"12" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2539/23
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом: Фізична особа-підприємець УДОВЕНКО АНДРІЙ АРТЕМОВИЧ ( АДРЕСА_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ФОП Жиленкова Максима Юрійовича ( АДРЕСА_2 ) до відповідача: Фізична особа-підприємець Скоробогач Євгеній Вікторович ( АДРЕСА_3 ) про стягнення 230920 грн.
за участю представників:
від позивача: Матюшко В.В. - за ордером
від 3-ої особи: не з'явився
від відповідача: Коханій О.В. - за ордером
Фізична особа-підприємець УДОВЕНКО АНДРІЙ АРТЕМОВИЧ звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Скоробогача Євгена Вікторовича, в якій просить суд стягнути з відповідача 230920 грн. та сплачений ним судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем разового договору-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № YU/29/11/22/2 від 28.11.2022.
Ухвалою суду від 19.06.2023 позовну заяву залишено без руху.
10.07.2023 позивач звернувся до суду із заявою про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2539/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
08.08.2023 відповідач надав відзив на позов, відповідно якому зазначає, що позивач не здійснював в інтересах та за дорученням відповідача вказаного перевезення.
28.08.2024 позивач надав відповідь на відзив відповідно якої не погоджується з обставинами викладеними у відзиві на позов та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з підстав викладених у відповіді на відзив.
Ухвалою суду від 18.09.2023 вирішено здійснити розгляд справи № 916/2539/23 за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначити судове засідання для розгляду справи по суті на "09" жовтня 2023 р. о 14:30.
Ухвалою суду від 09.10.2023 залучено до участі у справі №916/2539/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ФОП Жиленкова Максима Юрійовича. Крім того, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
06.11.2023 ФОП Жиленков Максим Юрійович надав до суду письмовід пояснення відповідно яких підтверджує наведені позивачем обставини справи та сам зміст правовідносин учасників.
13.11.2023 від відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі.
24.11.2023 від позивача до суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі.
Ухвалою суду від 12.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
09.05.2024 від відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.
У судовому засіданні 12.06.2024р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Позивач зазначає, що 28.11.2022 року між ФОП Удовенко А.А. та ФОП Скоробогач Євгеній Вікторович було укладено разовий договір-заявка на перевезення вантажів автомобільним транспортом № YU/29/11/22/2. договір укладено у письмовій формі в порядку ст. 207 ЦК України.
Зокрема, згідно п. 8 Разового договору-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № YU /29/11/22/2 від 28.11.2022 року вказано наступне, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України. Сторони погодили, що скріплення печатками Сторін цього Договору є обов'язковим. Цей Договір та всі додатки та/або додаткові угоди до нього набирають чинності та підлягають виконанню Сторонами за умови підписання уповноваженими представниками Сторін та обов'язкового скріплення печатками Сторін. Даний разовий договір - заявка, підписаний Сторонами, скріплений їх печатками та отриманий за допомогою факсимільного зв'язку чи електронної пошти має юридичну силу оригіналу та є належним юридичним доказом в судових інстанціях щодо існування господарських відносин між Сторонами по даному разовому договору - заявці.
Відповідно до умов договору-заявки № YU /29/11/22/2 від 28.11.2022 року ФОП Удовенко А.А. взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Узін (Україна) - м. Верона (Італія).
Позивач вазує, що на виконання транспортної заявки від 28.11.2022 ФОП Удовенко А.А. залучив до виконання перевізника ФОП Жилєнкова Максима Юрійовича згідно Договору № 03 092022 ТРАНСПОРТНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ організації автомобільних перевезень вантажів від 03.09.2022 року, останній здійснив перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Узін (Україна) - м. Верона (Італія), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) №140 від 30.11.2022 року з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу та іншими документами пов'язаними з виконанням договору-заявки № YU /29/1 1/22/2 від 2 8.11.2022 року.
Вартість перевезення по замовленню згідно договору-заявки № YU /29/11/22/2 від 28.11.2022 року визначена у розмірі 6000 євро по курсу НБУ на момент вивантаження, курс НБУ за 1 євро на дату вивантаження 07.12.2022 року складав 38.4866 грн.. тому сума фрахту складає 230 920,00 грн.
Крім того, позивач зазначає, що ФОП Удовенко А.А. у відповідності з транспортною заявкою, були виконані усі зобов'язання з перевезення вантажу та надіслано на адресу вказану у вищевказаній заявці усі відповідні оригінали документів, а саме Рахунок-фактура №07/12-22 від 07.12.2022 року на суму 230920.00 грн. для його оплати Експедитором/Замовником. Акт приймання - передачі наданих послуг № 07/12 від 07.12.2022 року, транспортна заявка та оригінал СМR № 140 від 30.11.2022 року. Даний перелік документів був надісланий на адресу ФОП Скоробогач С.В. за допомогою транспортної компанії «НОВА ПОШТА», номер експрес-накладної 59000905290842 від 19.12.2022 року. Дане відправлення було отримано 21.12.2022р. згідно із офіційним сайтом ТОВ «НОВА ПОШТА».
Позивач стверджує, що жодних претензій від ФОП Скоробогач Євгеній Вікторович на адресу ФОП Удовенко А.А. на предмет належного виконання умов договору-заявки не надходило. Станом на дату звернення з позовом до суду ФОП Скоробогач Євгеній Вікторович не виконано свої зобов'язання перед ФОП Удовенко А.А. згідно договору-заявка на перевезення вантажів автомобільним транспортом № YU /29/11/22/2 від 28.11.2022 року, а саме не сплачено суму в розмірі 230 920,00 грн., що в свою чергу свідчить про порушені права Позивача.
Приймаючи до уваги, що відповідачем не була погашена заборгованість за вищевказаним договором - заявкою, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом, що розглядається судом в межах цієї справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами частини 1 та 2 статті 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 статті 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно із частиною 1 статті 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Приписами частини 1 та 2 статті 917 ЦК України встановлено, що перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором… Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог…
Частиною 1 статті 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Приписами частини 1 статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до положень статті 9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмовий укладений 28.11.2022 року між ФОП Удовенко А.А. та ФОП Скоробогач Євгеній Вікторович разовий договір-заявка на перевезення вантажів автомобільним транспортом № YU/29/11/22/2.
Позивачем на обґрунтування вимог про стягнення заборгованості за невиконання розрахунку за перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Узін (Україна) - м. Верона (Італія) надає: разовий договір-заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом №YU/29/11/22/2 від 28.11.2022; договір №03092022 від 03.09.2022 транспортної експедиції організації автомобільних перевезень вантажів між Позивачем, як «Експедитором» та фізичною особою- підприємцем Жилєнко М.А.; товарно-транспортною накладною на переміщення спирту етилового від 30.11.2022 № 0000127; міжнародною товарно-транспортної накладної (CMR) №140 від 30.11.2022 з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу;
Зі змісту позову слідує, що Позивач вбачає, що між сторонами виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.
Організація перевезення вантажів, як єдиного процесу урегульована Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (надалі Правила № 363).
У вищевказаних нормативно-правових актах наведені наступні терміни та поняття: а) транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; б)експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; в) перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником; г) товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Отже, наявності самого договору не достатньо, для того, щоб вважалось, що перевезення дійсно мало місце. Має бути в наявності належним чином оформлений чітко визначений комплект транспортної документації, серед якої необхідною та невід'ємною його частиною є Товарно-транспортна накладна.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (абз. 28, глави 1 Правила № 363). Наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою, адже вона визначає коло (склад) учасників транспортних відносин.
Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/ напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (п. 11.1 Правила № 363).
У спірних правовідносинах, наявний специфічний вантаж - біоетанол не денатурований код згідно УКТ ЗЕД 2207 20 00 10, що віднесений до спирту етилового, неденатурований, з концентрацією спирту 80 об.% або більше.
Порядок оформлення товарно-транспортної накладної на переміщення автомобільним транспортом спирту етилового та виробів які містяться в своєму складі сприт етиловий, як вантажу врегульовано Інструкцією про застосування форм товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок, що затверджена Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 28.04.2005 №154 (надалі Інструкція № 154).
Ця Інструкція розроблена з метою встановлення єдиного порядку застосування форм
товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового (N 1-ТН /спирт/), високооктанових кисневмісних домішок (N1-ТН /вкд/), алкогольних напоїв (N 1-ТН/ алкогольні напої/) для оформлення перевезення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок, алкогольних напоїв (далі - продукція) автомобільним транспортом (п.1.1 Інструкція № 154).
Дія цієї Інструкції поширюється на юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб - суб'єктів господарювання (п.1.1 Інструкція № 154).
Накладна оформлюється у такій послідовності: під заголовком відповідної товарно- транспортної накладної вказуються дата виписки накладної, марка автомобіля (причепа/напівпричепа), його державний номер, тип, найменування перевізника та замовника (платника), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення на право керування транспортним засобом;
у рядку "Відправник" вказується повне найменування, його місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код, номер і дата видачі ліцензії на виробництво (оптову або роздрібну торгівлю) продукції, що ліцензується;
у рядку "Одержувач" записуються повне найменування підприємства одержувача продукції, його місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код, номер і дата видачі ліцензії на виробництво (оптову або роздрібну торгівлю) продукції, що ліцензується, номер і дата видачі наряду на відпуск продукції;
у рядку "Пункт навантаження" вказуються назва та місцезнаходження пункту навантаження продукції;
у рядку "Пункт розвантаження" вказуються назва та місцезнаходження зберігання продукції.
Як вбачається з наданої позивачем Товарно-транспортної накладної, що зареєстрована в єдиному реєстрі товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового та алкогольних напоїв 30.11.2022 р., за №0000127 до якої внесені наступні відомості: перевізник - ФОП Жиленко Максим Юрійович; автомобіль перевізника: DAF XF510FI (KA1339HO); відправник : ТОВ «Уманський цукровий комбінат»; одержувач: Drustvo s organieenom odgomoseu “FJERE LORENA”; пункт розвантаження: DD «Chimica CBR».
Отже, суд зазначає, що фізична особа- підприємець Скоробогача Є.В., не вказаний у жодному статусі учасника транспортної операції.
Щодо посилання позивача на міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №140 від 30.11.2022, суд зазначає наступне.
За Законом № 57-V від 01.07.2006, України приєдналась до Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення від 19.05.1956, що зумовлює застосування її положень до вказаних правовідносин.
Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції (ст. 4 Конвенції).
В розумінні Конвенції, договором, щодо конкретного перевезення, між Перевізником
та Замовником (Вантажоодержувачем) є СМR.
В наданій CMR №140 від 30.11.2022 вказана інформація: вантажовідправника ТзДВ «Узинський цукровий комбінат»; вантажоодержувача DD «Chimica CBR» (що не узгоджується з відомостям внесеним до Товарно-транспортної накладної від 30.11.2022 р. №0000127, в якій вказано, що одержувачем є Drustvo s organieenom odgomoseu “FJERE LORENA”); перевізник: Жилєнков М.Ю., транспортний засіб, автомобіль DAF д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 власником якого, згідно реєстраційного посвідчення серії НОМЕР_3 є також Жилєнков М.Ю.
Згідно із приписами частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Системний аналіз статті 80 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача) (висновок викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі N 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі N 5011-15/10488-2012).
Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms") згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідність доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Як зазначалось по тексту рішення вище, пунктом 4.2 Статуту організації передбачено, що прийом до організації здійснює Правління організації на підставі письмової заяви особи, яка бажає стати членом Організації. Рішення Правління про прийом у члени організації оформлюється протоколом засідання Правління.
Разом з тим звертаючись з відповідним позовом до суду Позивачем не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами факт того, що саме ФОП Удовенко А.А., відповідно до договору-заявки № YU /29/11/22/2 від 28.11.2022 року здійснив перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Узін (Україна) - м. Верона (Італія).
Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця УДОВЕНКО АНДРІЙ АРТЕМОВИЧ в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволені позову Фізичної особи-підприємця УДОВЕНКО АНДРІЙ АРТЕМОВИЧ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця Жиленкова Максима Юрійовича до Фізичної особи-підприємця Скоробогач Євгеній Вікторович про стягнення 230920 грн.- відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Повний текст рішення складено 24 червня 2024 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов