Справа № 420/1373/24
20 червня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 31.01.2024 року у справі №420/1373/24 було відкрито спрощене позовне провадження, роз'єднано позовні вимоги позивача у самостійні провадження, та передано справу до відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярія) Одеського окружного адміністративного суду для виконання вимог, передбачених п. 3.1 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України №174 від 17.12.2013 року.
В межах провадження по справі №420/1373/24 були залишені позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру усіх видів грошового забезпечення та грошової допомоги, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2018 рік, як учаснику бойових дій, грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 рік усіх видів грошового забезпечення та грошової допомоги за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2018 рік, як учаснику бойових дій, грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог у адміністративній справі №420/1373/24 позивач зазначила, що вона, зокрема, у період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Однак, за твердженням позивача, у період проходження нею служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме у період 2018 року їй не виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік".
Відтак, оскільки у спірний період нараховування та виплата позивачу грошового забезпечення здійснена в заниженому розмірі, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим вона звернулась до суду з адміністративним позовом.
Під час розгляду справи від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що відповідно до п.4 постанови №704 посадовий оклад військовослужбовців визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Постанова №704 є чинною, а отже підлягає застосуванню, а тому у задоволенні позову відповідач просить відмовити.
Також відповідач зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, яка набрала законної сили 29.01.2020 року, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Таким чином, лише з 29.01.2020 року з дня набрання законної сили рішення у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України №103 втратив чинність та була відновлена дія п. 4 постанови КМУ №704 у первісній редакції.
Також відповідач у відзиві посилається на факт того, що з 01.09.2018 року Військова частина НОМЕР_1 була зарахована на фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 .
Крім того відповідач зауважив, що щорічна основна відпустка за 2018 рік вважається використаною позивачем.
29.02.2024 року від сторони позивача надійшла відповідь на відзив.
06.03.2024 року та 11.03.2024 року до суду від відповідача надійшли однакові за змістом заяви про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів по справі.
26.04.2024 року ухвалою суду до участі у справі було залучено Військову частину НОМЕР_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 26.02.2024 року провадження у справі №420/3417/24 було зупинено відповідно до п.6 ч.2 ст. 236 КАС України та у подальшому поновлено ухвалою суду від 26.03.2024 року.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період, зокрема, з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_1 з 01.09.2018 року була зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується листом Військової частини НОМЕР_2 №1047 від 07.09.2018 року.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2018 року №36 (по стройовій частині), позивача, призначену наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 19.10.2018 року №12-РС на посаду радіотелефоніста-лінійного наглядача взводу управління реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи Військової частини НОМЕР_1 , з 01.11.2018 року було зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , та поставлено на всі види забезпечення при Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2023 року №273 (по стройовій частині), старшого матроса ОСОБА_1 , радіотелефоніста реактивного артилерійського зводу реактивної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 , визнано такою, що з 27.09.2023 року справи та посаду здала, та її було направлено для подальшого проходження контрактної військової служби до військової частини НОМЕР_4 .
В вищевказаному наказі зазначено, що позивач використала щорічну основну відпустку за 2018 рік.
Відомості про відпустку як учасника бойових дій за 2018 рік у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2023 року №273 (по стройовій частині) відсутні.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки про види нарахувань та утримань за 2018 рік, виданої на ім'я ОСОБА_1 , позивачу не було виплачено грошову допомогу для оздоровлення.
Також судом встановлено, що одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не виплачувалась, що також слідує з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2023 року №273 (по стройовій частині).
З наданої відповідачем довідки-розрахунку складових грошового забезпечення позивача вбачається, що позивачу у 2018 році нараховувалось грошове забезпечення, виходячи із розміру посадового окладу (2640,00 грн.) та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762 грн.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач зверталась із відповідною заявою до відповідача про перерахунок вищезазначених виплат.
Водночас, відповідач відповіді на заяву позивача не надав.
Не погоджуючись із вищевказаними діями Військової частини НОМЕР_1 , позивач звернулась до суду в межах даної справи задля захисту своїх прав та законних інтересів.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних позивачем дій суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суспільні відносини з винагороди за працю військовослужбовця додатково деталізовані приписами ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Судом встановлено, що 01 березня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), якою було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 року пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з цим, Закон України від 05.10.2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Згідно статті 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Отже зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Тобто положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 року - дати набрання чинності Законом №294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 року була відновлена дія п. 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а ні на 01.01.2018 року.
Отже, саме з 29.01.2020 року виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
У той же час, до 29.01.2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого саме на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд акцентує увагу на тему, що і згідно п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 у його первинній редакції, і після ухвалення 21.02.2018 року постанови КМУ №103, а також після набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/6453/18 - для розрахунку складових грошового забезпечення військовослужбовців станом на 2018 рік прожитковий мінімум не змінювався та становив 1 762,00 грн.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.
Оскільки приписи п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704, то в даному випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Аналогічну правову позицію було висловлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 року по справі № 420/10137/22.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Факт розрахунку складових грошового забезпечення позивача із використанням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 року, підтверджується наданою відповідачем довідкою-розрахунком складових грошового забезпечення позивача у 2018 році (прожитковий мінімум був визначений у розмірі 1 762,00 грн., посадовий оклад за 3 тарифним розрядом - у розмірі 2 640,00 грн.), а також карткою особового рахунку військовослужбовця №139 за 2018 рік. Доказів розрахунку відповідачем складових грошового забезпечення позивача за 2018 рік із використанням іншого прожиткового мінімуму, ніж встановленого станом на 01.01.2018 року, стороною позивача за час розгляду справи не надавалось.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що у період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року відповідачем правомірно обчислювалось грошове забезпечення позивача із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1 762,00 грн.
За таких умов не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру її грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо незастосування за період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року при обчисленні її розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, суд зазначає таке.
Відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (надалі - Порядок №260) встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Як вбачається з довідки щодо нарахувань та утримань позивача у 2018 році, наданої до суду Військовою частиною НОМЕР_1 , то позивачу не було нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення у 2018 року.
Стороною позивача за час розгляду справи не було надано доказів того, що позивач за період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року набула право на отримання щорічної основної відпустки за 2018 рік.
Разом з тим суд враховує посилання відповідача на те, що позивач отримала одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік за попереднім місцем служби, а саме у Військовій частині НОМЕР_5 . Даний факт стороною позивача за час розгляду справи спростовано не було.
У той же час суд зазначає, що предметом даного спору є не факт визнання протиправними дій військової частини щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, а протиправність проведення розрахунку грошової допомоги на оздоровлення без врахування при розрахунку останньої відповідного прожиткового мінімуму.
Враховуючи вищезазначене, а також той факт, що стороною позивача не оскаржується факт невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік виключно Військовою частиною НОМЕР_1 , то суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в даній частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо незастосування за період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року при обчисленні її розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2018 рік, як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно п.3 розділу XXXI Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби Порядку №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до п.п.1-2 розділу XXXII одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
У наказі командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2023 року №273 зазначено, що відпустка позивачу, як учаснику бойових дій, зокрема, за 2018 рік, не призначалась.
Суд з цього приводу погоджується з твердженням відповідача, що статус учасника бойових дій позивачем набуто лише 22.11.2019 року, з огляду на що вона не має права на компенсацію днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за попередній період, тобто за 2018 рік.
Суд також акцентує увагу на тому, що у вищезазначених розділах XXXI та XXXII Порядку №260 визначено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення та компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, виплачуються військовослужбовцям саме у разі звільнення з військової служби. Вищевказаними розділами Порядку №260 не передбачено виплати вищевказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення у разі направлення військовослужбовця для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини.
З цього приводу суд погоджується із твердженням представника відповідача, що позивач не набувала права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2023 року №273 позивач не була звільнена з військової служби, а була направлена для подальшого проходження контрактної військової служби до Військової частини НОМЕР_4 .
Суд також зазначає, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2023 року №273 (по стройовій частині) щорічна основна відпустка за 2018 рік позивачем була використана, з огляду на що не може підлягати грошовій компенсації як фактично використана.
Враховуючи також вищезазначені доводи, судом не вбачає підстав і для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період з 07.11.2018 року по 31.12.2018 року при обчисленні їй розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018 рік, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2018 рік як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, з множенням його на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/1373/24 не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький
.