10 червня 2024 рокуСправа №160/9272/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження (в порядку письмового провадження) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відповідача-1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Відповідача-2 - Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
09 квітня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відповідача-1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Відповідача-2 - Державної судової адміністрації України, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2 102,00 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, щомісячної доплати за науковий ступінь у розмірі 15% посадового окладу з утриманням сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень суду на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, позивачеві, як особі, який обіймає посаду судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська мала б бути нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, а саме, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України “Про Державний бюджет України на 2024” з 1 січня у розмірі 3028 грн. Проте, під час нарахування суддівської винагороди за вказаний період відповідачами протиправно застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2102,00 грн., хоча питання нарахування та виплати суддівської винагороди регулюються саме Законом України «Про судоустрій та статус суддів», і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Крім того, позивачем зауважено, що застосування відповідачами спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді є неправомірним та суперечить Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Закону України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди. Таким чином, на думку позивача, оскаржувані дії відповідачів порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права, а тому з метою захисту своїх прав останній звернувся до суду.
Ухвалою суду від 15 квітня 2024 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29 квітня 2024 року о 10:00 год.
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Згідно з довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про доставку електронного листа», документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття загального провадження з призначенням підготовчого засідання» від 15.04.2024 по справі №160/9272/24 надіслано одержувачам - Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державній судовій адміністрації України, в їх електронні кабінети і доставлено до цих кабінетів 16.04.2024 року.
18.04.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява, в якій просять закриття підготовчого провадження та розгляд справи здійснювати за його відсутності.
22.04.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача1- Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просять у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402-VIII). За приписами частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною четвертою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина сьома статті 135 Закону № 1402-VIII). Згідно із частиною дев'ятою статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. У зв'язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX та (далі Закон № 3460-ІХ). Частина перша статті 4 Бюджетного кодексу України встановлює, складові бюджетного законодавства, у тому числі Конституції України, цього кодексу та інших нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (частина перша статті 96 Конституції України), шляхом прийняття відповідного закону. Відповідно до статті 4 Закону України від 15.07.1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі- Закон №966-XIV) прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України в Законі України «Про державний бюджет України». Зазначеною статтею встановлюється прожитковий мінімум на одну особу на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Разом з тим, статтею 34 Бюджетного Кодексу України встановлено, що для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів Інструкції з підготовки бюджетних запитів запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів. Так, на виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у пункті 6 листа від 11.08.2020 № 04110-08-2/24733 щодо підготовки бюджетних запитів на 2021-2023 роки вказано, що на 2021-2023 роки видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозного розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС та прогнозного розміру мінімальної заробітної плати; працівників державних органів, суддів - на рівні 2020 року. Відповідно постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2020 року № 671 було схвалено Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2021-2023 роки визначивши основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Так, Законом №1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів. Слід зазначити, що кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася з січня 2024 року. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувався посадовий оклад у розмірі 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, зазначений Закон №3460-IX в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним. Згідно статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Відповідно до статі 116 Бюджетного Кодексу України здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетного Кодексу України чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства. Отже, Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Фінансування за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» у 2024 рік, здійснюється згідно, затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису (зі змінами) та плану асигнувань на 2024 рік. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2024 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, з урахуванням ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Таким чином, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік). Застосовуючи норму в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровської області, як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяло в межах чинного законодавства.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач 1 просив розгляд справи здійснювати за їх відсутності, у зв'язку з великою завантаженістю.
Правом подання відзиву відповідач - 2 Державна судова адміністрація України не скористався.
З огляду на викладене, суд зазначає, що вжив заходи щодо належного повідомлення відповідача-2 про розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження, у порядку визначеному КАС України.
В судове засідання 29 квітня 2024 року сторони не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем у справі, не надав суду до відзиву доказів, які можуть бути використані як докази у справі в частині визначення обставин у даній справі, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку щодо витребування необхідних доказів з власної ініціативи.
Ухвалою суду від 29 квітня 2024 року було витребувано у відповідача-1 Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області наступні докази:
- штатний розпис Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, затверджений станом на 01.01.2024 року;
- кошторис Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на 2024 рік;
- помісячний стан фінансування Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська за січень - березень 2024 року.
06.05.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача 1- Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшло клопотання до якого надано витребувані ухвалою суду від 29.04.2024 року документи.
Ухвалою суду від 08.05.2024 року було закрито підготовче провадження у справі №160/9272/24 за позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Відповідача-2 - Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Розгляд справи №160/9272/24 по суті було вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.
Таким чином, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 200/2010 від 20 лютого 2010 року, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у межах п'ятирічного строку.
Наказом голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська № 37-К від 01 березня 2010 року, ОСОБА_1 зараховано на посаду судді до штату Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Наказом в.о. голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська № 05-К від 04 січня 2022 року, ОСОБА_1 встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу.
Наказом голови Красіюгвардійського районного суду ч. Дніпропетровська Де 8-К від 15 січня 2018 року, ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за науковий ступень у розмірі 15% посадового окладу.
В період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року позивачеві була нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення та обчислення розміру якої використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 2102,00 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача-1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2 - Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді у неналежному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді визначається законом про судоустрій.
Правовідносини, які виникли між сторонами щодо виплати суддівської винагороди врегульовано нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII ).
Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до ч.5-8 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
У преамбулі до Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX закріплено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Матеріалами справи підтверджено, що суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).
Згідно ст. 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV унормовано, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень-березень 2024 року), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закони України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, отже відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Враховуючи викладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. у період з 01.01.2024 по 31.03.2024, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №3460-IX) була неправомірною.
Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 02.08.2023 у справі №560/5597/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підсумовуючи суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 року складає 3028,00 грн.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2 102,00 грн. та похідні від них вимоги про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог до Державної судової адміністрації України, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву зазначило, що територіальне управління, здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2024 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, з урахуванням ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Таким чином, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік).
Враховуючи надані сторонами пояснення, судом встановлено, що Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, була виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2024 року - 2102, 00 грн.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Із врахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням положень ст.9 КАС України, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача, слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 гривень.
Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області для проведення виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 гривень.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Щодо негайного виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
У цій справі судом не вирішувалися вимоги про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум суддівської винагороди та не визначався розмір такого стягнення, тому підстави для допущення рішення суду до негайного виконання відсутні.
Згідно із частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, буд. 57, к. 301, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738), відповідача-2 - Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2 102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, щомісячної доплати за науковий ступінь у розмірі 15% посадового окладу з утриманням сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 гривень.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області для проведення виплати судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 10 червня 2024 року.
Суддя І.В. Тулянцева