ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.06.2024Справа № 910/4596/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ СТАНДАРТ"
до Акціонерного товариства "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ"
про стягнення 7 361 915,09 грн
за участю представників:
від позивача: Степанишена А. В.
від відповідача: не з'явився
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ СТАНДАРТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" про стягнення 7 361 915,09 грн, з яких: сумі 6998343,40 грн - основний борг, 175335,18 грн - інфляційне збільшення, 188 236,51 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 142-2 від 29.03.2023.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання у справі призначено на 16.05.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ СТАНДАРТ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - відмовлено.
09.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.
14.05.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ СТАНДАРТ" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У підготовчому засіданні 16.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.06.2024.
17.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
12.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання, в якому позивач заявив, що докази понесених витрат на правову допомогу будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Представник позивача у судовому засіданні 13.06.2024 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав. У судовому засіданні представником позивача заявлено, що докази понесення витрат на правову допомогу будуть надані позивачем у строки встановлення ч.8 ст.129 ГПК України.
Представник відповідача у судове засідання не прибув. Про розгляд справи по суті відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується протоколом судового засідання від 16.05.2024 та розпискою про дату судового засідання від 16.05.2024.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, оскільки відповідач скористався правом на подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, суд вважає, що неявка у судове засідання відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
У судовому засіданні 13.06.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки №142-2 від 29.03.2023 на підставі заявок відповідача, позивач поставив відповідачу товар - дизельне паливо на загальну суму 13598185,14 грн.
Позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату: №5 від 04.04.2023, №7 від 06.04.2023, №13 від 12.04.2023, №14 від 27.04.2023, №15 від 29.04.2023, №17 від 08.05.2023, №18 від 08.05.2023, №19 від 12.05.2023, №20 від 15.05.2023, №21 від 18.05.2023, №22 від 18.05.2023, №35 від 23.05.2023.
Однак, відповідач згідно платіжних інструкцій №1248031181 від 19.04.2023 на суму 1370000,00 грн, №228699 від 19.04.2023 на суму 130000,00 грн, №1249869179 від 21.04.2023 на суму 1000000,00 грн, №1255468467 від 27.04.2023 на суму 868029,63 грн, №1261800933 від 04.05.2023 на суму 1000000,00 грн, №1267083891 від 10.05.2023 на суму 500000,00 грн, №15/05/2023 від 15.05.2023 на суму 731812,11 грн, №17/05/2023 від 17.05.2023 на суму 1000000,00 грн здійснив часткову оплату товару на загальну суму 6 599 841,74 грн.
Залишок заборгованості по договору становить 6 998 343,40 грн.
У відповіді на претензію позивача (вих.№324/3898 від 19.12.2023) відповідач підтвердив в повному обсязі наявність основної заборгованості по договору в сумі 6998343,40 грн.
Посилаючись на прострочення відповідачем зобов'язань за договором, позивач нарахував інфляційні втрати у сумі 175335,18 грн та 3% річних у сумі 188236,51 грн.
У відповіді на відзив позивач заперечив щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що у цій справі не є предметом спору штрафні санкції, натомість позивачем нараховані 3% річних та інфляційне збільшення мають компенсаційний характер та входять до складу основного грошового зобов'язання.
Також позивач заперечив щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, оскільки договір між сторонами укладено 29.03.2023, тобто під час дії воєнного стану, що виключає можливість посилатися на наявність воєнного стану, як форс-мажорної обставини. Окрім того, від відповідача не надходило письмових повідомлень про настання обставин непереборної сили, які б унеможливлювали виконання ним своїх зобов'язань за договором поставки №142-2 від 29.03.2023; сертифікату Торгово-промислової палати України та жодних доказів на підтвердження настання для відповідача обставин непереборної сили в рамках виконання своїх зобов'язань по договору не надано.
Позиція відповідача
Відповідач факт отримання товару (паливо дизельне) на загальну суму 13 598 185,14 грн не заперечив та підтвердив, що заборгованість за отриманий товар становить 6 998 343,40 грн.
Однак, відповідач заперечив проти нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, оплати судового збору та витрат на надання правової допомоги позивачу, у зв'язку із відсутністю прямого наміру та вини у простроченні здійснення оплати. На обґрунтування відсутності вини у простроченні виконання зобов'язання відповідач посилається на обставини непереборної сили (запровадження на території України воєнного стану), що за його доводами призвело до зниження показників виробництва продукції, скорочення виробництва основних концентратів, неможливості перевезення продукції через морські порти, відбулося перевантаження діючих маршрутів транспортування продукції підприємства на експорт, скорочення активності та неможливості роботи значної частини споживачів-резидентів України. Поряд з цим, відповідач зазначає, що негативно на фінансовий стан підприємства вплинули порушення контрагентами своїх зобов'язань за господарськими договорами перед відповідачем.
Також відповідач не погодився з розрахунком розміру 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивачем при нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат не враховані банківські дні. Відповідач надав свій розрахунок.
Окрім того, відповідач, посилаючись форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) у зв'язку з введенням з 24.02.2022 воєнного стану, заявив про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат на 90% від нарахованих, тобто, задоволення позовної вимоги, а саме: інфляційні витрати - до 17 533,52 грн, 3% річних до 15 581,20 грн.
У прохальній частині відзиву відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.
29.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ СТАНДАРТ" (надалі - постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" (надалі - покупець, відповідач) укладений договір поставки №142-2 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача паливо дизельне (надалі - товар), а відповідач зобов'язався його прийняти і сплати за нього оплату на умовах та в порядку передбаченому умовами договору (п.1.1. договору).
Номенклатура, асортимент, кількість та вартість за одиницю товару, що поставляється покупцю, зазначається у специфікації (додаток №1 до договору). Поставка кожної партії товару здійснюється за заявками покупця, у яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару. Заявка є невід'ємною частиною договору. (п.1.2. договору).
Пунктом 7.1. договору та специфікацією визначено загальну суму договору - 17491033,20 грн. (з ПДВ) за обсяг товару - 400 тон.
Відповідно до п.3.1. договору постачальник зобов'язався поставити покупцю партію товару протягом 3-х календарних днів з дати отримання заявки від покупця, але в будь-якому разі не раніше отримання від покупця повідомлення про готовність прийняти товар.
Згідно із п.3.3. договору датою поставки товару є дата передачі товару постачальником покупцю відповідно до видаткової накладної.
Перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент передачі товару на підставі підписаних сторонами належно оформлених первинних документів (п.3.4. договору).
Пунктом 2.1. договору сторонами погоджено, що покупець зобов'язаний на умовах визначених п. 8.2. договору здійснювати оплату за кожну окрему партію товару у строки зазначені в договорі на підставі оформлених первинних документів.
Згідно із п.8.2. договору оплата товару здійснюється протягом 10 банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної на підставі виставленого постачальником рахунку.
Днем оплати вважається день списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п.8.3. договору).
На виконання умов договору поставки №142-2 від 29.03.2023 позивач на підставі заявок відповідача: №224/881 від 30.03.2023, №224/999 від 10.04.2023, №224/1280 від 04.05.2023, №224/1346 від 10.05.2023, №224/1370 від 11.05.2023, №224/1415 від 17.05.2023, №224/1472 від 22.05.2023 поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар (дизельне паливо) на загальну суму 13 598 185,14 грн.
Факт поставки позивачем товару та прийняття його відповідачем підтверджується видатковими накладними №5 від 04.04.2023, №7 від 06.04.2023, №13 від 12.04.2023, №14 від 27.04.2023, №15 від 29.04.2023, №17 від 08.05.2023, №18 від 08.05.2023, №19 від 12.05.2023, №20 від 15.05.2023, №21 від 18.05.2023, №22 від 18.05.2023, №31 від 23.05.2023, а також товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) №5 від 04.04.2023, №7 від 06.04.2023, №13 від 12.04.2023, №14 від 27.04.2023, №15 від 29.04.2023, №17 від 08.05.2023, №18 від 08.05.2023, №19 від 12.05.2023, №20 від 15.05.2023, №21 від 18.05.2023, №22 від 18.05.2023, №28 від 23.05.2023 та довіреностями №75 від 04.04.2023, №79 від 10.04.2023, №102 від 04.05.2023, №110 від 11.05.2023, №118 від 18.05.2023, №123 від 23.05.2023 та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Відповідач плату товару здійснив частково на загальну суму 6 599 841,74 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1248031181 від 19.04.2023 на суму 1370000,00 грн, №228699 від 19.04.2023 на суму 130000,00 грн, №1249869179 від 21.04.2023 на суму 1000000,00 грн. №1255468467 від 27.04.2023 на суму 868029,63 грн, №1261800933 від 04.05.2023 на суму 1000000,00 грн, №1267083891 від 10.05.2023 на суму 500000,00 грн., №15/05/2023 від 15.05.2023 на суму 731812,11 грн, №17/05/2023 від 17.05.2023 на суму 1000000,00 грн.
Отже, заборгованість відповідача по договору становить 6 998 343,40 грн. Згідно із наданими позивачем у матеріали справи видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, платіжними інструкціями та розрахунком позивача), відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки не здійснив оплату поставленого товару у сумі, а саме: у сумі 15906,40 грн за видатковою накладною №17 від 08.05.2023; у сумі 1148286,33 грн за видатковою накладною №18 від 08.05.2023; у сумі 1136042,60 грн за видатковою накладною №19 від 12.05.2023; у сумі 1156813,21 грн за видатковою накладною №20 від 15.05.2023; у сумі 1134162,33 грн за видатковою накладною №21 від 18.05.2023; у сумі 1128740,10 грн за видатковою накладною №22 від 18.05.2023 та у сумі 1136392,43 грн за видатковою накладною №31 від 23.05.2023.
На підставі ст.625 ЦК України позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 175335,18 грн та 3% річних у сумі 188236,51 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини щодо поставки товару. За договором поставки №142-2 від 29.03.2023 позивач зобов'язався поставити товар (паливо дизельне), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити отриманий товар. Сторонами у договорі погоджено ціну, строки та умови оплати отриманого товару.
На виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки №142-2 від 29.03.2023 позивач поставив відповідачу товар (паливо дизельне) на загальну суму 13598185,14 грн.
Відповідачем поставлений товар був прийнятий без зауважень, проте, зобов'язання щодо оплати отриманого товару відповідачем виконано частково, неоплаченим залишився товар на суму 6 998 343,40 грн,
Відповідач факт отримання товару на загальну суму 13 598 185,14 грн та наявність заборгованості за отриманий товар у сумі 6 998 343,40 грн не заперечив.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконане відповідачем зобов'язання за договором у сумі 6998343,40 грн підтверджується належними доказами.
Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості у сумі 6 998 343,40 грн.
На підставі ст.625 ЦК України позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 175335,18 грн та 3% річних у сумі 188236,51 грн.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Оцінивши доводи відповідача про відсутність вини у простроченні виконання зобов'язання у зв'язку із наявністю обставин непереборної сили (запровадження на території України воєнного стану), суд зазначає таке.
Аналіз приписів статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України дозволяє дійти висновку, що учасник господарських відносин, який вчинив правопорушення у сфері господарювання, звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов'язання, якщо доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Отже, підставою для звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності за порушення господарського зобов'язання є обставини непереборної сили, що одночасно мають ознаки надзвичайності та невідворотності.
Водночас у частині другій статі 218 ГК України передбачено, що не вважаються надзвичайними і невідворотними обставинами порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 по справі № 915/531/17, від 26.05.2020 по справі № 918/289/19, від 17.12.2020 по справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Водночас, форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Стороною договору має бути підтверджено не тільки факт настання форс-мажорних обставин, а також і їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тобто мають бути встановлені причинно-наслідкові зв'язки між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов'язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов'язань.
Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (зокрема, відповідний сертифікат Торгово-промислової палати). Доказів звернення до позивача із повідомленнями про неможливість виконання зобов'язання за договором внаслідок настання обставин непереборної сили відповідачем також не надано.
З приводу доводів відповідача на те, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію РФ проти України, то суд зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин; зазначений лист видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією РФ проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання (у цьому випадку - за договором поставки №142-2 від 29.03.2023, укладеним між сторонами).
Суд також враховує, що відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов'язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.
Запровадження з 24.02.2022 воєнного стану в країні, що є форс-мажорними обставинами, не можуть однозначно засвідчувати неможливість виконання відповідачем договірних зобов'язань перед позивачем, оскільки перелічені обставини не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання грошового зобов'язання на час, протягом якого такі обставини зберігають свою дію.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги те, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, а також враховуючи те, що договір між сторонами укладено 29.03.2023, тобто під час дії воєнного стану, суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально. Відтак, підстави для відкладення строку виконання грошового зобов'язання та звільнення відповідача від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань по договору.
З урахуванням наведеного, позивач правомірно нарахував та заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Дослідивши наведений у позові розрахунок, судом встановлено, що позивач здійснює нарахування 3% річних:
за період з 15.04.2023 по 19.04.2023 на заборгованість у сумі 1150909,99 грн за видатковою накладною №5 від 04.04.2023;
за період з 17.04.2023 по 21.04.2023 на заборгованість у сумі 798540,41 грн за видатковою накладною №7 від 06.04.2023;
за період з 23.04.2023 по 27.04.2023 на заборгованість у сумі 868029,63 грн за видатковою накладною №13 від 12.04.2023;
за період з 07.05.2023 по 10.05.2023 на заборгованість у сумі 104602,47 грн за видатковою накладною №14 від 27.04.2023;
за період з 10.05.2023 по 15.05.2023 на заборгованість у сумі 731812,11 грн за видатковою накладною №15 від 29.04.2023;
та нарахування інфляційних втрат і 3% річних:
за період з 19.05.2023 по 15.04.2024 на заборгованість у сумі 15906,40 грн за видатковою накладною №17 від 08.05.2023 та у сумі 1148286,33 грн за видатковою накладною №18 від 08.05.2023;
за період з 23.05.2023 по 15.04.2024 на заборгованість у сумі 1136042,60 грн за видатковою накладною №19 від 12.05.2023;
за період з 26.05.2023 по 15.04.2024 на заборгованість у сумі 1156813,21 грн за видатковою накладною №20 від 15.05.2023;
за період з 29.05.2023 по 15.04.2024 на заборгованість у сумі 1134162,33 грн за видатковою накладною №21 від 18.05.2023 та у сумі 1128740,10 грн за видатковою накладною №22 від 18.05.2023;
за період з 04.06.2023 по 15.04.2024 на заборгованість у сумі 1136392,43 грн за видатковою накладною №31 від 23.05.2023.
За умовами п.8.2. договору оплата товару здійснюється протягом 10 банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної.
Разом з тим, пунктом 2 постанови Правління НБУ "Про запровадження міжнародного стандарту ISO 20022 у платіжній інфраструктурі України" від 16.09.2021 №93 встановлено, що банки України, Державна казначейська служба України, Національний депозитарій України з 01.04.2023 виконують міжбанківські платіжні операції через СЕП-4.0, у якій забезпечено можливість цілодобового режиму роботи 24/7 без зупинення роботи СЕП із виконання міжбанківських платіжних операцій.
Таким чином, з 01.04.2023 року скасовано поняття "банківський день". Відтак, оскільки на момент постачання позивачем товару та настання зобов'язання відповідача по оплаті отриманого товару скасовано поняття "банківський день", то позивач при визначенні строку виконання зобов'язання приймав для розрахунку календарні дні, що з огляду на зазначене вище є обґрунтованим.
Водночас, під час розрахунку 3% річних на заборгованість за видатковими накладними №5, №7, №13, №14, №15 позивачем допущені помилки, а саме: у періоди нарахування включені дати оплати (правова позиція згідно із якою, у день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, наведена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16), а також не враховані вимоги ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, згідно із якою, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Також не враховані вимоги ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України при нарахуванні 3% річних на заборгованість за видатковими накладними №21 від 18.05.2023 та №22 від 18.05.2023.
Отже, нарахування 3% річних за видатковими накладними №5, №7, №13, №14, №15 слід здійснювати у такому порядку: за період з 15.04.2023 по 18.04.2023 на заборгованість за видатковою накладною №5 від 04.04.2023; за період з 18.04.2023 по 20.04.2023 на заборгованість за видатковою накладною №7 від 06.04.2023; за період з 25.04.2023 по 26.04.2023 на заборгованість за видатковою накладною №13 від 12.04.2023; за період за 09.05.2023 на заборгованість за видатковою накладною №14 від 27.04.2023; за період з 10.05.2023 по 14.05.2023 за видатковою накладною №15 від 29.04.2023; на заборгованість за видатковими накладними №21 від 18.05.2023 та №22 від 18.05.2023 - за період з 30.05.2023 по 15.04.2024.
За перерахунками суду обґрунтованими до стягнення з відповідача є 3% річних у сумі 187825,02 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок є арифметично правильними, здійснений відповідно до умов договору та приписів законодавства, а відтак позовні вимоги про стягнення інфляційних втрати у сумі 175335,18 грн є обґрунтованими.
З приводу заявленого відповідачем у відзиві клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат на 90%, суд зазначає таке.
Згідно із ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами. (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання."
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Стосовно посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, суд зазначає наступне.
У справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом.
У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи №902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.
Наведене у сукупності свідчить, що у справі № 902/417/18 питання можливості зменшення неустойки та інших нарахувань вирішувалось за результатами аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 ГПК України і ситуація у справі № 902/417/18 не є тотожною тій, що склалась у справі, що розглядається.
У справі, яка розглядається, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, і тим більше інфляційних втрат (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Таким чином, суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню клопотання відповідача, оскільки, обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом, та окрім того, відповідачем, в свою чергу, не доведено наявність будь-яких виключних (надзвичайних) обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 6998343,40 грн, 3% річних у сумі 187825,02 грн та інфляційних втрат у сумі 175335,18 грн
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ СТАНДАРТ" до Акціонерного товариства "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ", а саме в частині стягнення заборгованості у сумі 6998343,40 грн, 3% річних у сумі 187825,02 грн та інфляційних втрат у сумі 175335,18 грн.
За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ" (03035, місто Київ, вулиця Сурікова, будинок, 3; ідентифікаційний код 36716128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ СТАНДАРТ" (43006, Луцький р-н, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок, 67-А, ідентифікаційний код 45066779) заборгованість у сумі 6998343,40 грн, 3% річних у сумі 187825,02 грн, інфляційні втрати у сумі 175335,18 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 110422,55 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 24.06.2024.
Суддя С.О. Турчин