21 червня 2024 рокуСправа №160/3286/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.01.2024 року за № 046050019289 про відмову у призначенні пенсії за п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІ І від 05.11.1991 року, зі зниженням пенсійного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , від 12.01.2024 року про призначення пенсії за п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІ І від 05.11.1991 року, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за № 1058-ІV та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІ І від 05.11.1991 року, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за № 1058-IV з 12.01.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона, ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 12.01.2024 досягла віку повних 54 роки та мала загальний страховий стаж 30 років 5 місяців 18 днів, з яких: 5 років 2 місяці 21 день - пільгового стажу за Списком № 2. 12.01.2024 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення мені пенсії за віком по Списку № 2 зі зниженням пенсійного віку. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.01.2024 №046050019289 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає, що відповідачем не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Тому до спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, а не Закону №1058-ІV. З огляду на викладене, а також досягнення 54-річного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, наявності необхідного загального страхового стажу, а також 5 років 2 місяці 21 день роботи у важких і шкідливих умовах за Списком № 2, що визнано відповідачем, позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова у призначенні пенсії протиправна, що зумовило звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 07.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/3286/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); розрахунку страхового стажу, в тому числі пільгового, станом на дату звернення 12.01.2024.
12.02.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає не погодження з позовом та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 12.01.2024 звернулася до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону №1058. Заяву за принципом «екстериторіальності» розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Головним управлінням перераховано пільговий стаж у відповідності до ст. 114 Закону №1058. За наданими документами страховий стаж позивача становить 30 років 05 місяців, в тому числі пільговий за Списком №2 - 05 років 02 місяці, що не дає право на призначення пенсії. Повідомлено, що до страхового та пільгового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 17.07.1987, згідно довідки від 27.12.2023 №30-АС, яка видана Криворізьким професійним гірничо-металургійним ліцеєм, оскільки відсутній документ про зміну прізвища та період роботи з 14.07.1997 по 19.08.1997, згідно неможливо визначити рік наказу про звільнення. Відсутність підтвердження пільгового стажу належними доказами не породжує та останньої виникнення права на пенсію за віком на пільгових умовах. За таких обставин, факту протиправних дій щодо відмови позивачу з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутній.
19.02.2024 позивачем подано відповідь на відзив відповідача-1, в якій вказує на його необґрунтованість та безпідставність. Позивач зауважує, що відповідач у своєму відзиві наводить норми права, що регулюють вихід на пенсію на пільгових умовах чоловіків і не враховує Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Крім того, до страхового стажу, який не є пільговим, зараховано період навчання з 01.09.1984 по 17.07.1987, згідно з довідки від 27.12.2023 №30-АС, яка видана Криворізьким професійним гірничо-металургійним ліцеєм, і таке не становить предмет спору за цим позовом. До стажу відповідачем не було зараховано період роботи тривалістю 1 місяць 4 дні, у період з 14.07.1997 по 19.08.1997 року, так як на думку відповідача неможливо визначити рік наказу про звільнення, але вона це не оскаржувала до суду, бо наразі вживає заходів для отримання архівних довідок на підтвердження цього періоду стажу. Крім того, пільговий стаж роботи у період з 14.09.1990 року по 03.12.1995 року включно, протягом 5 років 2 місяців 21 дня, в АТ «Кривбасзалізрудком» за професією лампівника, робота за якою, відноситься до пільгового за Списком № 2, підтверджений не лише трудовою книжкою, але й в повному обсязі підтверджений довідкою щодо підтвердження наявного трудового стажу за №913 від 05.12.2023 року виданою АТ «Кривбасзалізрудком», копія якої була додана до позовної заяви і яка надавалася відповідачу разом із заявою про призначення мені пенсії.
19.02.2024 від Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 зазначає про те, що пунктом 2 частини 2 статті 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право на пенсію за віком на пільгових умовах: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Позивач 12.01.2024 звернулася із заявою з питання призначення пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 114 Закону №1058-ІV. У рішенні від 18.01.2024 №046050019289, прийнятому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, зазначено, що станом на дату звернення страховий стаж позивача становить 33 роки 4 місяці, пільговий стаж за Списком №2 - 5 років 2 місяці. Також, у рішенні від 18.01.2024 №046050019289 зазначено, що до страхового та пільгового стажу не зараховано період роботи з 14.07.1997 по 19.08.1997, оскільки неможливо визначити рік наказ про звільнення. До пільгового стажу відповідно до довідки від 05.12.2023 №913, яка видана АТ «Криворізький залізорудний комбінат», зараховано всі періоди. Отже, враховуючи, що позивач має 5 років пільгового стажу за Списком №2, зменшення пенсійного віку становитиме 2 роки (на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців роботи за Списком №2), відповідно, право на призначення пенсійної виплати позивач набуде після досягнення 58 років. Щодо застосування при призначенні пільгової пенсії п. «б» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015 та рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, то відповідачем-2 зазначено, що Закон №1058-ІV є основним над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
До відзиву відповідачем-2 надано витребувані докази.
Позивач не скористалась своїм правом на подання відповіді на відзив відповідача-2.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданим 18.11.1999 Саксаганським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
12.01.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ВОГ №18) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Згідно із розпискою-повідомленням до заяви від 12.01.2024 за вх.№352 долучено копії таких документів: диплому про навчання, довідки про заробітну плату №9, №10, ідентифікаційний код, довідку про підтвердження стажу №6608, 914, інші документи №144058, 384, 138, паспорт, свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження, трудова книжка.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатом розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.01.2024 №046050019289 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Означене рішення відповідача-1 обґрунтоване наступним.
Вік заявниці 54 роки. Страховий стаж особи 30 років 5 місяців. Пільговий стаж особи становить 5 років 2 місяці. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового та пільгового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1984 по 17.07.1987, згідно довідки від 27.12.2023 № 30-АС, яка видана Криворізьким професійним гірничо - металургійним ліцеєм, оскільки відсутній документ про зміну прізвища; період роботи з 14.07.1997 по 19.08.1997, оскільки неможливо визначити рік наказу про звільнення. До пільгового стажу відповідно до довідки від 05.12.2023 № 913, яка видана АТ « Криворізький залізорудний комбінат», зараховано всі періоди.
Копію рішення від 18.01.2024 №046050019289 направлено позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з повідомленням від 23.01.2024 №0400-010221-8/15048.
Згідно із розрахунком стажу (форма РС-право) номер ПС046050019289 страховий стаж позивача станом на дату звернення (12.01.2024) становить 30 років 05 місяців 18 днів, пільгового стажу за Списком №2 - 5 років 2 місяці 21 день, до якого зараховані такі періоди:
з 14.09.1990 по 31.12.1991 - список №2 - 01 рік 03 місяці 18 днів;
з 01.01.1992 по 03.12.1995 - список №2 - 03 роки 11 місяців 03 дні.
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що розмір страхового стажу позивача переглядався відповідачем та станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії (12.01.2024) становить - 33 роки 3 місяці 21 день, замість 30 років 05 місяців 18 днів.
Не погодившись з відмовою відповідача-1 у призначенні пенсії за Списком №2, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IVперіоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
«Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність».
Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII, визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
З огляду на викладене, враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
За таких обставин, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності прийняття відповідачем-1 рішення від 18.01.2024 №046050019289 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 12.01.2024.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відмова у призначені пенсії обґрунтована відсутністю на час звернення за призначенням пенсії (12.01.2024) необхідного пільгового стажу за Списком №2.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами щодо страхового та пільгового стажу відсутній. Позивачем у відповіді на відзив відповідача-1 акцентовано, що не зарахований до страхового та пільгового стажу період згідно із оскаржуваним рішенням не становить предмет спору.
Згідно із розрахунком стажу (форма РС-право) номер ПС 046050019289 страховий стаж позивача станом на дату звернення (12.01.2024), з урахуванням його перегляду відповідачем, становив 33 років 4 місяців 5 днів, пільговий стаж за Списком №2 - 5 років 2 місяці 21 день, до якого зараховано такі періоди: з 14.09.1990 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 03.12.1995.
Отже, на час звернення із заявою про призначенням пенсії 12.01.2024 позивач досягла 54-річного віку, мала 33 роки 4 місяці 5 днів страхового стажу, однак пільгового стажу за Списком №2 - всього 5 років 2 місяці 21 день, що згідно із пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) та Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 не є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Посилання позивача у позові та у відповіді на відзив на положення абзацу 4 пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015), про те, що працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам», не враховують спірних відносин, оскільки стосуються зменшення пенсійного віку, передбаченого статті 12 цього Закону (55 років), на 2 роки за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи для жінок при призначення пенсії, а не зменшення пільгового стажу за Списком №2 при призначенні пенсії.
За таких обставин, враховуючи, що станом на дату звернення (12.01.2024) за призначенням пенсії пільговий стаж позивача за Списком №2 становив 5 років 2 місяці 21 день, замість - не менше 10 років на зазначених роботах, та у спірних правовідносинах позивачем не заявлено спору щодо пільгового стажу, що враховується у призначенні пенсії, тому суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав відсутності пільгового стажу на дату звернення, відповідач-1 діяв правомірно.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова