19.06.2024 року м.Дніпро Справа № 908/728/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.,
представники сторін:
від позивача: Пітюренко Є.В. - адвокат, ордер АЕ1269917 від 12.03.2024р.
від відповідача: Стасік А.І. - адвокат, ордер АР1166135 від 01.03.2024р.
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Селянського (фермерського) господарства “ЗАМОК”
на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.10.2023 р.
( суддя Зінченко Н.Г., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 27.10.2023 р.)
у справі
за позовом
Селянського (фермерського) господарства “ЗАМОК”,
( Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Широке ),
до відповідача
Селянського (фермерського) господарства “МАГНАТ 88”,
( Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи )
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні Позивача:
Солонянська селищна рада,
( Дніпропетровська область, смт. Солоне )
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні Відповідача:
Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу
Джурук Наталя Володимирівна
( м. Дніпро )
про визнання договорів оренди землі недійсними
1. Короткий зміст позовних вимог
Селянське (фермерське) господарство “ЗАМОК” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Селянського ( фермерського ) господарства “МАГНАТ 88”, про:
1. визнання недійсним договору оренди землі б/н від 01.11.2021 р., укладеного між ОСОБА_1 та Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88”, на підставі якого 10.01.2022 р. за Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88” зареєстроване право оренди земельної ділянки за кадастровим № 1225088400:02:001:0105;
2. скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за кадастровим № 1225088400:02:001:0105 за Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88”, яке зареєстровано 10.01.2022 р., номер запису про інше речове право: 46098009, Державний реєстратор: приватний нотаріус Джурук Наталя Володимирівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська обл.;
3. визнання недійсним договору оренди землі б/н від 01.11.2021 р., укладеного між ОСОБА_1 та Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88”, на підставі якого 10.01.2022 р. Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88” зареєстроване право оренди земельної ділянки за кадастровим № 1225088400:02:001:0100;
4. скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за кадастровим № 1225088400:02:001:0100 за Селянським (фермерським) господарством “МАГНАТ 88”, яке зареєстровано 10.01.2022 р., номер запису про інше речове право: 46098324, Державний реєстратор: приватний нотаріус Джурук Наталя Володимирівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська обл.;
5. визнання недійсним договору оренди землі б/н від 01.11.2021 р., укладеного між ОСОБА_1 та Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88”, на підставі якого 10.01.2022 р. за Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88” зареєстроване право оренди земельної ділянки за кадастровим № 1225088400:02:001:0104;
6. скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за кадастровим № 1225088400:02:001:0104 за Селянським (фермерським) господарством “МАГНАТ 88”, яке зареєстровано 10.01.2022 р., номер запису про інше речове право: 46098596, Державний реєстратор: приватний нотаріус Джурук Наталя Володимирівна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська обл.
Позовні вимоги викладені в позовній заяві, обґрунтовані посиланням на приписи ст. ст. 15, 03, 2015, 396 ЦК України, ст. ст. 125, 126, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 13 Закону України “Про оренду землі”, ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Позов мотивований наступними обставинами: в 1993 році ОСОБА_1 отримав у постійне користування землю загальною площею 45,7 га для ведення особистого селянського фермерського господарства на території Широчанської сільської ради Дніпропетровської області, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею № ДН 0000357 від 26.05.1993 р.. В подальшому ОСОБА_1 створено і зареєстроване Селянське ( фермерське ) господарство “ЗАМОК”, головою якого був ОСОБА_1 . Починаючи з 1993 року земельна ділянка використовувалася С(Ф)Г “ЗАМОК” за цільовим призначенням без його зміни для вироблення сільськогосподарської продукції. На теперішній час зазначена земельна ділянка складається із трьох частин ( земельних ділянок ), яким були присвоєні кадастровіномери:1225088400:02:001:0105,1225088400:02:001:0104, 1225088400:02:001:0100. 08.01.2022 р. ОСОБА_1 помер. Після смерті ОСОБА_1 його спадкоємицею - ОСОБА_2 ( дружина ) було встановлено, що ОСОБА_1 - 01.11.2021 р. нібито укладено три договори оренди землі б/н із Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88”, за якими ОСОБА_1 передав останньому в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами № 1225088400:02:001:0105, № 1225088400:02:001:0104, № 1225088400:02:001:0100. Зазначені договори оренди землі 10.01.2022 р. ( тобто після смерті ОСОБА_1 ) посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( номери записів про інше речове право: 46098009, 46098324 та 46098596 ). Позивач вважає, що оспорювані договори оренди землі б/н від 01.11.2021 р., укладені ОСОБА_1 та С(Ф)Г “МАГНАТ”, підлягають визнанню судом недійсними з огляду на наступне. По-перше: померлий ОСОБА_1 не мав права укладати такі договори та передавати земельні ділянки, які надані для постійного користування, в оренду оскільки постійні землекористувачі відповідно до приписів земельного законодавства не наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками. По-друге: у Позивача наявні сумніви щодо підписання спірних договорів ОСОБА_1 , що є предметом дослідження в рамках кримінального провадження № 12022046570000052. По-третє: у зв'язку із смертю ОСОБА_1 право постійного користування земельними ділянками не припинилося, а збереглося за С(Ф)Г “ЗАМОК”, а тому право Позивача на користування спірними земельними ділянками підлягає захисту відповідно до ст. 396 ЦК України. Також, Позивач просив суд звернути увагу, що при здійсненні реєстрації оспорюваних договорів оренди б/н від 01.11.2021 р. державний реєстратор не перевірив кому належить право власності на земельні ділянки, які надаються в оренду. Оскільки право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації і відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне, не дивлячись на те, що земельні ділянки надані Позивачу у користування для ведення товарного сільського господарства, право Позивача на користування цими землями підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації права оренди спірних земельних ділянок в судовому порядку. З огляду на викладене, Позивач просить суд позов задовольнити, а також покласти на Відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу в орієнтовному розмірі 15 000,00 грн.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог Відповідач зазначає, що підстави, з яких подано позов у цій справі, вже наводилися ОСОБА_2 у скарзі на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, в які ставилося питання щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 1225088400:02:001:0105, 1225088400:02:001:0104, 1225088400:02:001:0100 на підставі договорів оренди землі б/н від 01.11.2021, укладених ОСОБА_1 та С(Ф)Г “МАГНАТ”. Згідно з висновком Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністретсва юстиції від 27.10.2022 рекомендовано відмовити у задоволені скарги ОСОБА_2 , оскільки рішення від 10.01.2022 №, № 62778270, 62778705, 62779070 прийняті приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Джурук Н.В., відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав. Таким чином, державна реєстрація права оренди спірних земельних ділянок була здійснена на підставі та з додержанням чинного законодавства. Також відповідач стверджує, що спірні земельні ділянки належали ОСОБА_1 на праві власності, а тому на законних підставах передані в оренду. Зазначене підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 1225088400:02:001:0105, 1225088400:02:001:0104, 1225088400:02:001:0100, які свідчать, що ці земельні ділянки належать на праві власності ОСОБА_1 , підставі внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексні номери (відповідно): 62778270, 62779070, 62778705 від 10.01.2022. Припущення позивача, що начебто ОСОБА_1 не підписував спірні договори є виключно його припущеннями, які не ґрунтуються на жодній доказовій базі. Також відповідач наполягає на тому, що позивачем не надано жодних документів у підтвердження того, що з 1993 року єдиним користувачем спірними земельними ділянками було С(Ф)Г “МАГНАТ”. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
Солонянська селищна рада ( третя особа на стороні Позивача ) в заяві зазначила, що позовні вимог С(Ф)Г “ЗАМОК” підтримує в повному обсязі.
Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. ( третя особа на стороні Відповідача) письмових пояснень по суті спору суду не надала.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2023 р. в позові відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Селянське (фермерське) господарство “ЗАМОК”, в якій просить рішення суду від 11.10.2023 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вказує на те, що після смерті ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , його дружина, звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Супруненко А.М. з метою відкриття спадкової справи. 02.03.2022 р. було відкрито відповідну спадкову справу № 45/2022. 27.12.2022 р. ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Рішенням спадкоємця засновника СФГ «ЗАМОК» було змінено власника(засновника) СФГ «ЗАМОК» на ОСОБА_2 , головою господарства також призначено ОСОБА_2 .. ОСОБА_2 є єдиною спадкоємицею померлого чоловіка та у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса з метою відкриття спадкової справи та вступу у спадщину. Відповідно до чинного законодавства та зазначеної вище практики Великої палати Верховного суду у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 право постійного користування не припинилося, а збереглося за С(Ф)Г «ЗАМОК». Частина фермерського господарства у розмірі 100% успадкована ОСОБА_2 .
При цьому Скаржник зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, а саме, що зазначені земельні ділянки були отримані померлим ОСОБА_1 у постійне користування, станом на сьогоднішній день постійним користувачем земельних ділянок є СФГ «Замок», а власником земельних ділянок є Солонянська селищна рада. Також суд правильно дійшов до висновку, що оскаржувані договори оренди земельних ділянок укладено з грубим порушенням чинного законодавства, державна реєстрація оскаржуваних договорів та внесення записів про право власності також відбулась з грубими порушеннями чинного законодавства.
Скаржник наголошує на тому, що запис про наявність договору оренди з СФГ «Магнат 88» порушує законні права та інтереси Позивача, оскільки унеможливлює внесення до реєстру запису про законне право Позивача на постійне користування. Позивач фактично позбавлений можливості обробітку землі, земля станом на сьогодні обробляється Відповідачем, оскільки станом на сьогоднішній день чинні записи в реєстрі про право оренди та право власності. Визнання недійсними договорів оренди, скасування відповідних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу ) та скасування державної реєстрації права оренди надає Позивачу можливість зареєструвати за собою відповідне право постійного користування. Рішення суду у разі якщо позовні вимоги було б задоволено повернуло б Сторони у стан, що передував незаконній реєстрації права власності та договору оренди. Позивач зміг би зайти на землю, що перебуває в його постійному користуванні адже у Відповідача були б відсутні будь-які законні підстави для обробітку такої землі. Отже, можна прийти до висновку, що Позивачем обрано вірний спосіб захисту.
Відтак, на думку Скаржника, судом першої інстанції встановлено обставини справи, але через невірне тлумачення норм права та судової практики винесено формальну відмову, якою не вирішено проблему ( справу по суті ), а фактично запропоновано подавати два нові позови з незрозумілими перспективами, що по суті своїй призведе до продовження порушення прав Позивача та незаконного користування Відповідачем землею на невизначений строк. Рішення суду взагалі не відповідає зробленим судом висновкам.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від Селянського (фермерського) господарства “МАГНАТ 88” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Селянське ( фермерське ) господарство посилається на те, що на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 27.10.2022 р. за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 18.04.2022 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.05.2022 р. за № СК-981-22 наказом Міністерства юстиції України № 577/7 від 28.02.2023 р. «Про відмову у задоволенні скарги» відповідно до частини шостої 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийнято рішення відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 від 18.04.2022 р., оскільки рішення від 10.01.2022 р. № № 62778270, 62778705, 62779070, прийняті приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Джурук Наталією Володимирівною, відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав.
Таким чином, державна реєстрація права оренди спірних земельних ділянок, на наше переконання, була здійснена на підставі та з додержанням чинного законодавства, про що вже було прийнято рішення Міністерством юстиції України.
Відповідач звертає увагу суду на той факт, що центральною Колегією Міністерства юстиції України було встановлено центральної Колегії Міністерства юстиції України, що право власності на земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_1 . Тобто, саме право власності, а не право постійного користування, як про це заявляє Позивач.
Крім того, Селянське ( фермерське ) господарство зазначає про те, що скасування державної реєстрації рішення і права власності можливе лише за позовом власника. Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію права власності до Державного реєстру має бути внесений належний запис про деревну реєстрацію цього права власності. За таких обставин суд зробив висновок про те, що обраний Позивачем у даній справі спосіб захисту його прав є неефективним і не призведе до відновлення його права користування спірними земельними ділянками. А обрання неналежного способу захисту, як зазначалось вище, є достатньою і самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Треті особи не скористались своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзиви на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2023 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Дармін М.О., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2023 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/728/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Селянського ( фермерського ) господарства “ЗАМОК” на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.10.2023 р. у справі № 908/728/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
Матеріали справи № 908/728/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 13.03.2024 р..
13.03.2024 р. в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої та з урахуванням п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центрального апеляційному господарському суді, у зв'язку з перебуванням у відпустці члена колегії - судді Дарміна М.О. розгляд справи № 908/728/23 в судовому засіданні не відбувся.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 22.05.2024 р..
Від представника Селянського (фермерського) господарства “МАГНАТ 88” до суду надійшла заява про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 р., судове засідання у справі № 908/728/23, призначене на 22.05.2024 р., вирішено провести з представником Селянського (фермерського) господарства “МАГНАТ 88” в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.
Від представника Селянського (фермерського) господарства “ЗАМОК” до суду надійшла заява про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 р., судове засідання у справі № 908/728/23, призначене на 22.05.2024 р., вирішено провести з представником Селянського (фермерського) господарства “ЗАМОК” в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2024 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 19.06.2024 р..
Треті особи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників третіх осіб.
В судовому засіданні 19.06.2024 р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
7. Встановлені судом обставини справи
Розпорядженням Представника Президента України Солонянського району Дніпропетровської області № 102 від 18.02.1993 р. “Про надання земель громадянам для ведення фермерських господарств” ОСОБА_1 надана у постійне користування для ведення селянського ( фермерського ) господарства земельна ділянка в розмірі 45,9 га на території Широчанської сільської ради Дніпропетровської області.
На підставі розпорядження Представника Президента України Солонянського району Дніпропетровської області № 102 від 18.02.1993 р. ОСОБА_1 виданий Державний акт на право постійного користування землею ДН № 0000357 від 26.05.1993 р., згідно з яким ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 45,7 га, розташована на території Широчанської сільської ради в межах згідно з планом, для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт видано 26.05.1993 р. та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 163.
В 1993 році ОСОБА_1 , як засновником, створено і зареєстроване Селянське (фермерське) господарство “ЗАМОК”, що підтверджується Свідоцтвом № 20259102 від 18.02.1993 р. про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, виданим Солонянською районною радою народних депутатів.
20.02.1998 р. проведено державну реєстрацію Селянського ( фермерського ) господарства “ЗАМОК”, ідентифікаційний код юридичної особи 20259102, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , керівник - ОСОБА_1 .
На теперішній час земельна ділянка, яка надавалася для ведення селянського (фермерського ) господарства ОСОБА_1 , складається із трьох частин ( земельних ділянок ), яким були присвоєні кадастрові номери: 1225088400:02:001:0105 - земельна ділянка площею 28,4967 га, 1225088400:02:001:0104 - земельна ділянка площею 10,1350 га, 1225088400:02:001:0100 - земельна ділянка площею 5,3000 га.
08.01.2022 р. ОСОБА_1 помер.
Як зазначає Позивач, після смерті ОСОБА_1 його спадкоємицею - ОСОБА_2 ( дружина ) було встановлено, що ОСОБА_1 - 01.11.2021 р. укладено три договори оренди землі б/н із Селянським ( фермерським ) господарством “МАГНАТ 88”, за якими ОСОБА_1 передав С(Ф)Г “МАГНАТ” в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами № 1225088400:02:001:0105, № 1225088400:02:001:0104, № 1225088400:02:001:0100 строком на 25 (двадцять п'ять) років для ведення фермерського господарства, розташовані на території Широчанської сільської ради Солонянськогго району Дніпропетровської області.
10.01.2022 р. ( тобто після смерті ОСОБА_1 ) зазначені договори оренди землі б/н від 01.11.2021 р. посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номери записів про інше речове право: 46098009, 46098324 та 46098596).
З наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. щодо кожної із земельних ділянок з кадастровими номерами № 1225088400:02:001:0105, № 1225088400:02:001:0104, № 1225088400:02:001:0100 вносила відповідне рішення, яким здійснювала державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме відкривала новий розділ щодо нерухомого майна (земельної ділянки), оскільки ці земельні ділянки раніше не були зареєстровані в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також реєструвала обтяження на земельну ділянку у вигляді договору оренди землі, зокрема:
- Стосовно земельної ділянки з кадастровим № 1225088400:02:001:0105 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62778270 від 10.01.2022 р. 12:01:23, про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності 10.01.2022 р. вчинено запис за номером 46097869 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності індексний номер 294009665). Також 10.01.2022 р. 11:19:05 зареєстровано інше речове право (право оренди земельної ділянки) за С(Ф)Г “МАГНАТ” на підставі договору оренди землі б/н від 01.11.2021 р., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вчинено запис за номером 46098009. (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 294009907).
- Стосовно земельної ділянки з кадастровим № 1225088400:02:001:0100 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62778705 від 10.01.2022 р. 12:18:07, про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності 10.01.2022 р. вчинено запис за номером 46098234 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності індексний номер 294012466). Також 10.01.2022 р. 11:28:51 зареєстровано інше речове право (право оренди земельної ділянки) за С(Ф)Г “МАГНАТ” на підставі договору оренди землі б/н від 01.11.2021 р., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вчинено запис за номером 460983249. (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 294012552).
- Стосовно земельної ділянки з кадастровим № 1225088400:02:001:0104 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62779070 від 10.01.2022 р. 12:33:28, про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності 10.01.2022 р. вчинено запис за номером 46098548 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності індексний номер 294015005). Також 10.01.2022 р. 11:34:43 зареєстровано інше речове право (право оренди земельної ділянки) за С(Ф)Г “МАГНАТ” на підставі договору оренди землі б/н від 01.11.2021, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вчинено запис за номером 46098596. (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 294014869).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 р. № 60-р “Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад” та наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3760/15-18-СГ від 27.09.2018 р. “Про передачу земельних ділянко державної власності у комунальну власність” ( з урахуванням змін, внесених наказом № 41689/15-19-СГ від 16.01.2019 р. ) Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області передано Солонянській селищній об'єднаній територіальній громаді ( Солонянській селищній раді ) Солонянського району Дніпропетровської області у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2986,6157 га, які розташовані на території Солонянської селищної об'єднаної територіальної громади Солонянського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту.
До складу переданих Солонянській селищній об'єднаній територіальній громаді Солонянського району Дніпропетровської області земель увійшли, в тому числі, земельні ділянки з кадастровими номерами № 1225088400:02:001:0105, № 1225088400:02:001:0104, № 1225088400:02:001:0100.
Рішенням Солонянської селищної ради № 12-33/VII від 30.10.2018 р. прийнято у комунальну власність Солонянської селищної ради в межах території Солонянської селищної ради з державної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Таким чином, з 2018 року власником земельних ділянок з кадастровими номерами № 1225088400:02:001:0105, № 1225088400:02:001:0104, № 1225088400:02:001:0100 є Солонянська селищна об'єднана територіальна громада Солонянського району Дніпропетровської області в особі Солонянської селищної ради.
Проте, матеріали справи не містять письмових доказів здійснення державної реєстрації права комунальної власності земельних ділянок з кадастровими номерами № 1225088400:02:001:0105, № 1225088400:02:001:0104, № 1225088400:02:001:0100 за Солонянською селищною об'єднаною територіальною громадою Солонянського району Дніпропетровської області особі Солонянської селищної ради. Третя особа на стороні позивача таких доказів суду також не надала.
Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі, в якому просив суд визнати недійсними договори оренди землі б/н від 01.11.2021 р., укладені між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством “МАГНАТ 88” відносно земельних ділянок з кадастровими номерами № 1225088400:02:001:0105, № 1225088400:02:001:0104, № 1225088400:02:001:0100, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62778270, 62778705, 62779070 від 10.01.2022 р., що винесені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Джурук Н.В., та скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами № 1225088400:02:001:0105, № 1225088400:02:001:0104, № 1225088400:02:001:0100.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що померлий ОСОБА_1 не мав права укладати осопорювані договори оренди землі б/н від 01.11.2021 р. та передавати спірні земельні ділянки, які надані для постійного користування, в оренду С(Ф)Г “МАГНАТ”, оскільки постійні землекористувачі відповідно до приписів земельного законодавства не наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками. Також Позивач вважає, що державна реєстрація права оренди спірних земельних ділянок була здійснена за відсутності у приватного нотаріусу правовстановлюючих документів на земельні ділянки та з порушенням вимог чинного законодавства у сфері державної реєстрації.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог мотивоване тим, що Позивачем не доведено яким чином заявлені у даній справі позовні вимоги сприятимуть відновленню його порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а обраний Позивачем у даній справі спосіб захисту його прав є неефективним і не призведе до відновлення його права користування спірними земельними ділянками.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, Скаржник не погоджується звисновком суда першої інстанції щодо обрання Позивачем неефективного спосібу захисту його прав, наголошуючи на вірному спосібу захисту.
Ст. 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відповідно до частини 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Положення частини 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття “заінтересована особа” такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права Позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частинами першою та другою ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26.01.2021 р. у справі № 522/1528/15-ц (п. 82), від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20 (п. 24), де зазначається, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.
Тобто, як слушно зазначив суд першої інстанції, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 - спосіб захисту права, який обирає Позивач, має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Надаючи правову оцінку належності обраного Позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція ). У рішення від 15.11.1996 р. у справі “Чахал проти Сполученого Королівства” Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави ( рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 р. у справі “Афанасьєв проти України” ).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках ( абзац 12 частини 2 вказаної статті ). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. ( постанови від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 р. у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17 ).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині 1 ст. 2 ГПК України. Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 р. у справі № 908/976/19.
У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача, зокрема, на підставі частини 1 ст. 216, ст. 387, частин 1, 3 ст. 1212 ЦК України ( пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду в від 01.03.2023 р. у справі № 522/22473/15-ц)
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 р. у справі № 905/77/21, де сформовано висновок, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь Позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав Позивача.
Обрання Позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
За встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що у спірних правовідносинах С(Ф)Г “ЗАМОК” як особа, якій на праві постійного користування належать спірні земельні ділянки після смерті ОСОБА_1 , має право ставити вимогу про усунення перешкод у користуванні такими земельними ділянками, у разі якщо будь-якою третьою особою вчиняються перешкоди такого користування.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Власник земельної ділянки комунальної форми власності може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц 19 (п. 81).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав.
За змістом ст. 6 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” суб'єкти державної реєстрації прав це виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб'єкти; державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Частиною 1 ст. 11 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству”, який набрав чинності з 16.01.2020 р., ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” ( у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом “а” пункту 2 частини шостої ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом “а” пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. Таким чином, з 16.01.2020 р., тобто на час ухвалення рішення суду у даній справі законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 р. також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 р., обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
З вище викладеного слідує висновок, що скасування державної реєстрації рішення і права власності можливе лише за позовом власника. Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію права власності до Державного реєстру має бути внесений належний запис про державну реєстрацію цього права власності.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що обраний Позивачем у даній справі спосіб захисту його прав є неефективним і не призведе до відновлення його права користування спірними земельними ділянками.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Селянського ( фермерського ) господарства “ЗАМОК”.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства “ЗАМОК” - залишити без задововлення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.10.2023 р. у справі № 908/728/23 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.06.2024 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін