Номер провадження 2/754/1547/24
Справа №754/18255/23
Іменем України
20 червня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва
у складі головуючої судді Гринчак О.І.
за участю секретаря судових засідань Чехун Ю.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Зміст позовних вимог
У грудні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з відповідача 1750 доларів США основного боргу і 3% річних за весь час прострочення на дату ухвалення рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 грудня 2013 року позивачем були надані відповідачці грошові кошти в розмірі 2000 доларів США, які вона, згідно з розпискою, зобов'язувалась повернути до 31 січня 2014 року. 14 квітня 2018 року відповідачка написала нову розписку, на залишок суми боргу на цю дату про те, що брала в борг у ОСОБА_3 1700 доларів США та 1250 грн (еквівалентно 50 $) до 14.04.2021. Обидві розписки були написані ОСОБА_2 власноруч, оригінали розписок знаходяться у позивача. Після настання строку повернення (14.04.2021) позивач спілкувався з відповідачкою з приводу повернення боргу, вона знов просила зачекати ще деякий час, а потім взагалі стала уникати спілкування з позивачем. Позивач стверджує, що відповідачка кошти не повернула.
Сума 3% річних, за розрахунком позивача, станом на 31.12.2023 включно, складає 142,54 дол. США.
Рух справи
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 02 квітня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, зобов'язано позивача надати розрахунок 3 % річних.
20 червня 2024 року позивачем на виконання ухвали суду надано розрахунок.
У судовому засіданні 20 червня 2024 року позивач підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Відповідач до суду не з'явився, відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень від нього до суду не надходило, а також повідомлення про іншу адресу, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судової повістки на адресу його зареєстрованого місця проживання ( АДРЕСА_1 ), проте судова повістка повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що повістку вручено відповідачеві та він є повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вказані обставини та приписи процесуального закону, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який повідомлений належним чином та не повідомив суду причини своєї неявки.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
16 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики у формі розписки, за якою відповідачка отримала від позивача в борг грошові кошти у сумі 2000,00 доларів США та зобов'язалася їх повернути до 31.01.2014.
14 квітня 2018 року відповідачка написала нову розписку, в якій вказала, що вона брала у борг ОСОБА_3 1700 доларів США та 1250,00 грн (еквівалентно 50 $). Відповідачка зобов'язалася повернути кошти до 14.04.2021.
Оригінал розписки від 14 квітня 2018 року оглянуто судом у судовому засіданні 20 червня 2024 року.
Позивач стверджує, що він звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу за договором позики, однак відповідачка кошти йому не повернула.
Щодо стягнення заборгованості
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до абзацу першого статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Розпискою від 14 квітня 2018 року про отримання грошових коштів підтверджується факт укладення договору позики та факт отримання коштів відповідачкою від позивача на суму 1700,00 доларів США та 1250,00 грн, які відповідачка зобов'язувалася повернути до 14.04.2021.
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу положення статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Вищевикладена позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц.
Виходячи з того, що відповідачка отримала від позивача грошові кошти, які згідно з розпискою від 14 квітня 2018 року складають 1700,00 доларів США та 1250,00 грн, але зобов'язання з повернення вказаних коштів не виконала, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню в частині стягнення у валюті виконання основного зобов'язання, тобто у розмірі 1700,00 доларів США, а також 1250,00 грн.
Щодо стягнення 3 % річних
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У зв'язку з військовою агресією рф проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.
Таким чином, починаючи з 24.02.2022 та до завершення введеного на території України воєнного стану, нарахування 3 % річних за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання не здійснюється.
У цій справі встановлено, що відповідач має перед позивачем невиконане грошове зобов'язання у розмірі 1700,00 дол. США та 1250,00 грн.
Таким чином, враховуючи приписи п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, розрахунок 3 % річних має бути здійснено до 24.02.2022, при цьому має бути використана валюта, у якій має бути виконане основне грошове зобов'язання.
З наданого позивачем розрахунку від 20.05.2024 вбачається, що нарахування 3 % річних позивачем здійснено за період з 15.04.2021 по 23.02.2022, на суму 1700,00 дол. США становить 44,01 доларів США, а на суму 1250,00 грн - 32,36 грн. Вказаний розрахунок є правильним.
Отже, позовна вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення трьох відсотків річних підлягає задоволенню у сумі 44,01 дол. США та 32,36 грн.
Щодо судових витрат
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу у розмірі 1700,00 доларів США, три відсотки річних у розмірі 44,01 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу у розмірі 1250,00 грн, три відсотки річних у розмірі 32,36 грн, судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2024.
Суддя Деснянського
районного суду міста Києва Оксана Гринчак