Справа №:755/21760/21
Провадження №: 1-кп/755/526/24
"17" червня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) у складі головуючого судді ОСОБА_1 одноособово, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 квітня 2021 року за № 12021100040001133 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив:
І. Історія провадження (узагальнена)
Згідно даних обвинувального акта від 20 грудня 2021 року, який складено дізнавачем ВД Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_6 та затверджено прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 слідує, що 11 квітня 2021 року близько 21 год. 40 хв. ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , які раніше знайомі, перебували в під'їзді багатоквартирного будинку поблизу з квартирою АДРЕСА_1 .
У цей же час, день та місці в ОСОБА_5 , в порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виник умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
Реалізуючи який ОСОБА_5 швидко наблизилась на відстань витягнутої руки та наніс ОСОБА_8 один удар кулаком правої руки в голову, а саме один удар в ділянку носа. Від отриманого удару ОСОБА_8 зігнувся вперед та схопив своїми обома руками ОСОБА_5 за ноги, й утримував його в такому положенні.
Водночас ОСОБА_5 утримуючи ОСОБА_8 своєю лівою рукою за верхній одяг продовжив наносити удари кулаком лівої руки в область обличчя останньому в кількості близько десяти ударів спричинивши при цьому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми струс головного мозку, синець на повіках лівого ока з субкон'юктивальним крововиливом, перелом кісток носу, садно спинки та лівого скату носа в верхній третині, забійної рани на шкірі верхньої губи зліва від серединної лінії у основи носа з переходом на перетинку.
Потім ОСОБА_5 утримуючи ОСОБА_8 своєю правою рукою за ліве вухо та тягнучи його з силою донизу, своєю лівою рукою, в якій утримував предмет схожий на ніж наніс один удар в ділянку правого вуха спричинивши при цьому тілесні ушкодження у вигляді рвано-різаної рани лівої вушної раковини, що виразилась в травматичному дефекті (ампутації) частини лівої вушної раковини по зовнішній поверхні площею близько 5-6 см2, що складає менш ніж 1/3 від загальної площі вушної раковини.
Згідно висновку експерта № 042-1173-2021 від 17 вересня 2021 року при проведенні судово-медичної експертизи ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості, відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
У ході судового розгляду кримінального провадження на обвинуваченого було накладено грошові стягнення згідно ухвал від 05 квітня, 21 серпня та 20 листопада 2023 року.
ІІ. Суть клопотань, що розглядаються
Обвинувачений ОСОБА_5 , звернувся до суду, у порядку ст. 284-285, 350 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України, із клопотанням від 17 червня 2024 року про звільнення від кримінальної відповідальності у цьому кримінальному провадженні у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, тобто дійсність обставин регламентованих ст. 44, 49 КК.
Також, ОСОБА_5 подав, у порядку ст. 147 КПК, клопотання від 03 травня, 08 вересня та 05 листопада 2023 року про скасування ухвал від 05 квітня, 21 серпня та 20 листопада 2023 року відповідно про накладення на нього грошового стягнення, з огляду на безпідставність такого стягнення.
ІІІ. Позиції сторін
Захисник ОСОБА_4 підтримав вказані клопотання обвинуваченого з наведених ним передумов.
Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 клопотання про закриття кримінального провадження підтримав, оскільки є дійсними обставини визначені ст. 49 КК у відношенні заявника. Водночас, не вбачав передумов для скасування ухвал про накладення грошового стягнення з числа визначених ч. 3 ст. 147 КПК.
IV. Правове регулювання питання
Кримінальний процесуальний кодекс України
Стаття 147. Скасування ухвали про накладення грошового стягнення
1. Особа, на яку було накладено грошове стягнення та яка не була присутня під час розгляду цього питання […] має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення. Клопотання подається […] суду, який виніс ухвалу […].
3. […] суд скасовує ухвалу про накладення на особу грошового стягнення […], якщо буде встановлено, що стягнення накладено безпідставно, а в іншому випадку - відмовляє у задоволенні клопотання.
Стаття 284. Закриття кримінального провадження […]
2. […] судом: 1) у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Кримінальний кодекс України
Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності
1. Особа […] звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом.
Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: […] 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
V. Мотиви, з яких виходив Суд при постановленні ухвали
Суд заслухавши думку сторін, вивчивши наявні матеріали, приходить до наступного.
V.І. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КК України підстав і відсутності заперечень з боку обвинуваченого, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності.
При цьому, системне тлумачення норм кримінального та процесуального закону свідчить про те, що до особи можуть бути застосовані положення ст. 49 КК України у випадках, передбачених цією статтею та за наявності клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому таке клопотання подається стороною кримінального провадження, а не виключно підозрюваним, обвинуваченим або засудженим. Разом з тим кримінальний процесуальний кодекс вказує на обов'язковість згоди обвинуваченого на звільнення його саме від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України (див. постанову ВС від 25 лютого 2021 року в справі № 192/3301/16-к).
В цій справі окреслені ВС у справі № 192/3301/16-к орієнтири дотримано. Так, клопотання подане обвинуваченим, який при цьому надав згоду на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
Також Суд враховує, що, як зауважив Верховний Суд в постанові від 24 травня 2021 року у справі № 522/2652/15-к, суддя районного суду при постановленні ухвали, відповідно до ст. 372 КПК України, не повинен був вирішувати питання про встановлення вини обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення.
Ба більше, інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності (йдеться про підставу передбачену ст. 49 КК України) не пов'язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину. Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз'яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення (див. постанову ВС від 26 березня 2020 року у справі № 730/67/16-к).
Наведені ВС умови судом також було дотримано, а тому Суд не пов'язує в цій справі таке звільнення із фактом визнання обвинуваченими своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, або ж з фактом його відсутності.
Відповідно розглядаючи указане питання по суті лише щодо дійсності підстав для закриття провадження, без аналізу питання про встановлення вини обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, Суд відмічає таке.
З аналізу законодавства, що регулює питання закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності - це передбачений ст. 49 КК певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Вказаною нормою встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
В частині діяння, котре описане у п. І ухвали та кваліфіковане за ч. 2 ст. 125 КК, такий строк становить три роки.
При його обрахуванні Суд враховує, що об'єднана палата ККС ВС у справі № 328/1109/19 сформувала висновок щодо застосування норми права - положень ст. 49 КК: особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Відповідно судом зауважується, що від описаних у п. І ухвали подій минув диференційований строк давності, вказаний у п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, 11 квітня 2024 року.
При цьому, протягом вказаних строків обвинувачений не вчинив нового злочину, не ухилявся (перебіг давності не зупинявся), а законом не встановлено заборон щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Щодо взаємовідносин обвинуваченого з потерпілим, то судом враховується, що об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2022 року в справі № 203/241/17 зауважила, що особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій. Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК, див. те ж саме рішення об'єднаної палати).
Відповідно, в ключі наведеного, Суд вважає, що обвинувачений підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року), та із закриттям даного кримінального провадження у порядку п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
V.ІІ. Скасування ухвал про накладення грошового стягнення
Питання можливості скасування ухвали про накладення на особу грошового стягнення, згідно ст. 147 КПК, пов'язане з тим, чи буде встановлено, що стягнення накладено безпідставно.
Тому, аналізуючи це питання, в межах заявлених заявником доводів, Суд враховує, що згідно ст. 139 КПК якщо обвинувачений не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення.
Доводи ОСОБА_5 зводяться до того, що до суду в дати описані в ухвалах він завжди не прибував з поважних причин у розумінні ст. 138 КПК.
Водночас, Суд зауважує про таке:
а) ухвала від 05 квітня 2023 року
1. Суд керувався такими мотивами:
- ОСОБА_5 не прибув до суду 05 квітня 2023 року та не поінформував про причини свого неприбуття. Про вказане засідання обвинувачений інформувався завчасно, згідно даних довідки про доставку судового виклику за допомогою СМС.
Судом установлено, що обвинувачений поінформований про цей процес та факт розгляду провадження саме Дніпровським районним судом міста Києва в цьому складі суду. Він отримав в суді пам'ятку про права, котра містить у собі інформацію в т.ч. про наявні обов'язки інформувати про неможливість прибуття, то ж при сумлінному відношенні до наявних обов'язків за такий проміжок часу від 27 березня 2023 року (дата отримання СМС про виклик на 05 квітня 2023 року) до 05 квітня 2023 року можливо було поінформувати суд про ситуацію, котра могла статися у його житті у наслідок певних обставин, однак того не сталося.
Відповідно, Суд констатує факт невиконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, а отже наявні підстави для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення грошового стягнення.
2. Заявник вказує у клопотанні від 03 травня 2023 року, що 05 квітня 2023 року він не прибув до суду, оскільки на цей день був викликаний до РТСК та СП в м. Києві.
3. Суд констатує, що будучи поінформованим про розгляд обвинувачений будь-яких даних на адресу суду станом на 05 квітня 2024 року щодо причин неявки, котрі витікали б з обставин вказаних в ст. 138 КПК, не направляв, хоча згідно з п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК обвинувачений зобов'язаний прибути за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це. Тому, не вбачається підстав для скасування цієї ухвали, адже стягнення було накладено за не поінформування суду про причини свого неприбуття у вказану дату. Клопотання про скасування не містить посилання на прочини, що унеможливили інформування.
б) ухвала від 21 серпня 2023 року
1. Суд виходив з наступного:
- має місце «зловживання правом» з боку обвинуваченого (див. ухвали суду в цій справі від 20 червня та 21 липня 2023 року), оскільки йдеться про те, що у цьому випадку він системно надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, позаяк враховуючи його поведінку розгляд справи не відбувся у 2023 році - 05 квітня, 16 травня, 30 травня, 20 червня, 21 липня, 21 серпня.
Так, зокрема про засідання 21 серпня 2023 року обвинувачений був поінформований 14 серпня 2023 року, що слідує, з його розписки наявної в матеріалах справи.
Щодо звернень на адресу суду від 21 серпня 2023 року «від імені обвинуваченого», то Суд позбавлений змоги урахувати відображені в них дані, оскільки, згідно актів Дніпровського районного суду м. Києва (сформовані складом посадових осіб на чолі начальника відділу судових розпорядників суду ОСОБА_10 ), в них відсутній ЕЦП, а Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 522/385/17 в т.ч. вказав, що скановане зображення скарги надійшло до суду з невідомої електронної адреси, без цифрового підпису, що унеможливлювало ідентифікацію особи, яка подала цю скаргу, таким чином, суд, як указує ККС, правильно встановив, що захисник не підтвердив, що він є особою, яка має право на оскарження, а відтак обґрунтовано повернув його скаргу.
Ба більше, навіть, якщо взяти до відома інформацію відображену у консультаційному висновку, який наданий у копії, яка жодним чином не завірена, та надійшов від невідомої особи, з нього слідує, що громадянин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оглянутий лікарем невропатологом до 21 серпня 2023 року з подальшими рекомендаціями щодо ліків та утриманням щодо фізичних навантажень протягом 10 днів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 138 КПК поважними причинами неприбуття особи на виклик є тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад.
Обставини описані в консультативному висновку не відповідають положенням п. 5 ч. 1 ст. 138 КПК, а тому не є поважними причинами неприбуття особи на виклик.
Отже, у відношенні подій за 21 серпня 2023 року має місце неприбуття обвинуваченого та відсутність даних про поважність причин (їх неповідомлення).
При цьому Суд зауважує, що свідомий того, що апелювання до стану здоров'я є одним з поширених способів досягнення процесуальних цілей у поза процесуальний спосіб, який може використовуватися учасниками кримінального провадження з метою затягування розгляду справи, унеможливлення ухвалення певних процесуальних рішень та в інших формах протидії здійсненню кримінального провадження. Його поширеність обумовлена складністю відмежування таких форм процесуальної поведінки від об'єктивних медичних перешкод для участі у судовому засіданні, а також певною залежністю медичних висновків від суб'єктивних скарг особи.
Наразі у суду наявні вагомі підстави стверджувати про наявність факту зловживання обвинуваченим своїми процесуальними правами у формі створення перешкод для участі у судових засіданнях з посиланням на копії певних медичних документів (консультаційний висновок спеціаліста № 378 не завірений у будь-який спосіб). Також, враховуючи систематичність неприбуття у судові засідання та невиконання у повній мірі свого обов'язку надавати докази поважності причин такого неприбуття, відсутні об'єктивні підстави виключати таку можливість надалі.
У будь-якому випадку станом на теперішній час Суд вимушений констатувати фактичну неможливість судового розгляду у зв'язку з систематичним неприбуттям обвинуваченого у судові засідання, що свідчить про неможливість досягнення завдань кримінального провадження та, в свою чергу, покладає на Суд обов'язок застосовувати процесуальні механізми усунення таких перешкод. Вочевидь, можливість досягнення завдань кримінального провадження не може ставитися у залежність від намірів та поведінки обвинуваченого.
Враховуючи, що Суд встановив численні випадки невиконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, які набули систематичного характеру та об'єктивно унеможливлюють подальший судовий розгляд кримінального провадження, наявні підстави для вжиття заходів визначених ст. 323 КПК, оскільки стороною захисту не надано доказів існування у обвинуваченого тяжкої хвороби або перебування його в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад, що відповідно до ст. 138 КПК України є поважною причиною неприбуття на виклик суду.
2. ОСОБА_5 зазначає, що 21 серпня 2023 року не прибув, бо перебував на лікарняному.
3. Суд не знаходить підстав для скасування вказаної ухвали з мотивів детально наведених в самій ухвалі від 21 серпня 2023 року та вище процитованих в цьому судовому рішенні. Доводи заявника викладені у клопотанні від 08 вересня 2023 року жодним чином не спростовується вказаних висновків, як і не вказують на необґрунтованість стягнення.
в) ухвала від 20 листопада 2023 року
1. Суд керувався тим, що:
-до суду на 20 листопада 2023 року обвинувачений викликаний повісткою від 19 жовтня 2023 року. Згідно довідки про доставку СМС таку повістку обвинувачений отримав 19 жовтня 2023 року о 13:18:15, однак в засідання 20 листопада 2023 року не прибув, про причини неявки не інформував.
Текст СМС, котрий отримав обвинувачений засвідчує, що наслідки неприбуття визначені ст. 323 КПК та норми ст. 138 КПК були доведені йому до відома 19 жовтня 2023 року о 13:18:15 год., тобто у межах строку вказаного в ч. 9 ст. 135 КПК, а саме за три дні до дня, коли він зобов'язаний прибути за викликом.
2. Заявник у клопотанні від 05 листопада 2023 року (дата є явною опискою) відмічає, що не прибув, бо перебував на лікарняному.
3. Відповідно Суд не вбачає підстав для скасування цієї ухвали з мотивів тотожних наведеним ним при неможливості скасування ухвали від 05 квітня 2023 року.
V.ІІІ. Інші питання, що вирішуються судом
Питання процесуальних витрат урегульовано відповідно до положень Глава 8. Процесуальні витрати КПК України, шляхом їх віднесення на рахунок держави, у т.ч. з урахуванням того, що в постанові від 12 вересня 2022 року в справі № 203/241/17 об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зауважила, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Цивільний позов, в розрізі положень ст. 7, 9, Глави 9 КПК в поєднанні з підходами ВС (висловленими щодо долі позову у разі закриття кримінального провадження) в постановах від 15 січня 2019року у справі №185/442/16-к, 15 травня 2019 року у справі №617/609/15-к, 19 листопада 2019 року у справі №345/2618/16-к, 10 червня 2021 року у справі №640/11750/17, 11 листопада 2020 року у справі №455/229/17, 27 травня 2021 року у справі №577/977/19, від 30 серпня 2021 року в справі №638/15651/13, слід залишити без розгляду.
З цих підстав та керуючись статтями44, 49 Кримінального кодексу України, статтями 147, 284, 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:
відмовити у задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_5 про скасування ухвал про накладення грошового стягнення.
Клопотанняобвинуваченого ОСОБА_5 про звільнення від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, задовольнити.
Звільнити ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 12 квітня 2021 року за № 12021100040001133, за ознаками кримінального правопорушення ч. 2 ст. 125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та саме кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Копію ухвали вручити учасникам процесу.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 15:40 год. 21 червня 2024 року.
С у д д я ОСОБА_11