21 червня 2024 рокусправа № 380/1235/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд: стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі - 78 048,12 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15,01,2004 № 44; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 22.12.2023; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01,2016р. по 22.12.2023р.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі № 380/1285/23, яке набрало законної сили 04.07.2023, відповідач нарахував та виплатив позивачу 22.12.2023 індексацію грошового забезпечення у розмірі 78 048,68 грн. Враховуючи несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою від 22.01.2024 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що при нарахуванні та виплаті позивачці належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, тому вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП відсутні. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 29.05.2024 витребувано докази у відповідача.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
19 березня 2019 року, наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
28 квітня 2019 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №86 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі № 380/1285/23, яке набрало законної сили 04.07.2023, відповідач нарахував та виплатив позивачці 22.12.2023 індексацію грошового забезпечення у розмірі 78 048,68 грн.
Позивачка вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення..
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” (далі - Закон №2352-IX) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: “У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23 висловив таку правову позицію “незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.”
Спірний період тривав з 29.04.2021 (наступний день за датою звільнення позивачки) по 21.12.2023. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 28.04.2021 - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
(Така правова позиції щодо застосування приписів ст. 117 КЗпП України наведена у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23)
ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 29.04.2021, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу у належному розмірі індексацію грошового забезпечення.
На виконання рішення суду відповідач виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення 22.12.2023 у розмірі 78 048,68 грн.
Затримка виплати зазначеної суми заробітної плати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
Обчислюючи період затримки розрахунку індексації грошового забезпечення суд враховує, що військова частини НОМЕР_1 провела повний розрахунок при звільненні 22.12.2023.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про грошове забезпечення позивачки №7111/559 від 0.06.2024, яку видала Військової частини НОМЕР_1 , заробітна плата позивачки у лютому 2021 року становить 12 440,10 грн., у березні 2021 року - 12 440,10 грн., разом 24 880,20 грн. Кількість календарних днів за лютий 2021 - березень 2021 року становить 59 днів. Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 421,70 грн (24 880,20 грн/59 календарних дні).
Таким чином, середнє грошове забезпечення у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2021 року по день, що передує фактичному розрахунку 21 грудня 2023 (967 днів) складає 407 783,90 грн (421,70 грн х 967 днів).
У цій справі суд дійшов висновку, що застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Тому суд враховує правові позиції Верховного Суду щодо можливості за певних умов зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, указано, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд встановив, що середнє грошове забезпечення у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2021 року по день, що передує фактичному розрахунку 21 грудня 2023 (967 днів) складає 407 783,90 грн (421,70 грн х 967 днів).
У цій справі суд враховує, що позивачка відповідно до істотності частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку пропорційно зменшила суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та вважала, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений ОСОБА_1 у розмірі 78 048,12 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивачки.
За змістом ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог... Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд враховує, що обраний ним засіб захисту прав позивачки повинен бути ефективним, а рішення суду таким, що не викликатиме на стадії його виконання нових спорів між сторонами. Встановивши несвоєчасну виплату роботодавцем працівнику належних при звільненні сум, повинен стягнути з відповідача на користь позивача конкретну суму штрафних санкцій, а не зобов'язувати відповідача нараховувати розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
За заведених обставин та обґрунтувань, з відповідача на користь позивачки слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 78 048,12 грн. в межах заявлених позовних вимог.
Щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з утриманням ПДФО, суд зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби регламентовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Згідно пунктів 2-5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Отже, Порядок № 44 розрахований на компенсацію грошового забезпечення, право на яке набуте у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Позивачка набула право на виплату середнього грошового забезпечення за період несвоєчасного розрахунку при звільненні, а не у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 у справі №520/11620/2020 зазначив, що виплата середнього заробітку за рішенням суду за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій не входить до складу грошового забезпечення, відтак відсутні підстави для нарахування та виплати особі компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Отже, під час виплати позивачці середнього грошового забезпечення за період несвоєчасного розрахунку при звільненні Порядок № 44 застосуванню не підлягає.
Щодо не нарахування та невиплати компенсації втрат частини доходів за порушення строків виплати доходу у вигляді індексації грошового забезпечення суд враховує наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст.2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка не зверталась до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат індексації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, відповідач не відмовляв позивачці своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом ст.7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі позивачка не зверталась до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачці у виплаті відповідної компенсації, тому право ОСОБА_1 ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 04 травня 2022 року у справі №200/14472/19-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Підстави для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначеній постанові, відсутні.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення задоволенню не підлягають.
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з врахуванням обраного способу захисту прав позивачки та меж позовних вимог суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати стягненню не підлягають, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору та не надала доказів понесення інших судових витрат.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) 78 048,12 грн середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна