№ провадження 11-кп/4809/450/24 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія - ст. 392 ч. 2 КПК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
18.06.2024 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
при участі :
прокурора ОСОБА_6 ,
адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні, у режимі відеоконференції, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_8 , ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.05.2024 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 12 липня 2024 року включно, із визначенням застави у розмірі 35 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 105 980 гривень.
У провадженні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває судова справа (обвинувальний акт) про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 186 КК України /ЄУН 398/1491/23, кримінальне провадження № 12023121060000198 від 02.02.2023/.
У межах даного кримінального провадження, за клопотанням прокурора, у порядку ст. 331 КПК України, судом першої інстанції розглянуто питання доцільності продовження строку тримання під вартою зокрема обвинуваченого ОСОБА_8 .
Судом встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не перестали існувати і не зменшились у тому обсязі, як їх раніше встановлено: можливість обвинуваченого переховуватись від суду, чинити незаконний вплив на свідків, вчинити нове кримінальне правопорушення.
Враховано судом тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, які є умисними тяжкими, особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків, судимий.
Із судовим рішенням судді не погоджується сторона захисту.
Адвокат ОСОБА_7 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_8 , який в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на строк 60 днів, визначити заставу - 25 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, що становить 75 000 гривень.
Вказує, що судом враховано не всі обставини при визначенні розміру застави, а саме - відсутність будь-якого доходу у ОСОБА_8 у 2023 році, отже, не дотримано вимог ст. 182 КПК України щодо врахування майнового стану обвинуваченого, призначено заставу у завідомо непомірному розмірі.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку сторони захисту (адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 ), які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечив апеляційну скаргу, дослідивши виділені матеріали, зваживши доводи апеляційної скарги, колегією суддів зауважується про наступне.
Як вбачається з матеріалів, судом першої інстанції проводиться судове слідство у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 186 КК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Як встановлено ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При цьому, у відповідності до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова №4 від 25.04.2003р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, позицію ЄСПЛ, яка висвітлена в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Москаленко проти України», - суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ «W проти Швейцарії»).
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин (справи «Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Вимог закону місцевий суд дотримався.
Суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Слід зважати, що процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були заявлені під час попереднього застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, не перестали існувати, й виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисних корисливих тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 185 КК України, які караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років та позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років відповідно.
Вчинення кримінального правопорушення інкриміноване у співучасті.
Загальний строк тримання обвинуваченого під вартою не перевищує меж розумного, тримається під вартою з 02.02.2023.
Розпочато і триває судове слідство.
Також, відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються й наступні обставини.
Обвинувачений ОСОБА_8 не одружений, без утриманців, безробітний, не має джерела доходу до існування, не має визначеного місця реєстрації, мешкає без реєстрації місця проживання, не має міцних соціальних зв'язків.
Крім того, слід зауважити, обвинувачений ОСОБА_8 багаторазово судимий (чотири рази), в тому числі за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, зокрема аналогічних тяжких злочинів, судимості не погашені й не зняті.
Будучи звільненим від відбування призначеного попереднім вироком у виді позбавлення волі покарання на підставі ст. 75 КК України, із встановленням іспитового строку, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні нового аналогічного кримінального правопорушення під час такого іспитового строку.
Відтак, можливо стверджувати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не перестали існувати.
Зважаючи на тяжкість інкримінованих злочинів, розуміючи, яка міра покарання загрожуватиме йому у разі визнання винуватим, враховуючи відсутність визначеного місця реєстрації проживання, будучи особою без міцних соціальних зв'язків, обвинувачений ОСОБА_8 зможе переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинення злочину, в тому числі й на тимчасово непідконтрольних державі територіях.
Також є підстави вважати, що з метою уникнення кримінальної відповідальності, обвинувачений може впливати на потерпілих та/або свідків у кримінальному провадженні. При цьому, зауважується, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілих слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України, а отже ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.
Зважаючи на кримінальну історію минулого обвинуваченого ОСОБА_8 (зокрема вчинення умисних корисливих тяжких, в тому числі аналогічних, кримінальних правопорушень), відсутність сталого джерела доходу, заробітку або іншого законного джерела отримання коштів до існування, є підстави вважати, що існує ризик вчинення обвинуваченим нового (аналогічного) кримінального правопорушення у разі застосування стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу або не застосування запобіжного заходу.
Вказане сукупно свідчить про схильність обвинуваченого до протиправних вчинків, незаконного збагачення за чужий кошт, небажання ОСОБА_8 стати на шлях виправлення, соціалізації у суспільстві, неприйняття ним необхідності дотримання законослухняної поведінки, поваги до охоронюваних законом прав, як от право законного володіння майном, а в цілому - про соціальну небезпечність обвинуваченого.
Наразі, як свідчать наведені обставини, більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, також запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б на даний час унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
При вирішенні питання продовження строку дії стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом належно аналізовано й взято до уваги всі обставини і можливі ризики.
Також, при продовженні судом строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, вирішено питання щодо визначення застави обвинуваченому.
Відповідно до положень ст. 182 КПК України, ч. 4, ч. 5 цієї норми закону, - розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього; Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як убачається з матеріалів клопотання, суд, вирішуючи питання щодо розміру застави, врахував належним чином обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого та встановлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, і визначив обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави наближений до мінімального, визначеного п. 2) ч. 5 ст. 182 КПК України, - 35 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який, зважаючи на встановлені та аналізовані вище обставини, особу обвинуваченого та ризики, є належним і достатнім.
Відтак, з огляду на зазначене вище, те, що колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 406, 407, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.05.2024 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 12 липня 2024 року включно, із визначенням застави у розмірі 35 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 105 980 гривень, - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4