Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 червня 2024 року справа № 520/3561/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григорова Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (01.03.2023р.) одноразової грошової допомоги при звільнені;
- стягнути із НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.03.2023р. по 01.09.2023р. року (за шість місяців).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.03.2023р. по 01.09.2023р., посилаючись на ст.116, ст.117 КЗпП.
Ухвалою суду від 16.02.2024р. відкрито спрощене провадження у справі за вказаним адміністративним позовом. Ухвалою суду від 16.04.2024р. витребувано від відповідача оригінал або належним чином засвідчену копію довідки про середній заробіток ОСОБА_1 відповідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, яка віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022р. № 75 (із змінами), розгляд справи було відтерміновано.
Відповідач - НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити.
З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.03.2023р. №96-ос «Про особовий склад» ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2023р. у справі № 520/5300/23 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023р. рішення ХОАС від 19.05.2023р скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини; зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виконано вищевказане судове рішення 22.12.2023р., а саме: перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 299 139,57 грн. Вказана обставина сторонами у справі не заперечується.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Як установлено судом, позивачу при звільненні та виключенні 01.03.2023р. зі списків особового складу військової частини не було виплачено одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Таку виплату присуджено судовим рішенням у справі № 520/5300/23, яке набрало законної сили та на виконання якого 22.12.2023р. відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 299 139,57 грн.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 01 березня 2023 року - 22 грудня 2023 року.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий правовий підхід було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховним Судом у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18.
Проте, суд зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому стягнення середнього заробітку у цій справі регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 297 днів, з яких підлягає до виплати заборгованість за 6 місяців (185 днів).
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 № 148 від 07.03.2024р. середньоденна заробітна плата, яка визначена відповідно до Порядку №100 від 08.02.1995р. становить 1202,71 грн.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 01.03.2023р. по 01.09.2023р.) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 222 501,35 грн. (1202,71*185) грн.
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в цілому є обґрунтованими.
При цьому, стосовно формулювання позовних вимог про одночасне стягнення, нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає, що у викладеному змісті позовні вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки за доводами, що наведені вище, законодавчо встановлено необхідність стягнення на користь працівника сум за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тож, обираючи з наведених вимог належний спосіб захисту прав позивача, суд вважає, що такому захистові відповідатиме саме стягнення визначених судом в цьому рішенні сум в зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні. Вказане слугуватиме досягненню того, щоб виниклий між сторонами спір було остаточно вирішено.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (01.03.2023р.) одноразової грошової допомоги при звільнені.
Стягнути із НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.03.2023р. по 01.09.2023р. року (за шість місяців) в загальній сумі 222 501,35 грн. (двісті двадцять дві тисячі п'ятсот одна гривня) 35 коп.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.В. Григоров