Рішення від 24.06.2024 по справі 922/1577/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1577/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Казанова Віктора Вікторовича, місто Київ,

до Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради, місто Харків,

простягнення коштів -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець Казанов Віктор Вікторович, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради, про стягнення грошових коштів у розмірі 349 050,41 грн, а саме: 302 284,60 грн основної заборгованості, 2 708,00 грн 3% річних, 2 119,62 грн інфляційних втрат, 26 799,81 грн пені. Також, до стягнення заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Підставою позову визначено договір № 25 від 28 липня 2023 року.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08 травня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Фізичної особи-підприємця Казанова Віктора Вікторовича без руху. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13 травня 2024 року прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Казанова Віктора Вікторовича до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1577/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано: відзив (вх. № 13772 від 28 травня 2024 року та вх. № 13878 від 29 травня 2024 року), прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 червня 2024 року. Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався, хоча відзив на позов направлений йому в електронний кабінет системи «Електронний Суд», що підтверджується квитанцією № 1115993 від 28.05.2024 року (а.с. 134).

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, 28 липня 2023 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) укладено договір № 25 (надалі - «Договір») на виготовлення покажчиків із назвами вулиць та номерними знаками розміром 1200 х 400 мм та покажчиків із назвами вулиць та номерними знаками розміром 450 х 600 мм (відповідне найменування товару - ДК 021:2015: 44420000-0 - будівельні товари (покажчики із назвами вулиць та номерних знаків) за державні кошти. Позивач зобов'язався у термін до 31 грудня 2023 року надати замовникові виготовлений товар та здійснити поставку, а замовник прийняти і оплатити такі послуги (п. 1.1 Договору). Згідно з п.п. 3.1 та 3.3 договору ціна останнього становить 395 000,00 грн. (триста дев'яносто п'ять тисяч грн.00 коп.), ПДВ не передбачено. Сторони скористались своїм правом зменшити ціну Договору, уклавши додаткову угоду № 3. Пунктом 1 додаткової угоди ціна договору складає 302 284 грн. 60 коп. Фінансування наданих послуг здійснюється за рахунок коштів міського бюджету. На підставі п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом перерахування замовником коштів на поточний рахунок постачальника на підставі накладної на поставку матеріальних цінностей, підписаної уповноваженими представниками Сторін та скріплена печаткою Сторін (у разі наявності) протягом 30 банківських днів. У п. 10.1 Договору сторони передбачили, що договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Як зазначено у позові, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання з приводу надання послуг за Договором, про що свідчать долучені до матеріалів справи Акт надання послуг № 109 від 15 грудня 2024 року, видаткова накладна № 82 від 15 грудня 2023 року, які підписані та скріплені печатками Постачальника (позивача) та направленні Замовнику разом з претензією від 2024 року. Відповідач вище вказані документи отримав 25 березня 2024 року, але відповіді не надіслав позивачу. Отже, на думку позивача, відповідач у повному обсязі не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за отримані від позивача послуги, у зв'язку з чим непогашеною залишається заборгованість у загальному розмірі 349 151,91 грн. З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу претензію від 18 березня 2024 року, в якій вимагав погашення існуючої заборгованості, однак, відповідач залишив цю вимогу та претензію без відповіді та задоволення. У зв'язку із цим, позивачем заявлено до стягнення 302 284,60 грн основної заборгованості, 2 708,00 грн 3% річних, 2 119,62 грн інфляційних втрат та 26 799,81 грн пені.

28 травня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 13772 від 28 травня 2024 року та вх. № 13878 від 29 травня 2024 року). У відзиві зазначено, що поставка за Договором не відбулася, зважаючи на що не могла бути прийнята. Як свідчать матеріали справи і стверджує сам Позивач, останній долучив до матеріалів справи проекти Акта надання послуг № 109 від 15 грудня 2024 року, видаткової накладної № 82 від 15 грудня 2023 року, які були направленні Замовнику разом з претензією від 2024 року. Відповідач вищевказані документи отримав тільки 25 березня 2024 року, тобто через 3 місяці після закінчення строку дії Договору. Відтак, Позивачем не було надано послугу за Договором вчасно, тобто до 31.12.2023 року, що унеможливлювало її прийняття та оплату. Крім того, Позивачем не було надано жодного доказу надання послуги. Долучені до матеріалів позовної заяви фотографії жодним чином не свідчать про те, що Позивачем дійсно було виконано відповідну поставку, адже Позивач не довів, що показчики, які ним були сфотографовані на вулиці, дійсно були поставлені саме Позивачем та на виконання умов укладеного Договору та у строк, встановлений Договором. Саме по собі надання фотокопій встановлених покажчиків не підтверджує факт виконання зобов'язань за Договором, оскільки відповідні покажчики були замовлені саме через необхідність їх заміни, а не первинного встановлення. Відтак, цілком логічно, що на вулицях, на яких була замовлена заміна покажчиків, може знаходитися аналогічний товар, який власне і підлягав демонтажу, утім, не був демонтований, оскільки Позивач не виконав свої зобов'язання за Договором. Як зазначено відповідачем, Позивачем не було надано жодного документу, якими би підтверджувалися витрати на надання послуг за Договором, окрім підписаних тільки з його сторони проектів Акта про надання послуг № 109 від 15 грудня 2024 року та видаткової накладної № 82 від 15 грудня 2023 року. Отже, відповідач зазначає, що твердження позивача про здійснення поставки є безпідставними та не ґрунтуються на належних та достатніх доказах. Послуги прийняті не були, і жодного доказу, який би підтверджував реальність відповідної поставки, на думку відповідача, також не було надано. Документи, надані позивачем, не містять підписів відповідача, який за Договором мав прийняти відповідні послуги з поставки. Такі документи з підписом не були повернуті виключно тому, що сама поставка не відбулася, а відтак, вона не могла бути прийнята та оплачена.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 28 липня 2023 року між Департаментом житлово-комунального господарства Харківської міської ради (відповідач, замовник за Договором) та Фізичною особою-підприємцем Казановим Віктором Вікторовичем (позивач, постачальник за Договором) укладено договір № 25.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов'язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України. Як зазначає позивач у позові: «між позивачем та відповідачем, як замовником, укладено договір № 25 (надалі - договір) про надання послуг на предмет виготовлення покажчиків із назвами вулиць», «позивач зобов'язується у термін до 31 грудня 2023 році надати замовникові виготовлений товар та здійснити поставку». Водночас, як вбачається із аналізу п. 1.1. Договору, у постачальника (позивача) відсутній обов'язок із виготовлення товару, а лише наявний обов'язок з його поставки. Отже, Договір № 25 за своєю правовою природою не є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується у 2023 році поставити Замовнику товари, зазначені у специфікації (Додаток № 1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари. У відповідності до п. 3.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 28.07.2023 року) ціна цього Договору становить 394 994,70 грн. У відповідності до п. 4.1. Договору розрахунки проводяться шляхом перерахування замовником коштів на поточний рахунок постачальника на підставі накладної на поставку матеріальних цінностей, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками сторін (у разі наявності) протягом 30 банківських днів шляхом післяоплати. Згідно із п. 4.1.1. Договору замовник приймає товар на підставі накладної на поставку матеріальних цінностей, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками сторін (у разі наявності) протягом 30 банківських днів шляхом післяоплати. Строк поставки товару до 31.12.2023 року (п. 5.1. Договору). Згідно із п. 6.3.1. Договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, встановлених цим Договором. Відповідно до п. 10.1. Договору цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2023 року, в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем надано акт наданих послуг № 109 від 15 грудня 2023 року на суму 302 284,60 грн., який підписаний лише з боку позивача. При цьому, суд звертає увагу, що складання акта наданих послуг не передбачено Договором, адже у відповідності до п. 4.1.1. Договору замовник приймає товар на підставі накладної на поставку матеріальних цінностей.

Також, Позивачем представлено до матеріалів справи видаткову накладну № 82 від 15 грудня 2023 року на суму 302 284,60 грн, що підписана лише з боку позивача. Як вбачається із опису вкладеного до цінного листа, означена видаткова накладна була направлена відповідачу лише 19.03.2024 року, тобто поза межами строку дії Договору. Докази поставки товару в межах дії Договору, як і поза межами його дії, до суду не представлено. При цьому, відповідач повністю заперечує щодо отримання товару, що також береться судом до уваги.

Відносно представлених позивачем до суду фотографій, суд зазначає, що вони жодним чином не свідчать про те, що позивачем дійсно виконано відповідну поставку, адже Позивач не довів, що показчики, які ним були сфотографовані на вулиці, дійсно були поставлені саме позивачем та на виконання умов укладеного Договору та у строк, встановлений договором. Крім того, Договором передбачено обов'язок саме поставити, а не встановити означені показчики.

Отже, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовним вимог про стягнення заборгованості за Договором, адже позивачем не доведено здійснення поставки за Договором і, при цьому, відповідачем заперечується здійснення позивачем такої поставки. У зв'язку із відмовою в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, то не підлягають і задоволенню вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, як похідні.

4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повну відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на нього.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Казанова Віктора Вікторовича відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "24" червня 2024 р.

Суддя Н.В. Калініченко

Попередній документ
119928697
Наступний документ
119928699
Інформація про рішення:
№ рішення: 119928698
№ справи: 922/1577/24
Дата рішення: 24.06.2024
Дата публікації: 26.06.2024
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Харківської області
Категорія справи: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (24.06.2024)
Дата надходження: 03.05.2024
Предмет позову: стягнення коштів