21 червня 2024 року Справа № 480/1036/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/1036/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, і просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №184250010787 від 23.01.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо незарахування періоду роботи з 01.08.2004 по 28.11.2019 на посаді «медична сестра палатна» та «сестра медична стаціонару (дитячого)» Шосткинського обласного протитуберкульозного санаторію в подвійному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи з 01.08.2004 по 28.11.2019 на посаді «медична сестра палатна» та «сестра медична стаціонару (дитячого)» Шосткинського обласного дитячого протитуберкульозного санаторію;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до п. "е" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення з заявою про призначення пенсії, тобто з 17 січня 2024 року, провести нарахування та здійснити виплату призначеної пенсії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернулася до територіального відділу пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років, проте отримала відмову в такому призначенні через відсутність необхідного спеціального стажу. Така відмова, на думку позивача, є протиправною, і такою, що порушує її право на пенсійне забезпечення. Зазначає, що з 04.06.2019 (дата прийняття Рішення Конституційним Судом №2-р/2019) позивач наділена правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років, виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років. Крім того, зазначає, що відповідачем було протиправно не враховано період роботи медичною сестрою до спеціального стажу в подвійному розмірі.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач повідомлявся про розгляд даної справи належним чином, проте заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надав.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Також суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.159 КАС України, неподання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області відзиву на позов у даній справі без будь-яких причин суд кваліфікує, як визнання позову.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 17.01.2024 позивач звернулась до регіонального відділення Управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м.Шостка) з заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до п. "е" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" (а.с.7).
Враховуючи принцип екстериторіальності вказана заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та було прийнято рішення №184250010787 від 23.01.2024 про відмову у призначенні пенсії позивачу.
У вказаному рішенні відповідач зазначив:
"Відмова в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та ст.55 п.”е” Закону України “Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_2 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 17.01.2024 року.
Пенсійний вік заявниці 37 років.
Працює.
Відповідно до п.2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” особам, які на день набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.
Пунктом “є” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачається, що на призначення пенсії за вислугу років мають право працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи на Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 року № 909 (далі - Перелік № 909):
- станом на 01 квітня 2015 року - не менше 25 років;
- станом на 01 січня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
- станом на 11.10.2017 року - не менше 26 років 6 місяців.
Відповідно до п.2.4 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (зі змінами) пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії.
Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (зі змінами), орган, що призначає пенсію, перевіряє зміст та належність оформлення наданих для призначення пенсії документів.
Страховий стаж особи становить 21 рік 1 місяць 29 днів.
Стаж за вислугу років становить 13 років 1 місяць 9-днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.01.2004 року по 01.07.2004 року, згідно диплому серії НОМЕР_1 від 02.07.2004 року оскільки згідно даних індивідуальних відомостем про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків (після 01.01.2004 страховий стаж обчислюється за даними з Реєстру застрахованих осіб та відповідно до ст. 11 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” студенти не підлягають загальнообов'язковому державному страхуванню).
Висновок: відмовити гр. ОСОБА_2 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та ст.55 п.”д” Закону України “Про пенсійне забезпечення”, оскільки на момент звернення, згідно документів наданих особою для призначення пенсії, відсутня інформація про звільнення з посади медичної сестри та за відсутністю необхідного стажу за вислугу років." (а.с. 8).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі також - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України і Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі також - Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.
Згідно з пунктом 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (надалі також - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017 внесено зміни до абзаців першого та другого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, згідно з якими до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. ПоложенняЗакону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (надалі також - Закон № 213-VIII) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (надалі також - Закон № 911-VIII), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року- не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 (надалі також Рішення № 2-р/2019) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України'від 24.12.2015 № 911-VIII, та встановлено, що такі положення втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Таким чином, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України ухвалюючи Рішення № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.
Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.
Згідно статті 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Конституційний Суд України, приймаючи Рішення № 2-р/2019, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2019 - з 04.06.2019.
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на вказане, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.
Тобто, позивач з 04.06.2019 наділений правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Визначаючись щодо наявного страхового та спеціального стажу, позивача суд зважає на таке.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , які зроблені Шосткинським обласним протитуберкульозним санаторієм, а саме: Запис №2 від 02.08.2004 року - прийнята на посаду медсестри палатної (наказ №61 параграф 4 від 29.07.2004р.); Запис №4 від 04.01.2019 року - назва посади «медична сестра палатна» перейменована на «сестра медична стаціонару (дитячого)» (наказ №12 від 04.01.2019р.); Запис №5 від 28.11.2019 року - звільнена з займаної посади за угодою сторін ст.36 п.1 КЗпП України (наказ №83 параграф 1 від 21.11.2019 р.) (а.с. 10)
З огляду на оскаржуване рішення до страхового стажу позивача зараховано всі періоди трудової діяльності. Разом з тим, ГУ ПФУ у Вінницькій області роботу заявниці врахувало в одинарному розмірі.
Суд зазначає, що відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Із рішення про відмову в призначенні пенсії вбачається, що стаж роботи позивача в протитуберкульозному санаторії враховано в одинарному розмірі, отже робота у вказаному закладі не є спірним питанням, а зважаючи на те, що трудова книжка позивача містить відповідні записи про трудову діяльність в цьому медичному закладі, до яких у пенсійного органу не виникло сумнівів, то враховуючи норму статті 60 Закону 1788 вказаний період спеціального стажу позивача слід обраховувати в подвійному розмірі.
Доводи відповідача у спірному рішенні, що на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України позивач не набула права на пенсійну виплату, оскільки відсутня інформація про звільнення з посади медичної сестри, яка дає право на пенсію за вислугу років, є помилковими, оскільки відповідно до відомостей трудової книжки позивача від 02.08.2004 серії НОМЕР_2 остання 28.11.2019 звільнена із займаної посади за угодою сторін ст.36 п.1 КЗпП України (наказ №83 параграф 1 від 21.11.2019р.).
З урахуванням встановлених у даній справі обставин та вищезазначеного, та враховуючи, що позивач має право на пільгове обчисленні стажу при призначенні та обрахунку пенсії із зарахуванням спірного періоду трудової діяльності до стажу роботи у подвійному розмірі, з огляду на те, що періоди та пільговий характер роботи позивача у спірні періоди підтверджені записами у трудовій книжці позивача, яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий та пільговий стаж, суд дійшов висновку, що рішення про відмову в призначенні пенсії від 23.01.2024 № 184250010787, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до п. "е" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення з заявою про призначення пенсії, тобто з 17 січня 2024 року, провести нарахування та здійснити виплату призначеної пенсії.
Суд зазначає, що підставою для відмови у призначенні позивачу пенсію стали висновки відповідача про незарахування періодів роботи позивача до страхового стажу.
Судовим розглядом встановлено, що спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів, наданих позивачем.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону № 1058-ІV Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Згідно з п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Оскільки рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду і право на призначення пенсії є його виключними повноваженнями, втручання у яке не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.
Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 14.06.2022 по справі №480/5340/21.
Із врахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне застосувати належний спосіб захисту прав позивача і вийти за межі позовних вимог для повного захисту порушеного права на пенсію у відповідності до вимог ст. 9 КАС України та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати період роботи позивача з 01.08.2004 по 28.11.2019 на посаді «медична сестра палатна» та «сестра медична стаціонару (дитячого)» Шосткинського обласного дитячого протитуберкульозного санаторію до спеціального стажу в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", повторно розглянути заяву позивача від 17.01.2024 про призначення пенсії за за вислугу років та прийняти рішення по суті заяви від 17.01.2024 з урахуванням стажу роботи та правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Зазначений висновок суду по даній справі узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.12.2021 по справі №160/9272/20 адміністративне провадження № К/9901/33965/20. Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
Відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №184250010787 від 23.01.2024 про відмову про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи з 01.08.2004 по 28.11.2019 на посаді «медична сестра палатна» та «сестра медична стаціонару (дитячого)» Шосткинського обласного дитячого протитуберкульозного санаторію до спеціального стажу в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 17.01.2024 про призначення пенсії за вислугу років та прийняти рішення по суті заяви від 17.01.2024 з урахуванням стажу роботи та правової оцінки, наданої судом по даній справі.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька