Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 червня 2024 року Справа№200/2718/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
06.05.2024 Донецьким окружним адміністративним судом зареєстрований адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, надісланий через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” 04.05.2024, в якому позивач просить:
-рішення Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 29 квітня 2021 року №056550003382 визнати неправомірним та скасувати;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 07 грудня 1982 року по 07 травня 1983 року, з 18 червня 1985 року по 08 лютого 1988 року, з 06 серпня 1988 року по 06 жовтня 1988 року, з 21 листопада 1988 року по 27 грудня 1988 року та з 30 травня 1990 по 28 липня 1990 року, з 11 лютого 2007 по 09 лютого 2008 року, з 15 лютого 2010 року по 28 квітня 2010 року, з 17 травня 2010 року по 04 лютого 2011 року, з 21 лютого 2011 року по 29 липня 2011 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 28 квітня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку із досягненням пенсійного віку, 28 квітня 2021 року подав заяву до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29 квітня 2021 року №056550003382 позивачу було відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у зв'язку із відсутністю загального страхового стажу. Відповідачем визначено наявність страхового стажу в розмірі 26 років 10 місяців 01 день.
При цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 з 11 лютого 2007 по 09 лютого 2008 року, з 15 лютого 2010 року по 28 квітня 2010 року, з 17 травня 2010 року по 04 лютого 2011 року, з 21 лютого 2011 року по 29 липня 2011 року, у зв'язку із відсутністю даних про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду РФ.
Також згідно відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19 квітня 2024 року №9830-8584/Б-02/8-0500/24 не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 07.12.1982 по 07.05.1983, з 18.06.1985 по 08.02.1988, з 06.08.1988 по 06.10.1988, з 21.11.1988 по 27.12.1988 та з 30.05.1990 по 28.07.1990 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_3 , які внесено з порушенням п. 2.4 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (мають місце виправлення в даних прийняття та звільнення з роботи).
Однак, у рішенні Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 29 квітня 2021 року №056550003382 не вказано про те, що періоди роботи з 07.12.1982 по 07.05.1983, з 18.06.1985 по 08.02.1988, з 06.08.1988 по 06.10.1988, з 21.11.1988 по 27.12.1988 та з 30.05.1990 по 28.07.1990 не зараховано до страхового стажу.
Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 29 квітня 2021 року №056550003382 про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” незаконним, просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 06 травня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
В установлений законом строк, відповідачем наданий відзив на адміністративний позов, зі змісту якого вбачається, що 28.04.2021 ОСОБА_1 звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV.
Згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача становить 26 років 10 місяців 01 день.
До страхового стажу не зараховано період роботи:
- з 07.12.1982 по 07.05.1983, з 18.06.1985 по 08.02.1988, з 06.08.1988 по 06.10.1988, з 21.11.1988 по 27.12.1988 та з 30.05.1990 по 28.07.1990 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_3 від 05.10.1979, які внесено з порушенням пункту 2.4 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, оскільки мають місце виправлення в датах прийняття та звільнення з роботи, датах наказів на прийняття та звільнення з роботи;
- в РФ з 04.03.2004 по 31.01.2005, з 12.02.2007 по 09.02.2008, з 25.02.2010 по 28.04.2010, з 17.05.2010 по 04.02.2011 та з 21.04.2011 по 29.07.2011, оскільки періоди не підтверджені компетентними органами російській федерації щодо сплати страхових внесків відповідно до Угоди про гарантії прав громадян державучасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.031992 , яка була чинна на дату звернення заявника за призначенням пенсії.
Враховуючи вищезазначене, вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області правомірно прийнято рішення № 056550003382 від 29.04.2021 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд установив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_4 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 28.04.2021 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056550003382 від 29.04.2021 позивачу відмовлено в призначені пенсії, у зв'язку з недостатньою кількістю необхідного страхового стажу.
Встановлено, що вік заявника - 60 років.
Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” становить 28 років.
Страховий стаж особи становить 26 років 10 місяців 01 день.
Результати розгляду документів, долучених до звернення:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди з 11.02.2007 по 09.02.2008; 15.02.2010 по 28.04.2010, 17.05.2010 по 04.02.2011, 21.04.2011 по 29.07.2011 роботи в Росії за трудовою книжкою НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду РФ.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У відповідності до частини першої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Згідно статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
За змістом частини першої статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Пенсії за віком призначаються з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.
Відмовляючи позивачу у призначені пенсії за віком, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056550003382 від 29.04.2021 послалось на відсутність необхідного страхового стажу.
Як передбачено ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзацами 1 та 3 ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення", йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637), у відповідності п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На момент внесення записів у трудових книжках позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620, Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі- Інструкція №162) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).
Згідно з п.2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів(паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до наданого відповідачем відзиву до страхового стажу позивача не зараховано період роботи: з 07.12.1982 по 07.05.1983, з 18.06.1985 по 08.02.1988, з 06.08.1988 по 06.10.1988, з 21.11.1988 по 27.12.1988 та з 30.05.1990 по 28.07.1990 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_3 від 05.10.1979, які внесено з порушенням пункту 2.4 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, оскільки мають місце виправлення в датах прийняття та звільнення з роботи, датах наказів на прийняття та звільнення з роботи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, уточнюючій довідці.
Виправлення в датах прийняття та звільнення з роботи, датах наказів на прийняття та звільнення з роботи, не можуть бути підставою для виключення таких періодів з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.
Відповідачем ж не враховано, що не усі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, архівній довідці.
Як слідує з спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056550003382 від 29.04.2021, за доданими документами страховий стаж позивача становить 26 років 10 місяців 01 день, до якого відповідачем не враховано: періоди з 11.02.2007 по 09.02.2008; 15.02.2010 по 28.04.2010, 17.05.2010 по 04.02.2011, 21.04.2011 по 29.07.2011 роботи в Росії за трудовою книжкою НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду РФ.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у ст.11 Закону №1058-IV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст.20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Таким чином, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески
Аналогічна правова позиція висловлена ОСОБА_2 в постанові від 02.08.2022 у справі №560/4616/20. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачу, але не сплачувались страхувальником страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника, що свідчить про безпідставність доводів відповідача з даного приводу.
За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною в спірний період роботи позивача) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Відтак, Угодою у галузі пенсійного забезпечення передбачено зарахування спеціального стажу роботи на території України в разі визнання такого стажу будь-якою із держав-учасниць Угоди без такої обов'язкової умови для зарахування такого стажу - як сплата внесків до відповідних фондів.
Згідно зі ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Крім того, суд зазначає, що Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі -Закон №2783-IX), набрав чинності 23.12.2022.
Оскільки, на момент звернення позивача до пенсійного органу усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території цієї держави.
Таким чином, суд вважає, що до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи з 07.12.1982 по 07.05.1983, з 18.06.1985 по 08.02.1988, з 06.08.1988 по 06.10.1988, з 21.11.1988 по 27.12.1988 та з 30.05.1990 по 28.07.1990 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_3 від 05.10.1979 та з 11.02.2007 по 09.02.2008; 15.02.2010 по 28.04.2010, 17.05.2010 по 04.02.2011, 21.04.2011 по 29.07.2011 за трудовою книжкою НОМЕР_2 , недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а формальні неточності у таких, з огляду на те, що обов'язок належного їх оформлення покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні вказаних спірних періодів.
В розрізі встановлених обставин, суд приходить до висновку про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056550003382 від 29.04.2021 про відмову про призначення дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Як передбачено п.2 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
Аналіз зазначеної норми, у її взаємозв'язку з ч.2 ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Разом з цим, ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань. При цьому суд не обраховує страховий стаж позивача.
Так, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано усі визначені законом умови, необхідні для призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV. Зокрема, наявність у позивача страхового стажу передбаченого цією статтею.
Разом з тим, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання позовну немайнового характеру позивач сплатив судовий збір у розмірі 969,00 грн.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 968,96 грн. понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача до задоволених позовних вимог.
Щодо надміру сплаченого судового збору у розмірі 0,04 грн., суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 29 квітня 2021 року №056550003382.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 у про призначення пенсії за віком від 28 квітня 2021 року зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 07 грудня 1982 року по 07травня 1983 року, з 18 червня 1985 року по 08 лютого 1988 року, з 06 серпня 1988 року по 06 жовтня 1988 року, з 21 листопада 1988 року по 27 грудня 1988 року та з 30 травня 1990 по 28 липня 1990 року, з 11 лютого 2007 по 09 лютого 2008 року, з 15 лютого 2010 року по 28 квітня 2010 року, з 17 травня 2010 року по 04 лютого 2011 року, з 21 лютого 2011 року по 29 липня 2011 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 гривень.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 20 червня 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова