ун. № 759/23565/23
пр. № 2/759/1025/24
22 травня 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Приватного акціонерного товариства Страхова Компанія «Альфа Страхування» до ОСОБА_1 , треті особи: Моторне (транспортне) страхове бюро України, Приватне підприємство «ФОМАЛЬГАУТ-ТРАНС» про відшкодування шкоди,
І. Позиція сторін у справі
у листопаді 2023 р. до суду надійшла вищезазначена позовна заява, позивач просить суд
стягнути з відповідача на позивача матеріальну шкоду в порядку суброгації у розмірі 634103 грн 80 коп., а також стягнути судовий збір у розмірі 7609 грн 25 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 35000 грн 00 коп.
В обґрунтування позову зазначає, що 31.12.2021 о 18 год. 10 хв. у м. Києві по вул. В. Кільцева на перехресті з вул. Ак. Єфремова трапилася ДТП з вини ОСОБА_1 на підставі чого постановою Святошинського районного суду м. Києва від 01.02.2022 його визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, а оскільки транспортний засіб «BMW X5» д.н.з НОМЕР_1 на момент ДТП був застрахований у ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ», представник власника пошкодженого застрахованого ТЗ звернувся до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «BMW X5» д.н.з НОМЕР_1 було проведено його огляд. На виконання умов договору страхування та на підставі зібраних документів ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» складено страховий акт по справі №0005.206.22.02 на суму 645072 грн 64 коп. та здійснено виплату на рахунок СТО (ТОВ «АВТ Баварія Київ»). Після отримання акту виконаних робіт на суму 634103,80 грн., ПРАТ «СК АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» було проведено коригування суми страхового відшкодування та звернулось листом до СТО про повернення різниці коштів у розмірі 10968 грн 84 коп., яка не була використана на ремонт автомобіля. Отже, оскільки розмір витрат позивача на виплату страхового відшкодування складає 634103 грн 80 коп., та враховуючи, що винуватцем ДТП визнано ОСОБА_1 , який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, то відповідач зобов'язаний відшкодувати ПрАТ «СК «Альфа Страхування» в порядку суброгації 634103 грн 80 коп.
25.01.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, з підстав того, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Audi А6», дійсно не мав полісу ОСЦПВ, але в такому випадку шкоду завдану у ДТП відшкодовує МТСБУ (межах лімітів, що встановлені законом). ПрАТ «СК «Альфа Страхування» не надало доказів пред'явлення регресної вимоги до МТСБУ та не заявило позовної вимоги про стягнення коштів в цій частині з МТСБУ. Матеріали справи взагалі не містять ніяких доказів сплати ТОВ «Альфа-Лізинг Україна» страхових платежів (рахунків, квитанцій про оплату, виписок з банківських рахунків тощо), отже позивач не довів, що страховий поліс набув чинності. При проведенні оцінки вартості завданих збитків допущені суттєві порушення, які не дозволяють визначити дійсний розмір збитків: акт огляду «підписаний» Одінцовим із застосування факсиміле та за відсутності доказів, що ця людина - представник Страховика, а також відсутні фотознімки пошкодженого автомобіля потерпілого, наявність яких - одна з обов'язкових умов виплати страхового відшкодування. Є небезпідставні сумніви, що акт виконаних робіт дійсно підписаний 18.03.2022, а також, що ремонтні роботи проводились у цей час - на початку повномасштабної війни (коли в околицях Києва велись активні воєнні дії, а саме місто перебувало під постійними обстрілами російських військ). Наявні суттєві недоліки договору страхування (відсутність невіддільних частин договору: II частини договору, яка підписана сторонами та акту огляду ТЗ) свідчать про непогодження сторонами умов договору. Це своєю чергою спростовує обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування та відсутність в останнього права вимоги до ОСОБА_1 (а.с. 79-86).
29.01.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а також не погодтвся із обставинами, викладеними у відзиві на позовну заяву, оскільки за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування. При цьому МТСБУ відшкодовує потерпілому частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування, у разі якщо винуватець ДТП (власник транспортного засобу) не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Отже, ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» набувши право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування за договором добровільного страхування, обґрунтовано звернулося з позовом саме до винуватця ДТП. Представник позивача разом з позовною заявою надав копію договору страхування №340.1555498.911, згідно п.8 Договору зазначений строк дії договору (з 00:00 год 28.05.2020 по 24:00 27.05.2022), що свідчить про те, що договором прямо встановлено дату набуття та втрати чинності договору. Також в ньому зазначено, що договір набуває чинності після оплати першої частини страхового платежу. Крім того, у страховому акті в розділі ІІ Премія за договором відображено, що страхові платежі було сплачено та заборгованість по договору відсутня. Крім того, згідно п. 8 Договору Огляд та фотографування ТЗ не проводиться: якщо ТЗ знаходиться в автосалоні (новий ТЗ) при одночасному виконанні наступних умов: ТЗ не експлуатувався раніше, не має пошкоджень, пробіг не більше 50 км. Беручи до уваги те, що ТЗ який був застрахований є новим, тому його огляд не проводився (а.с. 105-110).
22.04.2024 від третьої особи МТСБУ надійшли пояснення по справі, в яких зазначає, що при відсутності договору ОСЦПВ у винуватця ДТП страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону № 1961- ІV прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов'язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам. Отже, позивач має отримати відшкодування за рахунок винуватця ДТП, яким є відповідач по справі (а.с. 161-165).
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30.11.2023 визначено головуючого - суддю Ул'яновську О.В. (а.с. 65-66).
Ухвалою судді від 01.12.2023 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 68-69).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.01.2024 шляхом переходу із спрощеного позовного провадження до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на підставі заявленого клопотання представника відповідача ОСОБА_1 , а також залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Моторне (транспортне) страхове бюро України (а.с. 99-101).
09.04.2024 ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи Приватне підприємство «ФОМАЛЬГАУТ-ТРАНС» (а.с. 155-156).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 215).
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про слухання справи повідомлені належним чином, 21.05.2024 представник позивача надіслав до суду заяву про перенесення судового засідання (а.с. 210-212).
Треті особи у судове засідання не з'явилися, про слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №205652, 31.12.2021 о 18 год. 00 хв. у м. Київ на вул. В. Кільцева на перехресті з вул. Ак. Єфремова відбулася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю Застрахованого ТЗ BMW X5, д.н. НОМЕР_1 , Mercedes-Benz, НОМЕР_2 та ТЗ Audi А6 д.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 (а.с. 7).
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 01.02.2022 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с. 8-9).
27.05.2020 між ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та ТзОВ «Альфа Лізинг Україна» укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №340.1555498.911. Предметом Договору страхування є страхування транспортного засобу BMW X5 (VIN-код НОМЕР_4 ) (а.с. 10-16).
Станом на 31.12.2021 Поліс внутрішнього страхування ТЗ № НОМЕР_3 відсутній (а.с. 62).
04.01.2020 представник власника пошкодженого Застрахованого ТЗ BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 звернувся до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 22-23).
Як вбачається із Акту №0005.206.22.02 огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 10.01.2022 та Рахунку №DBL00004848 від 03.01.2022, вартість ремонту пошкодженого ТЗ BMW X5, д.н. НОМЕР_1 становить 649629 грн 80 коп. (а.с. 19-20, 30-33).
Відповідно до ремонтної калькуляції №0005.206.2 від 17.01.2022 вартість ремонту пошкодженого ТЗ BMW X5, д.н. НОМЕР_1 становить 655104 грн 41 коп. (а.с. 24-29).
Згідно страхового акту №0005.206.22.02 від 26.01.2022 та розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №0005.206.22.02 ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» здійснено виплату на рахунок СТО (ТОВ «АВТ Баварія Київ»), що підтверджується платіжним дорученням №4346 від 28.01.2022 у розмірі 645072 грн 64 коп. (а.с. 34-36).
Відповідно до акту виконаних робіт №DIN00004272 від 18.03.2022 проведення ремонту автомобіля складало 634103 грн 80 коп. (а.с. 37-40).
Згідно страхового акту №0005.206.22.02 було проведено коригування суми страхового відшкодування, яка складала 10968 грн 84 коп. (а.с. 42).
23.03.2022 ПрАТ «СК АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» звернулось листом за вих. №0005.206.22.02-000267.01 до СТО ТОВ «АВТ Баварія Київ» про повернення різниці коштів, яка не була використана на ремонт автомобіля у розмірі 10968 грн 84 коп. (а.с. 41).
Як вбачається з платіжної інструкції №1842 від 22.06.2022 ТОВ «АВТ «Баварія Київ» на рахунок страхової компанії була повернута сума у розмірі 10968 грн 84 коп. (а.с. 43).
Відповідно до досудового повідомлення від 12.06.2023 ТОВ «ВІНДЕКСГРУП» в інтересах ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» ОСОБА_1 пропонувалось в досудовому порядку виплатити в порядку регресу (суборгації) суму страхового відшкодування у розмірі 634103 грн 80 коп. до 12.07.2023 (а.с. 44).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до положень ст. ст. 3, 5, 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
За ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Пунктом 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до п.п. 43.1.2 п. 43.1 ст. 43 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому, крім інших, створено фонд захисту потерпілих у ДТП (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі (положення п. 1.7 стосуються будь-яких наземних транспортних засобів, отже, винятком є ті види транспортних засобів, які неможливо визнати наземними).
Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України звільняються учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахованою на момент ДТП не була, а сам водій не належить до категорії осіб, визначених п. 13.1 ст. 13 Закону, які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
При цьому МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування (пункт 41.3 41 Закону).
Таким чином, за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування. При цьому МТСБУ відшкодовує потерпілому частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування, у разі якщо винуватець ДТП (власник транспортного засобу) не застрахував свою цивільно-правову відповідальність
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 22.01.2019 у справі № 676/518/17 дійшов висновку, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливо б було відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
На підтвердження вищевикладеного, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд також і у постанові від 04.12.2019 у справі №359/2309/17 вказавши, що системний аналіз п.32.7 ч. 1 ст.32 закону №1961-ІУ, ст. 22, абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 988, ст.ст. 1166, 1187, 1194 ЦК, пп.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі така майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.01.2019 у справі №676/518/17, від 23.01.2019 у справі №750/6218/16-ц, від 07.02.2019 у справі №645/3746/16-ц, №591/3152/16-ц від 25.03.2019, від 25 березня 2019 року у справі №591/3152/16-ц, від 11.12.2019 у справі №522/15636/16-ц, від 18.02.2020 у справі №522/1251/15-ц.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а тому факт ДТП та вина ОСОБА_1 у його вчиненні додаткового доказування не потребує.
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 22.12.2020 у справі № 565/1210/19.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позивачем, як страховиком, сплачено страхове відшкодування на загальну суму 634103 грн 80 коп. на відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача ОСОБА_1 .
При цьому встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 суми страхового відшкодування у розмірі 634103 грн 80 коп., оскільки на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» до ПрАТ Страхова компанія «Альфа Страхування» в межах фактичних затрат перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , щодо відшкодування здійснених страховиком витрат.
V. Розподіл судових витрат
відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 35000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Так, для підтвердження витрат на правову допомогу позивачем було надано договір про надання правової допомоги №8/2021 від 06.04.2021; свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю ЗП001945 від 04.12.2018; додаток 1 до договору про надання правової допомоги №8/2021 від 06.04.2021; додаток 2 до договору про надання правової допомоги №8/2021 від 06.04.2021; договір №1 про внесення змін від 02.08.2021 до договору про надання правової допомоги №8/2021 від 06.04.2021; договір №2 про внесення змін від 31.12.2021 до договору про надання правової допомоги №8/2021 від 06.04.2021; договір №3 про внесення змін від 30.12.2022 до договору про надання правової допомоги №8/2021 від 06.04.2021; договір №4 про внесення змін від 04.09.2023 до договору про надання правової допомоги №8/2021 від 06.04.2021; договір №5 про внесення змін від 22.11.2023 до договору про надання правової допомоги №8/2021 від 06.04.2021 (а.с. 54-61, 112).
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України.
Стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст. 30 «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.
За змістом ч.4 ст. 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч 5,6 ст. 137ЦПК України).
У розумінні положень ч.ч5,6 ст. 137ЦПКУкраїни зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у ч. 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4,5, 9 ст. 1141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.2 ст. 141ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 141 ЦПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом з тим, вказана позовна заява в повній мірі є типовою та не складною (не містить окремих нетипових обставин), зважаючи на предмет спору, а також суд враховує ту обставину, що стороною позивача не надано належних доказів факту надання правничої допомоги, зокрема, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а ткож не надано підтвердження сплати адвокатських послуг, а тому у задоволенні витрат пов'язаних із наданням правничої допомоги слід відмовити з підстав не обґрунтованості та недоведеності.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. 27 Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 15, 979, 980, 993, 1192, 1194 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 89, 110, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, -
позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Страхова Компанія «Альфа Страхування» до ОСОБА_1 , треті особи: Моторне (транспортне) страхове бюро України, Приватне підприємство «ФОМАЛЬГАУТ-ТРАНС» про відшкодування шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» (ЄДРПОУ 30968986) матеріальну шкоду в порядку суброгації у розмірі 634103 (шістсот тридцять чотири тисячі сто три) грн 80 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» (ЄДРПОУ 30968986) судовий збір у розмірі 7609 (сім тисяч шістсот дев'ять) грн 25 коп.
У частині задоволення витрат пов'язаних із наданням правничої допомоги відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 31.05.2024.