вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"18" червня 2024 р. Cправа № 902/437/24
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601)
до: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 7095,52 грн.
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з вимогами до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення боргу в розмірі 7 095,52 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на наявність у позивача права на відшкодування витрат за період перебування на військових навчальних зборах працівника ОСОБА_1 відповідно до статті 29 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і розмір виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних» від 23.11.2006 № 1644 та невиконання відповідачем зобов'язань щодо компенсації суми виплаченої заробітної плати за такого працівника у період перебування на навчальних зборах.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
Суд, ухвалою від 18.04.2024, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/437/24 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 16.05.2024.
За наслідками судового засідання 16.05.2024 розгляд справи відкладено на 18.06.2024, про що 16.06.2024 постановлено відповідну ухвалу.
14.06.2024 до суду надійшла заява відповідача у справі № 50/28/12-5952 від 11.06.2024, в якій вказує на пропуск позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з даним позовом та просить застосувати наслідки пропуску строку.
На визначену судом дату представники сторін не з'явилися. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останні повідомлені належним чином ухвалою суду від 16.05.2024, яка відповідно до сформованих в КП "ДСС" довідок про доставку електронного листа була доставлена до електронних скриньок позивача, відповідача та представника позивача - 17.05.2024 о 19 год. 45 хв., та, в силу положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 20.05.2024.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У судовому засіданні 18.06.2024 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
Наказом № 982 від 16.07.2018 Виробничого підрозділу локомотивне депо Жмеринської регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» «Про увільнення від роботи на час проходження навчальних зборів» на підставі повідомлення ТВО Військового комісара Шаргородського РВК, ОСОБА_2 помічника машиніста тепловоза увільнено від роботи з 02.07.2018 по 15.07.2018 у зв'язку з призовом на навчальні збори, зі збереженням середнього заробітку.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 № 674 від 12.07.2018, виданої ОСОБА_2 , останній, в період з 02.07.2018 по 15.07.2018, дійсно проходив навчальні збори при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Як слідує з матеріалів справи, з огляду на перебування ОСОБА_1 на військових навчальних зборах позивачем сформовані:
- довідка № 2155 від 03.11.2022 про суму середньої заробітної плати нарахованої військовозобов'язаному ОСОБА_2 на час призову на навчальні збори за період з травня 2018 по червень 2018;
- відомість на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на навчальні збори від 03.11.2022 № 2155, згідно якої військовозобов'язаному ОСОБА_2 за період перебування на військових зборах з 02.07.2018 по 15.07.2018 нарахована середня заробітна плата в сумі 7095,52 грн, з яких: 5816,00 грн - заробітна плата, 1279,52 - ЄСВ;
- довідку про реквізити рахунків від 23.11.2022 № 2155 на компенсацію коштів за перебування на військових зборах ОСОБА_2 .
Матеріалами справи підтверджено, що довідку № 2155 від 03.11.2022 , відомість на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на навчальні збори від 03.11.2022 № 2155 та довідку про реквізити рахунків від 23.11.2022 № 2155 направлено відповідачу листом № 925 від 09.11.2022.
У відповідь на звернення позивача, відповідач, листом №50/28/32-1809 від 29.11.2022 повідомив, що у 2018 році від позивача не надходили рахунки для оплати компенсації за період перебування ОСОБА_2 на навчальних зборах. Також згідно ст. 3 та ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями на відповідний бюджетний період. Так, в 2022 році кошторисом Військової частини НОМЕР_1 не передбачені кошти на компенсацію середнього заробітку за збори, які проходили в 2018 році.
У зв'язку з несплатою відповідачем суми виплаченої заробітної плати (у тому числі єдиного соціального внеску) за перебування на навчальних зборах працівника позивача в розмірі 7095,52 грн., останній звернувся до суду з даною позовною заявою.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частина 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно положень ч.1, 2 ст.119 Кодексу законів про працю України №322-VIII від 10.12.1971 (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Згідно з приписами ч.1 ст.29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (тут і надалі - в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) військовозобов'язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов'язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини.
Військовозобов'язаними у розумінні наведеного Закону є особи, які знаходяться в запасі для комплектування Збройних Сил України і інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави (абз. 5 ч.9 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992).
Відповідно до ч.4, 9, 11, 13 ст.29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 час і строки проведення навчальних зборів військовозобов'язаних та резервістів визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України та органами управління іншими військовими формуваннями відповідно до цього Закону.
Військовозобов'язані, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України) на прибуття для призову на збори, зобов'язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці. Керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу військових комісаріатів забезпечують своєчасне прибуття військовозобов'язаних до визначених пунктів збору.
За призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.
Виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам" від 23.11.2006 № 1644 виплата середнього заробітку військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, визначені Інструкцією, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 № 80 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.03.2007 за № 269/13536.
Згідно з пунктами 7, 8 Інструкції, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 року № 1644, за військовозобов'язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв'язку з від'їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов'язаний.
Зазначені особи не підлягають звільненню з роботи з ініціативи власника або вповноваженого ним органу незалежно від підпорядкування і форм власності з дня отримання повістки про призов і до повернення, крім випадків ліквідації установи, підприємства, організації тощо, де вони працювали.
Відповідно до пунктів 11, 12, 13 Інструкції виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами (пункт 11). Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов'язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) (пункт 12). Середній заробіток військовозобов'язаних, призваних на збори, розраховується підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, відповідно до чинних нормативно-правових актів (пункт 13 Інструкції).
За умовами пункту 4.6 Інструкції з організації і проведення навчальних зборів з військовозобов'язаними у військових частинах і установах Збройних Сил України, затвердженої наказом Міноборони України від 11.11.2009 року № 560 (з подальшими змінами та доповненнями), командири військових частин (установ) зобов'язані під час проведення навчальних зборів організувати: видання наказу про зарахування військовозобов'язаних до списків особового складу військової частини (установи), організувати їх облік; внесення відповідних записів про проходження навчальних зборів у військово-облікові документи військовозобов'язаних із зазначенням тривалості і виду навчальних зборів, завіривши їх підписом, скріпленим гербовою печаткою військової частини (установи), тощо.
Умовами пункту 4.7 цієї Інструкції передбачено, що обласні військові комісаріати зобов'язані після закінчення навчальних зборів відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють військовозобов'язані, призвані на навчальні збори, з виплатою середнього заробітку за весь період проведення навчальних зборів та урахуванням часу перебування у дорозі до місця проведення навчальних зборів і у зворотному напрямку, тощо.
Відповідно до пункту 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року №389, обласні військові комісаріати, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони.
Підставою для здійснення компенсації витрат підприємства є рахунок підприємства, розрахунок та відомість про виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов'язаним, призваним на збори.
Матеріалами справи підтверджується, що працівник позивача ОСОБА_2 перебував на військових навчальних зборах, та надалі позивачем на виконання вимог Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, затвердженої наказом Міністра оборони України №80 від 12.03.2007, надано відповідачу документи задля компенсації середнього заробітку військовозобов'язаному працівнику.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази відшкодування відповідачем позивачеві здійснених витрат.
Відмова відповідача у відшкодуванні понесених позивачем витрат обґрунтована тим, що у 2022 році кошторисом Військової частини НОМЕР_1 не передбачені кошти на компенсацію середнього заробітку за збори, які проходили в 2018 році.
Суд зауважує, що чинним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачена залежність відшкодування витрат з виплаченої середньої заробітної плати військовозобов'язаним від фактичного фінансування відповідача чи випадки повного або часткового його звільнення від такого обов'язку.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 7095,52 грн витрат на виплату середньої заробітної плати працівнику позивача є правомірними та обґрунтованими.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності за позовом, суд зазначає таке.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
На території України з 12.03.2020 оголошено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», дія якого неодноразово продовжувалась численними постановами Кабінету Міністрів України. Поряд з цим, до закінчення карантину Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого у подальшому неодноразово продовжувався і триває на момент розгляду справи.
При цьому, п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, ст.ст. 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Окрім того, у відповідності з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, ст.ст.257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що у даній справі позовна давність позивачем пропущена за заявленими вимогами.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів).
У справі Трофимчук проти України (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 7 095,52 грн. витрат на виплату середньої заробітної плати, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача.
Судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул.Єжи Гедройця, буд.5, м.Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Лисенка, буд.6, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу: 40081221) 7 095 грн 52 коп. - витрат на виплату середньої заробітної плати та 3 028 грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Примірник рішення направити сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 24 червня 2024 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи