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (додаток 9 до Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками (зі змінами та доповненнями)(пункт 5.17) (далі - Положення). Винагорода за вислугу років у системі цивільної авіації (далі - ЦА) - це щомісячна додаткова грошова сума, яка виплачується працівникам Підприємства за підсумками їх роботи за місяць з фонду оплати праці. Розмір винагороди, що призначається згідно з Положенням, залежить від стажу роботи працівника у системі ЦА і від результатів його праці.
Згідно підпунктів 7.1 та 7.2. пункту 7 вказаного Положення директору Підприємства і директорам РСП (структурних підрозділів) надається право позбавляти працівників за виробничі або дисциплінарні порушення винагороди за вислугу років повністю або частково. Позбавлення (часткове зменшення) винагороди за вислугу років працівникам Підприємства оформлюється наказом директора (директора регіонального структурного підрозділу). У разі, якщо працівник є членом профспілки, такий наказ підлягає погодженню з профспілкою, членом якої він є.
За загальним правилом винагорода належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто, пов'язана з виконанням виробничих завдань і функцій.
Суд зазначав, що згідно зі статтею 151 КЗпП протягом строку дисциплінарного стягнення до працівника не застосовуються заходи заохочення.
Статтею 143 КЗпП встановлено, що відповідні заходи заохочення визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку або встановлюються у колективному договорі, іншому локальному нормативному акті роботодавця.
Отже, зазначене не стосується інших заохочувальних та компенсаційних заходів, передбачених системою оплати праці, оскільки, як вже було зазначено судом, відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» винагорода за вислугу років пов'язана з виконанням виробничих завдань і функцій.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним наказом №1 позивачу зменшено розмір винагороди за вислугу років за невиконання посадових обов'язків, покладених на працівника згідно з положенням про авіакомпанію «Украерорух» на 100%.
За пунктом 2.4. Положення про авіакомпанію «Украерорух» від 29.12.2018 року № 2.2.-06-92 авіакомпанію очолює директор авіакомпанії (далі - Положення № 2.2.-06-92).
У пункті 5.1 Положення № 2.2.-06-92 зазначено, що управління авіакомпанії здійсню директор авіакомпанії, який безпосередньо підпорядковується заступнику директора з адміністративно-господарських питань Украероруху. Вчинення правочинів директором авіакомпанії здійснюється на підставі виданої директором Украероруху довіреності на вчинення відповідних дій без права передоручення.
Пунктом 5.8 Положення № 2.2.-06-92 визначені посадові обов'язки директора авіакомпанії.
Відповідальність за неякісне і/або несвоєчасне виконання покладених на авіакомпанію цим Положенням завдань та функцій несе директор авіакомпанії (пункт 7.1 Положення № 2.2.-06-92).
У пункті 7.4 цього Положення визначено, що директор авіакомпанії несе персональну відповідальність у тому числі за несвоєчасне виконання та/або невиконання доручень директора підприємства, заступника директора Украероруху з адміністративно-господарських питань.
Суд також наголошував, що з вказаним Положенням №2.2.-06-92 позивач ознайомився особисто під підпис 29.12.2018 року.
Зі змісту наказу №1 вбачається, що він виданий відповідачем саме з причин невиконання посадових обов'язків, покладених на працівника згідно з Положенням про авіакомпанію «Украерорух», тобто, у зв'язку з неналежним виконанням виробничих завдань і функцій, а не у зв'язку з притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності.
Позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу №1, посилається на неможливість виконання окремого доручення в.о. директора ОСОБА_9 від 01.09.2021 року щодо проведення аналізу ринку Європейського регіону щодо наявності у держав (провайдерів АНО) власних авіакомпаній для проведення льотних перевірок наземних засобів ЗНС; держав, що використовують послуги з проведення льотних перевірок наземних засобів ЗНС із залученням сторонніх авіакомпаній (закупівля послуг «outsourcing») в строк до 13.09.2021 та з метою виконання окремого доручення в частині проведення аналізу можливості залучення сторонніх авіакомпаній для проведення льотних перевірок наземних засобів ЗНС Украероруху в строк до 13.09.2021, у зв'язку з навмисною, на його думку, невидачею йому довіреності, що позбавляє його можливості підписувати документи, які стосуються виробничої діяльності Авіакомпанії.
За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, позивач має довести обставини, на які він посилається при обґрунтуванні заявлених позовних вимог, а не перекладати такий обов'язок на відповідача, зокрема, позивач мав надати суду в ході розгляду даної цивільної справи усі наявні в нього документи, у тому числі й службові записки на ім'я в.о. директора відповідача ОСОБА_2 , які б підтверджували доводи, викладені в позовній заяві.
Проте, замість цього, позивач стверджує, що в нього відсутні такі докази, але вони є наявності у відповідача.
З цього приводу, суд вірно вважав за необхідне зазначити, що в даному випадку спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не адміністративного, а тому, як вже було зазначено, в даному випадку обов'язок доказування покладено саме на позивача, а не на відповідача, як те передбачено адміністративним судочинством.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено вчинення активних дій з боку позивача, направлених на виконання окремого доручення в.о. директора відповідача, що, своєю чергою, свідчить про неналежне виконання виробничих завдань і функцій, покладених на позивача та дозволяє дійти висновку про порушення останнім вимог Положення № 2.2.-06-92, що не є дисциплінарним стягненням у розумінні вимоги чинного трудового законодавства, як помилково вважає позивач.
Також, суд вірно вважав за доцільне зазначити, що позивачем не спростовано жодними належними та допустимими доказами тверджень відповідача про залишення ним території підприємства 10.09.2021 року та 22.09.2021 року та відсутності на робочому місці без поважних причин. Натомість, позивач вказав, що не пам'ятає, в які саме дні він був відсутній на робочому місці, але рід його діяльності не передбачає постійного перебування саме на робочому місці.
При цьому, позивач стверджує про порушення відповідачем вимог трудового законодавства та не відібрання останнім від нього письмових пояснень з вказаних вище питань.
Проте, суд наголошував, що чинним законодавством позивача не було обмежено у наданні таких письмових пояснень самостійно або шляхом надіслання їх засобами зв'язку (поштовою кореспонденцією, електронною поштою). Водночас, слід констатувати, що і в даному випадку позивач не вчинив жодних активних дій, направлених на спростування інформації, викладеної у актах від 10.09.2021 року та від 23.09.2021 року про встановлення фактів відсутності на роботі.
Також, суд погодився з позивачем, що він дійсно є членом профспілки, та не прийняв твердження відповідача щодо відсутності такого факту, з покликанням виключно на лист третьої особи 2 від 26.05.2021 за вих. 62, в якому відсутні дані про позивача, з огляду на те, що відповідач самостійно зазначає у відзиві на позовну заяву та додає до нього відповідні докази, що його уповноваженою особою надавався лист погодження до проекту наказу № 1, в якому директор третьої особи 2 особисто зазначив про свою категоричну незгоду, у зв'язку з недоведеністю провини.
Вказана незгода профспілки, на вірне переконання суду, не містить достатньої аргументації, посилань на правове обґрунтування незаконності зменшення розміру винагороди за вислугу років за вересень 2021 року, або посилань на неврахування власником фактичних обставин, за яких зменшення розміру цієї винагороди є порушенням законних прав позивача. Також, у вказаному листі не міститься будь-яких даних щодо фактичних обставин зменшення розміру винагороди за вислугу років, його ділових і професійних якостей.
Таким чином, самою по собі незгоди профспілки з рішенням роботодавця про зменшення розміру винагороди за вислугу років у зв'язку з неналежним виконанням або невиконанням виробничих функцій працівником, недостатньо для визнання наказу №1 таким, що не погоджений з профспілкою, а тому він не міг бути реалізованим.
Допитаний у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 у якості свідка надав суду показання аналогічні тим, що були ним викладені у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву, та підтримані його представником під час розгляду справи по суті.
Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 - директор третьої особи 2, надав суду показання, аналогічні тим, що були викладені в письмових поясненнях третьої особи 2 та ще раз підтвердив, що не надавав згоди на зменшення розміру винагороди за вислугу років позивачу за вересень 2021 року.
З урахуванням встановлених обставин справи, досліджених судом письмових доказів, пояснень сторін, показань свідків, суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав вважати наказ №1 незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено належного виконання останнім своїх посадових обов'язків, тобто, виробничих завдань і функцій, покладених на позивача, як на директора авіакомпанії, як і не встановлено наявності належного мотивування незгоди профспілки з прийнятим відповідачем наказом № 1, відповідно, позовні вимоги в цій частині були необґрунтованими та такими, що не підлягали до задоволення.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення на користь позивача невиплаченої винагороди за вислугу років за вересень 2021 року, то суд вірно зазначав, що, оскільки вони є похідними від первісних позовних вимог, які судом визнані необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, то такі позовні вимоги теж не підлягали до задоволення.
Стосовно позовних вимог про визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу №2, поновлення на роботі на посаді директора Авіакомпанії «Украерорух», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд вірно виходив з того, що пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Суд першої інстанції вірно вважав, що відмова у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці працівнику, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, унеможливлює перебування такого працівника на відповідній посаді та виконання ним своїх трудових функцій.
Такі обставини, які унеможливлюють продовження трудових відносин, а саме: відмова чи скасування допуску до державної таємниці, за своєю суттю не залежать ані від волі роботодавця, ані від волі працівника, проте законодавець покладає на роботодавця обов'язок вжити передбачених законом заходів для працевлаштування працівника.
Так, частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Суд зазначав, що суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України врегульовані Законом України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 року № 3855-XII (далі - Закон № 3855-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3855-XII допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону № 3855-XII спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.
За статтею 20 Закону України №3855-ХІІ державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов'язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Частиною другої статті 26 Закону № 3855-XII передбачено, що скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України в разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Пунктом 1 частини другої статті 23 Закону №3855-XII визначено, що у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.
Так, судом встановлено та не спростовано сторонами у справі, що посада, яку обіймав позивач, була включена до переліку посад, що потребує допуску до державної таємниці.
З рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 у справі №640/13887/19, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2020, вбачається, що розпорядженням Центрального управління Служби безпеки України від 13.03.2018 року №52д «Про надання допуску до державної таємниці» ОСОБА_1 , директору авіакомпанії «Украерорух», надано допуск до державної таємниці за формою 3. На підставі вказаного розпорядження державним підприємством обслуговування повітряного руху України видано наказ від 23.03.2018 року №8ДСК, яким від 23.03.2018 року ОСОБА_1 , директору авіакомпанії «Украерорух» державного підприємства обслуговування повітряного руху України надано доступ до інформації із грифом секретності «таємно».
В подальшому, розпорядженням Центрального управління Служби безпеки України від 04.01.2019 №9д скасовано допуск до державної таємниці за формою 3 ОСОБА_1 , директору авіакомпанії «Украерорух».
Вказане розпорядження було оскаржено ОСОБА_1 в судовому порядку, проте, у задоволенні позовних вимог було відмовлено (рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 року у справі № 640/13887/19, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2020 року).
Як вже зазначалось судом, та вбачається з матеріалів даної цивільної справи наказом відповідача від 31.08.2021 року №920/о позивача поновлено на посаду директора авіакомпанії «Украерорух» з 03.10.2019 року без права доступу до секретних робіт та документів, що становлять державну таємницю.
Суд наголошував, що вказаний наказ був виданий відповідачем саме на виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30.08.2021 року у справі №760/30608/19, яке в частині поновлення позивача на посаді було допущено до негайного виконання.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
За ч.1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Наведене в сукупності свідчить, що відповідач, видаючи наказ від 31.08.2021 року
№920/о про поновлення позивача на посаді директора авіакомпанії «Украерорух», виконував рішення суду в частині, що підлягала негайному виконанню, відповідно, в даному випадку, на переконання суду, наявність або відсутність допуску позивача до державної таємниці не вимагалась.
Проте, суд наголошував, що поновлення особи на посаді, яка потребує допуску до державної таємниці, з метою виконання судового рішення суду про поновлення на роботі, не свідчить про виконання вимог законодавства щодо надання такій особі допуску до державної таємниці або відсутності підстав для його отримання.
Таким чином, виходячи з обставин даної цивільної справи, суд дійшов вірного висновку про наступне.
Призначення на посаду директора авіакомпанії «Украерорух» станом на 31.08.2021 передбачала обов'язкову умову наявності у позивача допуску до державної таємниці, наданого у відповідності до вимог Закону України «Про державну таємницю».
Виконання судового рішення в частині негайного поновлення особи на посаді, як такої, що була незаконно звільнена, не виключає обов'язковість наявності у такої особи допуску до державної таємниці, наданого у порядку встановленому законом.
Так, позивача було поновлено на посаді директора авіакомпанії «Аерорух» без права доступу до секретних робіт та документів, що становлять державну таємницю, тобто, без допуску до державної таємниці, який, відповідно до законодавства, надається Службою безпеки України.
У зв'язку з відсутністю такого допуску та його скасування Службою безпеки України попередньо наданого позивачу допуску до державної таємниці, відповідачем в день видання наказу про поновлення на посаді (31.08.2021 року), також було надано для ознайомлення попередження про наступне вивільнення від 31.08.2021 року №1-24.2/6279/21, до якого додано перелік вакантних посад по підприємству, які не потребують допуску до державної таємниці. З вказаним попередженням позивач був ознайомлений 31.08.2021 року, про що свідчить його особистий підпис.
Зі службової записки від 09.03.2023 року №15-01/9/23 за підписом в.о. начальника режимно-секретного сектору відповідача вбачається, що цим сектором було підготовлено лист, адресований Службі безпеки України від 09.09.2021 №129 дск про розгляд питання оформлення ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, лист має гриф обмеження доступу «для службового користування» та отримано відповідь Служби безпеки України від 18.10.2021 року №26/2/1-6705дск/п про відмову у наданні допуску до державної таємниці ОСОБА_1 . У зв'язку з тим, що зазначені листи мають гриф обмеження доступу «Для службового користування», вони знищені 25.02.2022 року у зв'язку з настанням воєнного стану в державі.
Ці обставини також підтверджені у письмових поясненнях Служби безпеки України.
Судом встановлено та не спростовано позивачем, що станом на 22.10.2021 року позивачу було відмовлено у наданні допуску до державної таємниці, що, враховуючи вимоги чинного законодавства, виключало можливість його перебування на посаді директора авіакомпанії «Украерорух».
Разом з тим, як зазначено вище, у попередженні про наступне вивільнення від 22.10.2021 року № 1-24.2/9888/21 ОСОБА_1 попереджено про можливе переведення на іншу посаду, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено, у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці Службою безпеки України (лист від 18.10.2021 року
№ 26/2/1-6075 дск/п) та надано перелік вакантних посад по підприємству, запропоновано розглянути ці посади та надати відповідну заяву до відділу кадрового забезпечення управління персоналу, проінформовано, що при відсутності посад, які б відповідали кваліфікаційному рівню позивача, чи у випадку його відмови від переведення на вакантну посаду або ненадання відповідної заяви на переведення трудовий договір з ним буде розірвано на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Згідно копії акту про відмову від підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення від 22.10.2021 року №1-24/9888/21, затвердженого адміністративним директором ОСОБА_7 22.10.2021 року, від 22.10.2021 року №1-29/87/21, 22.10.2021 року о 16 годині 30 хвилин в кабінеті 239 адмінбудівлі Украероруху начальник відділу внутрішньої та економічної безпеки ОСОБА_8 надав директору авіакомпанії «Украерорух» ОСОБА_1 , на ознайомлення під особистий підпис попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 22.10.2021 року №1-24.2/9888/21 та перелік вакантних посад по підприємству на 21 аркуші. ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з вказаним попередження відмовився, факт надання останньому цього попередження з переліком вакантних посад по підприємству з погодження ОСОБА_1 зафіксовано на аудіо та відео запис.
Оглянувши в судовому засіданні вказаний відеозапис, суд погодився з твердженнями позивача, проти яких не заперечував і представник відповідача у судовому засіданні, щодо того, що позивачу було надано для ознайомлення зазначене вище попередження разом з переліком вакантних посад по підприємству, але позивач від підпису про ознайомлення з ним відмовився, проте, не відмовився від його отримання. Тобто, позивач отримав, як попередження про наступне вивільнення, так і перелік вакантних посад по підприємству, які не передбачають допуску до державної таємниці. Також, з вказаного відеозапису вбачається, що з наказом №2 (про звільнення) позивач був ознайомлений в цей же день (22.10.2021) приблизно через 15 хвилин після вручення попередження про вивільнення разом з переліком вакантних посад по підприємству.
Доводи позивача про відмову у підписі про ознайомлення зводились виключно до того, що йому не вистачило часу для ознайомлення з усім переліком вакантних посад, що були йому запропоновані.
Проте, з такою позицією позивача суд вірно не погодився, з огляду на те, що законодавець не встановлює взагалі конкретні строки, достатні для ознайомлення з такими переліками посад.
Більш того, судом вірно наголошено на тому, що перелік вакантних посад по підприємству, наданий позивачу 31.08.2021 року майже ідентичний переліку вакантних посад по підприємству, який був йому наданий 22.10.2021 року, а тому, на переконання суду, твердження позивача щодо порушення його права в цій частині є безпідставними та такими, що не можуть бути покладені в основу рішення суду в даній цивільній справі.
Стосовно відсутності згоди профспілки на звільнення позивача із займаної посади директора авіакомпанії, то судом першої інстанції вірно зазначено, що в даному випадку відмова Служби безпеки України у наданні позивачу допуску до державної таємниці, наявність якого є обов'язковою умовою для перебування на посаді директора авіакомпанії «Украерорух», унеможливлює продовження трудових відносин з позивачем та, за своєю суттю, не залежить ні від волі відповідача, ні від волі позивача чи профспілки.
Так як позивач не виявив бажання щодо переведення на будь-яку іншу вакантну посаду по підприємству, яка б відповідала його кваліфікаційному рівню та не вимагала допуску до державної таємниці, то суд вірно вважав, що наказ №2 є правомірним та таким, що не підлягав скасуванню.
Стосовно прийнятого рішення №126 профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії «Украерорух» від 25.07.2023, в якому зазначено, що третя особа 1 заперечує проти звільнення позивача з посади директора авіакомпанії «Украерорух», то суд вірно вважав, що фактично вказане рішення зводиться до надання відповідних письмових пояснень на позовну заяву та на відзив на позовну заяву, подані сторонами в межах розгляду даної цивільної справи.
На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно зазначав, що це рішення ґрунтується виключно на твердженнях щодо членства позивача в профспілці та жодним чином не обґрунтовується відмовою допуску у позивача до державної таємниці, який є обов'язковим для перебування на посаді директора авіакомпанії «Украерорух».
Допитаний у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 у якості свідка надав суду показання аналогічні тим, що були ним викладені у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву, та підтримані його представником під час розгляду справи по суті.
З урахуванням встановлених обставин справи, досліджених судом письмових доказів, пояснень сторін, показань свідків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав вважати наказ №2 незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, відповідно, позовні вимоги в цій частині теж є необґрунтованими та такими, що не підлягали до задоволення.
Стосовно позовних вимог в частині поновлення на посаді, стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування заподіяної моральної шкоди, то суд вказав, що, оскільки вони є похідними від первісних позовних вимог, які судом визнані необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, то такі позовні вимоги теж до задоволення не підлягали.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Костинчука Павла Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 24 червня 2024 року.
Головуючий:
Судді: