№ 207/2471/24
№ 2/207/917/24
16 травня 2024 року м. Кам'янське
Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Юрченко І.М.
при секретарі: Сівачук А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам'янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Придніпровська товарна біржа про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,-
Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 13 вересня 2000 року між ним ОСОБА_1 , як покупцем з одного боку та відповідачем по справі, Навальним ОСОБА_3 , як продавець, з другого боку, був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме 9/40 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений на Дніпродзержинській філії Придніпровська товарна біржа за реєстраційним № 1158. Частка будинку належала продавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.09.1996 року, р. № 1/4500, посвідченого державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори, Федорянкою Т.П., та зареєстрованого в БТІ м. Дніпродзержинська 22.09.2000 року в реєстровій книзі 81 за реєстровим № 13447.
Після вчинення договору купівлі-продажу частки житлового будинку, право власності на частку житлового було зареєстровано в ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» станом на 31.12.2012 року за ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою КП «КРБТІ» Дніпропетровської обласної ради № 1/736 від 17.04.2024 року.
Він разом зі своєю сім'єю мешкає в цьому будинку та зареєстрований за вказаною адресою.
При укладенні договору купівлі-продажу сторонам було роз'яснено, що він має законну силу, не потребує подальшої реєстрації в нотаріальній конторі. В самому тексті договору вказано, що згідно зі ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу», даний Договір зареєстрований на Дніпродзержинській філії Придніпровської товарної біржі і не підлягає нотаріальному посвідченню. В силу юридичної неосвіченості, позивач не знав про обов'язкове нотаріальне посвідчення правочинів при відчуженні нерухомості, тому не вважав за необхідне оформлювати правочин нотаріально.
Між позивачем та відповідачем по справі під час укладення договору, було повне взаєморозуміння, всі умови договору сторонами були виконані і ніяких претензій один до одного вони не мали, як не мають і на теперішній час. Але, при зверненні в нотаріальну контору з бажанням відчуження належної позивачу частки житлового будинку він дізнався, що згідно діючого цивільного законодавства потрібне нотаріальне посвідчення укладеного раніше договору купівлі-продажу нерухомого майна і що вирішувати питання про відчуження частки будинку, він зможе тільки належним чином уклавши договір або визнавши його дійсність у судовому порядку.
Засвідчити угоду нотаріально в даний час не представляється можливим, тому для вирішення цього питання він вимушений звернутись до суду.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд: постановити рішення, яким визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме 9/40 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 13.09.2000 року на Дніпродзержинській філії Придніпровська товарна біржа за реєстраційним № 1158 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутністю, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, відповідно до якої просив справу розглянути за його відсутністю, зазначив, що позовні вимоги позивача та обставини, якими вони обґрунтовані визнає у повному обсязі.
Представник третьої особи Придніпровської товарної біржи в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.
Враховуючи вищенаведене у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до ч. 3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета позову на власний розсуд.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, передбачено, що відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Дослідивши матеріали справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13 вересня 2000 року, укладеного та зареєстрованого на Дніпродзержинській філії Придніпровська товарна біржа за реєстраційним № 1158, ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 9/40 частин житлового будинку під АДРЕСА_1 . Дана частина житлового будинку належала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 вересня 1996 року, р. № 1/4500, посвідченого державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори, Федорянкою Т.П., та зареєстрованого в БТІ м. Дніпродзержинська 22 вересня 2000 року в реєстровій книзі 81 за реєстровим № 13447 (арк. с. 6).
Згідно довідки виданої директором Комунального підприємства «Кам'янське бюро технічної інвентаризації» ДОР Івашини О. від 17.04.2024 вих №1/736 зазначено, що право власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 було зареєстроване за наступними особами:
ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.07.2007, посвідченого Другою Дніпродзержинською ДНК., р № 3288-11/40 частин будинку; ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 13.03.1974, виданого відділом комунального господарства, згідно рішення № 110 від 01.03.1974 - 11/40 частин будинку; Навальним ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу від 13.09.2000, зареєстрованого на товарній біржі «Придніпровська», р № НОМЕР_1 та на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.09.1996, посвідченого Другою дніпродзержинською ДНК,р № 1/4500 - 9/20 частин будинку.
Відомості про право власності щодо вказаного об'єкту нерухомого майна перевірено на паперових носіях станом на 31.12.2012 (арк.с. 7).
Вирішуючи позовні вимоги позивача, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. регламентовано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 р., що набрав чинності з 01 січня 2004 року, встановлено, що цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР1963 року.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом ст.ст.128,153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР(1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
У період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст.ст. 224, 227 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових будинків (квартир) повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.1 ст.128 ЦК України (1963р.), а у відповідності зі ст.153 ЦК України (1963 р.) договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Згідно зі ст. 227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Частина 2 ст. 15 Закону про товарну біржу передбачає, що зареєстровані на біржі угоди не підлягають нотаріальному посвідченню. Проте є також статті 227 «Форма договору купівлі-продажу жилого будинку» та 242 «Застосування до договору міни правил купівлі-продажу» Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 р., відповідно до яких договори купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), однією зі сторін яких виступає громадянин (фізична особа), обов'язково мають посвідчуватися нотаріально. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Отже, положення ст. 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як ст. 15 Закону «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення ст. 15 по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.
Такої самої позиції дотримується і Пленум Верховного Суду України, яку він офіційно виклав у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 р. № 3. Так, у п. 4 цієї постанови зазначено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (в тому числі при придбанні на біржових торгах), міни або дарування житлового будинку (квартири) чи його (її) частини. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Будь-яких доказів з приводу того, що у передбаченому законом порядку угода купівлі-продажу з підстав недотримання нотаріальної форми визнавалася недійсною суду не було надано. А отже суд приходить до висновку, що угода купівлі-продажу з підстав недотримання нотаріальної форми судом не визнавалася недійсною. Крім того, як убачається з угоди купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 9/40 частин житлового будинку під АДРЕСА_1 , укладеної між позивачем та відповідачем та яка була зареєстрована на Дніпродзержинській філії Придніпровська товарна біржа, 13 вересня 2000 року, сторони дійсно уклали даний договір, здійснили купівлю-продаж майна належного продавцю на праві власності. Позивачем у справі усі умови за договором виконані.
Відповідно до ст. 47 ч. 2 ЦК України /1963р./, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду визнати угоду дійсною. У такому випадку подальше нотаріальне посвідчення угоди не вимагається.
Враховуючи вище викладене, та позицію позивача, укладений договір купівлі-продажу нерухомості не є ані фіктивним, ані уявним; внаслідок його виконання кожна із сторін досягла тієї мети, яку вона пов'язувала з укладанням договору, тобто ця угода була реально виконана, доказів того, що сторони заперечували проти укладення договору суду не було надано, тому, суд вважає, що існують законні підстави для визнання спірного договору дійсним.
З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», є підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 9/40 частин житлового будинку під АДРЕСА_1 , укладеного13 вересня 2000 року на Дніпродзержинській філії Придніпровська товарна біржа.
Ст.16 ЦК України передбачено, що визнання права є одним із способів захисту цивільних прав. Цей же спосіб захисту цивільних прав і інтересів регламентує ст.392 ЦК України, згідно з якою власник майна має право заявити позов про визнання його права власності, якщо це право сперечається або не визнається іншою особою.
Позивач вимушено звернувся із позовом до суду, так як право власності не може бути зареєстровано органом реєстрації, оскільки з урахуванням ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, підставою відмови у проведені державної реєстрації права власності є відсутність нотаріального посвідчення даного договору.
Повною мірою реалізувати своє право власності, в тому числі право розпорядження будинком, позивач не зможе, так як враховуючи вимоги «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами Україні» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5, зареєстрованого в МЮУ 22.02.2012 р. за №282/20595 - п.1. глави 2 розділу 2 якого передбачено, що при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно та, у передбачених законодавством випадках, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.
«Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)».
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що вище вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна був укладений відповідно до вимог законодавства діючого на момент його укладення, містив всі істотні умови договору, був направлений на реальне настання наслідків, виконаний сторонами, що підтверджено в судовому засіданні письмовими доказами, на даний момент можливість його нотаріального посвідчення вичерпана, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості, непорушності права власності, суд приходить до висновку про можливість визнання вказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним.
Заперечень проти позову відповідачем не надано, тому оскільки відповідачем жодна з обставин, зазначених за текстом позовної заяви не оспорюється, їх наявність слід вважати доведеною.
Визнанням позову не зачіпаються права та інтереси осіб, не залучених до участі у справі і його можна прийняти.
Витрати, пов'язані з розглядом справи у вигляді судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп., позивач просить покласти на нього та не стягувати судовий збір з відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 третя особа: Придніпровська товарна біржа, знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна (Леніна), буд. 15а про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,- задовольнити в повному обсязі.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме 9/40 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 13.09.2000 року на Дніпродзержинській філії Придніпровська товарна біржа за реєстраційним № 1158 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Витрати, пов'язані з розглядом справи у вигляді судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок, покласти на позивача за його згодою.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І.М. Юрченко