Справа № 367/5700/24
Провадження №2-о/367/305/2024
Іменем України
18 червня 2024 року суддя Ірпінського міського суду Київської області Третяк Я.М., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради, про встановлення юридичного факту,
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради, про встановлення юридичного факту, в якій заявник просить встановити факт перебування на утриманні та вихованні ОСОБА_1 сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які не досягли 18 років, без участі матері ОСОБА_5 .
В обґрунтування заяви вказує на те, що у нього на утриманні перебуває двоє дітей до 18 років, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначає, що рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 619 від 12.12.2023 було визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з батьком, ОСОБА_1 та затверджено відповідний висновок відділу служби у справах дітей та сім'ї про визначення місця проживання дітей. Так, виконавчим комітетом Ірпінської міської ради, встановлено, що малолітні ОСОБА_3 2013 р.н., та ОСОБА_4 2019 р.н., проживають з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , який має самостійний дохід, займається їх вихованням та утриманням, піклується про подальшу долю. Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеним службою у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради, від 05.12.2023 року, умови проживання дітей задовільні. Облаштовані окремі кімнати, які обладнані всіма необхідними меблями та технікою, вдосталь особистих речей та різноманітних іграшок. Батько самостійно займається їх вихованням, забезпечує та створює їм комфортні умови для проживання, навчання та розвитку. У батька з дітьми склалися довірливі стосунки, відсутні чинники, які негативно впливають на психоемоційний стан дітей. Матір ОСОБА_5 проживає окремо, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , участі у вихованні дітей та не заперечувала проти визначення місця проживання дітей з батьком. Заявнику стало відомо, що матір - ОСОБА_5 отримала тимчасовий захист переміщених осіб в Іспанії.
Звертає увагу, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2023 року № 367/9150/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей Ірпінської міської ради про визначення місця проживання дітей - задоволено. Визначено місце проживання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявник зазначає, що встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дітей, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дітей.
Вивчивши заяву та матеріали, що до неї додані, приходжу до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити з наступних підстав.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Визначений у частині 1 статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) роз'яснено, що для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. […] Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з ст.318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
З матеріалів заяви вбачається, що звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на ст. 315 ЦПК України, ОСОБА_8 просить встановити факт самостійного виховання та утримання дітей, які не досягли 18 років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлення такого факту йому потрібно для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дітей та вирішення інших питань щодо проживання та перебування дітей.
Суд звертає увагу на те, що документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні зазначених заявником соціальних пільг та гарантій суду не надано. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у мотивувальній частині рішення суду у цивільній справі при вирішенні у порядку позовного провадження спору щодо позбавлення особи батьківських прав, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини тощо.
Слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09. 2019 у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Права і обов'язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов'язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.
Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Ч.4 ст. 157 СК України визначено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується судом. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (стаття 159 СК України).
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ст.165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав у порядку позовного провадження.
У разі виникнення спору щодо місця проживання дитини (опіки над дитиною), ухилення від виконання (невиконання) батьківських обов'язків - такий спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Крім того, у постанові від 22.09.2022 в справі №462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.
Так, документами (доказами), що підтверджують самостійне виховання батьком дитини можуть бути: довідки, листи, акти, інша інформація установ та організацій, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, рішення суду про визнання матері дитини безвісно відсутньою, рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком, нотаріально посвідчений договір між батьками, яким визначене місце проживання дитини з батьком, тощо.
Також, чинним законодавством передбачена можливість звернення до державних органів та інших закладів чи установ від імені та в інтересах дитини одним із батьків, зокрема з тим, з ким вона проживає, при цьому додатково рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини не вимагається.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини наявністю рішення суду про встановлення факту, який просить заявник.
Крім цього, слід зазначити, що норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. У разі відмови заявнику в прийнятті певних документів, якими він підтверджує наявність відповідних обставин чи в прийнятті певного рішення, заявник має право оскаржити такі дії чи рішення до суду. А суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Тобто, вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями тощо, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Також, не відповідатиме завданням цивільного судочинства і є недопустимим звернення до суду із заявою про встановлення певного факту з метою створення підстав для звільнення від доказування в можливій іншій справі (для встановлення обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що саме по собі встановлення судом факту, який просить заявник, не може породжувати для нього юридичних наслідків, тобто від його встановлення не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Таким чином, враховуючи зміст вимог про визнання факту самостійного виконання заявником батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої дитини, рідна мати яких не позбавлена батьківських прав, свідчить про наявність спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суттю суперечності, конфлікт сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права за умов, що є конкретні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Таким чином, за встановлених обставин із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, а тому вони не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі ст. 293, 315 ЦПК України.
Суддя вважає за необхідне роз'яснити заявнику, що він має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, про які він вказав у заяві, шляхом подання позовної заяви у порядку позовного провадження на загальних підставах. Позовна заява має відповідати вимогам ст. ст. 175-177 Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 258-261, 293, 315, 353, 354, 355 ЦПК України, суд -
Відмовити у відкритті окремого провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради, про встановлення юридичного факту.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі невідкладно надіслати заявнику разом із заявою та всіма доданими до неї документами.
Роз'яснити заявнику, що він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення та подана безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Третяк Я. М.