20 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/2501/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 81 553,95 грн за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 28.01.2024.
Аргументуючи заявлені вимоги, позивач пояснив, що на виконання рішення суду від 02.08.2023 прийнятого Житомирським окружним адміністративним судом у справі №240/14970/23 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахунок та 28.01.2024 виплату перерахованої пенсії, однак безпідставно ненараховано та невиплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії. Вважає, що у зв'язку із виплатою донарахованої пенсії у повному обсязі лише на виконання рішення суду має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням таких строків.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
03.06.2024 до суду від представника Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина) надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його безпідставність. Пояснює, що позивач не звертався до військової частини із заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та звернувся до суду з позовом щодо оскарження бездіяльності в частині ненарахування та невиплати йому такої компенсації. Зауважує, що позивачем не доведено факт звернення до військової частини із заявою про виплату компенсації втрати частини доходу, а тому доводи позивача, щодо порушення його права безпідставні та не підтверджені відповідними доказами.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд зважає на наступне.
На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 прийнятого у справі №240/14970/23 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено позивачу перерахунок та виплату коштів. Нараховані кошти у розмірі 81 553,95 грн позивачу виплачено 28.01.2024, про що свідчить банківська виписка, яка міститься в матеріалах справи.
До військової частини із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків отриманої виплати за весь час затримки виплати позивач не звертався.
З метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо встановлення права на отримання компенсаційних виплат за невчасне його отримання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України, який регулює правовідносини у даній сфері є, зокрема Закон України №2050-ІІІ від 19.10.2000 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції на час звільнення позивача з військової служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Як визначено в пункті 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
За змістом ст. 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Під час розгляду спірних правовідносин, встановлено, що відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
У контексті викладених норм та з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів звернення позивача до військової частини із заявою про виплату компенсації, відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, та у свою чергу відмови відповідача у виплаті відповідної компенсації, а тому право позивача на даний час не порушено суб'єктом владних повноважень, у зв'язку із чим звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі №200/14472/19.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного суду є захист порушених прав фізичних осіб з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно позовні вимоги не можуть бути спрямовані у майбутнє, оскільки задоволення такого позову буде суперечити меті і завданню адміністративного судочинства. Тому суд вважає, що порушене право підлягає захисту станом на час вирішення справи, а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи наведене, з урахуванням висновків суду у даній справі, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У зв'язку із прийняттям рішення про відмову у задоволенні вимог позивача, питання про розподіл судових витрат, відповідно до ст.139 КАС України, судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 20 червня 2024 р.